Наприкінці березня 73-го року, перебуваючи в еміграції у канадському Монреалі, віддав Богу душу ідеолог інтегрального націоналізму Дмитро Іванович Донцов. Людина викувана тяжким молотом 20-го століття, яка пройшла ідейний шлях від марксиста до традиціоналіста. Дмитро Донцов ретранслював свої ідеї за допомогою редакції в журналах «Літературно-науковий вістник», «Заграва» та «Вістник».
Однак найвизначнішою його працею можна сміливо назвати «Націоналізм» 1926-го року. Основні ідеї «Націоналізму» були передусім протиставленням драгоманівському “малоросіянству”. «Націоналізм» пропагував ідею політичної нації, ідеалом і метою якої був політичний державницький сепаратизм, абсолютна самостійність і незалежність від московії, а культурно – повне протистояння цілому духовному комплексові росії.
Вплив Донцова на український націоналізм був безцінним. Його персона була настільки шанована в націоналістичних колах, що він розглядався як один з кандидатів на посаду президента України в уряді Ярослава Стецька під час проголошення відновлення української державності 30 червня 1941-го року.
Після закінчення кривавих подій Другої світової війни, Дмитро емігрував до Канади, де почав викладати українську літературу у Монреальському університеті, а також видавав свої праці «Московська отрута» (1955), «Хрестом і мечем» (1967). Помер 30 березня 1973-го і був похований на українському кладовищі в Саут-Браунд-Бруці, США.
