Психологія
ЩЯЧ: літературний снобізм
Психологія
05.03.202511:09
Виграйте один з пʼяти стосиків книг за донат від 200 грн на смерть ворогам! (збір на Mavic 3T)
Але будемо дуже вдячні за більші донати.
РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ДОНАТІВ:
mono:
Банка: https://send.monobank.ua/jar/s3FkUK2zx
👤 Для кого? РУБпАК «Nova», які працюють в районі Великої Новосілки.
Наразі розвідувальні дрони відчутно здорожчали, то мусимо допомогти хлопцям із "очима". Наявність розвід. дрона = нові ураження.
🙏🏼 Буду дуже вдячна за поширення розіграшу (та донат).
Памʼятайте: більше донатів — більше шансів виграти стосик 🤓
Але будемо дуже вдячні за більші донати.
РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ДОНАТІВ:
mono:
4441 1111 2287 3569 (копіюється при натисканні)Банка: https://send.monobank.ua/jar/s3FkUK2zx
👤 Для кого? РУБпАК «Nova», які працюють в районі Великої Новосілки.
Наразі розвідувальні дрони відчутно здорожчали, то мусимо допомогти хлопцям із "очима". Наявність розвід. дрона = нові ураження.
🙏🏼 Буду дуже вдячна за поширення розіграшу (та донат).
Памʼятайте: більше донатів — більше шансів виграти стосик 🤓
03.03.202507:23
Часи змінюються, а московити — ні:
Перемагає той, хто бʼється найдовше.
«У злиднях Парижа і Лондона» Джордж Орвелл
Борис завжди говорив про війну як про найщасливіший час свого життя, війна і військова служба були його пристрастю.
Перемагає той, хто бʼється найдовше.
Чи я колись розповідав тобі, mon ami, що у старій російській армії вважалося негідним навіть плювати на єврея? Так, ми вважали, що слина російського офіцера надто цінна, щоб витрачати її на євреїв.
«У злиднях Парижа і Лондона» Джордж Орвелл
28.02.202508:51
Одне з найулюбленіших видавництв, «Віхола», прислали книжку сучукрліт на огляд. Вагалася брати чи ні, але:
1) Люблю читати про різні міста України
2) Сподобалася тема
3) Сподобався ознайомчий фрагмент
1) Люблю читати про різні міста України
2) Сподобалася тема
3) Сподобався ознайомчий фрагмент
09.02.202513:55
27.01.202515:20
Я прочитала «Орландо» Вірджинії Вулф, — і мені сподобалось.
Орландо – молодий, привабливий аристократ, улюбленець долі, який живе своє найкраще життя: романситься, кутить, розкошує. Але, як це часто трапляється, одного дня він зустрічає ЇЇ. На жаль, ВОНА - це ще і московитка. Вона зачаровує нашого пристрасного вестернса своєю екзотичністю та загадковістю, а потім кидає. Пацан до всього цього ще і ловить екзистенційну кризу, розчаровується в людях, відгороджується від соціуму та оточує себе псами. 0% засудження, 100% розуміння.
Це не допомагає, то ж він засинає на декілька тижнів… а потім прокидається жінкою.
Орландо відкриває новий для себе світ – світ жінки. Починає розуміти, наскільки жіночий досвід відрізняється від чоловічого. Згадує, як колись уявляв жінок і їхню роль у світі, і бачить, наскільки все складніше. Чоловік може діяти, змінювати реальність силою чи владою, жінка ж часто змушена приховувати свій інтелект, обирати м’якість замість прямоти, прийняття замість боротьби.
Однією з ключових тем роману особисто для мене є література. Вулф із легкістю підкорює стилі різних епох і тонко підтрунює над багатослівністю та пафосом деяких творів. Помітили, як плавно змінюється стиль розповіді в залежності від століття, в якому живе Орландо?
Ще один цікавий аспект роману – його автобіографічний підтекст. Існує думка, що Орландо — це літературний портрет коханки Вулф, Віти Секвілл-Вест. Хоча я не дуже люблю копирсатися в біографіях авторів – мені подобається сприймати текст без зайвого бекграунду — після цього факту захотілося глибше зануритися в тему. І ще раз перечитати твір.
Орландо – це текст, який зачіпає теми гендерної рівності, ідентичності, часу, таланту, природи, кохання, літератури, критики… (підставте свої варіанти, адже тем тут — на будь-який смак).
А ще сподобалося (як мені здалося), що Вулф вчить дивитися вперед. У світі, де завжди є ті, хто скаже: «Раніше було краще», авторка обирає жити теперішнім і дивитися у майбутнє. Шкода тільки, що коли теперішнє не подобається, не можна заснути і прокинутися в іншій епосі.
Це було моє перше знайомство з творчістю цієї геніальної жінки і, схоже, я вибрала правильну книгу. Вона дуже просто, але красиво написана і тут немає потоку свідомості, яким славиться Вулф. Тому не бійтеся!
Мінуси книги:
- загадкова відбита московитка
- незручно читати однією рукою
Орландо – молодий, привабливий аристократ, улюбленець долі, який живе своє найкраще життя: романситься, кутить, розкошує. Але, як це часто трапляється, одного дня він зустрічає ЇЇ. На жаль, ВОНА - це ще і московитка. Вона зачаровує нашого пристрасного вестернса своєю екзотичністю та загадковістю, а потім кидає. Пацан до всього цього ще і ловить екзистенційну кризу, розчаровується в людях, відгороджується від соціуму та оточує себе псами. 0% засудження, 100% розуміння.
Це не допомагає, то ж він засинає на декілька тижнів… а потім прокидається жінкою.
Орландо відкриває новий для себе світ – світ жінки. Починає розуміти, наскільки жіночий досвід відрізняється від чоловічого. Згадує, як колись уявляв жінок і їхню роль у світі, і бачить, наскільки все складніше. Чоловік може діяти, змінювати реальність силою чи владою, жінка ж часто змушена приховувати свій інтелект, обирати м’якість замість прямоти, прийняття замість боротьби.
Однією з ключових тем роману особисто для мене є література. Вулф із легкістю підкорює стилі різних епох і тонко підтрунює над багатослівністю та пафосом деяких творів. Помітили, як плавно змінюється стиль розповіді в залежності від століття, в якому живе Орландо?
Ще один цікавий аспект роману – його автобіографічний підтекст. Існує думка, що Орландо — це літературний портрет коханки Вулф, Віти Секвілл-Вест. Хоча я не дуже люблю копирсатися в біографіях авторів – мені подобається сприймати текст без зайвого бекграунду — після цього факту захотілося глибше зануритися в тему. І ще раз перечитати твір.
Орландо – це текст, який зачіпає теми гендерної рівності, ідентичності, часу, таланту, природи, кохання, літератури, критики… (підставте свої варіанти, адже тем тут — на будь-який смак).
А ще сподобалося (як мені здалося), що Вулф вчить дивитися вперед. У світі, де завжди є ті, хто скаже: «Раніше було краще», авторка обирає жити теперішнім і дивитися у майбутнє. Шкода тільки, що коли теперішнє не подобається, не можна заснути і прокинутися в іншій епосі.
Це було моє перше знайомство з творчістю цієї геніальної жінки і, схоже, я вибрала правильну книгу. Вона дуже просто, але красиво написана і тут немає потоку свідомості, яким славиться Вулф. Тому не бійтеся!
Мінуси книги:
- загадкова відбита московитка
- незручно читати однією рукою
25.01.202513:27
В «Орландо» одна з любовних інтересів головного героя — московитка. Ось цитата, з якою важко не погодитись:
Вона дуже скоро зникає, так що патруль залишився задоволений.
Англійська була для Саші занадто відвертою, надто щирою, надто медовою. Бо в усьому, що вона говорила, хоч
би якою відкритою і солодкою вона здавалася, було щось приховане; в усьому, що вона робила, хоч би як сміливо, вбачалося щось затаєне.
Вона дуже скоро зникає, так що патруль залишився задоволений.
05.03.202508:20
Ой, ну, нарешті на 50% книги до Джорджа дійшло:
📖 «У злиднях Парижа і Лондона» Джордж Орвелл
Залишалася купа часу — багато довгих нудних годин між світанком і роботою, — щоб подумати, яким дурнем я був, щоб довіритися цим росіянам.
📖 «У злиднях Парижа і Лондона» Джордж Орвелл
03.03.202507:16
Трошки ранкової мотивації вам від Джорджа Орвелла
📖 «У злиднях Парижа і Лондона»
Є ще одне відчуття, яке дає велику втіху в злиднях. Гадаю, кожен, хто перебував у скруті, його переживав. Це відчуття полегшення, майже задоволення, від усвідомлення, що ти нарешті, по-справжньому в злиднях. Ти так часто говорив, що йдеш на дно, і ось воно, дно, ти його досягнув і можеш на ньому стояти. Це дуже заспокоює.
📖 «У злиднях Парижа і Лондона»
Переслав з:
Peake-week Papers
27.02.202508:47
Була колись епоха, коли письменники не соромились в інтернеті і їхні книги можна було любити тільки за літературність, а не і за позицію автора. Але такі часи минули.
Побачила у Непозбувної книгочитунки, що Юрій Винничук викатив статтю під назвою «Була колись розпусна епоха». Що мається на увазі під назвою статті? Засудження? Констатація факту? Ні, щира ностальгія.
Стисло — це потік свідомості-відповідь на звинувачення деяких викладачів у сексуальних домаганнях.
Письменник виправдовує домагання викладачів до молодих студенток дивним «а от колись так можна було». Що за недолугий аргумент?! Колись і мишʼяк у косметиці використовували, це значить, що треба до нього повертатись?
Але автор не бачить у цьому проблеми. Шановний Юрію, можливо вас не обурюють зневажливе «дорогенька» у сторону жінок і шльопання їх по попі тому що, ну не знаю, ви чоловік?! Як же набридло, що чоловіки висловлюються про жіноче тіло, жіночі почуття, жіночу боротьбу за права і повагу і чомусь вважають, що вони абсолютні авторитети у цьому питанні. Ти не маєш обурюватись тому, що викладач гладить тебе по руці. Бо Юрій Винничук так сказав.
І в кінці, коли закінчив із щирим захопленням перелічувати, як студенток шльопали, гладили, торкались і запрошували додому, письменник пасивно-агресивно додає, що зараз знайдуться читачі, які читають не головою (перекладаю для вас — а жопой) і скажуть, що він вважає це цілком нормальним, ні, не вважає. Тобто усі, кому здалось, що він виправдовує домагання просто тупі і читати не вміють. Як тонко походив. Ви або з ним згодні, або читати не вмієте.
Так, Юрію, настає уже нова епоха. Епоха відповідальності за свої дії і за свої слова. І я щиро цьому радію.
І вам би краще не висловлювати в інтернеті небезпечні наративи, бо відповідальність добереться і до вас.
Побачила у Непозбувної книгочитунки, що Юрій Винничук викатив статтю під назвою «Була колись розпусна епоха». Що мається на увазі під назвою статті? Засудження? Констатація факту? Ні, щира ностальгія.
Стисло — це потік свідомості-відповідь на звинувачення деяких викладачів у сексуальних домаганнях.
Письменник виправдовує домагання викладачів до молодих студенток дивним «а от колись так можна було». Що за недолугий аргумент?! Колись і мишʼяк у косметиці використовували, це значить, що треба до нього повертатись?
Але автор не бачить у цьому проблеми. Шановний Юрію, можливо вас не обурюють зневажливе «дорогенька» у сторону жінок і шльопання їх по попі тому що, ну не знаю, ви чоловік?! Як же набридло, що чоловіки висловлюються про жіноче тіло, жіночі почуття, жіночу боротьбу за права і повагу і чомусь вважають, що вони абсолютні авторитети у цьому питанні. Ти не маєш обурюватись тому, що викладач гладить тебе по руці. Бо Юрій Винничук так сказав.
І в кінці, коли закінчив із щирим захопленням перелічувати, як студенток шльопали, гладили, торкались і запрошували додому, письменник пасивно-агресивно додає, що зараз знайдуться читачі, які читають не головою (перекладаю для вас — а жопой) і скажуть, що він вважає це цілком нормальним, ні, не вважає. Тобто усі, кому здалось, що він виправдовує домагання просто тупі і читати не вміють. Як тонко походив. Ви або з ним згодні, або читати не вмієте.
Так, Юрію, настає уже нова епоха. Епоха відповідальності за свої дії і за свої слова. І я щиро цьому радію.
І вам би краще не висловлювати в інтернеті небезпечні наративи, бо відповідальність добереться і до вас.
Переслав з:
Лабіринти постмодернізму
09.02.202513:54
розкажу вам одну історію.
23 вересня в США вийде новий роман "Will There Ever Be Another You" Патриції Локвуд, відомої у нас за своєю книжкою "Про таке не говорять"
в листопаді 2024-го агенти Локвуд запропонували "Темпорі" видати цей її новий роман.
за описом він виглядав цілком ок -
Запаморочливий роман про жіночу хворобу та божевілля. Серед глобальної пандемії одна молода жінка намагається зберегти частини своєї сім’ї, приголомшеної нищівною втратою, і свого розуму, який залишився спотвореним через таємничу хворобу
я почитав надіслану агентами пдфку цього роману і знайшов там розділ із назвою "Mr. Tolstoy, You’re Driving Me Mad" - де оповідачка розповідає про те, який Толстой класний і яка прикольна у нього "Анна Кареніна", а ще було б круто, якби The Beatles написали про Толстого шикарну пісню і наводить кілька її варіантів.
почитав я оце все і передумав оце все перекладати.
зрештою, це історія про те, як "Темпора" не буде видавати новий роман Локвуд "Will There Ever Be Another You"
#патриціялоквуд
23 вересня в США вийде новий роман "Will There Ever Be Another You" Патриції Локвуд, відомої у нас за своєю книжкою "Про таке не говорять"
в листопаді 2024-го агенти Локвуд запропонували "Темпорі" видати цей її новий роман.
за описом він виглядав цілком ок -
Запаморочливий роман про жіночу хворобу та божевілля. Серед глобальної пандемії одна молода жінка намагається зберегти частини своєї сім’ї, приголомшеної нищівною втратою, і свого розуму, який залишився спотвореним через таємничу хворобу
я почитав надіслану агентами пдфку цього роману і знайшов там розділ із назвою "Mr. Tolstoy, You’re Driving Me Mad" - де оповідачка розповідає про те, який Толстой класний і яка прикольна у нього "Анна Кареніна", а ще було б круто, якби The Beatles написали про Толстого шикарну пісню і наводить кілька її варіантів.
почитав я оце все і передумав оце все перекладати.
зрештою, це історія про те, як "Темпора" не буде видавати новий роман Локвуд "Will There Ever Be Another You"
#патриціялоквуд
27.01.202508:43
Всім продуктивного робочого тижня! Переграйте АІ — нехай він не зможе без вас жити!
25.01.202510:13
03.03.202521:13
Прочитане за лютий: https://vm.tiktok.com/ZMBJQHHvd/
02.03.202518:16
Чекала на третю частину більше, ніж на зарплату.
Брешу, звісно, зп уже чекаю не можу.
Брешу, звісно, зп уже чекаю не можу.
14.02.202517:59
Так багато підписалося людей, а я захворіла 😩 не відписуйтесь 😅
Допоможіть краще, що мені продовжувати читати, коли очухаюсь:
❤️ за «Мідногового Демона»: темний рітеллінг «Девіда Копперфілда» в сучасних американських реаліях
🔥 за «Тропік Рака»: контроверсійний роман Генрі Міллера, де багато проституток, русні та аморальності
Допоможіть краще, що мені продовжувати читати, коли очухаюсь:
❤️ за «Мідногового Демона»: темний рітеллінг «Девіда Копперфілда» в сучасних американських реаліях
🔥 за «Тропік Рака»: контроверсійний роман Генрі Міллера, де багато проституток, русні та аморальності
09.02.202510:23
Дочитала «Девіда Копперфілда» і не можу сказати краще, ніж містер Омер нашому герою:
Яка ж пречудова річ, ваша книжка! Які прекрасні в ній вислови! Я прочитав у ній кожне слово... кожне слово! А щоб закуняти — так зовсім ні!
І одразу почала читати «Мідноголового демона» (Демона Копперхеда). Відсилок і паралелей багато. І яке ж це задоволення знаходити і порівнювати з оригіналом. Наразі здається, що це такий собі дарк рітеллінг невмирущої класики в сучасних американських реаліях.
Яка ж пречудова річ, ваша книжка! Які прекрасні в ній вислови! Я прочитав у ній кожне слово... кожне слово! А щоб закуняти — так зовсім ні!
І одразу почала читати «Мідноголового демона» (Демона Копперхеда). Відсилок і паралелей багато. І яке ж це задоволення знаходити і порівнювати з оригіналом. Наразі здається, що це такий собі дарк рітеллінг невмирущої класики в сучасних американських реаліях.
26.01.202510:22
А тут Орландо перетворився на жінку:
📖 «Орландо» Вірджинія Вульф
Вона пригадала, як у подобі молодого чоловіка вимагала, щоб жінки були слухняні, цнотливі, з приємним запахом, у вишуканому вбранні. «Тепер мені доведеться самій заплатити таку ціну, — міркувала вона, — бо за своєю натурою жінки (з огляду на мій невеличкий досвід перебування в їхній статі) зовсім не є слухняними, цнотливими, пахучими й гарно вбраними. І яка дисципліна потрібна для виховання цих чеснот, без яких вони не зможуть насолоджуватися жодними принадами життя!
📖 «Орландо» Вірджинія Вульф
24.01.202519:06
Мораль єлизаветинської епохи відрізнялася від нашої; тодішні поети й клімат відрізнялися від нинішніх, та навіть овочі були інші. Все, все було інакше.
[…]
Вони оспівували швидкоплинну мить; ось ця мить закінчиться, й довга ніч вкладе всіх до вічного сну. Ті люди не потребували оранжерей чи сховищ, щоби подовжити або зберегти миті рожевого цвітіння або життя троянд. Їм були незнайомі меланхолійні коливання та натяки нашої радше пастельної доби, схильної до сумнівів у собі. У всьому була пристрасть. Квітка розквітала та вʼянула. Сонце сходило й заходило. Коханий дарував свою любов і йшов. І те, що поети оспівували у віршах, юнаки втілювали в життя. Дівчата були трояндами, й сезон їхнього цвітіння недовго тривав. Їх слід було зривати до настання ночі, їхні дні буди короткі, на вечір усе закінчувалося.
📖 «Орландо» Вірджинія Вульф
[…]
Вони оспівували швидкоплинну мить; ось ця мить закінчиться, й довга ніч вкладе всіх до вічного сну. Ті люди не потребували оранжерей чи сховищ, щоби подовжити або зберегти миті рожевого цвітіння або життя троянд. Їм були незнайомі меланхолійні коливання та натяки нашої радше пастельної доби, схильної до сумнівів у собі. У всьому була пристрасть. Квітка розквітала та вʼянула. Сонце сходило й заходило. Коханий дарував свою любов і йшов. І те, що поети оспівували у віршах, юнаки втілювали в життя. Дівчата були трояндами, й сезон їхнього цвітіння недовго тривав. Їх слід було зривати до настання ночі, їхні дні буди короткі, на вечір усе закінчувалося.
📖 «Орландо» Вірджинія Вульф
03.03.202512:08
Щось я все більше розумію Міллера і його ставлення до Америки 🤣
01.03.202506:59
о 09:00 ХВИЛИНА МОВЧАННЯ! 🕊️
вшановуємо памʼять загиблих.
вшановуємо памʼять загиблих.
09.02.202520:00
Понад усе мені не хотілося ставити Джеймзові запитання про літературу: через них я втратила чимало потенційних друзів.
📖 «Випадок із Рейчел»
09.02.202507:00
Доза недільної мотивації ☺️
26.01.202510:07
Немає пристрасті, сильнішої за шал людини, яка хоче змусити інших вірити в те саме, в що вірить вона. Ніщо так не підриває коріння її щастя і не сповнює люті, як усвідомлення, що хтось інший знецінює те, що вона сама цінує так високо.
📖 «Орландо» Вірджинія Вулф
24.01.202510:56
Показано 1 - 24 із 462
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.