Хмельні читання
Книжковий TikTok: https://www.tiktok.com/@tournesol_book?_t=ZM-8vCrkyqjmC5&_r=1
Рейтинг TGlist
0
0
ТипПублічний
Верифікація
Не верифікованийДовіреність
Не надійнийРозташування
МоваІнша
Дата створення каналуСерп 05, 2024
Додано до TGlist
Бер 08, 2025Прикріплена група
Чат Хмельні читання
0
Рекорди
02.04.202523:59
151Підписників13.11.202423:59
0Індекс цитування09.03.202523:59
1.2KОхоплення 1 допису09.04.202514:34
0Охоп рекл. допису03.04.202523:59
28.00%ER08.03.202516:00
906.92%ERR
02.04.202512:55
"Пісня пророка" Пола Лінча увійшла у короткий список Дублінської літературної премії.
І мені стало цікаво, що ж то за премія така, бо якщо Букер і Пулітцер у всіх на слуху, то за цю премію, я чула буквально пару разів👀
І дарма, бо механізм вибору найкращої книги дуже цікавий - претендентів на перемогу обирають бібліотекарі.
Тобто це не новинки, а тексти, які вже встигли потрапити до бібліотек і знайти своїх читачів. Це можуть бути книги письменників будь-якої національності з будь-якої країни, єдина вимога - повинен бути англійський переклад. Потім вже журі, яке складається з шести міжнародних членів, формує короткий список і обирає переможця.
А ще ця премія вважається однією з найщедріших. Переможець отримує 100 000 євро, а якщо це переклад, то 25 000 з них йде перекладачу. Ну і виходить, що вона одна з найдемократичніших, бо тут "висока полиця" спокійно уживається разом з легкою розважальною літературою.
Окрім Пола Лінча (Ірландія) до цьогорічного шорт-листа потрапили:
- Персіваль Еверетт, який, здається, номінований на всі існуючі літературні премії. Чекаємо його "Джеймса" від Фабули (США);
- Сельва Альмада і її роман "Not a river" (Аргентина);
- Данієль Мейсон з романом "North woods" (США);
- Майкл Краммі "The adversary" (Канада)
- Герда Бліс і її роман "We are light" (Нідерланди)
І мені стало цікаво, що ж то за премія така, бо якщо Букер і Пулітцер у всіх на слуху, то за цю премію, я чула буквально пару разів👀
І дарма, бо механізм вибору найкращої книги дуже цікавий - претендентів на перемогу обирають бібліотекарі.
Тобто це не новинки, а тексти, які вже встигли потрапити до бібліотек і знайти своїх читачів. Це можуть бути книги письменників будь-якої національності з будь-якої країни, єдина вимога - повинен бути англійський переклад. Потім вже журі, яке складається з шести міжнародних членів, формує короткий список і обирає переможця.
А ще ця премія вважається однією з найщедріших. Переможець отримує 100 000 євро, а якщо це переклад, то 25 000 з них йде перекладачу. Ну і виходить, що вона одна з найдемократичніших, бо тут "висока полиця" спокійно уживається разом з легкою розважальною літературою.
Окрім Пола Лінча (Ірландія) до цьогорічного шорт-листа потрапили:
- Персіваль Еверетт, який, здається, номінований на всі існуючі літературні премії. Чекаємо його "Джеймса" від Фабули (США);
- Сельва Альмада і її роман "Not a river" (Аргентина);
- Данієль Мейсон з романом "North woods" (США);
- Майкл Краммі "The adversary" (Канада)
- Герда Бліс і її роман "We are light" (Нідерланди)
01.04.202510:44
Розпочала квітень з "Пісні пророка" Пола Лінча.
Жахливе почуття тривоги, паніки та повної, тотальної невизначеності з першої сторінки😞
А ви що зараз читаєте?
Жахливе почуття тривоги, паніки та повної, тотальної невизначеності з першої сторінки😞
Вона спостерігала, як подвір'я занурювалося в пітьму, і бажала бути з цією пітьмою заодно. Вона хотіла вийти на вулицю і лягти поряд. Лягти поряд із опалим листям, і щоб ось так повз неї минула ніч. А тоді прокинутись удосвіта і з настанням ранку зійти оновленій.
А ви що зараз читаєте?
29.03.202514:50
Прийдеться Джону Ірвінгу трошки почекати, бо мені прийшов подарунок від видавництва Ще одну сторінку!!!
А там довгоочікувана новинка - "Пісня пророка" Пола Лінча. Це роман-антиутопія про багатодітну матір, чоловіка якої заарештували за участь у протестах. Обіцяють важку гнітючу атмосферу і суцільний текст без діалогів, абзаців і розділових знаків👀 А ще це Букер 2023 року!
Друга книжка - це прекрасна Джанет Вінтерсон і її культові "Помаранчі - не єдині фрукти". Автобіографічна історія дорослішання, усвідомлення своєї орієнтації та боротьби з суспільством і традиціями.
Ручки вже тягнуться до "Пісні пророка", а якщо ви вже читали, діліться враженнями🤗
А там довгоочікувана новинка - "Пісня пророка" Пола Лінча. Це роман-антиутопія про багатодітну матір, чоловіка якої заарештували за участь у протестах. Обіцяють важку гнітючу атмосферу і суцільний текст без діалогів, абзаців і розділових знаків👀 А ще це Букер 2023 року!
Друга книжка - це прекрасна Джанет Вінтерсон і її культові "Помаранчі - не єдині фрукти". Автобіографічна історія дорослішання, усвідомлення своєї орієнтації та боротьби з суспільством і традиціями.
Ручки вже тягнуться до "Пісні пророка", а якщо ви вже читали, діліться враженнями🤗
04.04.202510:57
Сучасна Ірландія. Партія Національного Альянсу стає єдиним джерелом влади, впроваджена комендантська година, поліція ходить по будинках, а зі знайомими краще розмовляти пошепки.
Все починається з тривожного стукоту у двері, а закінчується вибухами та смертю. За всім цим ми спостерігаємо очима Айліш, жінки, чоловік якої однієї ночі не повернувся додому, і вона залишилась одна з чотирма дітьми і батьком з першими проявами деменції.
У тексті немає абзаців і прямої мови, це все схоже на потік свідомості і цей прийом ідеально пасує історії. Текст давить на тебе і це враження підсилює використання і повторення різних образів. Але, не можу не відмітити, що деколи мова автора, як на мене, ставала занадто сентиментальною і деякі метафори мені трохи різали око (на щастя, таких було небагато). А ще я прям відчувала, як Пол Лінч намагається балансувати між "високою полицею" і більш масовою літературою і насправді, це в нього непогано вийшло. Роман досить універсальний, і навіть потік свідомості не робить його важким для читання. Важким його робить лише те, що для когось це антиутопія, а для нас реальне життя.
Комендантська година, відключення світла, порожні полиці магазинів, обстріли, вибухи - і ще безліч тригерів, які так знайомі кожному з нас. І варто сказати, що автор досить переконливо змальовує як руйнується світ звичайної людини. Це жахливе відчуття страху, паніки і тотальної невизначеності. Головна героїня не завжди чинить правильно, але чи можна її за це засуджувати? Кому як не нам, зрозумілий цей стан невіри в те що відбувається, сподівання, що фронт не дійде до наших будинків і ці горезвісні 2-3 тижні?
Фінал, як на мене, доволі песимістичний і ніякої надії на світле майбутнє я там не побачила. Сумно. А ще сумніше, що те, що планувалось історією-засторогою, вже давно такою не є.
Все починається з тривожного стукоту у двері, а закінчується вибухами та смертю. За всім цим ми спостерігаємо очима Айліш, жінки, чоловік якої однієї ночі не повернувся додому, і вона залишилась одна з чотирма дітьми і батьком з першими проявами деменції.
У тексті немає абзаців і прямої мови, це все схоже на потік свідомості і цей прийом ідеально пасує історії. Текст давить на тебе і це враження підсилює використання і повторення різних образів. Але, не можу не відмітити, що деколи мова автора, як на мене, ставала занадто сентиментальною і деякі метафори мені трохи різали око (на щастя, таких було небагато). А ще я прям відчувала, як Пол Лінч намагається балансувати між "високою полицею" і більш масовою літературою і насправді, це в нього непогано вийшло. Роман досить універсальний, і навіть потік свідомості не робить його важким для читання. Важким його робить лише те, що для когось це антиутопія, а для нас реальне життя.
Комендантська година, відключення світла, порожні полиці магазинів, обстріли, вибухи - і ще безліч тригерів, які так знайомі кожному з нас. І варто сказати, що автор досить переконливо змальовує як руйнується світ звичайної людини. Це жахливе відчуття страху, паніки і тотальної невизначеності. Головна героїня не завжди чинить правильно, але чи можна її за це засуджувати? Кому як не нам, зрозумілий цей стан невіри в те що відбувається, сподівання, що фронт не дійде до наших будинків і ці горезвісні 2-3 тижні?
Фінал, як на мене, доволі песимістичний і ніякої надії на світле майбутнє я там не побачила. Сумно. А ще сумніше, що те, що планувалось історією-засторогою, вже давно такою не є.
10.03.202510:03
Дебютний роман Марлона Джеймса отримав 78 відмов від видавництв.
Чи завадило це йому отримати світове визнання? Ні.
Чи завадило це йому увійти у список найвпливовіших людей за версією журналу "Тіme"? Ні.
Чи завадило це йому отримати Букера? Ні.
Всім нам такої наснаги та продуктивного понеділка🤗
Чи завадило це йому отримати світове визнання? Ні.
Чи завадило це йому увійти у список найвпливовіших людей за версією журналу "Тіme"? Ні.
Чи завадило це йому отримати Букера? Ні.
Всім нам такої наснаги та продуктивного понеділка🤗
11.03.202511:52
"Чорний леопард, рудий вовк" Марлона Джеймса
Головний герой роману, Слідопит - мисливець, який не має імені, зате має феноменальний нюх та вовче око. Він разом з іншими персонажами вирушає на пошуки Хлопчика. Здавалось би, типовий сюжет для фентезі. Ну майже, але річ у тому, що роман починається реченням - "Хлопчик помер". Вся ця подорож не має сенсу, бо результат нам відомий. Автор просто грається з нами, змінює форми оповіді, переплітає історії персонажів, частина яких явно брешуть, ну а сам Слідопит типовий ненадійний оповідач і вірити в його оповідки точно не варто.
А ще Слідопит дуже складний персонаж, він вічний мандрівник, який постійно знаходиться в пошуках власного "я". Він багато розмірковує про своє походження і гомосексуальність. В одній сцені він каже, що не має зовнішності. І це має сенс, бо якщо інших персонажів ми можемо уявити, бо маємо їх описи, то зі Слідопитом все інакше, це герой дзеркало, через яке ми бачимо світ і інших героїв.
Сам роман побудований на основі африканської міфології. Це неймовірно колоритні створіння: людожери, відьми, духи, кровопивці, перевертні. Це безліч різних забобонів і ритуалів, дуже далеких від західного читача. ❗І це океани крові, жорстокість, вбивства, зґвалтування, зоофілія, педофілія, інцест і злягання зі всім, що рухається.
Я не можу сказати, що мене щось шокувало і було прям огидно читати, було б дивно очікувати чогось іншого від африканської міфології і книги, де на обкладинці написано криваве непристойне фентезі. І оцінювати, те що відбувається з точки зору сьогоднішньої моралі теж погана ідея. Просто вирішіть для себе чи нормально для вас читати про такі теми, чи краще пройти повз. Бо трошки пройшовшись по відгуках, я бачу, що люди очікували на більш-менш типове фентезі з гарною обкладинкою, і тепер розповідають, що це лютий треш і наркоманія.
Взагалі я не хочу цей текст заганяти в рамки фентезі, бо це, як на мене, щось набагато більше. А ще тут буйно квітне магічний реалізм, саме той, канонічний. Де речі, дивні та магічні для нас, є досі частиною реальності у деяких африканських племенах, де час ніби зупинився.
Звичайно, Марлон Джеймс підіймає і безліч соціальних питань. Він багато говорить про рабство і торгівлю людьми. До речі, цікаво що у тексті купа феміністичних ідей, не так часто таке можна зустріти у книзі написаній чоловіком. Ну і варто сказати, що всі жіночі персонажки, починаючи з відьми і закінчуючи царицею, дуже незвичні і яскраві.
Хочеться ще багато чого сказати про цей роман, але набагато краще його описала Богдана Романцова. Вона назвала його сумішшю "Серця Пітьми" Конрада, фільмів Тарантіно, текстів Салмана Рушді і Тоні Моррісон, наркоманської епопеї біт-покоління, "Загону самогубців" і "Міста Гріхів" Френка Міллера.
P. S. Забула про дуже важливу річ - це ж лише перша частина трилогії😅 Другу частину видавництво Жорж нам обіцяє вже не перший рік, там будуть ті ж самі події, але розказані вже трьохсотлітньою відьмою, ну а третя частина ще і взагалі ненаписана. Але я чекаю і точно буду читати продовження.
Головний герой роману, Слідопит - мисливець, який не має імені, зате має феноменальний нюх та вовче око. Він разом з іншими персонажами вирушає на пошуки Хлопчика. Здавалось би, типовий сюжет для фентезі. Ну майже, але річ у тому, що роман починається реченням - "Хлопчик помер". Вся ця подорож не має сенсу, бо результат нам відомий. Автор просто грається з нами, змінює форми оповіді, переплітає історії персонажів, частина яких явно брешуть, ну а сам Слідопит типовий ненадійний оповідач і вірити в його оповідки точно не варто.
А ще Слідопит дуже складний персонаж, він вічний мандрівник, який постійно знаходиться в пошуках власного "я". Він багато розмірковує про своє походження і гомосексуальність. В одній сцені він каже, що не має зовнішності. І це має сенс, бо якщо інших персонажів ми можемо уявити, бо маємо їх описи, то зі Слідопитом все інакше, це герой дзеркало, через яке ми бачимо світ і інших героїв.
Сам роман побудований на основі африканської міфології. Це неймовірно колоритні створіння: людожери, відьми, духи, кровопивці, перевертні. Це безліч різних забобонів і ритуалів, дуже далеких від західного читача. ❗І це океани крові, жорстокість, вбивства, зґвалтування, зоофілія, педофілія, інцест і злягання зі всім, що рухається.
Я не можу сказати, що мене щось шокувало і було прям огидно читати, було б дивно очікувати чогось іншого від африканської міфології і книги, де на обкладинці написано криваве непристойне фентезі. І оцінювати, те що відбувається з точки зору сьогоднішньої моралі теж погана ідея. Просто вирішіть для себе чи нормально для вас читати про такі теми, чи краще пройти повз. Бо трошки пройшовшись по відгуках, я бачу, що люди очікували на більш-менш типове фентезі з гарною обкладинкою, і тепер розповідають, що це лютий треш і наркоманія.
Взагалі я не хочу цей текст заганяти в рамки фентезі, бо це, як на мене, щось набагато більше. А ще тут буйно квітне магічний реалізм, саме той, канонічний. Де речі, дивні та магічні для нас, є досі частиною реальності у деяких африканських племенах, де час ніби зупинився.
Звичайно, Марлон Джеймс підіймає і безліч соціальних питань. Він багато говорить про рабство і торгівлю людьми. До речі, цікаво що у тексті купа феміністичних ідей, не так часто таке можна зустріти у книзі написаній чоловіком. Ну і варто сказати, що всі жіночі персонажки, починаючи з відьми і закінчуючи царицею, дуже незвичні і яскраві.
Хочеться ще багато чого сказати про цей роман, але набагато краще його описала Богдана Романцова. Вона назвала його сумішшю "Серця Пітьми" Конрада, фільмів Тарантіно, текстів Салмана Рушді і Тоні Моррісон, наркоманської епопеї біт-покоління, "Загону самогубців" і "Міста Гріхів" Френка Міллера.
P. S. Забула про дуже важливу річ - це ж лише перша частина трилогії😅 Другу частину видавництво Жорж нам обіцяє вже не перший рік, там будуть ті ж самі події, але розказані вже трьохсотлітньою відьмою, ну а третя частина ще і взагалі ненаписана. Але я чекаю і точно буду читати продовження.
28.03.202511:30
Шалено чекаю на книгу цього імпозантного чоловіка і нічого іншого читати не хочу!
Якщо не впізнали, то це Джон Ірвінг🤭
А ви вже отримали свій примірник "Молитви за Овена Міні"? Плануєте взагалі читати?
Якщо не впізнали, то це Джон Ірвінг🤭
А ви вже отримали свій примірник "Молитви за Овена Міні"? Плануєте взагалі читати?
18.03.202512:46
Взяла читати "Анну Ін у гробницях світу" Ольги Токарчук.
Цей текст частина проєкту «Canongate Myth Series», де письменники і письменниці з різних країн переосмислюють і осучаснюють міфи. В його рамках Джанет Вінтерсон переписала історію Геракла, Антонія Баєтт створила свій "Раґнарок", а Маргарет Етвуд розповіла про Пенелопу, дружину Одіссея.
Ольга Токарчук обрала для себе шумерську міфологію і переосмислила історію богині Іванни, яка спускається у світ померлих до своєї сестри.
Звучить прям дуже цікаво🔥
Цей текст частина проєкту «Canongate Myth Series», де письменники і письменниці з різних країн переосмислюють і осучаснюють міфи. В його рамках Джанет Вінтерсон переписала історію Геракла, Антонія Баєтт створила свій "Раґнарок", а Маргарет Етвуд розповіла про Пенелопу, дружину Одіссея.
Ольга Токарчук обрала для себе шумерську міфологію і переосмислила історію богині Іванни, яка спускається у світ померлих до своєї сестри.
Звучить прям дуже цікаво🔥
05.04.202517:21
Розпочала читати "Легенду про зміїне серце" Радека Рака🐍💚
Головний герой роману - Якуб Шеля, реальна історична постать, один з найвідоміших ватажків антишляхетських бунтів у Західній Галичині 1846 року.
На початку роману це хлопець 16-17 років, який працює у єврейській корчмі. Якуб закохується у незвичайну дівчину і навіть дарує їй своє серце (у прямому сенсі цього слова).
А далі:
- відьми;
- чорти;
- русалки;
- персонажі, що перетворюються на котів;
- коти, що розповідають історії.
Дуже химерно, незвично і магічно-реалістично🔥
Головний герой роману - Якуб Шеля, реальна історична постать, один з найвідоміших ватажків антишляхетських бунтів у Західній Галичині 1846 року.
На початку роману це хлопець 16-17 років, який працює у єврейській корчмі. Якуб закохується у незвичайну дівчину і навіть дарує їй своє серце (у прямому сенсі цього слова).
А далі:
- відьми;
- чорти;
- русалки;
- персонажі, що перетворюються на котів;
- коти, що розповідають історії.
Дуже химерно, незвично і магічно-реалістично🔥
28.03.202511:46
А татуювання Джона Ірвінга заслуговують на окремий допис!
Отже, на своєму тілі він має:
- імена дружини та дітей;
- кленовий лист на честь дружини канадки;
- борцівський килим на честь улюбленого виду спорту;
- останні слова роману "Мобі Дік" — "знайшла тільки ще одного сироту";
- власне самого кита з "Мобі Діка";
- цитату з власного роману "Правила будинку сидру" — "Принци Мену, королі Нової Англії"
Отже, на своєму тілі він має:
- імена дружини та дітей;
- кленовий лист на честь дружини канадки;
- борцівський килим на честь улюбленого виду спорту;
- останні слова роману "Мобі Дік" — "знайшла тільки ще одного сироту";
- власне самого кита з "Мобі Діка";
- цитату з власного роману "Правила будинку сидру" — "Принци Мену, королі Нової Англії"
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.
