Інше
Пустелі
Інше
14.02.202506:32
увага повітряна тривога
і розпадається на молекули світ
і бринять у повітрі ноти сирени
що ловить тих хто не сховався
і лякає тих хто не добіг до метра
звуком шахедної смерті
увага повітряна тривога
рахую до трьох і йду шукати
хто не сховався не моя провина
навіть якщо немає укриття
комфортнішого за обійми
і м'якого мов хутро кота
увага повітряна тривога
то кров гуде у вухах чи вже почалася
літак над дахом техніка повз будинок
гуркіт ракет і танок шахедів
тобто ти не вмієш і не знаєш як виживати
бійся бога війни і тікай у підвал
неважливо що панелька не витримає
всі колись будемо там
увага повітряна наземна підводна тривога
а у відповідь тиша наляканого міста
наїжаченого і серйозного
без музики і сміху дітей
це реальність чи її проєкція
один із мультивсесвітів
чи вже потойбічний прийшов до нас
увага відбій повітряної тривоги
вихід там де вхід
був
але чи для всіх
він
увага відбій енсотлітньої війни
і в підручниках історії замість дат
будуть лише імена
і розпадається на молекули світ
і бринять у повітрі ноти сирени
що ловить тих хто не сховався
і лякає тих хто не добіг до метра
звуком шахедної смерті
увага повітряна тривога
рахую до трьох і йду шукати
хто не сховався не моя провина
навіть якщо немає укриття
комфортнішого за обійми
і м'якого мов хутро кота
увага повітряна тривога
то кров гуде у вухах чи вже почалася
літак над дахом техніка повз будинок
гуркіт ракет і танок шахедів
тобто ти не вмієш і не знаєш як виживати
бійся бога війни і тікай у підвал
неважливо що панелька не витримає
всі колись будемо там
увага повітряна наземна підводна тривога
а у відповідь тиша наляканого міста
наїжаченого і серйозного
без музики і сміху дітей
це реальність чи її проєкція
один із мультивсесвітів
чи вже потойбічний прийшов до нас
увага відбій повітряної тривоги
вихід там де вхід
був
але чи для всіх
він
увага відбій енсотлітньої війни
і в підручниках історії замість дат
будуть лише імена
06.10.202408:08
тумани ріками тумани ранами
без надії подорожні усміхаються
ластовинням розкидані цятки
поміж будинками та перевалами
ось коровай і сіль а ось і стіл
тільки в гості на них не чекають
людей немає лише тумани
молоком наповнюють рани
і каміння пригорщами щоб не гноїло
розкидане довкола монолітами
а ранки зустрічають молочні
роз'їдаючи очі своєю білизною
подорожні усміхаються мовчки
обійнявши свої автомати
подорожні лежать красиво
наче вона вже близько
06.10.2024
без надії подорожні усміхаються
ластовинням розкидані цятки
поміж будинками та перевалами
ось коровай і сіль а ось і стіл
тільки в гості на них не чекають
людей немає лише тумани
молоком наповнюють рани
і каміння пригорщами щоб не гноїло
розкидане довкола монолітами
а ранки зустрічають молочні
роз'їдаючи очі своєю білизною
подорожні усміхаються мовчки
обійнявши свої автомати
подорожні лежать красиво
наче вона вже близько
06.10.2024
28.12.202316:42
верталася вчора домів
і побачила у дворі дівчинку
вона стояла із м’ячиком у руках
стискала його і дивилася перед собою
а її губи безмовно ворушилися
стиха покликала її але вона мовчала
я торкнулася плеча малої
і вона подивилася на мене так
як вміють це робити лише ті
хто дуже близько бачив смерть
вона простягнула мені записку з адресою
мовби просячи, щоб я її відвела
і ми пішли шукати її дім
але за тією адресою нічого не було
лише стояла ще одна дівчинка з лялькою
і теж простягнула мені записку
і вже втрьох ми блукали містом
у пошуках неіснуючої вулиці й будинку
а дорогою знайшли ще двійко дітей із записками
так ми блукали з ними довго
аж поки остання записка
не привела до меморіальної дошки
і ми не прочитали
я Маша втратила дитину їй могло бути вісім років
я Оля втратила дитину їй могло бути три роки
я Валя втратила дитину їй могло бути шість років
я Іра втратила дитину їй міг бути рік
і таких я були сотні і сотні імен
я подивилася на тих дітей
з очима які бачили смерть
і нічого їм не сказала
а на ранок знову побачила у вікні першу дівчинку
яка навряд чи усвідомила що її не існує
а мати її не знає що ненароджена донька її досі шукає
як можливо й інші діти шукають своїх батьків
13.12.2023
04.12.202315:47
веселка після дощу
розсипає барви
понад землею
ґніт свічки
охоплено полум'ям
що зігріває тіло
якби свічки
горіли вічно
над веселкою
то вони б
зігрівали душі
наших воїнів
01.05.2022
11.11.202313:58
танеш
мовби у танку божевілля
затягуєш ниточки повітря у вузлики
щоби міцно трималися на згадку
бо спогади розпадаються на атоми
якщо їх не піймати у павутиння
яке вже майже дов’язала
щоби загорнутися у нього
і відчувати жар щасливих моментів
кожною клітинкою тіла
поки ще воно тепле і спрагле до життя
і найміцніша нитка бринітиме
допоки не розтанеш
у своєму танку божевілля
бо сила не в ньому
а в спогадах які лишаєш по собі
11.11.2023
19.10.202314:30
сестро сестро ось твій саван
обійму тебе міцно і поцілую
і триматиму за руку як ти мене
дитиною вела до школи вперше
і коли ми спали в одному ліжку
і говорили про смішне чи страшне
сестро сестро ось твій саван
а спогади про тебе у серці
грітимуть у холоди і миті суму
а твій голос у моїй голові
як і рухи усмішка і той погляд
і всі несказані слова між нами
сестро сестро ось твій саван
і неба блакить і хмари перини
це все твоє тепер навік
як і мої спогади і фото з тобою
19.10.2023
11.01.202509:13
легко заблукати у місті
під шелест вітру і плач душ
зосталих серед лабіринту
одноликих будинків і вулиць
накресленими на мапі чорнилом
яке не видно ні при сонці ні у тьмі
лише чути гомін залізниці
і гуркіт досвітнього грому
бурхливого мов водоспад
гірської ріки у морозну погоду
потік якої зносить товщу льоду
легко мов паперових солдатиків
здуває вітром поміж стін
у провулках лабіринту
місто плаче криком немовлят
що чекають своїх батьків
і лише вогники блимають
точками у лабіринті
і дзвенять ключі до дверей
що ведуть домів
10.01.2025
під шелест вітру і плач душ
зосталих серед лабіринту
одноликих будинків і вулиць
накресленими на мапі чорнилом
яке не видно ні при сонці ні у тьмі
лише чути гомін залізниці
і гуркіт досвітнього грому
бурхливого мов водоспад
гірської ріки у морозну погоду
потік якої зносить товщу льоду
легко мов паперових солдатиків
здуває вітром поміж стін
у провулках лабіринту
місто плаче криком немовлят
що чекають своїх батьків
і лише вогники блимають
точками у лабіринті
і дзвенять ключі до дверей
що ведуть домів
10.01.2025
23.09.202420:09
лиш повня рятує і наповнює жили землі
що чорніє ротом старої
яка безбожно клялася не пускати
непрошених гостей на поріг
і співали півні і кричали криком дівчата
коли край дороги знаходили ями
пусті і великі як очі місяця в повню
з навічно спочилою тишею по вінця
та хіба тиша рятує коли її забагато
і кому скаржитися що повня нечасто
і з кожним кроком ти боїшся впасти
в яму з якої потім не вибратись
23.09.2024
що чорніє ротом старої
яка безбожно клялася не пускати
непрошених гостей на поріг
і співали півні і кричали криком дівчата
коли край дороги знаходили ями
пусті і великі як очі місяця в повню
з навічно спочилою тишею по вінця
та хіба тиша рятує коли її забагато
і кому скаржитися що повня нечасто
і з кожним кроком ти боїшся впасти
в яму з якої потім не вибратись
23.09.2024
27.12.202313:37
LEGENDA SANCTORUM
скрип дверних петель
розрізана тиша бібліотеки
шурхіт сторінок фоліанта
тремтіння світла свічки
хто тут
питаєш
але лише стогін дверних петель відповіда
хто тут
повторюєш знову
голос тремтить
і зітхає поряд годинник
протяжним бам
а невидима рука гортає фоліант
і зупиняється там де чорнило
розтеклося тріщинками по сторінці
прочитай
чуєш шепіт
що читати
це лише чорнило
прочитай
і вмить бачиш напис
legenda sanctorum
і вмить здіймається вихор
і змітає книги з полиць
а ти ховаєшся під стіл
допоки хаос вирує
а під ноги падає фоліант
legenda sanctorum
на дві тисячі двадцять три заповнені сторінки
а остання чиста
без номера
legenda sanctorum
щороку повниться іменами новими
на своїх розтрісканих сторінках
і щороку чистий аркуш
шепоче до одного з нас
наповни мене
15.12.2023
28.11.202314:20
1
світ мій
у відлунні кроків
понад прірвою
2
а де світлом
повниться чаша
там сонце
3
і світанок окрилений
шумно дихає
на повні груди
4
щоби завтра себе
я обійняла за плечі
і мовила
кохаю люба
5
а коли скажуть люди
вона сама
то відповім
а як же моя тінь
6
відлуння кроків
відтінь моєї суті
я цілісна
27.11.2023
08.11.202310:03
ми будемо вільно летіти за мріями
стрибати та бавитися у хмарах
виграючи на їхніх крапельках свої опери
про персні подорожі кохання та смерть
ми згадаємо всі романи та історії
якими захоплювалися у дитинстві
і мріяли бути героями які рятують світ
і ми рятували світ
і співали гучно аж трусилася земля
і полум’яніли квіти від нашої крови
а небо загорялося загравою
оплакуючи кожного з нас
ми мріяли гучно
і так само гучно
летіли зорепадом
у безхмарну погоду
ми гуляли пляжем
але замість піску
під ногами були квіти
і вони чіплялися за одяг листям
немовби то ми за життя
і допоки ми мріяли про польоти
небо плакало за нами
рясними зливами
напуваючи пляж
щоби квіти плідно родили
і так само мріяли про польоти
але вже без нас
08.11.2023
09.10.202315:31
ці ранки холодом цілують душу
складаючи з її частин слово вічність
щоразу коли сонце визирає з-за хмар
ці ранки наливають тумани
у чаші озер поміж будинками міста
що лише поринає у вічну дрімоту
тих ранків що золотом вкривають
вологий від дощів асфальт
тих ранків що безмежно п’яні
від холоду осінніх ночей
і вічно тверезі у передчутті зими
та її білих обіймів в яких тоне життя
і блукає туманами мара
у погоні за вічним теплом хмільного літа
коли цілунки солодші а слова палкіші
а зараз лише холод осені очей
і туман що сховав серця до весни
коли вічність знову постукає у двері
і скаже привіт
а поки що
ці ранки холодом цілують душу
і печалю напувають нас
09.10.2023
31.12.202420:19
осінь міцно стискає в обіймах
шепоче
цілує
і ледве чути як крапають сльози
з неба на плечі та груди
вона не спитає чи боляче чи лоскотно
просто знай собі поливає дощем
і холод проникає під ребра
щоб зиму зустріти готовими
до нових сюрпризів і викликів
так чи ні
кожен обере що миліше серцю
і кожне серце заб'ється в унісон
бо цього року
у свята одержить заповітне
і до весни воно грітиме
безсонними ночами і довгими днями
поки дерева не розпустять листя і квіт
поки дощі не змиють сльози і тривоги
поки сонце не освітить темінь душі
і буде літо запашне та плідне
і буде воно шаленіти під ногами тих
хто невтомно зустрічає світанки
та проводжає заходи сонця там
зігріваючи наші серця своїми
як і ми їхні нашими
і осінь зустріне кожен обіймами
і скаже їй не сьогодні мила
31.12.2024
шепоче
цілує
і ледве чути як крапають сльози
з неба на плечі та груди
вона не спитає чи боляче чи лоскотно
просто знай собі поливає дощем
і холод проникає під ребра
щоб зиму зустріти готовими
до нових сюрпризів і викликів
так чи ні
кожен обере що миліше серцю
і кожне серце заб'ється в унісон
бо цього року
у свята одержить заповітне
і до весни воно грітиме
безсонними ночами і довгими днями
поки дерева не розпустять листя і квіт
поки дощі не змиють сльози і тривоги
поки сонце не освітить темінь душі
і буде літо запашне та плідне
і буде воно шаленіти під ногами тих
хто невтомно зустрічає світанки
та проводжає заходи сонця там
зігріваючи наші серця своїми
як і ми їхні нашими
і осінь зустріне кожен обіймами
і скаже їй не сьогодні мила
31.12.2024
18.03.202414:32
біжать години і хвилини
дні тижні місяці
а ми обійнялися міцно
і сидимо чекаючи спочину
в очікуванні спокою і тиші
коли не літатимуть ракети
у пошуках домів людей життя
і шальки терезів тоді хитнуться
і скотяться важки до землі
і вклонимося тим хто рятував
наші душі та тіла
а поки у пеклі ми існуємо
бо іноді це все що наше є
а ще пишемо крізь сльози
і зашкарублі руки та серця
листи і вірші іноді новели
про наші життя там і тут
в надії що їх прочитають
такі ж небайдужі
і що по нас лишиться
трохи більше ніж ніщо
18.03.2024
дні тижні місяці
а ми обійнялися міцно
і сидимо чекаючи спочину
в очікуванні спокою і тиші
коли не літатимуть ракети
у пошуках домів людей життя
і шальки терезів тоді хитнуться
і скотяться важки до землі
і вклонимося тим хто рятував
наші душі та тіла
а поки у пеклі ми існуємо
бо іноді це все що наше є
а ще пишемо крізь сльози
і зашкарублі руки та серця
листи і вірші іноді новели
про наші життя там і тут
в надії що їх прочитають
такі ж небайдужі
і що по нас лишиться
трохи більше ніж ніщо
18.03.2024
13.12.202311:49
ДРАКОН НОВОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ
стукіт коліс об рейки
громом лунає у полях
він гучніше за музику
у моїх навушниках
з якою намагаюся заснути
і не дивитися на тіні
що тягнуться до потяга
намагаюся не думати
хто і ким вони були
минаючи станцію Крути
не уявляти виорані траншеї
вирви від бомб і мінні поля
заглиблюючись на північ і схід
а тіні тягнуться і тремтять шибки
і виграють на стелі вагона
відблиски поодиноких ліхтарів
і вже бачу не тінь а обрис
ось голова плечі руки тулуб
і очі наповнені болем
і сльози замерзлі на щоках
у думках обіймаю той обрис
прошу вибачення і пропоную воду
змити втому відчай і холод років
на мить відчуваю подих біля щоки
але то лише вітер стука у вікно
ось вже і станція і світло на пероні
і тіні відступають у поля ненадовго
щоби знову за потягом летіти драконом
який розпростер крила над нами
символом нашого міленіуму
нашого життя крізь війну
13.12.2023
23.11.202313:00
палає ватра
іскрами повне
небо щоночі
та ти не бачиш
бо одна із них
21.11.2023
29.10.202319:38
Цього року лавреатка 4 ступеня з поезії у "Смолоскипі" 🤗
03.10.202316:21
СВІТИ
відчиняючи двері у новий світ
не озирайся на те що лишилось позаду
не стій на протягах і роззувайся
коли заходиш до чужої хати
бо ніколи не знаєш напевне
хто господар у домі тім
і чи любить він незнайомців
які приходять без запрошення й гостинця
замітай за собою сліди у старому світі
і щілини заклеюй ніби зима вже поряд
і бере тебе за руку як малу дитину
і веде за собою стежкою попід тином
до вигону де пагорб збігає до струмка
і губиться у бур’янах чужої землі
не ходи туди сама батьки просили
обіймаючи тебе ніжно за плечі
і ти сміялася від лоскоту волосся об твою щоку
і слухалася слухалася слухалася
але цікавість гризла черв’яком
що там за струмком і чому трава зеленіша
а небо блакитніше а хмари біліші
немов хтось вилив усю палітру акварелі
і зараз на порозі нового світу ти знову згадала
те небо той струмок дерева і запах сіна
але озирнутися боїшся неначе то міраж
і він зникне як той сон в який провалюєшся щоночі
і який розвіюється зі світанком
новий світ такий близький старий уже далекий
але рідним ти не можеш назвати жоден з них
бо вони лише міражі які ти малюєш на полотнах
03.10.2023
29.11.202416:02
Як смерть у віршах, так вода у картинах - моя провідна тема
09.01.202419:14
миті останніх спалахів сонця
і дихати важко від цієї краси
а слова губляться у верхів’ях
і плутаються думки мов вперше
коли ми зустрілися на перехресті
і сказав мені сюрприз
а сонце тоді фарбувало будівлі
і лягало в їхньому затінку
втомленим весняним котом
миті останніх спалахів грудня
сонцем освітлюють наші лиця
і капотить зі стріх вода
розніжена в його промінні
і ти береш мене за руку
ведеш за будинок до схилу
де спить зимове місто
дихаючи димарями на сніг
і обіймаєш як вперше
біля стадіону тоді обійняв
і тепло розливається тілом
ніби немає того зимного вітру
і спалахів грудневого сонця
що скромно сховалось у хмарі
і я шепочу не залишай мене
бо так тепло буває лише уві сні
а я не хочу прокидатися
у пустій холодній квартирі
і бачити спалахи сонця
лише між будинками
що стискують мій простір
до самотньої крапки на мапі міста
26.12.2023
07.12.202315:57
розквітав Київ
білими квітами
бузковим
рожевим
суцвіттям
розквітав
зеленів
сонце каштани
золотило
а за містом
росли могили
розквітав Київ
люди вертали домів
німими трасами
з вибитими очима
розквітав Київ
і сивіло волосся
у наших дівчат
розквітав Київ
лише не час
що завмер
на позначці
лютий
15.05.2022
15.11.202309:02
Нещодавно знайшла вірш, який ніде ще не публікувала, бо він мені видався надто похмурим. Написала його 15 лютого 2022. Думала назвати "Зорі усміхалися нам", але залишився без назви.
***
пісок років летить в обличчя
хай благословляє день
хай благословляє час
коли зустрінемося на перехресті
у мить коли обоє будемо готові
відгукнутися на заклик
стати пліч-о-пліч
і зустрічати світанок
у миті коли переповнює відчай
що минуле відійшло
а майбутнє невідоме
ми ловимо сьогодення
що вислизає від нас
мов змій який випустив отруту
і тікає у гущавину лісу
де дерева сплітаються кронами
а світло застряє у змієвих тенетах
ми продираємося крізь ліс
мовчання стискує стовбури
у металеве кільце
яке можна крутнути
і почути тріск черепів
бо так страчували
у давнину інквізитори
грішників і відьом
і останній їхній погляд
навічно застрягав у змієвих тенетах
і ми наче світло
відблиск наших життів
сплутані воєдино світанком
і вчора ніби востаннє
зорі усміхалися нам
коли втікали від змія
а зустріли ката
23.10.202315:07
дощить
вода змива з душі щем
і той з брудом стікає вниз
до майдану і чорного янгола
що заплакано позира на нас
а його чорні крила мов мої думки
розлітаються за спиною
і кружляють між краплями дощу
і врізаються у незнайомців
і ті теж уже плачують
і плутають номери будинків
втрапляють не у ті двері
вибачаються або втікають від собак
і мов злодії крадуть найцінніше
спокій і наше мирне життя самітників
20.10.2023
28.09.202318:44
і постукає гість у двері
і дзеленчатиме дзвінок
у слід стогону дверних петель
мов привид за своїм життям на горищі
у старій хаті на узліссі
де промені сонця мов голки
а голки немов гілки дерев
і гість сяде за стіл накритий до обіду
витягне з торби хліб воду і вино
з-під лоба гляне на пил і павутиння по кутах
і лише киватиме на німі питання господині
де був і чому так довго
а її руки метушливо ховатимуть у скриню спогади
мовби найцінніше розчиниться у мовчанні тут і зараз
а подумки вона згадуватиме і лічитиме дні
скільки мало би ще їх бігти допоки гість не прийде
але ось він прийшов сидить їсть і п’є за її столом
а вона все чекає поки він скаже що прийшов не за нею
і не за її життям що привидом стогне на горищі
і не за її красою голосом талантом
вона з відчаю заламує руки і просить дати ще бодай день і ніч
але він витирає рукавом губи і мовчить
лише старі петлі дверей скриплять
і сюрчить вітром цвіркун десь у кутку на скрині
вона вже знає що завтра її тут не буде
тому наливає собі вина і сідає поряд
кладе голову йому на плече і шепоче до цвіркуна
до лісу до привида до скрині до хати до свого життя
що вона йде у далеку путь
куди не сягають навіть промені сонця
вона підводить голову витирає сльози
і доїдає крихти хліба
я готова
але гостя вже нема
лише привидом стогне хата
посеред лісу одна
28.09.2023
Показано 1 - 24 із 194
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.