Останнім часом старався не рефлексувати на геополітичні теми, адже кількісний рівень експертів у цьому середовищі не залишає місця скромному військовому з консервативними поглядами, чий внутрішній письменник все більше вигорає з кожним новим ідіотом, який замість важливості розстановки найголовнішого акценту - модернізації армії, говорить про що завгодно, але не про це .
Ви вже вибачте, але як на мене, під час війни за виживання пріоритезація інших акцентів виглядає не так тупо, як шкідливо.
Консервативізм, смію зазначити, окрім традиційних поглядів на світобудову тут зазначається більшою мірою, як метод аналізу процесів і алгоритмів, за якими історія змінюється і повторюється.
Втім, якщо ще рік тому при згадках про Третю світову, у більшості моїх співрозмовників включався механізм несприйняття і відторгнення подібного сценарію, сьогодні все частіше чую тезу про те, що її гібридна стадія вже йде.
Для нас основним питанням залишається власне позиціонування. І якщо протистояння Штатів з Китаєм , тепер вже Європи зі Штатами , Росії з Європою і так далі, носить економічний характер, то найбільший театр бойових дій в контексті гібридної стадії третьої світової війни сьогодні на території України.
Протидія кліматичним змінам, захист лгбт, радикальний фемінізм і інші паранормальні теми подібного ґатунку не залишили західній цивілізації і думки про необхідність переозброєння. Вже починає доходити до керівної ланки, але як переналаштувати народи?
Навіть в Україні, де триває найгарячіша стадія гібридної форми 3 світової війни, переналаштування прошивки загальних мас і досі йде зі скрипом. Що ж говорити про західну Європу, яка не чує постійну канонаду і сумнівно живе принципами виживання сьогоднішнього покоління?
Нації, які не не думають про виживання майбутніх поколінь, перетворюються на народи. Народи,які не думають про виживання свого покоління, - на інертну біомасу, вимирання якої є лише питанням часової перспективи.
Як я вже і сказав, керівна ланка Європейських держав сьогодні у стадії усвідомлення-прийняття. Далі почнуться дії, для яких потрібен час.
Саме тому війна в Україні конче необхідна нашим європейським союзникам. Вона дає можливість виграти втрачений час і підготуватись до фази активного протистояння, яка згідно алгоритмам, за якими діє історія, неодмінно настане.
Саме тому теза про щит і меч Європи набуває більш практичних, а не поетичних сенсів і саме тому ми маємо право вимагати, а не просити.
Чи керуються такою ж логікою Штати, створюючи Європі подібні умови, чи це звичайне співпадіння, для мене і досі залишається питанням, але я знаю напевно, що ні одні, ні інші , не знають абсолютно нічого про сучасний характер ведення бойових дій.
Ми маємо золоту акцію, але не вміємо її розігрувати. Ми маємо найпотужніший науково-технічний потенціал для війн майбутнього, але не створюємо умов, в яких союзники мали б окрім права бути дотичним до вивчення основних правил і принципів ведення сучасної війни, були дотичними до співучасті у її веденні, або ж радіємо мінімальній співучасті.
Світ змінився швидше ніж уявлення людей про нього. І лише ми, навіть у своїй не ідеальній формі цього усвідомлення, маємо абсолютне моральне право диктувати правила.
«Це не має практичного сенсу» - скажете ви. Я відповім, що має, якщо це стане частиною української національної ідеї і філософії.
Тож давайте це зробимо.
