Я давно про це кажу і наголошую, що рано радіти просто великій кількості українського контенту. Так уже вийшло, що в нашій країні регулярно відбуваються події, не побоюся цього слова, глобального масштабу. І це сприяє появі реакційного контенту. Багато реакційного контенту.
Але коли ситуація виходить на плато, виявляється, що місткість ринку дуже низька. І немає ані економічного, ані морального стимулу творити далі, якщо ти не "вистрілив" особливо високо. І проблема тут не в "невігласах-українчиках", які не хочуть слухати українських артистів. Проблема в тому, що українці досі не платять за контент, не підписуються на стримінги, мало ходять на концерти (зібрати зал за межами Києва й Львова дуже важко). Просто тому що це не є усталеною нормою. Тут з музикою борються кінотеатри, стендапи, нетфлікс, пиво з друзями. Але бачимо, що в театрах поперло. Стендапи ростуть. Це означає, що, знову ж таки, проблема не в українцях.
Проблема в тому, що час іде, а ринок не формується. Не продає себе, як це робить книжковий ринок або стендапи. Артисти отримують мало грошей зі стримінгів і майже не отримують роялті. Держава в особі Мінкульта направляє гроші на телемарафон і виробництво серіалів, але воює з кіноспільнотою та не помічає існування музики як такої.
Це тема на пару годин обговорення. Єдиний висновок, який я хочу тут вичленити: кількість не формує глибину. Те що у нас просто ДУЖЕ БАГАТО нової української музики ще не означає, що у нас сформувалася індустрія чи навіть творчий фундамент, на який будуть спиратися завтрашні музиканти. Усе ще тільки формується і, як на мене, задача як представників індустрії, так і відповідальних людей у державі сприяти цьому там, де це можливо.
Але поки складається враження, що далі лозунгів "культура дуже важлива" справа здебільшого нікуди не рухається.
