Журнал обліку пісень
05.04.202512:48
Сходили на ефір на Громадське радіо з Юрієм Шакаловим і Андрієм Кароєвим.
Дякуємо за запрошення та цікаві питання журналісту Андрію Куликову.
Поговорили про пісню і не тільки.
Дякуємо за запрошення та цікаві питання журналісту Андрію Куликову.
Поговорили про пісню і не тільки.
02.04.202517:57
Пісню "Ріка" з минулорічного лайву можна слухати на платформах. Мене про це попросили кілька людей, а хто я, щоб відмовити 😄
А в п'ятницю буде дещо зовсім нове. Розповім. Тож будьте уважні 💜😉
https://share.amuse.io/track/liza-zharikova-rika
А в п'ятницю буде дещо зовсім нове. Розповім. Тож будьте уважні 💜😉
https://share.amuse.io/track/liza-zharikova-rika
21.03.202518:34
В День поезії хай буде вірш
02.01.202518:11
16.12.202423:20
Коли котрась падає, можна загадувати бажання.
04.04.202518:01
А ось і стрімінги на "Що робить нас живими" підтягнулися.
Правда, там знов печаль з лінком на YouTube music 🙈
https://share.amuse.io/track/liza-zharikova-shcho-robit-nas-zhivimi
Тому даю його вручну:
https://surl.li/pfjdcq
А хто ще не бачив кліп — вйо до попереднього допису.
Правда, там знов печаль з лінком на YouTube music 🙈
https://share.amuse.io/track/liza-zharikova-shcho-robit-nas-zhivimi
Тому даю його вручну:
https://surl.li/pfjdcq
А хто ще не бачив кліп — вйо до попереднього допису.
26.03.202510:19
розбуди її ніжно якщо все зайде задалеко
якщо сон що приходив по тебе й по неї прийде
якщо трісне майбутнє — розсохла напружена дека
якщо сонце зійде нетутешнє — сліпе і бліде
пригорни її тепло у нетрищах ночі глухої
не кажи їй чому чорні птиці обсіли мости
хижа казка надходить і буде шукати героїв
і нікого немає хто зможе її відвести
перевити стрічками заклясти сюди не ходити
перелити у віск пересипати зіллям поріг
древній поклик пронизує серце замерзлого світу
і підказує ритм у якому не битися — гріх
обійми і веди крізь іще не розтяті алеї
де весну нездійсненну лопоче худе деревце
місце сили не ззовні
місце сили всередині неї
та вона ще щаслива бо поки не знає про це
#журнал_обліку_віршів
якщо сон що приходив по тебе й по неї прийде
якщо трісне майбутнє — розсохла напружена дека
якщо сонце зійде нетутешнє — сліпе і бліде
пригорни її тепло у нетрищах ночі глухої
не кажи їй чому чорні птиці обсіли мости
хижа казка надходить і буде шукати героїв
і нікого немає хто зможе її відвести
перевити стрічками заклясти сюди не ходити
перелити у віск пересипати зіллям поріг
древній поклик пронизує серце замерзлого світу
і підказує ритм у якому не битися — гріх
обійми і веди крізь іще не розтяті алеї
де весну нездійсненну лопоче худе деревце
місце сили не ззовні
місце сили всередині неї
та вона ще щаслива бо поки не знає про це
#журнал_обліку_віршів
10.01.202519:30
і ходить сон коло вікон
(куди і звідки?)
в чужих хатах чужі ікони —
наші свідки
не оминай кудлатий сну
сніжи нам в очі
нехай намаримо весну
і перехочемо
іти назад в розбиті дні
де мама й тато
не дозволяли в чорну ніч
переступати
а повертатися додому
не хотілось
усе було усе додолу
розлетілось
різдвяна зірка пролилась
на некрологи
скажи мені куди вела
ота дорога?
де навіть сніг переболів
і весь розтанув
такі смішні були жалі —
я перестану
бо час такий що майже все
та й не на часі
бо вже історія несе
святе причастя
і вже ніхто — хоч що було б —
не відбере в нас
тривке тремке солодке слово —
недаремно
(2023)
(куди і звідки?)
в чужих хатах чужі ікони —
наші свідки
не оминай кудлатий сну
сніжи нам в очі
нехай намаримо весну
і перехочемо
іти назад в розбиті дні
де мама й тато
не дозволяли в чорну ніч
переступати
а повертатися додому
не хотілось
усе було усе додолу
розлетілось
різдвяна зірка пролилась
на некрологи
скажи мені куди вела
ота дорога?
де навіть сніг переболів
і весь розтанув
такі смішні були жалі —
я перестану
бо час такий що майже все
та й не на часі
бо вже історія несе
святе причастя
і вже ніхто — хоч що було б —
не відбере в нас
тривке тремке солодке слово —
недаремно
(2023)
25.12.202418:26
Іноді я імпровізую на фортепіано 🌟
10.11.202416:24
як сказати тобі що мене вполювала зоря
і тепер моя пісня мені до кінця не належить
вартові прокидаються
очі їх тьмяно горять
і літають по колу птахи визначаючи межі
як сказати тобі що на ранок ця зірка зайде
що у дірці від серця відтоді гніздитиме вітер
і шукатиме винних і врешті загубиться десь
в оборонних ровах у яких будуть гратися діти
як сказати тобі що наш дім відступає в туман
без наказу здається
увесь западається в зиму
ключ на шиї — дрібний тягарець — вже і сенсу нема
а згадай як боялись це все загубити малими
як сказати що все віддзвенить мов це листя крізь ніч
і відлуння гулятиме світом від мене й до тебе
і у місяця кольору кістки забракне облич
щоб відбитись в очах
які більше не дивляться в небо
#журнал_обліку_віршів
і тепер моя пісня мені до кінця не належить
вартові прокидаються
очі їх тьмяно горять
і літають по колу птахи визначаючи межі
як сказати тобі що на ранок ця зірка зайде
що у дірці від серця відтоді гніздитиме вітер
і шукатиме винних і врешті загубиться десь
в оборонних ровах у яких будуть гратися діти
як сказати тобі що наш дім відступає в туман
без наказу здається
увесь западається в зиму
ключ на шиї — дрібний тягарець — вже і сенсу нема
а згадай як боялись це все загубити малими
як сказати що все віддзвенить мов це листя крізь ніч
і відлуння гулятиме світом від мене й до тебе
і у місяця кольору кістки забракне облич
щоб відбитись в очах
які більше не дивляться в небо
#журнал_обліку_віршів
04.04.202507:01
Кліп "Що робить нас живими" вже доступний ✨️
📌 https://youtu.be/4QAut1k3SI0 📌
Минулого року я лікувалася в Києві з приводу травми (не стрибайте з мотолиги в екіпі, якщо не впевнені в тому, що саме під снігом 😅).
Андрій Кароєв запропонував мені показати нові пісні гурту "Темна Матерія" й спробувати зробити колабу. Найбільше музикантам сподобалась саме ця, з робочою назвою "На цьому боці ночі". Так сталася спільна робота з Темна Матерія — гуртом, який оприявнює таємне в українській поезії 💜
А потім ми вирішили зняти кліп, і в останні дні відпустки таки встигли це зробити. Своє бачення історії запропонувала режисерка Анастасія — і ми втілили це в життя.
Дякую всій команді, що працювала над кліпом 💜
Режисерка-постановниця — Анастасія Ковальчук
Асистентка — Таня Ліходєєва
Оператор-постановник — Олександр Косяк
Художник по світлу — Олександр Зінєвіч
Технік по світлу — Олександр Россол
Адміністратока — Олександра Кравченко
Скрипт — Богдан Кожемяко
Режисерка монтажу — Ana Palamarka
Колористка — Анастасія Кузнєцова
Текст, музика, фортепіано, вокал, калімба — Єлизавета Жарікова
Саунд-продюсер — Юрій Шакалов
Музиканти:
Бек-вокал — Maryna Bohdanova
Електроорган — Юрій Шакалов
Гітари — Doroshenko Oleksandr
Бас-гітара — Андрій Кароєв
Перкурсія — Andrzej Kwant
Знято в НЦТМ ім. ЛЕСЯ КУРБАСА
📌 https://youtu.be/4QAut1k3SI0 📌
Минулого року я лікувалася в Києві з приводу травми (не стрибайте з мотолиги в екіпі, якщо не впевнені в тому, що саме під снігом 😅).
Андрій Кароєв запропонував мені показати нові пісні гурту "Темна Матерія" й спробувати зробити колабу. Найбільше музикантам сподобалась саме ця, з робочою назвою "На цьому боці ночі". Так сталася спільна робота з Темна Матерія — гуртом, який оприявнює таємне в українській поезії 💜
А потім ми вирішили зняти кліп, і в останні дні відпустки таки встигли це зробити. Своє бачення історії запропонувала режисерка Анастасія — і ми втілили це в життя.
Дякую всій команді, що працювала над кліпом 💜
Режисерка-постановниця — Анастасія Ковальчук
Асистентка — Таня Ліходєєва
Оператор-постановник — Олександр Косяк
Художник по світлу — Олександр Зінєвіч
Технік по світлу — Олександр Россол
Адміністратока — Олександра Кравченко
Скрипт — Богдан Кожемяко
Режисерка монтажу — Ana Palamarka
Колористка — Анастасія Кузнєцова
Текст, музика, фортепіано, вокал, калімба — Єлизавета Жарікова
Саунд-продюсер — Юрій Шакалов
Музиканти:
Бек-вокал — Maryna Bohdanova
Електроорган — Юрій Шакалов
Гітари — Doroshenko Oleksandr
Бас-гітара — Андрій Кароєв
Перкурсія — Andrzej Kwant
Знято в НЦТМ ім. ЛЕСЯ КУРБАСА
25.03.202518:04
Як ви думаєте, що відбувається на цьому фото?
Невдовзі розповім. Але можу натякнути — це анонс дечого музичного 🤫😉
Невдовзі розповім. Але можу натякнути — це анонс дечого музичного 🤫😉
Не змогли отримати доступ
до медіаконтенту
до медіаконтенту
08.01.202509:03
Я вам не розповідала про це, але в мене в жовтні вийшла книжка в Польщі. У підрозділі тоді були втрати, ми були на складному напрямку, тож не було настрою про це писати. Та й досі не дійдуть руки дістатися до авторського примірника і зробити йому фотосесію.
Але вона є. Зроблена з увагою і любов'ю. Дякую Iryna Mulyarchuk, Julia Sheket, усій команді Wydawnictwo "Pogranicze". На жаль, не зможу ані подякувати наживо, ані познайомитися з перекладачем Лєшеком Шаруґою, бо він помер 💔
Не впевнена, що книжку можна замовити в Україну. Але раптом ви в Польщі і маєте друзів-поціновувачів поезії, знаєте що робити.
До двомовної збірки увійшли вірші, написані під час служби і на війні, які ніде ще не друкувалися, а також деякі з моїх попередній збірок, які здалися доречними.
📍Посилання на книжку: https://oficyna.pogranicze.sejny.pl/products/dym-dzieciecych-ognisk-jelyzaweta-zarikowa
📍Посилання на всю серію "Перед лицем війни":
https://www.facebook.com/share/p/17XU4sczCQ/ (точніше на її 4-ту частину))
Але вона є. Зроблена з увагою і любов'ю. Дякую Iryna Mulyarchuk, Julia Sheket, усій команді Wydawnictwo "Pogranicze". На жаль, не зможу ані подякувати наживо, ані познайомитися з перекладачем Лєшеком Шаруґою, бо він помер 💔
Не впевнена, що книжку можна замовити в Україну. Але раптом ви в Польщі і маєте друзів-поціновувачів поезії, знаєте що робити.
До двомовної збірки увійшли вірші, написані під час служби і на війні, які ніде ще не друкувалися, а також деякі з моїх попередній збірок, які здалися доречними.
📍Посилання на книжку: https://oficyna.pogranicze.sejny.pl/products/dym-dzieciecych-ognisk-jelyzaweta-zarikowa
📍Посилання на всю серію "Перед лицем війни":
https://www.facebook.com/share/p/17XU4sczCQ/ (точніше на її 4-ту частину))
22.12.202419:20
"Щедрик" на калімбі 🌟
03.04.202517:23
Що робить нас живими в часі й просторі, де смерті забагато, де вона хоче взяти гору?
Історії, що розкручуються ниточками. Люди, які вірили й вірять в нас, коли ми самі не даємо собі жодного шансу.
Пам'ять, яка горить вогнем або гріє ніжним літеплом.
Наші місця. Наші люди. Наші тваринки. Наші спогади, якими досі в сутінках світиться світ.
Усе, що робить нас — нами.
Завтра. 4.04 2025 о 10:00. Прем'єра кліпу за посиланням:
https://youtu.be/4QAut1k3SI0?si=J7MRUK9Bqfg48_0y
Фото @andrzej_kwant
Історії, що розкручуються ниточками. Люди, які вірили й вірять в нас, коли ми самі не даємо собі жодного шансу.
Пам'ять, яка горить вогнем або гріє ніжним літеплом.
Наші місця. Наші люди. Наші тваринки. Наші спогади, якими досі в сутінках світиться світ.
Усе, що робить нас — нами.
Завтра. 4.04 2025 о 10:00. Прем'єра кліпу за посиланням:
https://youtu.be/4QAut1k3SI0?si=J7MRUK9Bqfg48_0y
Фото @andrzej_kwant
24.03.202520:22
не думай про Чорного Вудильника
якого нещодавно вперше спостерігали при денному світлі
істоту з глибин
що побачила сонце — й потому вмерла
не думай про Морського Чорта біля узбережжя Тенеріфе
і його люмінесцентну принаду для дрібніших рибин
про ряди кривих гострих зубів –
про весь його древній жаский вигляд
родом з одвічної темряви
з тих безкінечних снів які марились до того
як нові сни залило сліпотою й глухотою після вибухів
не думай про істот максимально недоречних у вимірах
куди їм довелось потрапити
яким услід кричать: потвора! чудовисько! –
бо сформували їх голод темрява тиша
і тисячі тонн води
що розчавили б усіх цих розумників за секунди
не думай
що отак пливе собі на далеке велике світло
недоречний і прикрий чужинець
привид з маленькою зеленавою лампочкою-приманкою на вудці
пливе з великої глушини темних вод
з пітьми якій немає кінця й імені
не думай перегортаючи новину
чи щасливий той хто все ж побачив сонце
але не встиг про нього розповісти
бо велика рибина Смерть
помахуючи лампочкою-принадою
наче справжнім сонцем
ковтає на перше – сміливців
на друге – дурних морських чортів спраглих невідомих течій і світла
на третє – непричетних до великих історій дрібніших рибин
шкода звісно
але нічого нового в цій рідкій юшці з думок і спогадів
не думай
а то не зможеш заснути —
і над світом знову зійде не нове сонце
а розігріте вчорашнє
і день буде тхнути наче торішній —
рибою зі шпитальної їдальні
#журнал_обліку_віршів
якого нещодавно вперше спостерігали при денному світлі
істоту з глибин
що побачила сонце — й потому вмерла
не думай про Морського Чорта біля узбережжя Тенеріфе
і його люмінесцентну принаду для дрібніших рибин
про ряди кривих гострих зубів –
про весь його древній жаский вигляд
родом з одвічної темряви
з тих безкінечних снів які марились до того
як нові сни залило сліпотою й глухотою після вибухів
не думай про істот максимально недоречних у вимірах
куди їм довелось потрапити
яким услід кричать: потвора! чудовисько! –
бо сформували їх голод темрява тиша
і тисячі тонн води
що розчавили б усіх цих розумників за секунди
не думай
що отак пливе собі на далеке велике світло
недоречний і прикрий чужинець
привид з маленькою зеленавою лампочкою-приманкою на вудці
пливе з великої глушини темних вод
з пітьми якій немає кінця й імені
не думай перегортаючи новину
чи щасливий той хто все ж побачив сонце
але не встиг про нього розповісти
бо велика рибина Смерть
помахуючи лампочкою-принадою
наче справжнім сонцем
ковтає на перше – сміливців
на друге – дурних морських чортів спраглих невідомих течій і світла
на третє – непричетних до великих історій дрібніших рибин
шкода звісно
але нічого нового в цій рідкій юшці з думок і спогадів
не думай
а то не зможеш заснути —
і над світом знову зійде не нове сонце
а розігріте вчорашнє
і день буде тхнути наче торішній —
рибою зі шпитальної їдальні
#журнал_обліку_віршів
07.01.202518:56
розплететься сон на три пасма — і кожне сиве
і зупиниться сніг на підступах до межі
королева нездужає
мабуть чекає сина
а ворожка не має сили доворожити
ще герої не знають що вони за герої
і кому доведеться стати в останню варту
за сюжетом їх буде троє а потім двоє
ну а далі я не наважилась рахувати
у вікні тюрми догоряє остання свічка
вже торішнє листя липне до підошов
мамо-річко ти не плач по нас мамо-річко
хто б сюди по воді твоїй не прийшов
музикант починає пісню і всім не спиться
небо ходить над нами тихо туди-сюди
у похмурому лісі дивно жовтіє глиця
і з'являються — люди кажуть — чужі сліди
крайня хата ставить перший у році чайник
діти возяться з кошенятами на печі
якщо знаєш що буде далі — зумій змовчати
якщо віриш що зможеш втримати —
не мовчи
(Вірш написаний в 2020-му році, в Новопскові (Айдар) — зараз окуповано)
і зупиниться сніг на підступах до межі
королева нездужає
мабуть чекає сина
а ворожка не має сили доворожити
ще герої не знають що вони за герої
і кому доведеться стати в останню варту
за сюжетом їх буде троє а потім двоє
ну а далі я не наважилась рахувати
у вікні тюрми догоряє остання свічка
вже торішнє листя липне до підошов
мамо-річко ти не плач по нас мамо-річко
хто б сюди по воді твоїй не прийшов
музикант починає пісню і всім не спиться
небо ходить над нами тихо туди-сюди
у похмурому лісі дивно жовтіє глиця
і з'являються — люди кажуть — чужі сліди
крайня хата ставить перший у році чайник
діти возяться з кошенятами на печі
якщо знаєш що буде далі — зумій змовчати
якщо віриш що зможеш втримати —
не мовчи
(Вірш написаний в 2020-му році, в Новопскові (Айдар) — зараз окуповано)
16.12.202423:20
Зараз я найменше хочу бути медійною військовою, поеткою в пікселі, музиканткою, яка написала пісню про свій воєнний досвід, жінкою, яка покинула мирне життя і пішла на фронт. Оцим солодким, клікабельним, зручним до вжитку образом. Так, вигідним для зборів мого підрозділу. Ні, не вигаданим. Реальним. Лиш не повним, бо повнота не така цікава.
Чи ні?
Так само я не хочу сіяти зраду заради хайпу й самого процесу. Я служу в ТРО. Ми – найчастіше приданий підрозділ. Ми іноді надто болісно втрачаємо людей. Через брак поповнення і каскад безвідповідальних рішень на всіх рівнях. Нам присилають хворих, яких первинна ВЛК після мобілізації визнає придатними. Іноді дивуюся, як ці люди дожили до тридцяти чи сорока. Якщо досі без мами не можуть знайти медичний заклад в рідному місті. Уявіть, було, що один з новеньких зламав ногу просто тому, що вдягнув бронік і спускався сходами – крихкі кістки. Колись я спробую посадити в тюрму голів ТЦК і ВЛК, які зробили цей подарунок моєму підрозділу. Але не зараз. Мене-то далі піхоти не пошлють (я і так тут). Але знімуть, ну, наприклад, начмеда і поставлять якогось довбойоба. Так працює система. З якою я зараз не в кожному випадку буду боротися. Не тому, що змінилися мої цінності. Тому що не хочу ламати те, що порівняно з іншими батальйонами – працює. Ми намагаємось списати цих чоловіків. Іноді виходить.
Я вчуся виживати в каламутній воді, але не забувати, що вона буває чистою. Не нашкодити, як говориться у клятві лікарів. А насправді — просто не знаю, де межа між пристосуванством і мудрістю.
Довкола мене все більше говорять про замирення. Про «нафіг треба той Донбас». Так, це говорять військові. Або їхня втома і біль, якщо придивитися. Вони переглядають російські ІПСО, в яких до шістдесяти відсотків правди додають сорок солодкої отрути.Довкола мене всоте розповідають історії з бойових, які ми всі вже знаємо напам’ять, наче намагаються переконати чи самих себе, чи байдужий простір, що так несправедливо, що ми пройшли все це, а світ не змінився. Не здригнувся, не кинувся разом з нами закривати пащу порожнечі. Мої побратими обурюються наповненими ресторанами і миготливими вогнями міст. Міськими ялинками, чергами на розпродажах. Життям, яке ми захищаємо і яке поступово все більш дистанціюється від нас. Чи ми від нього. Куди насправді не кожен зможе повернутися, навіть якщо прийде цілим з війни.
І тоді я говорю, що ми самі обираємо, що визначає нас як людей. Запитую: чи той треш, який ми пройшли – це саме та оптика, крізь яку я тепер завжди дивитимусь на себе і світ? Ні. Повторюю собі, скільки треба, що ні. Переконую, що насправді я лишаюся собою і додаю цей стрьомний досвід до всіх попередніх досвідів. Війна не перекреслює все, що було і що буде. Поступово починаю сама в це вірити. Відкриваю англійську і нові ноти.
Думаєте, я сильна людина? Ні, мені просто підійшли найперші виписані антидепресанти.
Я не хочу говорить пафосні слова про захист України. Але «кордони країни збігаються з моїми особистими», як казала загибла мінометниця і мистецька журналістка Рута Пушкарчук. Я жартувала, що раптом зовсім жопа – махну через Тису. І в цьому жарті, мабуть, переважав відсоток жарту. Жартувала з Андрієм, який загинув у жовтні на Торецькому напрямку. І досі не змогла його оплакати по-людськи. Тоді була на бойових. Де ми зазнавали втрат (яка буденна і порожня фраза). Тепер – всередині пустеля, над якою повільно кружляють сніжинки. Можливо, це попіл, якщо придивитися.
І це теж лише частина правди. Бо я так само, як і раніше, годую і чухаю всіх на світі котів, купую книжки, які не встигаю прочитати, граю на піаніно і матюкаюся. Служу у війську. Останнім часом нічого героїчного – поїздки на ВЛК і до лікарень, чергування на медпункті і просто чергування, розбирання медикаментів, тренінги і складання аптечок.
Просто до мелодій, які я граю, домішуються голоси страшних ефірів, де востаннє звучать знайомі голоси. І ноти іноді здаються нікому не потрібними яблуками, які висять на приречених гілках в Кліщіївці, десь у далекому, примарному листопаді 2022-го. Можливо, це зорі, якщо придивитися.
Чи ні?
Так само я не хочу сіяти зраду заради хайпу й самого процесу. Я служу в ТРО. Ми – найчастіше приданий підрозділ. Ми іноді надто болісно втрачаємо людей. Через брак поповнення і каскад безвідповідальних рішень на всіх рівнях. Нам присилають хворих, яких первинна ВЛК після мобілізації визнає придатними. Іноді дивуюся, як ці люди дожили до тридцяти чи сорока. Якщо досі без мами не можуть знайти медичний заклад в рідному місті. Уявіть, було, що один з новеньких зламав ногу просто тому, що вдягнув бронік і спускався сходами – крихкі кістки. Колись я спробую посадити в тюрму голів ТЦК і ВЛК, які зробили цей подарунок моєму підрозділу. Але не зараз. Мене-то далі піхоти не пошлють (я і так тут). Але знімуть, ну, наприклад, начмеда і поставлять якогось довбойоба. Так працює система. З якою я зараз не в кожному випадку буду боротися. Не тому, що змінилися мої цінності. Тому що не хочу ламати те, що порівняно з іншими батальйонами – працює. Ми намагаємось списати цих чоловіків. Іноді виходить.
Я вчуся виживати в каламутній воді, але не забувати, що вона буває чистою. Не нашкодити, як говориться у клятві лікарів. А насправді — просто не знаю, де межа між пристосуванством і мудрістю.
Довкола мене все більше говорять про замирення. Про «нафіг треба той Донбас». Так, це говорять військові. Або їхня втома і біль, якщо придивитися. Вони переглядають російські ІПСО, в яких до шістдесяти відсотків правди додають сорок солодкої отрути.Довкола мене всоте розповідають історії з бойових, які ми всі вже знаємо напам’ять, наче намагаються переконати чи самих себе, чи байдужий простір, що так несправедливо, що ми пройшли все це, а світ не змінився. Не здригнувся, не кинувся разом з нами закривати пащу порожнечі. Мої побратими обурюються наповненими ресторанами і миготливими вогнями міст. Міськими ялинками, чергами на розпродажах. Життям, яке ми захищаємо і яке поступово все більш дистанціюється від нас. Чи ми від нього. Куди насправді не кожен зможе повернутися, навіть якщо прийде цілим з війни.
І тоді я говорю, що ми самі обираємо, що визначає нас як людей. Запитую: чи той треш, який ми пройшли – це саме та оптика, крізь яку я тепер завжди дивитимусь на себе і світ? Ні. Повторюю собі, скільки треба, що ні. Переконую, що насправді я лишаюся собою і додаю цей стрьомний досвід до всіх попередніх досвідів. Війна не перекреслює все, що було і що буде. Поступово починаю сама в це вірити. Відкриваю англійську і нові ноти.
Думаєте, я сильна людина? Ні, мені просто підійшли найперші виписані антидепресанти.
Я не хочу говорить пафосні слова про захист України. Але «кордони країни збігаються з моїми особистими», як казала загибла мінометниця і мистецька журналістка Рута Пушкарчук. Я жартувала, що раптом зовсім жопа – махну через Тису. І в цьому жарті, мабуть, переважав відсоток жарту. Жартувала з Андрієм, який загинув у жовтні на Торецькому напрямку. І досі не змогла його оплакати по-людськи. Тоді була на бойових. Де ми зазнавали втрат (яка буденна і порожня фраза). Тепер – всередині пустеля, над якою повільно кружляють сніжинки. Можливо, це попіл, якщо придивитися.
І це теж лише частина правди. Бо я так само, як і раніше, годую і чухаю всіх на світі котів, купую книжки, які не встигаю прочитати, граю на піаніно і матюкаюся. Служу у війську. Останнім часом нічого героїчного – поїздки на ВЛК і до лікарень, чергування на медпункті і просто чергування, розбирання медикаментів, тренінги і складання аптечок.
Просто до мелодій, які я граю, домішуються голоси страшних ефірів, де востаннє звучать знайомі голоси. І ноти іноді здаються нікому не потрібними яблуками, які висять на приречених гілках в Кліщіївці, десь у далекому, примарному листопаді 2022-го. Можливо, це зорі, якщо придивитися.
Показано 1 - 18 із 18
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.