Вчора був у нашому посольстві в Пекіні по справах.
Мені швидко та ввічливо оформили все, що було потрібно.
Але одна сцена зачепила мене настільки, що не виходить з голови...😓
За сусіднім віконцем сидів молодий китаєць, який оформлював українську візу. З розмови я зрозумів, що він їде до Харкова на навчання. Виглядав охайно, говорив чітко, поводився ввічливо. І тут - тон розмови працівника посольства… Зверхній і панібратський.
У якийсь момент хлопець не зрозумів питання й обережно перепитав:
- Вибачте, ви до мене звертаєтесь?
У відповідь:
- Ні, до твоєї мами… Звичайно, до тебе.
Я сидів поруч і відчував, наскільки йому ніяково. Та що там, мені теж! Він їде до нас під час війни вчитися, будувати зв’язки, вкладати гроші в економіку, але вже на етапі отримання візи стикається з хамством...
Так, його документи прийняли, візу дадуть. Але яке враження в нього залишиться? Що йому роблять послугу, погоджуючись її видати?
Мене це зачепило.
Повага - це те, що нічого не коштує, але без неї ми біднішаємо як люди😕
