Всеволод Максимович (1884 - 1914) — один з найяскравіших представників модерну, на мою думку, не тільки України, а й світу. Зазнавши впливу свого наставника Івана М'ясоєдова (у Полтаві, де народився художник, в заснованому М'ясоєдовим клубі "Сад богів" культивувалися античність і фізична краса), а також Врубеля та Бердслея, творчістю яких захоплювався, він зумів у такі юні роки виплекати власний, унікальний і неповторний стиль. Картини Максимовича зберегла Надія Ніколаєва (його нещасливе кохання). 1925-го десяток полотен викупив мистецтвознавець Федір Ернст для Всеукраїнського історичного музею – так тоді називався теперішній Національний художній музей України. Через кілька років футуризм визнали "нерадянським". Картини списали, зняли з підрамників, змотали в рулони й віднесли до сховища. Планували спалити, але не змогли одразу вивезти – деякі полотна Максимовича мали більш як 2х3,5 м. А згодом про них забули.
2006-го із запасників музею відбирали роботи для виставки "Роздоріжжя: Модернізм в Україні, 1910–1930 роки" в Чиказькому культурному центрі. Повезли й кілька картин Всеволода Максимовича. У США твори не відомого доти художника спричинили фурор. Мистецтвознавець Ванкарем Никифорович у статті "Відкриття і потрясіння" назвав їх "приголомшливими за задумом і за технікою виконання". І додав: "Складно повірити, що всі ці чудові картини написав художник, якому було лише 19 років.