ДИМова майстерня
29.03.202505:33
Ностальгія ламає, мов буря прогнилі дерева,
Повертає в минуле, що зникло в диму забуття.
Хоп і знову дитина. Навколо моменти, де ревно,
Над тобою працюють батьки. Там і тости завжди за буття.
Не собою, а кращим. Таким, щоб пишалась родина,
Чи то "Родіна"? Право, не знаю. Бувало всіляк.
Повсякденність та сірість. Без права на продих чи диво,
І ти знову на вулицях рідних. І ловиш собі переляк.
Отакої, забувся за давністю років дорогу?
Для безпечних мандрівок у темну годину страшну?
Чи ні разу в житті не доходив від дому до рогу,
Бо гадалки завжди віщували шляхи, що з них годі звернути.
Ти тікаєш з дитинства, зростивши з титану хребет,
Простаєш в бетонних коробках зеленим стеблом.
Варіантів, розвилок в житті зустрічається безліч,
Головне не звернути назад. Не порушити пам'яті пломбу.
Ностальгія ламає, мов буря прогнилі дерева,
Повертає в минуле, що зникло в диму забуття.
Хоп і знову дитина. Навколо моменти, де ревно,
Над тобою працюють батьки: все ти можеш, затям!
Повертає в минуле, що зникло в диму забуття.
Хоп і знову дитина. Навколо моменти, де ревно,
Над тобою працюють батьки. Там і тости завжди за буття.
Не собою, а кращим. Таким, щоб пишалась родина,
Чи то "Родіна"? Право, не знаю. Бувало всіляк.
Повсякденність та сірість. Без права на продих чи диво,
І ти знову на вулицях рідних. І ловиш собі переляк.
Отакої, забувся за давністю років дорогу?
Для безпечних мандрівок у темну годину страшну?
Чи ні разу в житті не доходив від дому до рогу,
Бо гадалки завжди віщували шляхи, що з них годі звернути.
Ти тікаєш з дитинства, зростивши з титану хребет,
Простаєш в бетонних коробках зеленим стеблом.
Варіантів, розвилок в житті зустрічається безліч,
Головне не звернути назад. Не порушити пам'яті пломбу.
Ностальгія ламає, мов буря прогнилі дерева,
Повертає в минуле, що зникло в диму забуття.
Хоп і знову дитина. Навколо моменти, де ревно,
Над тобою працюють батьки: все ти можеш, затям!
05.03.202519:49
Достобіса-то сенсу у слові, в якому ідея померла,
Як совок, де хребет обсмоктали і сплюнули криси.
Відслужили на повну? Погони додолу. Це воля омерти,
Накладати мовчання сургуч і брехати. Ми мертві корисні.
Лялькарі забувають на завтра в шухляді поламану ляльку,
Не стогни, це огидно. Утримав холодне обличчя?
За призирством приходить прозріння, як чується лязкіт,
Так, все вірно. То зброї звучання. Чого ще втрачати тим "лишнім"?!
Обираєш розумно слова та ідеї, слідкуєш за часом,
У прозрінні прогірклого диму спаливши дощенту легені.
Хто тримає це небо? Яка їх велика частка,
Залишається там, на землі. Що говорять легенди?
Їм писати слова, щоб наповнити сенсом уміло,
Говорити сучасно, зламавши ідею "дідів".
Їх чекає Вальхала, таким би пожити у міфах,
Лялькарів розгромивши і словом, і праведним ділом.
Як совок, де хребет обсмоктали і сплюнули криси.
Відслужили на повну? Погони додолу. Це воля омерти,
Накладати мовчання сургуч і брехати. Ми мертві корисні.
Лялькарі забувають на завтра в шухляді поламану ляльку,
Не стогни, це огидно. Утримав холодне обличчя?
За призирством приходить прозріння, як чується лязкіт,
Так, все вірно. То зброї звучання. Чого ще втрачати тим "лишнім"?!
Обираєш розумно слова та ідеї, слідкуєш за часом,
У прозрінні прогірклого диму спаливши дощенту легені.
Хто тримає це небо? Яка їх велика частка,
Залишається там, на землі. Що говорять легенди?
Їм писати слова, щоб наповнити сенсом уміло,
Говорити сучасно, зламавши ідею "дідів".
Їх чекає Вальхала, таким би пожити у міфах,
Лялькарів розгромивши і словом, і праведним ділом.
23.02.202521:57
Розпустися, мов квітка рожева, на повну в цвітінні тепла,
Ароматами ніжної зваби наповни легені, сп'яни.
Я тепло у очах цих палючих, мов сонце, так ніжно плекав,
Бо в холоді часи ти єдина мені рятівник.
Бо коли замовкає і Всесвіт, слова я єдино твої,
Побажав би почути. Рефреном свого сьогодення.
Запитаєш, як спиться ночами. Забув ото знову поїсти?
Чи сьогодні вже краще. Загоїлось серце подерте?
Я мовчатиму, вибач. До чого порожні слова?
Ти читаєш усе по очах та по ніжності рухів.
Розумієш? Насправді хворію ніяк не від зваби,
Це тобою, все вірно, мої сновидіння порушені.
Розпустися, мов квітка рожева, під подих тепла,
Відпустивши на волю вогонь в непокірному серці.
Бо якщо запитають. Тобою я б вічно палав,
Бо таке почуття не спинити, якщо вже несеться.
Ароматами ніжної зваби наповни легені, сп'яни.
Я тепло у очах цих палючих, мов сонце, так ніжно плекав,
Бо в холоді часи ти єдина мені рятівник.
Бо коли замовкає і Всесвіт, слова я єдино твої,
Побажав би почути. Рефреном свого сьогодення.
Запитаєш, як спиться ночами. Забув ото знову поїсти?
Чи сьогодні вже краще. Загоїлось серце подерте?
Я мовчатиму, вибач. До чого порожні слова?
Ти читаєш усе по очах та по ніжності рухів.
Розумієш? Насправді хворію ніяк не від зваби,
Це тобою, все вірно, мої сновидіння порушені.
Розпустися, мов квітка рожева, під подих тепла,
Відпустивши на волю вогонь в непокірному серці.
Бо якщо запитають. Тобою я б вічно палав,
Бо таке почуття не спинити, якщо вже несеться.
Показано 1 - 3 із 3
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.