Кажуть, що правда звільняє. Звільняє від кайданів, які ми частіше за все накладаємо на себе самі.
Найбільшим поштовхом до цього посту стали останні публікації Лачена, які ви, напевно, вже бачили. Я не знаю (і мені все одно), наскільки щиро це було написано, з якою ціллю це було написано та чому саме зараз. Може причина саме така, як і в мене – лопнув терпець, а може якась інша. Це не моя справа, не моя репутація, відповідати в цьому пості я буду суто за себе.
Моя совість чиста. Я не поцупив собі жодної копійки, ані волонтерської, ані державної, хоча через мої руки пройшли десятки мільйонів гривень. Жодного разу не виникло навіть бажання собі взяти те, що мені не належить, особливо враховуючи те, скільки життів вдалось врятувати за допомогою цих грошей.
Я не відповідальний за смерть жодного українця. Я не робив за всю війну (за усі 11 років) того, за що мені було б соромно (до 2014 року я був 15 річним школяром). Мій шлях активної громадянської позиції почався влітку 2014 року. Я нікого не зраджував, не брехав та не робив тих помилок, за які люди потім жалкують усе життя.
Але за дещо я все ж таки себе звинувачую. Я заєбався мовчати. Заєбався бачити те, як країна несеться у прірву, і не знаю, чи можливо щось зробити із цим, враховуючи те, що таких людей як я, які мовчать – мільйони. Ми все знаємо, все бачимо, все розуміємо, але мовчимо. Чому? Нехай кожен відповість собі сам, я відповідаю особисто за себе.
Колись я вам пообіцяв, що я майже не буду піднімати на каналі якихось внутрішньополітичних питань та не буду займатись політикою в цілому. Цей пост буде виключенням. Як тоді, три роки тому, так і тим паче зараз я вважаю, що це найбільший бруд, в який можна впасти обличчям.
Дуже багато людей, які дивились на постійній основі мої трансляції (на YouTube каналі більше 30 тисяч підписників) побачили, що в якийсь момент стріми спочатку стали виходити рідко, а потім перестали виходити взагалі. Останній ефір був 8 місяців тому, хоча раніше вони виходили по декілька разів на тиждень.
Причина дуже проста: Я не міг вийти в ефір тільки тому, що не міг піднімати теми, про які насправді хотілося говорити.
Хотілося говорити про брехню, про лицемірство, про цинізм, про маніпуляції над свідомістю мільйонів людей, про людожерів, про масштаби корупції всередині держави, про те, як держава поступово перетворюється на військову диктатуру, при цьому не стаючи на військові рейки та не відповідаючи усім "нормам" воюючої держави, не впроваджуючи законів військового часу для тих, проти кого ці закони повинні працювати. Хотілося говорити про те, як не несуть відповідальності за свої дії ті, хто має її нести насправді. Говорити про те, як через чиїсь тупі рішення гинуть найкращі, у тому числі мої знакомі та друзі, чиї імена я вже заєбався чути в списках загиблих за три роки.
Хотілось говорити про те, як країну жеруть зсередини через кумівство та профанацію. Про те, як найважливішими напрямками керують дегенерати або найбільші бандити/корупціонери, замість професіоналів. Як саботуються найважливіші рішення та як країну крок за кроком ведуть до поразки у війні.
Хотілось говорити про те, як цінність людського життя здебільшого перетворилось на сміття. Про бусифікацію, про зниклих безвісти та про тих, кого катували/вбивали на підвалах ТЦК, а потім цинічно брехали людям в офіційних дописах та вигадувати зовсім інші причини смерті безлічі людей. І продовжують це робити до цього дня. Просто це із часом перестало так "хайпувати", як раніше. Або, якщо хочете, на це перестали звертати увагу.
До речі, про службу у війську. Я пробув під час війни в армії інженером по фаху компʼютерні науки на офіцерській посаді (офіцер запасу) приблизно рік, звільнившись без корупційних схем за сімейними обставинам (серед батьків вже багато років є інваліди, якщо це буде комусь цікаво). Головною причиною для звільнення було те, що я врешті не витримав того, що відбувалось всередині місця служби. Совок, корупція, погрози особовому складу, саботаж цікавих ідей, відношення до підлеглих як до сміття. Військові зрозуміють, тут немає чого пояснювати.
