Право на житло
Житлове - це політичне.
Це канал про житло та житлову політику в Україні та поза її межами. Якщо виникли питання https://t.me/indefenseofhousingchat
Це канал про житло та житлову політику в Україні та поза її межами. Якщо виникли питання https://t.me/indefenseofhousingchat
Рейтинг TGlist
0
0
ТипПублічний
Верифікація
Не верифікованийДовіреність
Не надійнийРозташуванняУкраїна
МоваІнша
Дата створення каналуСіч 17, 2020
Додано до TGlist
Лип 14, 2023Прикріплена група![Право на житло [чат]](/_next/image?url=https%3A%2F%2Fstatic-storm.tglist.com%2Fda1b354b28a3cd215fbc5731e8fd06cb%2F23102d7a-8189-4c83-b568-9a407524e204.jpg%3Fw%3D48%26h%3D48&w=96&q=75)
Право на житло [чат]
44
Останні публікації в групі "Право на житло"
08.04.202513:37
За допомогою субсидованих іпотечних кредитів (Держмолодьжитло+Укрфінжитло) на сьогодні житлом забезпечено трохи більше тисячі сімей переселенців. Проекти, які наразі реалізуються Nefco за гроші ЄС - доступне орендне житло - це загалом в десять разів більше квартир (10,500). Загалом реалістичної альтернативи створенню сектору муніципального доступного орендного житла немає - головне, аби нове регулювання дозволило громадам його розвивати.
Одразу два інтерв'ю від представників ЄІБ про те, як може функціонувати такий сектор:
Реформа соціального житла в Україні: європейська експертиза та локальні виклики
Як в Європі будують соціальне житло і чи може Україна так само? Спілкуємось з економістом ЄІБ
Одразу два інтерв'ю від представників ЄІБ про те, як може функціонувати такий сектор:
Реформа соціального житла в Україні: європейська експертиза та локальні виклики
Як в Європі будують соціальне житло і чи може Україна так само? Спілкуємось з економістом ЄІБ
19.03.202516:37
На фоні новин про маржу київських рішал Комарницького у третину вартості квартир, мільярдні субсидії забудовникам з міського бюджету і понад 1000 квартир за десятки мільйонів доларів у власності Бойка якось бракує матеріалів у медіа з поясненнями що нічого з доступністю житла не поробиш, бо це ринок так працює, така рівновага, не треба нічого регулювати, бо тільки дорожче стане.
16.01.202520:33
Нова директорка Cedos Анастасія Боброва поспілкувалась з моєю колежанкою докторкою Джулі Лоусон - головною авторкою ключового звіту в сфері Housing2030 та людиною з щирим і глибоким інтересом до України з якою маю за щастя працювати останні кілька років - щодо житлової реформи в України та кращих практик на які варто звернути увагу.
Думаю, що воно значною мірою відображає моє нинішнє уявлення про те, що та як варто робити - реформа приватного сектору оренди, розбудова доступного орендного житла у власності громад та спроможних інституцій, які здійснюватимуть регулювання сфери загалом. Ця спроможність громад будувати, надавати та управляти таким житлом згодом буде корисною під час залучення інвестицій для майбутньої реновації районів існуючих багатоквартирних будинків та створенні місцевих стратегій житлової політики.
Інтерв'ю англійською та українською.
Думаю, що воно значною мірою відображає моє нинішнє уявлення про те, що та як варто робити - реформа приватного сектору оренди, розбудова доступного орендного житла у власності громад та спроможних інституцій, які здійснюватимуть регулювання сфери загалом. Ця спроможність громад будувати, надавати та управляти таким житлом згодом буде корисною під час залучення інвестицій для майбутньої реновації районів існуючих багатоквартирних будинків та створенні місцевих стратегій житлової політики.
Інтерв'ю англійською та українською.
28.10.202417:58
04.10.202418:17
Що трохи глибше? (2/2)
Проблеми з житлом не стільки в ріелторах, а в тому, що в нас не врегульовані адекватно базові речі щодо як функціонує сектор оренди: як встановлюється орендна плата та які умови її перегляду? як влаштований захист від виселень та взагалі захист прав? строки договорів та умови їх перегляду, діти/домашні улюбленці, захист від дискримінації тощо тощо. Це так тому, що в парі ‘житло це насамперед дах над головою чи інвестиційний актив?’ в нас максимальний перекос на друге, що в умовах війни, переміщення, втрати дому, роботи, доходів і заощаджень є вироком тим, кому воно потрібне як дах над головою. Але як тільки ви спробуєте порушити ці питання, то ризикуєте почути ‘комуніст’, ‘совок’, ‘хочеш порушувати права’, бо це зачіпає глибші ціннісні речі типу ‘що насправді означає право приватної власності?’ або навіть ‘що є справедливим?’.
Наприклад в Україні так і не вирішили, що є менш ‘справедливим’: обмежити право власників максимізувати прибутки під час війни і за бажання взагалі залишати помешкання порожніми чи залишити людей жити в спортзалах, напівзруйнованому житлі чи взагалі на вулиці або окупацїі? Або наприклад чи є несправедливим накладати на власників квартирну повинність відповідно до закону про правовий режим воєнного стану – особливо якщо наприклад їх помешкання стоять порожніми, а самі вони при цьому живуть безкоштовно в інших європейських країнах?
Під час обох світових воєн в європейських країнах першими рішеннями у сфері житла були замороження орендної плати на довоєнному рівні та впровадження мораторію на виселення. Оскільки такі рішення неминуче зачіпатимуть чиїсь інтереси, то відповідальні за політику в нас як завгодно стараються цього уникати, а натомість шукають в громадах якесь майно під ремонти за гроші донорів й обіцяють якусь перспективу власності, на яку незрозуміло як і чому можуть дати грошей іноземні партнери.
Якщо в інших європейських країнах будують для своїх громадян соціальне орендне житло, то як пояснити, чому для українців вони мають оплатити житло у власність? Якщо в інших європейських країнах докладають зусиль, аби швидко знайти порожнє майно і заселити туди українців, то чому українці не роблять цього в себе? Якщо вони розмістили українців у себе безкоштовно або за доступну для них плату, то чому вони мають ще й давати субсидії нашим орендодавцям, аби ті проявили трохи людяності до своїх співгромадян-біженців?
Ми не зможемо швидко і масштабно розширити пропозицію житла окрім як використаємо все те, що вже наявне. Ми втратили два з половиною роки, усі можливі заощадження переселенців і будь-які натяки до масової солідарності щодо розміщення людей. Пряником була перспектива заробити побільше грошей за цей час без будь-якого регулювання. Якщо орендодавці не вміють в ‘бізнес’ і не спромоглись за 30 місяців знайти собі орендарів, то виходить може їм треба допомогти з цим. Можна наприклад поставити їм умову, що якщо вони не розмістили в себе когось, то буде накладена квартирна повинність за якою вони отримають компенсацію військовими облігаціями, а їх майно буде застраховано. Батогом будуть сотні тисяч сквотерів, які так чи інакше рано чи пізно таки спробують опинитися в цих помешканнях.
В Україні все більше і більше людей стають і залишатимуться орендарями житла. Чим швидше прийде усвідомлення, що багато з них ними й залишаться, а тому не варто ставити себе на місце свого орендодавця, тим більше в нас шансів на адвокацію доступної безпечної оренди житла. Чим більше людей орендує житло, тим гострішою стає потреба регулювання: не можуть мільйони людей жити фактично поза правовим полем і покладатись на чиюсь порядність чи людяність. Як його впровадити? Наприклад для початку спробувати вивчити європейський досвід – на щастя за нас його вже проаналізували, а не покладатись на анекдотичні історії ‘а от там зробили так і сталось так’ і 'такий ринок нічого не поробиш'.
Проблеми з житлом не стільки в ріелторах, а в тому, що в нас не врегульовані адекватно базові речі щодо як функціонує сектор оренди: як встановлюється орендна плата та які умови її перегляду? як влаштований захист від виселень та взагалі захист прав? строки договорів та умови їх перегляду, діти/домашні улюбленці, захист від дискримінації тощо тощо. Це так тому, що в парі ‘житло це насамперед дах над головою чи інвестиційний актив?’ в нас максимальний перекос на друге, що в умовах війни, переміщення, втрати дому, роботи, доходів і заощаджень є вироком тим, кому воно потрібне як дах над головою. Але як тільки ви спробуєте порушити ці питання, то ризикуєте почути ‘комуніст’, ‘совок’, ‘хочеш порушувати права’, бо це зачіпає глибші ціннісні речі типу ‘що насправді означає право приватної власності?’ або навіть ‘що є справедливим?’.
Наприклад в Україні так і не вирішили, що є менш ‘справедливим’: обмежити право власників максимізувати прибутки під час війни і за бажання взагалі залишати помешкання порожніми чи залишити людей жити в спортзалах, напівзруйнованому житлі чи взагалі на вулиці або окупацїі? Або наприклад чи є несправедливим накладати на власників квартирну повинність відповідно до закону про правовий режим воєнного стану – особливо якщо наприклад їх помешкання стоять порожніми, а самі вони при цьому живуть безкоштовно в інших європейських країнах?
Під час обох світових воєн в європейських країнах першими рішеннями у сфері житла були замороження орендної плати на довоєнному рівні та впровадження мораторію на виселення. Оскільки такі рішення неминуче зачіпатимуть чиїсь інтереси, то відповідальні за політику в нас як завгодно стараються цього уникати, а натомість шукають в громадах якесь майно під ремонти за гроші донорів й обіцяють якусь перспективу власності, на яку незрозуміло як і чому можуть дати грошей іноземні партнери.
Якщо в інших європейських країнах будують для своїх громадян соціальне орендне житло, то як пояснити, чому для українців вони мають оплатити житло у власність? Якщо в інших європейських країнах докладають зусиль, аби швидко знайти порожнє майно і заселити туди українців, то чому українці не роблять цього в себе? Якщо вони розмістили українців у себе безкоштовно або за доступну для них плату, то чому вони мають ще й давати субсидії нашим орендодавцям, аби ті проявили трохи людяності до своїх співгромадян-біженців?
Ми не зможемо швидко і масштабно розширити пропозицію житла окрім як використаємо все те, що вже наявне. Ми втратили два з половиною роки, усі можливі заощадження переселенців і будь-які натяки до масової солідарності щодо розміщення людей. Пряником була перспектива заробити побільше грошей за цей час без будь-якого регулювання. Якщо орендодавці не вміють в ‘бізнес’ і не спромоглись за 30 місяців знайти собі орендарів, то виходить може їм треба допомогти з цим. Можна наприклад поставити їм умову, що якщо вони не розмістили в себе когось, то буде накладена квартирна повинність за якою вони отримають компенсацію військовими облігаціями, а їх майно буде застраховано. Батогом будуть сотні тисяч сквотерів, які так чи інакше рано чи пізно таки спробують опинитися в цих помешканнях.
В Україні все більше і більше людей стають і залишатимуться орендарями житла. Чим швидше прийде усвідомлення, що багато з них ними й залишаться, а тому не варто ставити себе на місце свого орендодавця, тим більше в нас шансів на адвокацію доступної безпечної оренди житла. Чим більше людей орендує житло, тим гострішою стає потреба регулювання: не можуть мільйони людей жити фактично поза правовим полем і покладатись на чиюсь порядність чи людяність. Як його впровадити? Наприклад для початку спробувати вивчити європейський досвід – на щастя за нас його вже проаналізували, а не покладатись на анекдотичні історії ‘а от там зробили так і сталось так’ і 'такий ринок нічого не поробиш'.
04.10.202417:06
Що на поверхні? (1/2)
Ріелтори – це часто просто зручна ціль, аби виплеснути фрустрацію самим сектором оренди житла загалом. Взаємодія з ними часто відбувається в умовах стресу, коли треба терміново шукати нове помешкання – рідко з власного бажання. Платити незнайомій людині, яку не наймали, та ще й з врахуванням і так великих інших витрат відчувається несправедливим.
Узагальнення шкідливі і думаю, що в багатьох є й хороший досвід такої взаємодії. Одного разу пані наприклад переконувала власника, що ми адекватні й за котів можна просто взяти трохи більшу заставу, а в договорі прописати клінінг чи усунення пошкоджень – для мене було зрозуміло, що людина в цьому випадку на моєму боці. Але здебільшого виходить парадоксальна ситуація: орендарі платять за роботу ріелтора на іншу людину – орендодавця, інтереси якого відстоюють, ревно захищаючи квартиру від дітей/домашніх улюбленців, ‘неплатоспроможних’, надто молодих/старих, ‘не-там-зареєстрованих’ тощо. Взамін ви отримуєте крінж-чат у вайбері із фото нерелевантних оголошень і можливо роздрукований шаблон договору щодо якого вам навіть не кажуть, що він є чинним без усіляких нотаріусів і з ним можна йти до суду відстоювати свої права (ну бо якщо вас виженуть чи незаконно піднімуть вартість і ви з’їдете, то навіть краще – можна буде ще з когось комісію взяти).
Якесь регулювання їх професійної діяльності – в принципі рішення, яке може навіть дозволило б зняти трохи невдоволення сектором оренди, але і його навряд чи хтось буде робити. Це так не тільки через те, що в принципі тоді відповідальні за політику втратять потенційну групу підтримки, яка безкоштовно повторює ‘ну ринок такий нічого з цим не поробиш ціни ростуть’ з аргументацією типу ‘люди кудись їдуть, попит росте/падає’ (ну бо сказати ‘бо ми так сказали і орендодавці так захотіли’ якось не дуже звучить), а й просто тому, що в принципі нема кому цим займатись.
Ріелтори – це часто просто зручна ціль, аби виплеснути фрустрацію самим сектором оренди житла загалом. Взаємодія з ними часто відбувається в умовах стресу, коли треба терміново шукати нове помешкання – рідко з власного бажання. Платити незнайомій людині, яку не наймали, та ще й з врахуванням і так великих інших витрат відчувається несправедливим.
Узагальнення шкідливі і думаю, що в багатьох є й хороший досвід такої взаємодії. Одного разу пані наприклад переконувала власника, що ми адекватні й за котів можна просто взяти трохи більшу заставу, а в договорі прописати клінінг чи усунення пошкоджень – для мене було зрозуміло, що людина в цьому випадку на моєму боці. Але здебільшого виходить парадоксальна ситуація: орендарі платять за роботу ріелтора на іншу людину – орендодавця, інтереси якого відстоюють, ревно захищаючи квартиру від дітей/домашніх улюбленців, ‘неплатоспроможних’, надто молодих/старих, ‘не-там-зареєстрованих’ тощо. Взамін ви отримуєте крінж-чат у вайбері із фото нерелевантних оголошень і можливо роздрукований шаблон договору щодо якого вам навіть не кажуть, що він є чинним без усіляких нотаріусів і з ним можна йти до суду відстоювати свої права (ну бо якщо вас виженуть чи незаконно піднімуть вартість і ви з’їдете, то навіть краще – можна буде ще з когось комісію взяти).
Якесь регулювання їх професійної діяльності – в принципі рішення, яке може навіть дозволило б зняти трохи невдоволення сектором оренди, але і його навряд чи хтось буде робити. Це так не тільки через те, що в принципі тоді відповідальні за політику втратять потенційну групу підтримки, яка безкоштовно повторює ‘ну ринок такий нічого з цим не поробиш ціни ростуть’ з аргументацією типу ‘люди кудись їдуть, попит росте/падає’ (ну бо сказати ‘бо ми так сказали і орендодавці так захотіли’ якось не дуже звучить), а й просто тому, що в принципі нема кому цим займатись.
03.10.202419:49
Періодично читаю відголоски якихось дискусій в інтернеті про сектор оренди житла, житлові програми та й взагалі думки про сферу житла. Рівень аргументів поки не дуже росте, але можна порадіти, що люди хоч політизуються: для багатьох стало відкриттям, що їх інтереси та інтереси умовних рантьє, ріелторів чи забудовників насправді не співпадають.
Останні групи все ще апелюють до так званого 'здорового глузду', що регулювання - це погано, але аргументи такі слабкі ('інвестор не прийде', 'будете довго шукати квартиру як в [якась країна з безстроковими договорами та регулюванням плати]', 'податки тільки штовхають ціни вгору' тощо), що вже й не дуже переконливі. Іронічно, що насправді вони всі підтримують регулювання, але не таке, яке буде вигідно пересічній людині, а наприклад таке, як нині, що вигідне їм: щоб ціни можна було підвищувати як завгодно, виставляти які завгодно умови, щоб відповідальності не було, в суд ніхто не ходив, податки можна було не платити, а бажано ще й з бюджету доплачували.
Регулювання сектору оренди житла в приватних осіб та й взагалі існуючого порожнього житла сьогодні - єдине швидке рішення, яке могло б допомогти полегшити життя мільйонів людей. За даними МОМ в липні 2024 "686 000 орендарів-ВПО, які живуть у домогосподарствах, які витрачають на житло понад 70% свого доходу (!), або 1 105 000 ВПО, які орендують житло і проживають у домогосподарствах, що сплачують за житло більше 50% свого доходу." За даними Деполь Україна "майже чверть тих людей, які ночують на вулиці або в притулках, є ВПО". В тому ж звіті є посилання на дані Мінсоцполітики про те, що "станом на 01 січня 2021 р. в центрах обліку бездомних осіб перебувало на обліку 50,5 тис. таких осіб" - це занижені цифри, але все ще дуже дуже багато і страшно подумати скільки їх сьогодні насправді (для порівняння останні європейські дані тут на сторінках 16-17).
Анастасія Боброва нині написала колонку про "жорстокий оптимізм" нинішньої політики, але я думаю, що це погано прихований жорстокий цинізм, коли відповідальні за впровадження регулювання про нього навіть не говорять. Прогресивне оподаткування для орендної нерухомості, безстрокові договори з широкими правами для людей - в тому числі успадкування, регульований розмір орендної плати та чіткі критерії її перегляду, спілки орендарів та омбудсмен з житлових прав - от що могло б стати сходинками на шляху до доступного житла, а не фантазії про якийсь баланс чи раціональність ринку або європейські гроші як субсидії для місцевих забудовників чи орендодавців.
Останні групи все ще апелюють до так званого 'здорового глузду', що регулювання - це погано, але аргументи такі слабкі ('інвестор не прийде', 'будете довго шукати квартиру як в [якась країна з безстроковими договорами та регулюванням плати]', 'податки тільки штовхають ціни вгору' тощо), що вже й не дуже переконливі. Іронічно, що насправді вони всі підтримують регулювання, але не таке, яке буде вигідно пересічній людині, а наприклад таке, як нині, що вигідне їм: щоб ціни можна було підвищувати як завгодно, виставляти які завгодно умови, щоб відповідальності не було, в суд ніхто не ходив, податки можна було не платити, а бажано ще й з бюджету доплачували.
Регулювання сектору оренди житла в приватних осіб та й взагалі існуючого порожнього житла сьогодні - єдине швидке рішення, яке могло б допомогти полегшити життя мільйонів людей. За даними МОМ в липні 2024 "686 000 орендарів-ВПО, які живуть у домогосподарствах, які витрачають на житло понад 70% свого доходу (!), або 1 105 000 ВПО, які орендують житло і проживають у домогосподарствах, що сплачують за житло більше 50% свого доходу." За даними Деполь Україна "майже чверть тих людей, які ночують на вулиці або в притулках, є ВПО". В тому ж звіті є посилання на дані Мінсоцполітики про те, що "станом на 01 січня 2021 р. в центрах обліку бездомних осіб перебувало на обліку 50,5 тис. таких осіб" - це занижені цифри, але все ще дуже дуже багато і страшно подумати скільки їх сьогодні насправді (для порівняння останні європейські дані тут на сторінках 16-17).
Анастасія Боброва нині написала колонку про "жорстокий оптимізм" нинішньої політики, але я думаю, що це погано прихований жорстокий цинізм, коли відповідальні за впровадження регулювання про нього навіть не говорять. Прогресивне оподаткування для орендної нерухомості, безстрокові договори з широкими правами для людей - в тому числі успадкування, регульований розмір орендної плати та чіткі критерії її перегляду, спілки орендарів та омбудсмен з житлових прав - от що могло б стати сходинками на шляху до доступного житла, а не фантазії про якийсь баланс чи раціональність ринку або європейські гроші як субсидії для місцевих забудовників чи орендодавців.
02.11.202317:16
Наступної суботи (11 листопада) у Львові відбудеться щорічний симпозіум "Відбудова місця, яке можна назвати домом" з фокусом на політику землекористування для відновлення. Його організовують команди Нової житлової політики, Центру урбаністичних досліджень RMIT та Харківської школи архітектури.
Земля є унікальним ресурсом, скінченним за своєю природою, але необхідною для нашого повсякденного існування та всіх функцій. Спираючись на звіт PBL "Відбудова місця, яке можна назвати домом", симпозіум збере експертів та політиків, аби обговорити найважливіші питання відновлення:
● Які ключові законодавчі та структурні виклики в земельній політиці для досягнення збалансованого та інклюзивного відновлення будівель і громад?
● Як можна узгодити використання приватних земель із суспільними інтересами та довгостроковими цілями кліматично нейтрального землекористування та забезпечення доступного житла?
● Які інструменти землекористування існують і які слід розробити в громадах для сприяння доступному житлу?
● І, нарешті, якою є роль досліджень та інституцій на національному та місцевому рівнях у цьому питанні?
Програма можна знайти тут.
Реєстрація за посиланням.
Захід пройде наживо у Львові англійською в приміщенні Mariupol Reborn та в оригіналі й з перекладом українською онлайн.
15.09.202314:07
Блискуче есе Олександра Анісімова на e-flux про потребу переосмислення планування, планувальної освіти та виклики, що стоять перед нами на шляху справедливої відбудови. Мені також страшенно подобається фото з обкладинки, де здається, що ніби зараз все перевернеться.
In Ukraine, housing is all too often equated to construction; planning is reduced to the production of a masterplan; and institutions, operating modes, and social processes are limited to the written law. Urban planners, designers, managers, and practitioners in Ukraine largely lack conceptual apparatuses to grasp the politically contested division of responsibility between the state and market in urban development as well as socio-economic relations (e.g., stratification, inequality, access to public goods) in cities.
Discourse today is filled with numbers and answers, but not with values, operational systems, and organizational structures to fill the gap of capacity to recover, both in communities and on the state level. There is also a lack of understanding (or the desire to stay out) of twenty-first-century climatic, energy, sociocultural and economic challenges. As the issue of recovery requires a multi-dimensional approach, experts with synthetic knowledge such as spatial planners should be in charge of organizing various streams of data, needs, and future visions. However, they are nowhere to be seen.
...
But what is important is that most if not all are either poorly understood or completely neglected in education. This, in turn, leads to the reification of simplistic notions and ideas about the nature of cities and endangers that the oft-repeated phrase “building back better” will remain an empty signifier. There is great risk that recovery will fail to consider quality of life, socio-spatial justice, and ecological footprint. Thus, a massive and rapid change is needed. An integrated and systemic approach to spatial planning would reshape the professional field and develop a new generation in an ecosystem of practice that encompasses processes of planning and contracting, higher education and professional associations, and national frameworks and guidelines. The need to reform, therefore, is threefold: new educational programs, new planning institutions, and new demands for quality planning.
We must be willing to stand up to the challenge, and take the risk, for the future of Ukrainian cities and communities is at stake.
03.08.202312:47
Минулого тижня відбувся Український урбаністичний форум "Спільний дім" у Вінниці, організований Cedos. В рамках нього відбувся "Національний круглий стіл про проблеми та перспективи житлової політики", запис якого можна переглянути за посиланнями (за кілька годин має відео має бути в кращій якості). Через обмежену кількість часу, слабку підготовку виступаючих і відсутність якоїсь загальної рамки цієї розмови мені воно здалось схожим більше на серію окремих висловлювань, ніж власне дискусію. Це теж важливо, бо дозволило почути позиції різних сторін, але незрозуміло як і чи пов'язані вони між собою та куди взагалі ми рухаємось.
Скопіюю натомість висновки Олександра Анісімова:
Декілька думок вслід Українському урбаністичного форуму:
- попри нагальність відновлення житла і направду відсутність фінансів для виплат компенсацій, центральні органи влади та ОМС сьогодні не приділяють цьому достатньо уваги щоб дійти рішень на своєму рівні;
- десятки старих проблем (недопроведена реформа управління житлом, жахлива якість і просторова сегрегація нового будівництва, енергетична криза, депопуляція) -- взагалі не обговорюються. Чи то немає кому утримувати тему і зберігати інституційну памʼять, чи просто завжди є щось більш важливе;
- Ми майже не говоримо даними, інституціями і процесами, а філософськими концептами, власним досвідом і мріями. Це велика проблема для фахової дискусії, яка вимагає конкретики, фокусних напрямів думання і роботи.
27.07.202315:09
13.07.202311:23
Минув рік. Це все ще актуально.
23.06.202317:24
Погортав записи панелей Ukraine Recovery Conference і зрозумів чому давно нічого сюди не писав. Причина не стільки в тому, що мало що відбувається - навпаки. Зараз ідуть якісь процеси на різних рівнях: потуги міністерства щось зробити з компенсаціями, пілотні проекти будівництва соцжитла в громадах, які фінансуються Єврокомісією, боротьба різних груп та міжнародних фінансових установ щодо напрацювання моделі того, як саме залучити капітал для відбудови житла, чергове наступання на граблі з пільговими іпотечними кредитами тощо. Зрештою, команда міністерства непублічно працює над проектом закону про основні засади житлової політики, який нібито має прийти на заміну чинному Житловому кодексу.
Якось коментувати всю цю метушню не бачу сенсу, бо це не привносить нічого нового до розуміння того, як планувати та здійснювати відбудову і чого ми хочемо від сфери житла. Більшість тез, позицій і пропозицій вже викладені у короткому й доступному звіті "Відбудова місця, яке можна назвати домом. Поширення знань для відновлення України" - його і закликаю читати.
09.05.202313:26
Подія вже завтра.
Реєстрація за посиланням.
03.05.202311:54
Рекорди
29.03.202523:59
499Підписників19.03.202523:59
100Індекс цитування15.03.202516:29
3.6KОхоплення 1 допису31.01.202523:59
179Охоп рекл. допису10.04.202513:59
12.78%ER20.02.202516:38
753.07%ERRУвійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.