Істину Воскресіння розум може доводити своїми міркуваннями на підставі Писання, і силу його доводів не може не визнати невіруючий, якщо не заглушене ще в ньому почуття істини. Віруючий же не потребує доказів, тому що Церква Божа сповнена світлом Воскресіння. Вірні й переконливі обидва ці покажчики істини.

Але проти міркувань розуму можуть народжуватися і зустрічатися протиріччя, і віра може бути піддана оскарженню і хитатися непорозуміннями і сумнівами, які приходять ззовні і виникають усередині. Чи немає неприступної огорожі для істини Воскресіння? Є. Це буде, коли сила Воскресіння, сприйнята ще в Хрещенні, почне дієво виявлятися у винищуванні розтління душі й тіла, запровадженні в них початків нового життя. Така людина буде ходити у світлі Воскресіння, і їй божевільним здасться кожен, хто говорить проти істини Воскресіння, як тому, хто ходить удень, той, хто каже, що ніби тепер ніч.

Господь спить у гробі тілом, душею ж зійшов Він у пекло і душам, що перебувають там, проповідував спасіння. Усі святі старозавітні були не в Раю, хоч і перебували у втішній вірі, що введені будуть туди, щойно прийде на землю Обіцяний, вірою в Якого жили вони. Його пришестя і там провістив Предтеча.

Коли ж зійшов Господь — усі, хто вірував, приліпилися до Нього і Ним піднесені до Раю. Але і цей Рай — тільки переддень справжнього Раю, що має відкритися після загального воскресіння і суду. У ньому і всі новозавітні святі, хоча блаженствують, але очікують ще більшого досконалішого блаженства в майбутньому віці, при новому небі та новій землі, коли буде Бог усім в усіх.

Замовк Господь у середу і четвер до вечора, щоб у вечір цей вилитися промовою з учнями і до учнів, — промовою, подібної до якої нічого немає в усіх писаннях не тільки людських, а й Божих. Нині, за вказівкою Церкви, чуємо тільки з вуст Господа, щоб не заважали мазати Його миром, бо це служило Йому приготуванням до смерті. У Нього перед очима вже тільки смерть, — заключне таїнство Його пришестя на землю на спасіння наше.

Заглибимося і ми в споглядання цієї таємничої смерті, щоб витягти звідти добру надію спасіння для душ наших, обтяжених багатьма гріхами, які не знають, як знайти собі спокій від мук совісті, що прокинулася, і усвідомлення праведності суду Божого над нами, грізного та непідкупного.

Кого не було при зустрічі Господа, коли Він урочисто, як цар, входив до Єрусалима, і хто не волав тоді: "осанна Синові Давидовому!" (Мф. 21:9). Але минуло тільки чотири дні, і той самий народ, тим самим язиком кричав: "розіпни, розіпни Його!" (Лк. 23:21). Дивне перетворення! Але що дивуватися? Чи не те ж саме робимо і ми, коли після прийняття святих Таїн Тіла та Крові Господніх, щойно вийдемо з церкви, забуваємо все — і своє благоговіння, і Божу до нас милість — і віддаємося, як і раніше, ділам догоджання собі, спершу малим, а потім і більшим, і, може бути, ще перш ніж на чотири дні, хоча й не кричимо іншому: "Розіпни!", а самі розпинаємо в собі Господа.

І все це бачить і терпить Господь! Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

"Слухай, сину мій, і будь мудрий, і спрямовуй серце твоє на прямий шлях" (Притч. 23:19).

Із серця невпинно виходять думки, іноді добрі, а більше злі. Злим зовсім не повинно слідувати, але і добрі не завжди повинно виконувати; буває, що і добрі самі по собі думки недоречні на ділі за обставинами. Ось чому і пропонується уважно ставитися до себе, дивитися за всім, що виходить із серця, — зле відкидати, добре розглядати і виконувати тільки те, що виявиться істинно добрим. 

Але найкраще б зовсім замкнути серце, щоб з нього не виходило і в нього не входило нічого, без дозволу розуму, щоб розум у всьому передував, визначаючи рухи серця. Але таким буває розум тільки тоді, коли він є розум Христовий. Отже, розумно-сердечно сполучайся з Христом і буде всередині тебе все добре.

...Бачите тепер, що ще потрібно для повноти нашої радості? — Потрібне живе спілкування кожного з нас із тілом Церкви Христової, щоб усі блага, що містяться в ній, перенести в себе. І Архангел не обмежився одним сповіщенням про народжуваного Царя і Царство, але не припинив благовісної бесіди, поки не прорік: "Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе", і не почув: "Я — Раба Господня" (Лк. 1:35, 38). Тут зображено, як Слово стало плоттю, і водночас схована для нас настанова — чим заповнити те, чого бракує до досконалості нашої радості. Тобто як Син Божий входить у спілкування з нашим єством, яке Він опісля назвав храмом, так і нам треба вступити в Церкву, що є Тілом Його. Коли Преблагословенна Діва Марія запитала Архангела: як буде це? — тобто як Богом влаштується в Ній плоть — Архангел відповів: "Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе". Тільки Дух Святий нас і може ввести в живе спілкування з Царством Христовим, яке і полягає не в слові, але в силі, тобто в силі Духа.

Прийми Духа, щоб як "живе каміння" (1 Пет. 2:5) покластися десь у духовній будівлі храму Церкви Христової; стань оселею Духа, щоб бути включеним до оселі Божої (Церкви) Духом. А для того приступи до сосудів благодаті — Святих Таїнств — і пий з них живу воду, доки вгамується спрага; тільки відкрий при цьому уста досконалою відданістю Богу. І в Преблагословенній Діві Дух Святий почав діяти до спілкування Бога Слова з плоттю не раніше, ніж вона цілком віддала себе Його вседії, у словах: "Я — Раба Господня" (Лк. 1:38). Поклади і себе в руку Божу, тоді за глибокого мовчання природних рухів твого духу й тіла закарбується в тобі слово Духа, яке вводить у таємниче спілкування зі Святою Церквою, а через неї із Самим Господом і Спасителем. Тоді-то зрадіє серце твоє радістю невимовною, бо "Царство Боже... є праведність і мир і радість у Святому Дусі" (Рим. 14:17). І ось другий предмет істинної радості — якщо ми вже відчули благодатну милість Божу до себе, прийняті в надра Святої Церкви, долучені до народу Божого, значимося серед синів Царства і ходимо серед благ і обітниць Його.

Тоді іудеї світло Воскресіння Христового зазіхали затьмарити легким туманом брехні: "учні... вкрали" (Мф. 28:13). Цю нікчемність легко було подолати, і істина восторжествувала. Але й досі ворог не перестає туманити перед Сонцем Воскресіння, сподіваючись затьмарити його. Ніхто нехай не бентежиться! Від батька брехні чого очікувати, крім брехні? Він багатьох зі своїх клевретів навчив цілі книги писати проти Воскресіння. Цей книжковий туман книжками і розсіяний. Не бери лихої книжки — і не затуманишся, а трапиться ненавмисно напасти на таку, візьми на протиотруту книжку добру, і освіжиш голову й серце.

Буває інший туман від ворога — в помислах. Але й цей негайно розсіється, як дим від вітру, від здорового розсуду християнського. Пройди розсудом усе, що відбулося, і побачиш ясно як день, що всьому цьому відбутися інакше не можна було, як силою Воскресіння Христового. Це переконання буде для тебе потім твердинею, встановившись на якій, легко станеш відбивати і вражати ворогів істини.

Нині народ, священники і влада іудейська востаннє чують слово Господнє в храмі. І воно було всезагальне; воно обіймало все минуле, сьогодення і майбутнє. Запитанням про Іоанна Господь дає зрозуміти, що Він істинний Месія; притчею про двох синів напоумлює, що іудеї будуть відкинуті, а на їхнє місце покликані язичники; притчею про виноградарів каже їм, що на відкинутих очікує смерть; притчею про шлюб сина царського вчить, що і серед тих, хто прийде до Нього, не всі будуть достойними, і знайдуться такі, яких праведно буде вигнати геть у пітьму зовнішню; відповідями на запитання про данину кесарю і про першу заповідь, так само як викривальною промовою визначає характерні риси спасительного життя; нарешті, особливо учням пророкує горе Єрусалиму і відкриває таємницю Другого Свого Пришестя.

Досить було тільки вислухати все це з увагою, щоб упевнитися, що Він є істинний Спаситель світу — Христос, і скоритися Його заповідям і вченню. І досі прочитування розділів Євангелія про все, що відбулося цього дня, є найдієвішим засобом для того, щоб оживляти віру в Господа, і, відновлюючи в християнині свідомість, чим він повинен бути й чого чекати, запалювати ревнощі та являти себе таким, що сповідує Господа, не язиком лише, а й ділом.

"Гучно волайте, — каже Господь св. пророкові Ісаї, — не стримуйтеся, викриваючи беззаконня людей Моїх" (Іс. 58:1). Що ж зробили? "Вони шукають Мене,... бажають наближення до Бога" (Іс. 58:2). Але хіба в цьому є гріх? Адже це і повинні вони робити. Так, повинні, але річ у тім, що вони роблять це не так, як треба. Сподіваються досягти успіху у своїх пошуках одним постом, не дбаючи про діла правди і любові. І піст Мені приємний, каже Господь, але такий, коли, упокорюючи тіло своє, прощають образи, прощають борги, голодних годують, безкровних вводять у дім, нагих одягають.

Коли все це буде при пості, тоді пошук Мене і наближення до Мене буде успішним; "тоді відкриється, як зоря, світло твоє... і слава Господня буде супроводжувати тебе. Тоді ти покличеш, і Господь почує; покличеш, і Він скаже: ось Я!... І буде Господь вождем твоїм завжди" (Іс. 58:8-9, 11).

Грішниця, почувши, що Спаситель у домі Симона, прийшла туди з алавастром миру і, ставши при ногах Господа позаду, почала плакати і вмила сльозами своїми ноги Його, потім витерла їх своїм волоссям, поцілувала й помазала миром (Лк. 7:36-39).

Вона нічого не говорить, а тільки діє і своїми діями показує найніжнішу любов до Господа. Зате і сказано було про неї: "прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато" (Лк. 7:47).

О, коли б і нам менше говорити, а більше діяти, і діями своїми свідчити про любов до Господа! Скажеш: "Коли б Він Сам тут був, так зараз би готовий усе зробити для Нього". Та Він і є тут, невидимо Своїм обличчям, а видимий у всіх християнах, а найбільше, у нужденних. Невидимого Господа намащуй любовною сердечно-розумною молитвою, а для видимого — роби все можливе для нужденних, і будеш робити для Бога.

Звіщаючи про втілення Господа, ангел каже: "Радуйся, Благодатна!" (Лк. 1:28) — і, сповіщаючи пастирям про народження Христа Спасителя, теж говорить: "ось... благовіствую вам радість велику" (Лк. 2:10). Але, сповіщаючи жінкам про Воскресіння Господа, ангел говорить тільки: "Його немає тут, Він воскрес!" (Лк. 24:6; Мф. 28:6). Не додає "радійте", бо радість сама собою сповнить серце, як тільки прийде підтвердження, що воістину воскрес Господь. Тоді це підтвердження було відчутне: ангел підготував його, Господь явленням Своїм завершив. І радість була у всіх невичерпно повна!

Нині в нас церква, оселі й площі — все вбрано в одяг радості, і всі захоплюються загальним потоком радості. Але ти спонукай дещо думку свою відволіктися від зовнішнього і, зібравшись у серці, відтвори істину Воскресіння в усій широті, глибині й висоті її, щоб не зовні тільки бути таким, хто радіє, а й у собі самому носити дух радості, що виходить зсередини, як ключ світлої води, що б'є з надр землі.

"[...] ми проповідуємо Христа розп'ятого, для іудеїв спокуса, а для еллінів безумство,
для самих же покликаних, іудеїв і еллінів, — Христа, Божу силу і Божу премудрість" (1 Кор. 1:23-24)

Яким чином траплялося, що деякі душі, незважаючи на цю гадану спокусу і це видиме безумство, проникали крізь цей непоказний покров і вбачали в суті проповіді спасительну силу і премудрість, це таємниця Божа. Святий Павло і не пояснює цього, а тільки свідчить, що так було. Так було це з душами, які вище він назвав спасенними, а тут назвав покликаними. Те й інше вказує на Боже обрання, і хоча, звісно, не без участі волі людської, однак так, що мудрість людська ніякої в цьому участі не мала.

І ось цим блаженним душам з іудеїв та еллінів, проповідь, що була для інших спокусою і безумством, представляла Божественну силу і Божественну премудрість. У такому сенсі прийнявши її, вони вірували і спасалися. По-справжньому вони переконувалися в цій силі і премудрості, коли в Хрещенні спогрібалися Розп'ятому Господу, і вкушали спасительність Хреста. Але все, що тут виходило, преображалося у вірі; і тому виходило, що в нього повірили.

Господь іде на добровільне Страждання. Треба і нам прямувати з Ним. Це обов'язок кожного, хто сповідує, що силою Страстей (страждань) Христових став він тим, що тепер є, і хто сподівається ще здобути щось настільки велике і славне, що й на думку нікому прийти не може. Як же прямувати з Ним? Розмірковуванням, співчуттям. Іди думкою слідом за стражденним Господом, і міркуванням своїм витягай з усього такі уявлення, які могли б вражати серце і вводити його у відчуття страждань, перенесених Господом. Щоб останнє відбулося успішніше, треба себе самого зробити таким, що страждає, через чутливе применшення їжі і сну, і збільшення праці стоянь і колінопреклонінь. Виконай усе, що робить Свята Церква, і будеш добрим супутником Господу на страждання.

У кого є Марфа працьовита — всебічне доброчинство, і Марія, що сидить при ногах Ісусових, — уважне й тепле до Господа звернення всім серцем, до того Сам прийде Господь і воскресить його "Лазаря" — дух і звільнить його від усіх пут душевно-тілесності. Тоді почнеться в нього істинно нове життя, в тілі безтілесне і на землі неземне. Це буде справжнє воскресіння в дусі перед майбутнім воскресінням і з тілом!

«Хто вухо своє затикає від зойку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді» (Притч. 21:13).

А ми часто дивуємося, чому Бог не слухає наших молитов? Ось і причина! Тому, що бували, мабуть, випадки, коли ми затикали вуха свої від слів, якими благав нас нужденний; ось і нас не чує Господь. Але це ще не велике горе, якщо не чути молитву про що-небудь тимчасове, а ось горе, якщо не стане Господь слухати нас, коли почнемо молитися Йому про відпущення гріхів наших. А не стане, якщо крик до Нього тих, які знехтувані нами, сильніший за молитви наші. Треба поспішити відвернути цю крайню біду за прикладом Закхея, якому за його мудрі рішення сказав Господь: "нині прийшло спасіння дому цьому" (Лк. 19:9).

Запитав Господь апостолів, як вони Його розуміють? В особі св. апостола Петра, вони відповідали: "Ти — Христос" (Мк. 8:29). Не раптом дозріло це сповідання, але, дозрівши, осіло в глиб серця і стало початковим його керманичем. Воно було затьмарене смертю Господа, але не похитнулося і, будучи воскрешене ще в більшій силі Воскресінням, рухало апостолів протягом усього їхнього життя на проповідь усьому світові.

Є момент і в кожного віруючого, коли він усіма силами своїми промовляє: "Ти — Христос, Господь мій і Спаситель. Ти спасіння моє, світло моє, сила моя, втіха моя, надія моя і життя вічне". Тоді відбувається те, від чого він з апостолом гукає: "хто мене розлучить від любові Христової!" (Рим. 8:35) — і, подібно до нього, починає гнатися за всім, що до вподоби Христу Господу, доки досягне в міру віку Його.

Пасха, Господня Пасха! Від смерті до життя привів нас Господь Своїм Воскресінням. І ось Воскресіння це "ангели оспівують на небесах", побачивши світлість обожненого єства людського в визначеній йому славі в особі Господа Відкупителя, в образі Якого силою Воскресіння Його мали змінитися всі ті, хто щиро вірить у Нього, і ті, хто приліпляється до Нього всією душею.

Слава, Господи, преславному Воскресінню Твоєму! Ангели співають, радіючи разом з нами і передбачаючи поповнення сонму свого; нас же сподоби, Господи, Тебе, Воскреслого, чистим серцем славити, вбачаючи у Воскресінні Твоєму припинення тління, яке знущається над нами, насіння нового життя світлого та зорю майбутньої вічної слави, у яку Предтечею ввійшов Ти Воскресінням заради нас. Не людські тільки, але разом і ангельські мови не здатні пояснити невимовну Твою до нас милість, преславно Воскреслий Господи!

"Тому-то, хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде проти Тіла і Крові Господньої.
Хай же випробовує себе людина, і так хай їсть від хліба цього і п'є від чаші цієї" (1 Кор. 11:28).

Випробувати себе означає перевірити й уважно дослідити, чи гідний Святого Причастя. Але як тут говориться: "і так від хліба нехай їсть, і від чаші нехай п'є", то цим разом вказується, що як тільки знайдеш те, що перешкоджає причащанню, усунути те і виправити. Випробування тут означає гідне приготування. У чому воно? — В очищенні совісті. Принеси покаяння в гріхах, і поклади твердий намір наперед не грішити, а замість гріхів творити всяку доброчинність, і ти гідно готовий до Причастя. Святий Златоуст каже: "Головне благо в тому, щоб приступати до Тайн із чистою совістю".

Скінчилися дні святої Чотиридесятниці! Тепер кожен сядь і підбий підсумки — що було на початку і що є тепер? Була торгівля: що ж, який виторг? чи є хоч малий прибуток? Виступили ми на стадіон: що ж, бігли ми і, бігши, чи досягли очікуваного? Боротьбу було оголошено: що ж, озброювалися ми, билися ми, і б'ючись, впали чи перемогли?

Уважні й пильні посники, які з серцем скрушеним і смиренним потрудилися, звісно, озираючись назад, не можуть не порадіти. Нам же, недбайливим і плотоугодливим, які тільки про насолоди й втіхи клопоталися, завжди один сором обличчя. А то й цього немає. Деяких б'ють, і не боляче їм, бо в них лоб мідний і шия залізна.

…Радуйся, Благодатна! Радуйся, непорочна, що народжує Нареченого світу, який перебував у вдівстві. Радуйся, Благодатна, що потопила в утробі материнській смерть; радуйся, одухотворений Божий храм; радуйся, житло, рівне за своєю ціною небу і землі; радуйся, розлоге вмістилище невмістимого єства. За такого становища Лікар приступає до немічних, тим, хто сидить у темряві, являється Сонце правди, тим, хто перебуває у скруті, – Якір і безпечна від морських хвиль Гавань, рабам, яких ненавидять непримиренно, народився Посол і союз миру, полонених відвідав Визволитель, схильним до нападу ворогів – міцний Покров невимовної радості й любові”. «Бо Він є мир наш» (Еф.2:14), – як каже божественний апостол, – мир, яким – о, якби ж нам безперестанку насолоджуватися, по благодаті самого Христа і Бога нашого, Якому слава на віки віків! Амінь.