Природа людини — причина її вічної тривоги
Людське існування розірване між тим, що вже втрачено, і тим, чого ще не досягнуто — і в цьому полягає джерело глибоких екзистенційних страждань.
Розум людини неминуче звертається або в минуле, наповнюючи свідомість спогадами та жалем, або в майбутнє, наповнене надіями та страхами.
Тварина, що живе в безпосередньому сприйнятті, вільна від цієї нескінченної гонитви і не страждає від усвідомлення часу. Людина ж, усвідомлюючи свою розірваність, неминуче переживає екзистенційну тривогу.
Бажання ніколи не задовольняються повністю: досягнуте миттєво втрачає свою цінність, а недосяжне знову стає метою. Так теперішнє стає лише короткочасною межею між тим, що вже втрачено, і тим, що ще недосяжне.
Писав не я, але на скільки все чітко описано