#челендж_7_замальовок_з_Біні
With pretty flowers can come the bee sting
Квітковий сад Чанбіна потопав у весняному цвітінні та наполегливому дзижчанні бджілок. Маленькі пухнасті комашки вже трудились над яскравими квітами, не покладаючи лапок. Так само завзято як і господар саду. Чанбін проводив на клумбах увесь вільний час, він настільки був виснажений зимовою сплячкою, що не міг дочекатися, коли знову буде поратися у своєму викоханому саду.
Тож, як тільки повітря почало прогріватися, чоловіка тільки й бачили то з лопатою, то з грабельками, то з секатором у руках. З великою любов'ю Чанбін прибирав бур'ян, розпушував землю, висаджував нові рослини, прибирав сухі гілочки на деревах. Словом, робив усе чого потребував його маленький рай у цю пору.
Квітневе сонце припікало спину, Чанбін зігнувся над кущами троянд, проріджував гілки, щоб квітки не гнулись додолу так сильно й мали сили рости. Лише світло-рожева панамка виглядала з-за трояндової стіни, коли Чан знайшов свого колишнього чоловіка у саду.
На обличчі Чана промайнула легка посмішка. "Так і знав, що він біля троянд. Аякже. Де ж ще", - Чан спостерігав, як рожева панамка вертілась в кущах.
- Вітаю, пане Со! Це ви продаєте кущові троянди? - трохи зміненим голосом привітався Чан, аби Чанбін не впізнав його одразу.
- Ой, вибачте, - чоловік заметушився, встаючи з колін. - Я не помітив, як ви... - Чанбін встав в увесь зріст і здивовано витріщився на усміхнене обличчя Бана. Чан підійшов ближче, тепер їх розділяв лише трояндовий паркан.
- Ти, окрім троянд, нічого не помічаєш в цей період, - ямочки на щоках Чана пробудили у Чанбіні щось таке знайоме й забуте. Щось, що впало в сплячку, як його сад взимку. - Привіт, Біні.
І чому його погляд досі такий теплий і... закоханий. Ніби вони ніколи й не розходились. Ніби ніколи й не було тої дурнуватої сварки.
***
- Ти справді витратив наші останні кошти на якісь саджанці? Чанбіне, ти в своєму розумі? - Чана було не впізнати. Завжди ніжний та турботливий, зараз він до тремтіння в шлунку лякав Чанбіна своїм тоном. А очі здавались чужими. У його Чана ніколи не було такого гніву в кавовій гущі його райдужок.
- Я тобі поверну все до копійки, Чане. На цьому ж тижні, - Чанбін опустив погляд на свої долоні. Одна сльоза впала на світло-коричневі штани, Чанбін витер вологу доріжку зі своєї щоки.
Чан схаменувся й поспішив огорнути чоловіка в обійми. Вони зараз переживають не найкращі часи: неочікувана криза в країні через пандемію, Чана скоротили й він працював неофіційно на різних підробітках. Чанбінової зарплатні ледь вистачало, щоб забезпечити їхнє нормальне існування. Чан не такого життя для них хотів, коли робив Чанбіну пропозицію. Його дратувала власна безпорадність, він почав зриватись на Чанбіні, за що ще більше себе ненавидів.
- Біні, пробач, - Чан притискав чоловіка до себе, гладив по спині, цілував м'яке волосся. - Любий, пробач. Нічого, все гаразд.
Чанбін відхилився від грудей Чана. Обережно взяв його руки у свої долоні й зазирнув у очі.
- Нам треба зробити паузу, Чане. Будь ласка, поживімо окремо деякий час.
Руки Чана нервово сіпнулись в теплих долонях Біна. Груди стисло так, ніби на них поклали важезний камінь, а шлунок стягнуло у тугий вузол. Чан боявся цієї розмови, але більше за це його лякало усвідомлення, що ця пауза їм дійсно необхідна. Вони лише отруюють один одному життя зараз. Він отруюює їхнє життя.
- Гаразд, - Чан стримував плач, що скрутився гірким клубком у горлі. - Нам справді треба час, - він поцілував Чанбіна в скроню, вивільнив руки та пішов.
***
- Ти повернувся, - здивовано глипав на нього Чанбін. Секатор випав з обтягнутих помаранчевими рукавицями рук.
Чана не було довго. Пів року? Рік? Мабуть, вже пішов другий. Чанбін хотів вірити, що їхня пауза ненадовго. Але після семи місяців розлуки, з кожним днем, у якому був відсутній Чан, надія помалу стухала. Стухала разом з усіма телефонними гудками, які другий рік щовечора слухав Чанбін.
- Вибач, що так довго, - Чан винувато нахмурив брови і підтис губи.
