Колись, в дуже юному віці, я хотів бути журналістом. Життя вправило мозок і повело мене веселою дорогою пригод та піратства, але з журналістикою все ж з завидною частотою стикаюсь.
Чисто з особистих спостережень, то за все своє життя я не бачив жодного незалежного ЗМІ. Вся різниця між ними в тому, що в деяких рука власника по лікоть в сраці, а у деяких—по плече. При цьому представники цієї професії дуже ображаються, коли їм вказуєш на продажність і роблять вигляд наче не розуміють про що йдеться(це якщо публічно, а непублічно за вінішком розповідають скільки які матеріали коштували).
Тому дуже приємно зараз бачити як виють любителі американських грантів. Тепер вже не дадуть пару шекелів за статтю про заднєпривідного ветерана, чи дослідження на тему домашнього насильства, чи ще якусь хуєргу. Ясно що найбільш мерзотні персонажі перескочать на гранти Сороса/Швеції/Нідерландів, але на всіх не вистачить, отже інформаційного прогресивного поносу поменшає. Радісно.
P.S. Ветеран-хаби на бабки підарасів це хаб де мужику сільському розкажуть, що краще не бухать, а курить траву і обов'язково підтримувати своїх дітей в гендерному самовираженні.
