🥸 Ода ейджизму, або геронтократія (не плутати з Гренландією) на марші.
На жаль, історія нікого нічому не вчить, а мала б. Наприклад, тому, що керування державою та персональне лідерство вимагають не лише фаху й досвіду, а й ментального тонусу та бадьорості духу. От, скажімо, мінімальний вік для президентів існує майже всюди. До 35 років ще зарано: пустуєш, романтизуєш, мрієш. Ти ще замолодий, не готовий!
А от верхньої межі немає! Хоч 100 років – будь ласка, балотуйся, обирайся. Фах? Безсумнівно, був час здобути. Досвід? Та куди ж без нього – ще Сталіна живим застав. Але є нюанс: коли людина ухвалює рішення, від яких залежить доля мільйонів, а через хвилину забуває, кому що казала, це не стабільність – це загроза.
Словом, варто визнати: якщо ти вже губишся у власному вигаданому світі, а твоя команда змушена маневрувати між традиційними лестощами та підказками, яке сьогодні число – може, й країні буде краще, якщо ти просто проведеш час із онуками? Чи, принаймні, погодуєш голубів у парку?
Й тут я взагалі не згадую про складність характеру, зацикленість на якихось ідеях, актуальність яких було втрчино три десятиліття тому, та банальну незахищеність від маніпуляцій оточення.
Маю надію, що цивілізована частина людства зрештою визнає необхідність обмеження верхньої межі віку для кандидатів на головні державні посади. Бо всі ці ігри в політкоректність можуть закінчитися погано.
Й треба з цим поспішати. Бо одного разу людина в Овальному кабінеті може просто переплутати мобільний телефон із пультом управління ядерним арсеналом…
🧔♂️@malenko_kyiv
