Коли ти бунтуєш.
.
.
Ви взагалі розумієте,
яку дивовижну найобку було проведено над жінками?
Як прийнято святкувати 8 березня у пост-радянському просторі?
"Прикраса колективу", "Дєффачкі", "букєт тобі і кольє, на твою красіву шию", "чарівна стать", "любімиє", "міліон розочєк тобі"...
це все такий пиздець,
якщо чесно.
Це як святкувати день звільнення від рабства - вручаючи мотику й мішок.
Майже всю сучасну історію,
жінки боролися за право голосу, за право мати власний рахунок у банку, за право вирішувати, чи мати їм дитину, за право виходити на вулицю без чоловіка, за право працювати на рівні з чоловіками, щоб їх не оцінювали лише за їх зовнішність,
а в нас, люди все ще святкують це,
підкреслюючи,
що найголовніші якості жінки - це "жіночність" та "краса".
Ви знали,
скільки хуйні терпіли жінки письменників, аби письменники - були тими, кого ми знаємо?
Ви знали,
скільки жінок - не стали письменниками?
Не стали художниками, не стали поетами, не стали режисерами?
І не тому, що їх розстріляли, арештували, вбили чи відправили у С.Л.О.Н.ʼа,
а просто тому,
що на них повісили дітей, кухню, і поржали у відповідь на їх ідеї, бо "ХА-ХА, БАБА СОБІ ШОСЬ ДУМАЄ!"
Цей прекрасний день,
в першу чергу - є святом боротьби й перемоги.
Перемоги, за яку велась битва всю історію.
Жіночої перемоги, яка, як показала економіка, охорона здоровʼя, культура, політика, мистецтво, наука... - вигідна і жінкам, і чоловікам.
І взагалі,
і сьогодні, і завжди,
давайте ставитись до жінок,
як В. Симоненко до України:
"....Я тебе ненавиджу чуттями всіма,
Коли ти примітивна й на лубок похожа,
Коли думки на лобі у тебе нема.
Я люблю тебе іншу — коли ти бунтуєш,
Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро..."
Ви ж любите Симонека?
І Україну?
От і жінок - любіть саме так.
