Коли вибухла революція, Липинський зараз взяв участь у формуванні кінного війська для Української Держави ще за Центральної Ради й разом з інжиніром Шеметом та иньшими організував хліборобів на Полтавщині. В першій книжці „Хліборобської України", на стороні 10., описує Липинський, що се були найщасливійші хвилини його життя, коли він побачив чудовий синьо-жовтий штандарт над українським кінним військом тим більше, що се військо мало не тільки чудовий прапор і прекрасних коней, але також дух у нім був такий, що большевицька пропаганда, яка вже тоді йшла по цілій Україні, обіцяючи „рай" а викликуючи розвал, не мала доступу до того війська. На основі однодушної постанови наших солдатів, вислано Вячеслава Липинського як делегата до Київа, до нашого Генерального Секретаря для військових справ, з рапортом, що в Полтаві з'організовано український кінний відділ і з просьбою, затвердити ту частину як військо Української Держави, дати тій частині імя та дозволити набирати більше кінне військо. В Київі застав Липинський нечуваний хаос, який робила таки сама Центральна Рада та її уряд. Одні члени тої ради кричали, що не треба нам ніякого мілітаризму, бо „нарід нас оборонить", иньші знов робили „мілітаризм" в той спосіб, що тисячами роздавали дозволи своїм приятелям і родичам на „формоване" ріжних-преріжних „загонів", які ніколи не були сформовані. Липинський ходив від Анни до Каяфи, предкладав ріжним ад'ютантам усякі вимагані папери, а затвердженя вже готового, прекрасного війська таки не одержав, бо не належав до демагогів з тих партій, що обіцяли „рай" на земли. Як чоловік здисциплінований не міг Липинський зважитися, виступити проти волі вже істнуючого українського уряду Центральної Ради. Рада була ще тоді противна самостійности української держави, бо уважала самостійність небезпечним для революції „сепаратизмом" (гл. Винниченка: „Відроджене Нації, том 1., ст. 43-44). А що Липинський був уже тоді за самостійністю, отож наші демагоги, що тоді були при владі, не хотіли дати Липинському навіть затвердженя вже зорганізованого війська

В. Липинський згадує як Ґенер. Секретар У.Ц.Р. С. Петлюра заборонив йому орґанізувати в м. Полтаві військовий загін, що мав стати в оборону Укр. Центральної Ради, і то тільки тому, що В. Липинський був самостійник і "пан-поміщик". Той "пан-поміщик" скорився наказові С. Петлюри (хоть мав повну фізичну спроможність не коритися), бо С. Петлюра заступав тоді українську владу.

Після проголошення на Всеукраїнському Зїзді Хліборобів Гетьманом України Павла Скоропадського, був призначений в квітні 1918 року послом і повновласним міністром Української Держави при уряді Австро-Угорської монархії у Відні. Там, між иншим, іменем Українського Уряду обміняв з представниками Германії, Болгарії і Туреччини ратифікаційні грамоти Берестейського миру, підписані з одного боку Гетьманом України, а з другого – Імператором Германії, Царем Болгарії і Султаном Турецьким. Обмін ратифікаційних грамот з Австро-Угорщиною не зміг бути одночасно довершений з причини тодішньої польонофільської політики Австро-Угорщини і недодержання нею тайної клявзулі Берестейського миру що до Східної Галичини, виконання якого домагався Вячеслав Липинський іменем свого уряду.