Щитинок - це слово, яке я, здається, придумала сама, і воно звучить як щось ніжне, але водночас міцне. Можливо, це метафора. Щось маленьке, що захищає мене зсередини. Не великий щит, а саме крихітний, майже непомітний елемент, який тримає всю рівновагу.
Щитинок – це та внутрішня частина мене, яка береже мій спокій. Це моя здатність знайти тепло навіть тоді, коли поряд немає людей, і водночас – це відчуття, що я можу дати іншим шматочок свого світла.
Або це просто слово, яке з’явилося, коли я намагалася описати щось, що важко виразити. Щось, що означає захист без ваги, силу без тиску, і легкість бути собою.
Мені здається, це гарне слово для чогось дуже особистого. Саме тому моє 29 грудні 2024 року, це щитинок.
Щитинок. 29.12.24
Ідея, яка прийшла раптово, як тепле повітря в обличчя. Здається, що все зрозуміло, але водночас – ні: люди поруч. Вони справді мають величезний вплив на мій стан. Сьогодні я відчула це так яскраво, що не помітити було просто неможливо. Хтось дійсно особливий був поряд.
З’явились питання, які я не можу проігнорувати:
– Чи хотіла б я позбутися залежності від інших людей і навчитися бути щасливою на самоті?
– Чи хотіла б я, щоб ці люди завжди були поруч, і саме це дарувало б мені спокій?
Обидва варіанти здаються мені знайомими. Перший – це шлях до сили, але він вимагає неймовірних зусиль. Робота над собою. Крок за кроком, постійно, навіть коли хочеться здатися. Саме тому я, мабуть, намагаюся його оминути. Бігти, ніби це марафон, і я знаю, що до фінішу ще далеко.
Другий – простіший, але небезпечний. Ти стаєш залежною. Від присутності. Від слова. Від погляду. І якщо ця людина йде, здається, що у тебе забирають шматок тебе.
І ось ти стоїш посеред цих думок, не знаючи, який шлях обрати. Не знаю, як це владнати. Не знаю, як навчитися. Але я знаю, що хочу бути сильною.
Щитинок. Можливо, це не тільки про захист. Можливо, це ще й про баланс. Між тим, щоб бути самодостатньою і водночас дозволяти людям бути частиною твого світу.
