Міністерство Зарубіжної Літератури
Видайте українською (будь ласка). :)
Рейтинг TGlist
0
0
ТипПубличный
Верификация
Не верифицированныйДоверенность
Не провернныйРасположение
ЯзыкДругой
Дата создания каналаСіч 15, 2024
Добавлено на TGlist
Трав 17, 2024Прикрепленная группа
МЗЛ Чат
1
15.03.202511:38
Дочитала вчора Нуль Твардоха, довго плакала, далі буде мій суто емоційний відгук. TL;DR - поки війна продовжується, цю книгу можна читати лише на свій страх і ризик, там нема оптимізму, нема гепіенду, це і фікшеном важко назвати.
Я в принципі не очікувала нічого, окрім болю, від цієї книжки, ну і отримала по повній програмі. Але вона завдає страждань ще і в інший спосіб, який залишає по собі лише фрустрацію, злість на несправедливість світу і нервове загострення дерматиломанії.
А ще певно це був невдалий час, аби її читати, але чи варто казати, що я не могла її просто відкласти на потім. Текст наклався на кожен день емоційних гойдалок через новини, в мене в голові все перемішалось: думскролінг ідіотських смішних рілів на інстаграмі з котами, абзаци з роману, робота, паніка про майбутнє. І я зловила якийсь отруйний постмодернізм, якусь дивну дисоціацію, наче реальність розсипалась, втратила яку-небудь структуру чи значення. Так як ця книга не має структури, не має подорожі героя, не має актів, а кульмінація у неї лише одна можлива, як і в будь-якого людського життя.
В якийсь момент я перестала помічати, де польські слова, а де українські, де впереміш, де високий стиль, де матюки. В книзі багато згадок античної міфології і історії, і отакий він новітній пост-постмодерний епос - химерний зріз глобалістичного світу замкнутий в відокремлений вимір значень слів і ідеологій.
Може, хтось з персонажів оснований на реальних людях, а, може, ніхто, це на практиці не має значення, бо таких випадків, що описані в книзі, навіть найбільш неймовірних; таких історій, правдивих чи оброслих інтернет-міфологією, є тисячі, сотні тисяч. Я фізично відчуваю огиду на саму думку, що хтось в Польщі чи Німеччині, чи в якійсь іншій країні, де це перекладуть в майбутньому, читатиме цей текст, як літературку, буде аналізувати художні прийоми, буде писати відгук “Ну, я не знаю, якось нуднувато, коли вже шось станеться”. Я щиро бажаю їм отруїтись цієї книгою, як я, щоб вона спрацювала на них краще, ніж безликі циферки кількості загиблих в новинах.
Я в принципі не очікувала нічого, окрім болю, від цієї книжки, ну і отримала по повній програмі. Але вона завдає страждань ще і в інший спосіб, який залишає по собі лише фрустрацію, злість на несправедливість світу і нервове загострення дерматиломанії.
А ще певно це був невдалий час, аби її читати, але чи варто казати, що я не могла її просто відкласти на потім. Текст наклався на кожен день емоційних гойдалок через новини, в мене в голові все перемішалось: думскролінг ідіотських смішних рілів на інстаграмі з котами, абзаци з роману, робота, паніка про майбутнє. І я зловила якийсь отруйний постмодернізм, якусь дивну дисоціацію, наче реальність розсипалась, втратила яку-небудь структуру чи значення. Так як ця книга не має структури, не має подорожі героя, не має актів, а кульмінація у неї лише одна можлива, як і в будь-якого людського життя.
В якийсь момент я перестала помічати, де польські слова, а де українські, де впереміш, де високий стиль, де матюки. В книзі багато згадок античної міфології і історії, і отакий він новітній пост-постмодерний епос - химерний зріз глобалістичного світу замкнутий в відокремлений вимір значень слів і ідеологій.
Може, хтось з персонажів оснований на реальних людях, а, може, ніхто, це на практиці не має значення, бо таких випадків, що описані в книзі, навіть найбільш неймовірних; таких історій, правдивих чи оброслих інтернет-міфологією, є тисячі, сотні тисяч. Я фізично відчуваю огиду на саму думку, що хтось в Польщі чи Німеччині, чи в якійсь іншій країні, де це перекладуть в майбутньому, читатиме цей текст, як літературку, буде аналізувати художні прийоми, буде писати відгук “Ну, я не знаю, якось нуднувато, коли вже шось станеться”. Я щиро бажаю їм отруїтись цієї книгою, як я, щоб вона спрацювала на них краще, ніж безликі циферки кількості загиблих в новинах.
В тому світі, якого вже немає, ти був найдальше від яких-завгодно забобонів. Ти носив свою раціональність перед собою, як носив би щит і меч, мов бойове знамено твоєї проникливої інтелігентності, але чого це все вартує на війні, ніхуя воно все не варте, коли ні жоден розум чи інтелігентність, ні мужність, ні правота, ні підлість не захистять тебе, коли на позиції падає смертельна злива касет, тільки удача, ніщо інше.
Але ж удачі не існує, це поняття без десигнату, як Бог чи боги, як сенс, як випадок, як кожне інше поняття з тих, що ви вигадали, Коню, аби якось витримати існування світу і вас самих в ньому, цей жорстоко короткий проблиск вашої екзистенції, з чорноти до чорноти, перед яким нема нічого і після якого нічого немає.
03.04.202516:06
Ви думали я всьо, а я ше не всьо… (ну, не зовсім всьо). Але мене привалило такою кількістю роботи, що минулого місяця я прочитала майже нічого. Тим не менш маю дві цікаві книжки, про які хочу розповісти, поки не забула свої враження.
Перша це найвідоміше творіння Райлі Сейґера Home Before Dark. В Україні вже вийшла парочка книг цього автора, але саме ця, яку багато хто вважає його найкращою, зараз, наскільки мені відомо, в процесі підготовки у ВСЛ. Мені її рекомендувала авторка каналу One More Chapter.
Для початку я хотіла б позахоплюватись тим, яка все таки класна назва цієї книги. Home Before Dark значить буквально повернутись додому до настання пітьми. І так добре пасує вона власне напруженому динамічному трилерові, бо створює відчуття, наче це попередження, аби дістатись безпеки, перш ніж станеться щось жахливе. А може пітьма просто поглине все навколо, і більше не вдасться розгледіти, що до чого. Це перші враження, без прочитання, але звісно і назва, і все інше в цій книзі перевертається з ніг на голову принаймні пару разів. Неймовірна назва - коротка, влучна і глибока.
Зав’язка історії наступна: дівчина Меґґі повертається до величезного, оповитого легендами і зловісною репутацією маєтку Бейнберрі, з якого 20 років перед тим її родина втікала, покинувши всі речі, посеред ночі. Батько Меґґі виклав свою версію подій у книзі, що стала бестселером, і звинуватив у всьому привидів, але дівчина намірена докопатись до правди.
І тут одразу ж ви подумаєте: почекайте секундочку, десь це вже було. І будете праві. Ця книга містить величезну кількість шаблонів і кліше з відомих горор фільмів і серіалів. Наприклад, зразу ж в голову приходять Привиди Будинку на Пагорбі Майка Фленеґана, з якими книга має найбільше спільних елементів. Але автор спочатку заколисує нас знайомою зав’язкою і сеттінгом, а потім будує на їх основі дещо нове.
Home Before Dark має дуже продуману структуру. Вона містить цілі глави з книги батька Меґґі, вони дуже вміло розташовані паралельно до основної акції твору і дуже ощадливо розкривають нам критично важливу інформацію. Книга винагороджує уважність до деталей і спостережливість, в результаті виходить ідеальна розвага, коли складаєш і перескладуєш в розумі головоломку, вибудовуючи припущення і підозри. При тому це все доповнено простою, як дошка, прозою, що не відволікає якимись зубодробильними пасажами; і тонким нальотом психологічності, дуже по ділу і ненатужним.
Тож, хто любить такі книги, позирайте на новини від ВСЛ. Видають українською, юхуу! Я однозначно прочитаю ще хоча б одну книжку Сейґера, хоча б тому, що я знаю: наступить ще такий момент, коли я буду настільки втомлена, що нічого складнішого читати не вийде.
Перша це найвідоміше творіння Райлі Сейґера Home Before Dark. В Україні вже вийшла парочка книг цього автора, але саме ця, яку багато хто вважає його найкращою, зараз, наскільки мені відомо, в процесі підготовки у ВСЛ. Мені її рекомендувала авторка каналу One More Chapter.
Every house has a story. Ours is a ghost story. It’s also a lie.
Кожен дім має історію. Наш дім має історію про привидів. А також вона є брехнею.
Для початку я хотіла б позахоплюватись тим, яка все таки класна назва цієї книги. Home Before Dark значить буквально повернутись додому до настання пітьми. І так добре пасує вона власне напруженому динамічному трилерові, бо створює відчуття, наче це попередження, аби дістатись безпеки, перш ніж станеться щось жахливе. А може пітьма просто поглине все навколо, і більше не вдасться розгледіти, що до чого. Це перші враження, без прочитання, але звісно і назва, і все інше в цій книзі перевертається з ніг на голову принаймні пару разів. Неймовірна назва - коротка, влучна і глибока.
Grief is tricky like that. It can lie low for hours, long enough for magical thinking to take hold. Then, when you’re good and vulnerable, it will leap out at you like a fun-house skeleton, and all the pain you thought was gone comes roaring back.
Скорбота підступна. Вона може зачаїтись на години, досить довго, аби вкорінилось магічне мислення. А тоді, коли ти досить вразливий, вона наскочить на тебе, як скелет в парку розваг, і весь той біль, що здавалось вже пройшов, навалюється знов.
Зав’язка історії наступна: дівчина Меґґі повертається до величезного, оповитого легендами і зловісною репутацією маєтку Бейнберрі, з якого 20 років перед тим її родина втікала, покинувши всі речі, посеред ночі. Батько Меґґі виклав свою версію подій у книзі, що стала бестселером, і звинуватив у всьому привидів, але дівчина намірена докопатись до правди.
І тут одразу ж ви подумаєте: почекайте секундочку, десь це вже було. І будете праві. Ця книга містить величезну кількість шаблонів і кліше з відомих горор фільмів і серіалів. Наприклад, зразу ж в голову приходять Привиди Будинку на Пагорбі Майка Фленеґана, з якими книга має найбільше спільних елементів. Але автор спочатку заколисує нас знайомою зав’язкою і сеттінгом, а потім будує на їх основі дещо нове.
Home Before Dark має дуже продуману структуру. Вона містить цілі глави з книги батька Меґґі, вони дуже вміло розташовані паралельно до основної акції твору і дуже ощадливо розкривають нам критично важливу інформацію. Книга винагороджує уважність до деталей і спостережливість, в результаті виходить ідеальна розвага, коли складаєш і перескладуєш в розумі головоломку, вибудовуючи припущення і підозри. При тому це все доповнено простою, як дошка, прозою, що не відволікає якимись зубодробильними пасажами; і тонким нальотом психологічності, дуже по ділу і ненатужним.
Тож, хто любить такі книги, позирайте на новини від ВСЛ. Видають українською, юхуу! Я однозначно прочитаю ще хоча б одну книжку Сейґера, хоча б тому, що я знаю: наступить ще такий момент, коли я буду настільки втомлена, що нічого складнішого читати не вийде.
13.03.202513:38
Там опублікували список номінантів-фіналістів на Небулу за 2024 рік, і очевидно кацапи, як і на оскарах, занесли кому треба мішок грошей, ще й де треба полизали і поцьомали.
Перше, що різануло мені по очах, це те, що в категорії найкращий роман поруч з такими гігантами, як Т. Кінґфішер, чи унікальними новими голосами, як то Керстін Голл чи Ваджра Чандрасекера, високо оціненими критиками, опинився якийсь добрий німецький рускій нєт вайнє Ярослав Барсуков з книжкою, про яку я вперше дізналась з цього списку, хоч решту з них я або читала, або чула безліч відгуків на них.
Ця книжка має 100 відгуків на Goodreads (більшість з них це відгуки людей, що дістали ARC на NetGalley, інших подібний сайтах, чи від самого автора) і в описі пише, що оригінальна новела, з якої потім виріс роман, була написана в очікуванні російсько-української війни. Мало того, та оригінальна новела, Tower of Mud and Straw ТЕЖ була номінована на Небулу ще в 2020тому році! Правда шось з того часу в неї так і висить 330 відгуків, хоч інші новели з того списку, навіть ті, що не виграли, мають вже по пару тисяч, а то й десятків тисяч відгуків. Видимо, читачі не оцінили геніальності автора, і навіть номінація на одну з найбільш популярних на весь світ премій не допомогла витягти осла за вуха з болота. Але чекайте, це ще не все.
В наступній категорії негайно бачимо The Tusks of Extinction автора Рея Нейлера, дія якої відбувається в росії, де науковці відроджують мамонтів і розум певної Даміри Хісматуліної пересаджують в голову мамонта, щоб вона їх навчила, як буть мамонтами. Не питайте, шо це всьо значить, я не знаю. Просто плювок в лице авторам справді хороших новел, які могли бути номіновані замість оцього чогось, як то Ні Во, чи Лі Мандело, чи Мозес Усе Отомі.
Йдем дальше, до найбільш образливої частини цього всього, якщо чесно. В номінації найкраща новелета опинилось щось, що літературою назвати важко. Katya Vasilievna and the Second Drowning of Baba Rechka такої собі Крістін Ганолсі (яка звісно має того Ярослава Барсукова в друзях на Goodreads). І, на жаль, ця херня є в відкритому доступі, і, на жаль, я її пробігла очима, щоб оцінити рівень пиздеця. І там знайшла такі абзаци:
Моралі не буде. Піду ляжу назад в свою помиральну яму.
Перше, що різануло мені по очах, це те, що в категорії найкращий роман поруч з такими гігантами, як Т. Кінґфішер, чи унікальними новими голосами, як то Керстін Голл чи Ваджра Чандрасекера, високо оціненими критиками, опинився якийсь добрий німецький рускій нєт вайнє Ярослав Барсуков з книжкою, про яку я вперше дізналась з цього списку, хоч решту з них я або читала, або чула безліч відгуків на них.
Ця книжка має 100 відгуків на Goodreads (більшість з них це відгуки людей, що дістали ARC на NetGalley, інших подібний сайтах, чи від самого автора) і в описі пише, що оригінальна новела, з якої потім виріс роман, була написана в очікуванні російсько-української війни. Мало того, та оригінальна новела, Tower of Mud and Straw ТЕЖ була номінована на Небулу ще в 2020тому році! Правда шось з того часу в неї так і висить 330 відгуків, хоч інші новели з того списку, навіть ті, що не виграли, мають вже по пару тисяч, а то й десятків тисяч відгуків. Видимо, читачі не оцінили геніальності автора, і навіть номінація на одну з найбільш популярних на весь світ премій не допомогла витягти осла за вуха з болота. Але чекайте, це ще не все.
В наступній категорії негайно бачимо The Tusks of Extinction автора Рея Нейлера, дія якої відбувається в росії, де науковці відроджують мамонтів і розум певної Даміри Хісматуліної пересаджують в голову мамонта, щоб вона їх навчила, як буть мамонтами. Не питайте, шо це всьо значить, я не знаю. Просто плювок в лице авторам справді хороших новел, які могли бути номіновані замість оцього чогось, як то Ні Во, чи Лі Мандело, чи Мозес Усе Отомі.
Йдем дальше, до найбільш образливої частини цього всього, якщо чесно. В номінації найкраща новелета опинилось щось, що літературою назвати важко. Katya Vasilievna and the Second Drowning of Baba Rechka такої собі Крістін Ганолсі (яка звісно має того Ярослава Барсукова в друзях на Goodreads). І, на жаль, ця херня є в відкритому доступі, і, на жаль, я її пробігла очима, щоб оцінити рівень пиздеця. І там знайшла такі абзаци:
She told, also, stories of Muscovy and Kiev, of the bogatyrs and their adventures. These last made me laugh.Ну ви поняли, ціла новелета це типу москальські казки і міфи, якісь бояри, багатирі, і в одному місці стратегічно згадано ще й “Кієв” (вибачте, що це так пишу). Але що мене обурило ледь не більше за пропихання москальської культурної апропріації, то це яке ж це за рівнем якості відверте гівно, просто кричуще. Тобто там серед членів спілки SFWA діє якась проросійська кліка, і вони абсолютно не встидаються запхати в список номінантів щось, що написане гірше за фанфіки, що на 70 процентів складається з дебільних діалогів, а інших 30 процентів це проза рівня шкільного творчого завдання, типу нагугліть пару расєйських міфів і напишіть про них казочку.
“Alyosha has always been a fool,” I said dismissively, ignoring Katya’s incredulous stare. “No matter what the stories say. And Dobrynya Nikitich is a liar.” The bolotnik nodded sagely. He was the one who had told me so, after all.
Моралі не буде. Піду ляжу назад в свою помиральну яму.
03.04.202516:07
Друга книга від авторки, яка уже з’являлась на цьому каналі - Сари Ґрен. Це новела Come Closer.
Я її прочитала буквально за два дні, вона має менш ніж 200 сторінок. Це ретроспективна оповідь від першої особи жінки, яка стикається з одержимістю. Думаю, що це не спойлер, адже з перших сторінок з висновків героїні стає зрозуміло, що всі інші її пояснення того, що відбувається, це лише видавання бажаного за дійсне.
Це нединамічна, але досить моторошна місцями новела про те, як життя головної персонажки поступово летить в тартарари, і як вона втрачає контроль над собою. Найцінніші в цьому звісно її власні роздуми на тему того, що з нею відбувається. Адже в фільмах, де умовна дівчинка в нічній сорочці лазить по стелі, ми не отримуємо її перспективи, лише сумовитого священика, який майже втратив віру, чи переляканих батьків, готових на все, шоб врятувати дитину.
А тут же все розкривається дещо під іншим кутом. Наприклад, героїня багато роздумує про те, а чи не запросила вона сама якось це насильство над собою. Більше не буду нічого казати, щоб не заспойлити, лише скажу, що це добротний твір, який варто читати любителям горору, з неординарним поглядом на одержимість. І до того ж яке чудове оформлення! Видайте українською! Жорж, я дивлюсь на вас.
Поринаю назад в працю, сподіваюсь, з наступного тижня стане трохи легше, і зможу повернутись до активнішого читання і ведення каналу. Тримайте за мене кулаки! 🫡
Я її прочитала буквально за два дні, вона має менш ніж 200 сторінок. Це ретроспективна оповідь від першої особи жінки, яка стикається з одержимістю. Думаю, що це не спойлер, адже з перших сторінок з висновків героїні стає зрозуміло, що всі інші її пояснення того, що відбувається, це лише видавання бажаного за дійсне.
Це нединамічна, але досить моторошна місцями новела про те, як життя головної персонажки поступово летить в тартарари, і як вона втрачає контроль над собою. Найцінніші в цьому звісно її власні роздуми на тему того, що з нею відбувається. Адже в фільмах, де умовна дівчинка в нічній сорочці лазить по стелі, ми не отримуємо її перспективи, лише сумовитого священика, який майже втратив віру, чи переляканих батьків, готових на все, шоб врятувати дитину.
А тут же все розкривається дещо під іншим кутом. Наприклад, героїня багато роздумує про те, а чи не запросила вона сама якось це насильство над собою. Більше не буду нічого казати, щоб не заспойлити, лише скажу, що це добротний твір, який варто читати любителям горору, з неординарним поглядом на одержимість. І до того ж яке чудове оформлення! Видайте українською! Жорж, я дивлюсь на вас.
Поринаю назад в працю, сподіваюсь, з наступного тижня стане трохи легше, і зможу повернутись до активнішого читання і ведення каналу. Тримайте за мене кулаки! 🫡
Войдите, чтобы разблокировать больше функциональности.
