26 квітня.
День, коли небо над Україною стало важчим.
У 1986 році, після вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС, пілоти армійської авіації піднялися в повітря, щоб боротися не просто з вогнем, а із невидимою смертю.
Понад 600 льотчиків здійснили понад 1800 вильотів над зоною ураження.
Було скинуто понад 5000 тонн піску, свинцю, глини та бору, щоб зупинити викиди радіації й локалізувати пожежу.
Рівень радіації тоді перевищував можливості вимірювальних приладів, а захисту майже не було.
Серед перших, хто вирушив на допомогу, були і пілоти нашої бригади армійської авіації.
Вони виконували вильоти на Мі-6, Мі-8 та Мі-24, ризикуючи всім заради того, щоб стримати катастрофу, яка могла забрати ще більше життів.
Гелікоптери, що брали участь у цій надзвичайній операції, залишились на кладовищі техніки біля села Розсоха. Їх не можна було дезактивувати. Вони стоять там і сьогодні — як мовчазні пам’ятники мужності й самопожертві.
Микола Мельник — один із тих, хто особливо увійшов в історію. Він здійснив 46 вильотів над реактором і виконав надзвичайно точну операцію встановлення радіаційного зонда на даху зруйнованого блоку.
Схиляю голову перед кожним, хто в той час обрав не безпечний тил, а небо над реактором.
Хто сів за штурвал, коли кожен політ міг стати останнім.
Хто не роздумував, чи варто — а просто діяв.
Пам’ятаю. Шаную.
І прагну бути гідним того неба, яке вони врятували.
