Записки Кудлатого Самасшедшого
Переслал из:
MEDbro
01.05.202512:56
Здавна наші предки вірили, що природа завжди слухає...
Щосезону, коли зимовий цикл починав стихати на зміну наступному, наші предки вітали пробудження весни в щирій радості із гаївками, веснянками, риндзівками, гагілками, маївками і навіть гуканками, стоптуючи кінцево останній сніг у веселих танках)
Всупереч усім труднощам, які припадають на кожне покоління, ці любі традиції залишаються незмінними. Ми ж раді плекати їх по-різному, зокрема вони також живуть і на сторінках поезії разом із новим LMA: Розмай🌞
🌿 Дата: 2 травня (п'ятниця)
🌸 Час: 17:00
🌾 Локація: парк «Шевченківський гай» (вартість пільгового квитка - 70 грн.)
👒Дресс-код: етно
Вітаються кожний і кожна: як слухач, так митець (поезії, прози, музики, співу тощо) – поділитися своїм теплом, віршами чи піснями, любов'ю до природи та рідних традицій🩵
Реєстрація за посиланням👈🏻
Щосезону, коли зимовий цикл починав стихати на зміну наступному, наші предки вітали пробудження весни в щирій радості із гаївками, веснянками, риндзівками, гагілками, маївками і навіть гуканками, стоптуючи кінцево останній сніг у веселих танках)
Всупереч усім труднощам, які припадають на кожне покоління, ці любі традиції залишаються незмінними. Ми ж раді плекати їх по-різному, зокрема вони також живуть і на сторінках поезії разом із новим LMA: Розмай🌞
🌿 Дата: 2 травня (п'ятниця)
🌸 Час: 17:00
🌾 Локація: парк «Шевченківський гай» (вартість пільгового квитка - 70 грн.)
👒Дресс-код: етно
Вітаються кожний і кожна: як слухач, так митець (поезії, прози, музики, співу тощо) – поділитися своїм теплом, віршами чи піснями, любов'ю до природи та рідних традицій🩵
Реєстрація за посиланням👈🏻
Переслал из:
VseVoloshka/цитати🌿поезія/вірші
18.04.202508:51
Ми — ті, хто рухає мізками?
Чи просто великими пальцями?
Ми — вищі? умовно?
За тих, хто вперше взяв палицю
і став неандертальцем?
Бог милував їх
від життя у стилі апокаліпсису.
Нині ми —
самотні, як один із Маккалістерів,
у світі мегаполісів і хаосу.
Вони пережили мамонтів,
малюючи їх на стінах,
Будуючи з кісток гроти.
Мистецтво виживання —
без офісної роботи.
А ми — будуємо хмарочоси,
з яких не втекти,
але все одно боремось
за свободу.
Кожен із нас —
на один, два, три відсотки —
неандерталець за ДНК-походженням.
Навіть ти
успадкував тривожні настрої від народження.
Колись —
від предків тремтіли
мамонти й бізони.
Зараз —
ми важко дихаємо
від поганого озону,
якого шкідливим зробили ми—
Фанати самознищення і зброї.
Зустрінемось
після ядерної зими з тобою.
(?)
#VseVoloshka@AllVoloshka #ЄЩОСЬ #поезія_живе #війна@AllVoloshka
Чи просто великими пальцями?
Ми — вищі? умовно?
За тих, хто вперше взяв палицю
і став неандертальцем?
Бог милував їх
від життя у стилі апокаліпсису.
Нині ми —
самотні, як один із Маккалістерів,
у світі мегаполісів і хаосу.
Вони пережили мамонтів,
малюючи їх на стінах,
Будуючи з кісток гроти.
Мистецтво виживання —
без офісної роботи.
А ми — будуємо хмарочоси,
з яких не втекти,
але все одно боремось
за свободу.
Кожен із нас —
на один, два, три відсотки —
неандерталець за ДНК-походженням.
Навіть ти
успадкував тривожні настрої від народження.
Колись —
від предків тремтіли
мамонти й бізони.
Зараз —
ми важко дихаємо
від поганого озону,
якого шкідливим зробили ми—
Фанати самознищення і зброї.
Зустрінемось
після ядерної зими з тобою.
(?)
#VseVoloshka@AllVoloshka #ЄЩОСЬ #поезія_живе #війна@AllVoloshka
20.03.202510:00
Я
Стаю
Таким
Німим.
Бо просто не маю що сказати, направду.
Я лише ретрансляція стрічки новин
Навіжених у твіттері й несправжніх у телеграмі.
Я лише пліткар чуток та вістів
Психічно-надірваного мого середовища.
Так манить втеча із цього місця
І від думки цієї мерзенно й моторошно.
Лунає шепіт фальшивих пророків,
Богородицею раптово стають шахрайки,
Спалити б усе, щоб тільки попіл
Стелився над проклятим краєм.
Накриває відчай та втома у м'язах.
Від болю, де я лишаюсь та з ким,
Розірваних від крику голосових зв'язок,
Я таки знову
Стаю
Німим...
© Кудлатий
Стаю
Таким
Німим.
Бо просто не маю що сказати, направду.
Я лише ретрансляція стрічки новин
Навіжених у твіттері й несправжніх у телеграмі.
Я лише пліткар чуток та вістів
Психічно-надірваного мого середовища.
Так манить втеча із цього місця
І від думки цієї мерзенно й моторошно.
Лунає шепіт фальшивих пророків,
Богородицею раптово стають шахрайки,
Спалити б усе, щоб тільки попіл
Стелився над проклятим краєм.
Накриває відчай та втома у м'язах.
Від болю, де я лишаюсь та з ким,
Розірваних від крику голосових зв'язок,
Я таки знову
Стаю
Німим...
© Кудлатий
01.05.202512:56
Читатиму, приходьте)
17.04.202511:11
Вчора мав щастя виграти у літературному батлі. Тішусь, бо це вже моя четверта перемога у цьому роді змагань. Дякую суперникам, за достойні тексти, дякую суддям та глядачам за строгі бали, найбільше дякую Оленці та Ромчику, які невпинно продовжують творити культурне життя (підпишіться на їхні сторінки: Артефакт та ЄЩось)
В ім'я Святої Поезії!
В ім'я Святої Поезії!
Переслал из:
єЩось
17.03.202515:31
Музично-поетичний вечір «Подорожні»
Ти вже в дорозі, де місто змінюється за вікном, а ритм кроків зливається з музикою.
Дата та час:
22 березня (субота)
18:30 – відкриття дверей, 19:00 – початок
Локація:
Ресторан «Грушевський»
Вартість входу:
250 грн
Учасники події:
• 🎶Бухтій Олексій(поет-гітарист)
• Natalika(поетеса)
• Кудлатий Остап(поет)
• Nasvitli (поетеса)
• Коржик Роман (поет)
• Оленка Маєвська (поетеса)
• 🎶Юля Цяпало(вокалістка-бандуристка)
Спеціальний гість – Зірка вечора:
Сливинський Остап
Квитки та бронювання:
Телеграм: 0938658870
Реєстраційна форма: https://forms.gle/NhtGeqDyPfhzq2Pk6
Організатор:
Мистецька ініціатива «Є що сказати»
Ти вже в дорозі, де місто змінюється за вікном, а ритм кроків зливається з музикою.
Дата та час:
22 березня (субота)
18:30 – відкриття дверей, 19:00 – початок
Локація:
Ресторан «Грушевський»
Вартість входу:
250 грн
Учасники події:
• 🎶Бухтій Олексій(поет-гітарист)
• Natalika(поетеса)
• Кудлатий Остап(поет)
• Nasvitli (поетеса)
• Коржик Роман (поет)
• Оленка Маєвська (поетеса)
• 🎶Юля Цяпало(вокалістка-бандуристка)
Спеціальний гість – Зірка вечора:
Сливинський Остап
Квитки та бронювання:
Телеграм: 0938658870
Реєстраційна форма: https://forms.gle/NhtGeqDyPfhzq2Pk6
Організатор:
Мистецька ініціатива «Є що сказати»
29.04.202517:43
Географія втечі
Ми прибули на домовлене заздалегідь місце — до Львова,
і зрозуміли, що загубили всю контрабанду із Яворова.
Ми — це я, брат мого батька, капелан із Жовкви,
що останнім часом любив робити сплави по Дністрі.
Був ще з нами один дідок, що походив з Опілля,
але він вийшов на окружній — бо йому потрібна маршрутка на Стрий.
Перша думка, звісно, була — гнати на Стрий,
щоб знайти того дідка, що не поїхав з нами до Львова.
Або ж він обдурив — і поїхав на рідне Опілля...
Капелан казав: «Я відчував щось неладне ще з Яворова.
До сраки ту контрабанду, поїду на Дністер,
поки мене не затаскали по судах у Жовкві.
Ми сіли на пероні, перелякані від судів у Жовкві,
і підраховували, скільки втратимо, якщо все згорить у Стрию.
Капелан, схилившись, креслив мапу вод Дністра,
а брат батька в телефоні шукав, де сховатися від банд Львова.
Я запропонував повернутися назад до Яворова,
щоб проїхати шлях знову — де ми висадили дідка з Опілля.
Бо дід був хитрий, як сам чорт із Опілля.
На ярмарку міг продати курку — як фазана, навіть у Жовкві.
Йому вірили, як пророку, навіть у Яворові.
А той день ще й розпочався з аварії десь під Стриєм,
що переклала всі рейси на новий напрям — зі Львова,
і десь кудись, геть лівіше — туди, де жовтіє пісок над Дністром.
Зрештою, ми вирішили їхати на Дністер.
Капелан мав там «одного монаха» (а фактично — кума з Опілля),
який іноді сплавляв ікони порядним людям зі Львова.
«Це наш шанс, — казав він, — або юристи-євреї із Жовкви.
Але я їм не довіряю». Я погодився. Трохи пізніше кивнув і мій стрий.
Чорт би побрав ту контрабанду із Яворова!
Певно, б угарали з нас ті митники з Яворова,
бачачи, як ми, наче русалки, розсікаєм Дністер —
десь у тому місці, де у нього впадає Стрий.
Маючи на трьох лиш пачку сухарів і пляшку «Опілля»,
ми хотіли обманути Феміду, що прописана в Жовкві —
зникнути назавжди, розтанути десь у затінку Львова.
Тож ми залишились без нічого — я, мій стрий і жовківський капелан.
Наша хресна хода почалася у Яворові, закінчилася порожньою пляшкою «Опілля» —
посеред Дністра, що стер наше минуле, зі Львова — по колу — втікаємо знову...
© Кудлатий
Ми прибули на домовлене заздалегідь місце — до Львова,
і зрозуміли, що загубили всю контрабанду із Яворова.
Ми — це я, брат мого батька, капелан із Жовкви,
що останнім часом любив робити сплави по Дністрі.
Був ще з нами один дідок, що походив з Опілля,
але він вийшов на окружній — бо йому потрібна маршрутка на Стрий.
Перша думка, звісно, була — гнати на Стрий,
щоб знайти того дідка, що не поїхав з нами до Львова.
Або ж він обдурив — і поїхав на рідне Опілля...
Капелан казав: «Я відчував щось неладне ще з Яворова.
До сраки ту контрабанду, поїду на Дністер,
поки мене не затаскали по судах у Жовкві.
Ми сіли на пероні, перелякані від судів у Жовкві,
і підраховували, скільки втратимо, якщо все згорить у Стрию.
Капелан, схилившись, креслив мапу вод Дністра,
а брат батька в телефоні шукав, де сховатися від банд Львова.
Я запропонував повернутися назад до Яворова,
щоб проїхати шлях знову — де ми висадили дідка з Опілля.
Бо дід був хитрий, як сам чорт із Опілля.
На ярмарку міг продати курку — як фазана, навіть у Жовкві.
Йому вірили, як пророку, навіть у Яворові.
А той день ще й розпочався з аварії десь під Стриєм,
що переклала всі рейси на новий напрям — зі Львова,
і десь кудись, геть лівіше — туди, де жовтіє пісок над Дністром.
Зрештою, ми вирішили їхати на Дністер.
Капелан мав там «одного монаха» (а фактично — кума з Опілля),
який іноді сплавляв ікони порядним людям зі Львова.
«Це наш шанс, — казав він, — або юристи-євреї із Жовкви.
Але я їм не довіряю». Я погодився. Трохи пізніше кивнув і мій стрий.
Чорт би побрав ту контрабанду із Яворова!
Певно, б угарали з нас ті митники з Яворова,
бачачи, як ми, наче русалки, розсікаєм Дністер —
десь у тому місці, де у нього впадає Стрий.
Маючи на трьох лиш пачку сухарів і пляшку «Опілля»,
ми хотіли обманути Феміду, що прописана в Жовкві —
зникнути назавжди, розтанути десь у затінку Львова.
Тож ми залишились без нічого — я, мій стрий і жовківський капелан.
Наша хресна хода почалася у Яворові, закінчилася порожньою пляшкою «Опілля» —
посеред Дністра, що стер наше минуле, зі Львова — по колу — втікаємо знову...
© Кудлатий
13.04.202511:53
Сонце на Заході
у ванній рожевій купається,
Щоб окутати землю у темряву
Й лиш жалібно скиглить маленький пацюк.
Ліхтар мерехтить…
Неоном грається кадуцей.
Приходить вечір, що
Сповнений летючого свинцю.
На обрії видніється зарево
Злочинів паліїв сухостою,
Що безкарно вбивають,
Порушують біосфери ланцюг.
Телеграм-канали попереджають:
Наступає для діл недостойних
Опівнічна пора, що
Сповнена летючого свинцю.
Гавкіт сховався собачий
Між відлуння сирен,
Турелі розстрілюють небо,
Будячи зі сну волоцюг.
Чути удар металу об крицю,
Із запахом гнилі гангрен.
Морозом скована ніч, що
Сповнена летючого свинцю.
Ти все ще спиш,
Закутана в мої обійми,
І праведний спокій,
Так личить твоєму лицю…
Ми всі зачекались
Появи Сонця Надії,
Що сходить світанком,
Сповненим летючого свинцю.
© Кудлатий
у ванній рожевій купається,
Щоб окутати землю у темряву
Й лиш жалібно скиглить маленький пацюк.
Ліхтар мерехтить…
Неоном грається кадуцей.
Приходить вечір, що
Сповнений летючого свинцю.
На обрії видніється зарево
Злочинів паліїв сухостою,
Що безкарно вбивають,
Порушують біосфери ланцюг.
Телеграм-канали попереджають:
Наступає для діл недостойних
Опівнічна пора, що
Сповнена летючого свинцю.
Гавкіт сховався собачий
Між відлуння сирен,
Турелі розстрілюють небо,
Будячи зі сну волоцюг.
Чути удар металу об крицю,
Із запахом гнилі гангрен.
Морозом скована ніч, що
Сповнена летючого свинцю.
Ти все ще спиш,
Закутана в мої обійми,
І праведний спокій,
Так личить твоєму лицю…
Ми всі зачекались
Появи Сонця Надії,
Що сходить світанком,
Сповненим летючого свинцю.
© Кудлатий
17.03.202510:00
Ранній червень, що з дитинства смакував
червивими яблуками
та недостиглими черешнями,
манив світанками сонця о п’ятій ранку,
чиє проміння бадьорить краще за будильник,
на якому стоїть ненависний рингтон,
ба краще макабрична мелодія
(наприклад пісні Поплавського).
Крізь тканини намету,
щільні та (надіюсь) безпечні,
пробивається шепіт вітру.
Не чути плачу сусідських дітей
Та шуму міського трафіку.
У цю мить
не трафляє
Нічого.
Сніги вкривають вершини гір.
Он, весь білий, як могутній чарівник
Із Володаря Перстнів,
Стоїть Піп Іван.
Він наче слухає вдумливо Сповідь
І вирішує, яку настановити мені
Покуту.
Я зостався зосібно.
Днина погідна.
Вологими серветками
пуцую до блиску
батькові берці.
Шматками відпадає болото,
яке я привіз ще з міста.
«У долині кохання нема»,
Лунає пісня Руслани
На касеті з радіо старого «Жигулі»
Десь з минулого життя.
«У долині ніц вже немає»,
Додаю від себе.
У старій колибі на полонині
Останні гуцули
Балюються і батярують.
Вони, як і я, уважно шпанують
За хмарою, що лельом-полельом
Несе на наші грішні голови
Радіоактивний попіл.
© Кудлатий
червивими яблуками
та недостиглими черешнями,
манив світанками сонця о п’ятій ранку,
чиє проміння бадьорить краще за будильник,
на якому стоїть ненависний рингтон,
ба краще макабрична мелодія
(наприклад пісні Поплавського).
Крізь тканини намету,
щільні та (надіюсь) безпечні,
пробивається шепіт вітру.
Не чути плачу сусідських дітей
Та шуму міського трафіку.
У цю мить
не трафляє
Нічого.
Сніги вкривають вершини гір.
Он, весь білий, як могутній чарівник
Із Володаря Перстнів,
Стоїть Піп Іван.
Він наче слухає вдумливо Сповідь
І вирішує, яку настановити мені
Покуту.
Я зостався зосібно.
Днина погідна.
Вологими серветками
пуцую до блиску
батькові берці.
Шматками відпадає болото,
яке я привіз ще з міста.
«У долині кохання нема»,
Лунає пісня Руслани
На касеті з радіо старого «Жигулі»
Десь з минулого життя.
«У долині ніц вже немає»,
Додаю від себе.
У старій колибі на полонині
Останні гуцули
Балюються і батярують.
Вони, як і я, уважно шпанують
За хмарою, що лельом-полельом
Несе на наші грішні голови
Радіоактивний попіл.
© Кудлатий
26.04.202507:55
тиша з тесаного дерева
повітря пахне мокрою корою
дихання — як вечір над сплячими пагорбами
долонею торкаюсь бруса —
і він, мов стара тварина,
стогне уві сні
вежа хилиться до неба,
наче хоче щось почути
з того, у що колись вірила
дах говорить тріщинами
дощ збирається в місцях, де колись сиділи молитви
листок шкрябає дерево, ніби сірник
але нічого не займається
вгорі сидить дзвін,
німий, як мовчання між «Отче наш»
і смертю
всередині —
запах сушених тіней,
старого воску
і чогось подібного до каяття
це місце
не пам’ятає імен —
лише хід чобіт
які прийшли
і не пішли
тутешня тиша не порожня —
вона повна того,
чого ніхто так і не сказав
© Кудлатий
повітря пахне мокрою корою
дихання — як вечір над сплячими пагорбами
долонею торкаюсь бруса —
і він, мов стара тварина,
стогне уві сні
вежа хилиться до неба,
наче хоче щось почути
з того, у що колись вірила
дах говорить тріщинами
дощ збирається в місцях, де колись сиділи молитви
листок шкрябає дерево, ніби сірник
але нічого не займається
вгорі сидить дзвін,
німий, як мовчання між «Отче наш»
і смертю
всередині —
запах сушених тіней,
старого воску
і чогось подібного до каяття
це місце
не пам’ятає імен —
лише хід чобіт
які прийшли
і не пішли
тутешня тиша не порожня —
вона повна того,
чого ніхто так і не сказав
© Кудлатий
24.03.202510:00
Я рву в суцільне шмаття, на емоціях
Кусаю, наче хижий білий вовк...
Давай же, спробуй, підійди на крок,
Щоб впасти долу з вранішніми росами,
Тікати навпростець ногами босими,
Щоб гомін про ім'я твоє навіки змовк!
Я рву в суцільне шмаття на емоціях!
Кусаю, наче хижий білий вовк.
Слова твої між плитами замощені,
Закопані й заховані за гранями оков,
І стигми я закрию парашутним швом,
Світлини, що зосталися, у злобі цій
Я рву, в суцільне шмаття, на емоціях...
© Кудлатий
Кусаю, наче хижий білий вовк...
Давай же, спробуй, підійди на крок,
Щоб впасти долу з вранішніми росами,
Тікати навпростець ногами босими,
Щоб гомін про ім'я твоє навіки змовк!
Я рву в суцільне шмаття на емоціях!
Кусаю, наче хижий білий вовк.
Слова твої між плитами замощені,
Закопані й заховані за гранями оков,
І стигми я закрию парашутним швом,
Світлини, що зосталися, у злобі цій
Я рву, в суцільне шмаття, на емоціях...
© Кудлатий
14.03.202510:00
Цвіт мертвих квітів (за мотивами пісні «Залишені квіти» Володимира Івасюка)
Ми живемо з тобою на одній вулиці
З різницею у сорок років.
За вікном той самий лист,
Змоклий від осінньої зливи
Затишним недільним ранком
Падає до ніг перехожих.
Бруківку замалювали синіми лініями,
Ліниво стукають об неї колеса
Сучасних авто.
Але асфальт хідників,
Порепаний та потрісканий,
Зберігає у пам’яті твої кроки.
Останній дарунок твого кохання
Уже давно розвіяв вітер перипетій,
Що випали на нашу долю.
Ти вже точно не повернешся,
Але гуляючи цією вулицею, я:
Закоханий після першого побачення,
Схвильований перед важливою зустріччю,
Втомлений ще перед початком
Робочого тижня,
Відчуваю, десь глибоко-глибоко
Тонку матерію, якою прошиті твої пісні.
Жовтий лист упав. Зелений ще не виріс.
Та дух твій живий у краплях,
Що стікають із цих дахів.
Мертві квіти, що ти залишив
Цвітуть…
© Кудлатий
Ми живемо з тобою на одній вулиці
З різницею у сорок років.
За вікном той самий лист,
Змоклий від осінньої зливи
Затишним недільним ранком
Падає до ніг перехожих.
Бруківку замалювали синіми лініями,
Ліниво стукають об неї колеса
Сучасних авто.
Але асфальт хідників,
Порепаний та потрісканий,
Зберігає у пам’яті твої кроки.
Останній дарунок твого кохання
Уже давно розвіяв вітер перипетій,
Що випали на нашу долю.
Ти вже точно не повернешся,
Але гуляючи цією вулицею, я:
Закоханий після першого побачення,
Схвильований перед важливою зустріччю,
Втомлений ще перед початком
Робочого тижня,
Відчуваю, десь глибоко-глибоко
Тонку матерію, якою прошиті твої пісні.
Жовтий лист упав. Зелений ще не виріс.
Та дух твій живий у краплях,
Що стікають із цих дахів.
Мертві квіти, що ти залишив
Цвітуть…
© Кудлатий
Показано 1 - 12 из 12
Войдите, чтобы разблокировать больше функциональности.