😼 Ну, що ж, треба з чогось починати?
Ідея вести цей канал, і цим офіційно декларувати своє існування, назріла серед нас дуже давно.
Наші міста окуповані вже по 11 років. Коли росіяни зайшли у Крим, Донецьк, Луганськ — нам було по 7-10. Спогадів з того часу майже нема. Нас троє людей, які пишуть зараз цей текст.
Мої спогади з 2014-15 років зібалися в одну велику згадку того, як навколо зникають люди. Я пам'ятаю, як до нашої школи прийшла дівчина (тоді вона здавалася мені дуже дорослою), яка плакала і казала що історію тут викладала її матір. Що вона просто не прийшла додому і припинила виходити на зв'язок. Дівчину тоді вигнали. Коли я ввечері розповів батькам, мені сказали про це не думати, не запитувати і не дай Боже не говорити при сторонніх людях. З того часу пройшло років 10, а я все ще не можу про це дізнатися. Бо питати на загал "куди зникла людина у 2014" — якщо не заборонено, то дуже небажано.
Взагалі ми завели цей канал не для того, щоб нити чи намагатися викликати жалість до себе.
Ми це зробили, бо в нас великі плани. Ми дуже чекаємо ЗСУ, але ми маємо щось робити і зсередини — як робили шістдесятники, а до них Розстріляне відродження, а до них Кирило-Мефодіївське братство. Напевно, їм усім було так само важко починати. Але вони починали, бо відчували що мусять. And so do we!
Донбас — це Україна, Крим — це Україна. Ми — це Україна. Тож побажайте нам удачі
