Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Труха⚡️Україна

Просмотреть

Николаевский Ванёк

Просмотреть

Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Просмотреть

Труха⚡️Україна

Просмотреть

Николаевский Ванёк

Просмотреть

🎸 Рок Без Меж — тільки найкраща музика 🥁

Музыка

Українськомовна спільнота любителів рок-музики.
Зв'язок з адміністрацією: @garrincha_7 @Ivan_Lysko @yehorov і Олексій

Рейтинг TGlist

ТипПубличный

Верификация

Не верифицированный

Доверенность

Не провернный

РасположениеУкраїна

ЯзыкДругой

Дата создания каналаApr 20, 2021

Добавлено на TGlist

Jun 13, 2023

Я владелец канала

История изменений

Прикрепленная группа

Музична криївка "Рок Без Меж"

Музыка

Статистика Телеграм-канала 🎸 Рок Без Меж — тільки найкраща музика 🥁

Подробнее

Подписчиков

15 068

24 часа

19-0.1%Неделя

57-0.4%Месяц

231-1.5%

Индекс цитирования

0

Упоминаний1Репостов на каналах0Упоминаний на каналах1

Среднее охват одного поста

761

12 часов526

7.3%24 часа761

1.7%48 часов810

49%

Вовлеченность (ER)

2.27%

Репостов5Комментариев2Реакций14

Вовлеченность по охвату (ERR)

4.96%

24 часа0%Неделя

0.1%Месяц

0.09%

Охват одного рекламного поста

797

1 час24730.99%1 – 4 часа15219.07%4 - 24 часа37647.18%

Подробнее

Подключите нашего бота к каналу и узнайте пол аудитории этого канала.

Всего постов за 24 часа

1

Динамика

Последние публикации в группе "🎸 Рок Без Меж — тільки найкраща музика 🥁"

Все посты

24.04.202505:46

ну шо, погнали в челендж?
день 1 😮

адміни каналу обовʼязково беруть участь, підписники — також
кидайте в коменти назви або відразу посилання на стрімінги

я з усього різноманіття кольорів все ж зупинюсь на 🎹 blue oyster cult - black blade

23.04.202513:19

4 метал-альбоми, які варто послухати, щоб ометалитися після гріхів великодніх🙃

Decline of the I — Wilhelm
#PostMetal #PostBlack #France🇫🇷

Якщо шукати альбоми, які спотворюють реальність — п’ята робота Decline of the I точно серед них. Велична і деталізована, вона будує свою красу на тонких звукових колажах і продуманих кроках, без чого ця амбітна ніколи б реалізована так добре не була. Це постметал, який заглиблюється в інші виміри: потойбічні, сюрреалістичні, атмосферні.

Французи майстерно експериментують з постблеком, авангардом, ембієнтом, построком і навіть трипхопом. І попри багатошаровість, усе звучить цілісно — тут органічні переходи, об’ємні текстури й глибока атмосфера. Один із найбільш захопливих релізів року — слухати обов’язково.

Слухати 🎧

Unreqvited — A Pathway to the Moon
#AtmosphericBlackMetal #ProgressiveBlack #Canada🇨🇦

Новий альбом канадського проєкту Unreqvited — наче романтична магічна реальність, у якій чорна експресія перетворюється на світлу меланхолію. Це робота одного музиканта, і попри жанрову належність, вона звучить не як класичний агресивний атмоблек, а як ніжна, зворушлива подорож у незаймані світи. Гітарні соло відсилають до золотого періоду прогроку, розгалужені текстури нагадують то Pink Floyd, то Deafheaven, An Autumn for Crippled Children, Nishaiar. В атмосфері легко впізнати Alcest — з її мрійливістю, емоційністю та прозорим вокалом. Дуже красивий альбом.

✈️ Пірнути у світ краси

Retromorphosis — Psalmus Mortis
#TechnicalDeath #ProgressiveDeath #USA🇺🇸

Цей альбом — подарунок для всіх, хто сумує за Spawn of Possession. Retromorphosis частково відроджений силами музикантів того легендарного проєкту, і “Psalmus Mortis” — справжній вибух. Технічність тут межує з мелодійністю, а щільний звук створює враження тотального шторму. Бас реве як гроза, а вся ця енергія накочує хвилею, яку складно втримати. Альбом звучить як саундтрек до апокаліпсису — з загрозливою атмосферою, натяками на екологічну катастрофу чи люту стихію. Обов’язковий для поціновувачів складного, технічного дрочева і просто брутального лайна.

😇 Молитися псалмами

Deafheaven — Lonely People with Power
#AtmosphericBlackMetal #Blackhaze #USA🇺🇸

Так, знову вони — і недарма. Lonely People with Power остаточно реабілітує Deafheaven, повертаючи блекгейзову душу і атмосферність, за яку ми їх полюбили. Це той альбом, який дарує катарсис у кожному треку — болісний, але очищаючий. Вони зшили цю плиту міцно, монолітно, без швів, і вона звучить як великий повернення. Емоції тут ллються щедро, мелодії затягують у вир, а загальна подача — саме те, чого чекали фанати. Особисто для мене — один із найсильніших їхніх релізів.

Очистіться грішні нездари😈

23.04.202509:00

#TrueClassic
Jeff Buckley - Grace. 1994
AOTY critic score: 90

Скоріше за все, з цього альбому ви чули версію Коенівської Hallelujah, яка справді є найкращою серед усіх і навіть кращою за авторську. Але на мою скромну думку найкращі пісні на цій платівці належать самому Джефові.

Коли ви зберетесь знайомитись із цим альбомом ви, скоріше за все як зазвичай, прочитаєте пару слів про нього. І звісно що ви будете очікувати на авторський фолк-рок, трохи приправлений блюзом і кантрі. Але я впевнений, що вже наприкінці першої ж Mojo Pin ви будете абсолютно вражені як голосом і манерою виконання автора, так і незвичністю самої композиції, яка має нелінійний розвиток і є суцільною емоційною гойдалкою, що розхитує і розхитує. Друга однойменна із альбомом є еталоном драматичності, коли протягом однієї єдиної пісні ти переживаєш усю її історію від зав'язки до каденса. І я можу перерахувати так усі пісні і про кожну є що сказати, але навряд чи вам від цього буде цікавіше. Ви краще вмикайте цей альбом від початку й до кінця у влучний для цього час і смакуйте пісню за піснею. І не пропустіть Hallelujah! Від цього альбому ви точно отримаєте набато більше за ваші очікування.

Але від чого я особисто не можу абстрагуватись, так це від думок про те, яким би міг бути розвиток його творчості, якщо вже перший альбом виявися справжнім шедевром?.. На жаль, Джеф Баклі потонув при не з'ясованих обставинах, коли тільки розпочав роботу над другою платівкою, тож ми про це ніколи не дізнаємось.

https://music.youtube.com/watch?v=A3adFWKE9JE&si=heUt38AhYZswBvcs

23.04.202508:08

та ну бляха 🫣🫣

музика Спірітбокс і Тьорнхіл — музика для саджання картоплі 😁🙈

23.04.202506:15

Напередодні виходу нового альбому Ghost викинули ще один сингл-тизер, який до біса милий і дуже нагадує Journey. А взагалі то є якась іронія в тому, що їхній новий альбом виходить саме після смерті Папи Римського, який типу за якимсь там пророцтвом є останнім перед кінцем усіх кінців, в той час як самі Ghost в своєму масштабному стьобі над сатанінським культом на кожному альбомі обирають собі нового темного Папу. Альбом має вийти на цьому тижні, тож готуймось до будь-якого сценарію 😉

https://music.youtube.com/watch?v=3X9J4vSgL8o&si=PefjnisYgaXA6u41

22.04.202517:42

хоспаді, який же тяговий трек 😭😭 пронизує мене так сильно, що вже третій день не можу від нього відійти🥲

https://open.spotify.com/track/69V88Pb93ZrKu2M0CTOX3P?si=6854b7cac7084f8e

22.04.202514:52

5 закордонних альбомів, які ви просто зобов’язані послухати. Інакше — Бог не пробачить вам цей день🌚

Heartworms — Glutton For Punishment
#PostPunk #GothicRock #UK🇬🇧

Цей альбом — до біса заразний! Він проникає під шкіру, темний, електронний, індустріальний, готичний, постпанковий, з нотками EDM — усе це змішано в один гіпнотичний коктейль. Відчутний вплив Depeche Mode, Nine Inch Nails і класики 80-х. Як для дебютника, Glutton For Punishment вражає різноманіттям і яскравістю, зважаючи на його темні відтінки. Жоден трек не схожий на інший — Heartworms майстерно поєднує стилі, а у Extraordinary Wings їй вдається створити справжній стадіонний гімн.

Слухати

Inhaler — Open Wide
#IndieRock #PostPunk #UK🇬🇧

Дублінський індірок-гурт уже встиг зарекомендувати себе сильним дебютом і закріпив позиції другим релізом. У новому альбомі Inhaler дають гітарам простір — вони буквально зависають у повітрі, створюючи відчуття легкості й широти. Гурт знову демонструє свій фірмовий стиль, надихаючись T.Rex, The Smiths і навіть цитуючи Talking Heads.

Open Wide наповнений хітовими моментами, характерними гітарними переливами і варіативними вокальними партіями — вокаліст грається з тембром залежно від настрою треку, як кіт з іграшкою. Це амбітна робота з явним прицілом на стадіони та чарти: прості, але чіпкі й атмосферні рок-гімни (A Question Of You).

Слухати ⬅️

Horsegirl — Phonetics On And On
#IndieRock #USA🇺🇸

Це той альбом, до якого мені було найважче звикнути — і стосунки з ним у мене досі радше дипломатичні. Але те, що Horsegirl нарешті сформували власний погляд на нойзпоп та індірок 90-х — безумовно тішить. Альбом має свій стиль, це факт. Гітари дзижчать, ритми — жорсткі й гучні, а барабани нерідко ламають послідовність структури. Попри певне моє невдоволення, в аранжуваннях багато яскравих моментів, і дівчата переконливо доводять, що вони — гурт, на який варто звернути увагу. Можливо, це один із найцікавіших і найоригінальніших альбомів першого кварталу 2025-го.

Енджоу 💅

Vulture Feather — It Will Be Like Now
#ArtRock #PostPunk #EmoRock #USA🇺🇸

Цей альбом — щирий і справжній. Я повірив у цю чесність: вокаліст співає так пронизливо, ніби проживає кожну секунду записаного. Поєднуючи різні стилі — від емо року з розпачливими інтонаціями на кшталт Sunny Day Real Estate до урбаністичної зажуреності постпанкових ритмів — Vulture Feather створюють власний концентрат артрокової суміші. Альбом справді сильний і красивий, завдяки цікавому жанровому балансу, але найбільше вражає саме його емоційна відкритість.

Сумувати

GARRETT T. CAPPS — Life is Strange
#CountryRock #Americana #USA🇺🇸

Випадково натрапив на цей альбом у добірках Bandcamp'а і був приємно здивований: у США, де кантрі досі користується шаленою популярністю, Гарретт чомусь залишається маловідомим для широкого загалу. І ще більше дивує, що він майже не має медійної підтримки. А насправді це дуже кайфовий кантрі-альбом — хоча й не в класичному розумінні. Він рок-н-рольний, меланхолійний, із глибокими роздумами про дивацтва життя, поданими через абстрактні, місцями дивакуваті формулювання в ліриці. Тут і сазерн, і техаський рок, і космічна психоделія, і ще якась невловима приблуда, яку Каппс органічно вплів у звучання. Вийшло справді круто — раджу зацінити.

Роздуми про життя

22.04.202510:19

бооооже, як це завайбувало початком 2000-х

прям вдруге захотілось передивитись Євротур 🌚

22.04.202508:17

FACS — Wish Defense (LP, 2025). Рецензія

Тема подвійних стандартів — у політиці, культурі, бізнесі — зовсім не нова для музики. Таких альбомів існують сотні. Так само до болю заїжджена тема пошуків "справжнього я". Але FACS — не з тих, хто обирає шлях легкого спротиву. Вони вивертають маски, зачіпаючи політику, соціальність, класову нерівність — і роблять це без дешевого пафосу, а як люди з немалим життєвим досвідом.

⚫ Це альбом про темні сторони людської поведінки, про тиск змін і тривожний фон сучасності. І в цьому контексті особливо знаковим стає те, що Wish Defense — останній альбом, який спродюсував Стів Альбіні перед своєю смертю. Музиканти навіть помінялися ролями в роботі над матеріалом, що додало релізу нових ідей, фактури та глибини.

✍️ Я радий, що FACS повернулись до своїх коренів — до музики, яку вони грали на початку кар’єри. Їх завжди можна було назвати експериментаторами: суміш бристольського постпанку з духом американського менталітету. Але цього разу вони пішли ще далі. На Wish Defense вони спотворили стандартне уявлення про постпанк до невпізнаваності — зламали структури, розірвали темп, додали шершавості, жорсткості, нерву.

Спершу до цієї ламаності важко звикнути. Але з кожним новим прослуховуванням альбом затягує як наркотик. Вокал — декламативний, як у Protomartyr, ритм-секція віддає відголосками Joy Division. Усе це тримає в напрузі, але при цьому зберігає дивовижно цілісну атмосферу — темну, нав'язливо повторювану, з соціальним присмаком важкого життя.

✔️ На своєму шостому альбомі FACS вдається вирізати з грубих, холодних звуків щось дивовижно витончене й навіть мелодійне. Wish Defense — це квінтесенція всього, що гурт робив раніше, тільки ще краще, ще сміливіше.

Єдине, що не дає спокою — це думка про смерть Стіва Альбіні. І те, як сильно він встиг усе ще тримати разом.

Дата релізу: 07.02.2025

100 % у плейлист: Talking Haunted, Ordinary Voices, Sometimes Only

🎙Співзвучні: Chat Pile, Haunted Horses, Smoke Bellow, Metz, Lifeguard

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

🎧 Слухати: https://linktr.ee/wearefacs

#ExperimentalRock #PostPunk #USA🇺🇸

21.04.202515:16

Art d’Ecco — Serene Demon (LP, 2025). Рецензія

Це міг би бути ще один інді-альбом, який ніхто не послухає, не подякує і не підтримає. Але Art d’Ecco у своєму новому релізі майстерно уникає жанрових кліше, минає очевидні інді-шаблони й знову приємно дивує. І так, мій огляд знову буде суб’єктивним — під впливом перших емоцій від прослуховування. Бо Art d’Ecco — це свіже музичне знайомство, яке миттєво летить у мій плейлист цьогорічних відкриттів.

Канадський артист справляє враження невтомного експериментатора, митця, який переслухав сотні культових альбомів, і кожен з них залишив у ньому слід. Serene Demon — це різностороння ретроспектива, яка водночас звучить модно і сучасно. Тут відчуваються найрізноманітніші впливи: від Девіда Боуї, який, мабуть, найбільше сформував Art d’Ecco, до The Smiths, Pulp, Bloc Party, LCD Soundsystem, Roxy Music, а в фанкових замальовках — навіть моїх глибоко улюблених Talking Heads.

🎵 Наприклад, True Believer, що відкриває альбом, звучить як дивакуватий рок-н-рол, а потім у дусі Roxy Music або Sparks. Рок-н-рольна енергетика переплітається з диско і глемовими наворотами — і все це звучить цільно.

Cooler Than This із мінімалістичними гітарними візерунками трохи нагадує The Cure, (трек Lulababy), а далі розвивається як психоделічний фанковий трек із чудернацькими синтезаторами й поступово трансформується в майже оркестрову мініатюру, а далі — знову з відсилкою до The Cure. В одній пісні — стільки шарів, що "най бог милує", але воно звучить дійсно прекрасно.

Survival Of The Fittest — найскладніша композиція альбому з точки зору аранжування: тут і The Mamas & The Papas, і Jefferson Airplane, і рокабілі кінця 50-х, і постпанкові ритми, і задиркувате диско. Водночас усе це зібрано докупи так, що не втрачається ні фанкова основа, ні загальний стиль. А далі Tree Of Life заграє з моїми улюбленими Talking Heads — їхній вплив тут для мене завжди буде очевидним, бо я надто довго й уважно їх слухав. І саме з цього моменту платівка наче перемикається з ретроспективи на інді-денс нульових: більше LCD Soundsystem, більше руху.

The Traveller — можливо, трохи філерна, але виконує свою функцію: здійснює перехід у сучасніші референси — щось типу Franz Ferdinand, тільки на вінтажних синтах. А Meursault’s Walk — просто інтро до титульної Serene Demon, інтелігентної джазової композиції, що могла би звучати в уявному фільмі з Донною Саммер.

✔️ Платівка цікава не стільки через змістову глибини, яка стала, чесно кажучи, для мене не важлива під час прослуховування, скільки як дослідницький музичний об'єкт. Вона як підручник з поп-музики: за 38 хвилин стисло розповідає її історію — легко, без надмірностей і претензій.

Альбом не встигає набриднути завдяки постійній зміні звукових площин і мелодій. І саме тому слухати його — суцільне задоволення.

Дата релізу: 14.02.2025

100 % у плейлист: Cooler Than This, Survival Of The Fittest, Serene Demon

🎙Співзвучні: La Sécurité, Vulture, Girl and Girl, Memories Come True

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

🎧 Слухати: https://temple.fans/art-d-ecco

#ArtRock #GlamRock #PostPunk #Canada🇨🇦

21.04.202510:15

#21stCenturyRocks #Extreme
The Haunted - Made Me Do It. 2000
AOTY user score: 86

На диво недооцінений гурт серед нас, але це треба неодмінно виправити!
The Haunted утворили колишні учасники At The Gates чим і продовжили свою реформаторську справу. В той час як At The Gates ми вдячні за становлення мелодеса*, то у вигляді The Haunted ці ж люди зайнялись відродженням треш-металу. Перший однойменний альбом був повністю зіграний в класичному руслі, але саме оцей другий зазначив, що у цього жанру є подальший розвиток. Адже The Haunted зухвало змішали треш із мелодичним десметалом швецької школи, що зіграло основну роль. Свіже звучання, що відповідало часу, гарні соковиті рифи та щільне компонування альбому принесли йому місцеву нагороду за кращий важкий альбом. І лише тому, що класична важка сцена була в той час лише виходила із занепаду після 90х, вони так і лишились відомими у вузькому колі, але саме оце коло і вважає цей альбом одним із кращих у двохтисячному році.

* я вирішив приєднатися до бійки щодо того, як правильно писати українською death і в свою чергу вважаю, що в цьому слові -th звучить найближче до [с], ніж до [з] чи [т], тому буду писати так.

https://music.youtube.com/watch?v=tb4u2lAmwAk&si=alB8R68lLuGR6CRp

21.04.202508:11

Squid — Cowards (LP, 2025). Рецензія

Він розкішний. Постіронічний, з шедевральним гумором і сліпуче жорсткою лірикою про реалії, в яких ми живемо. Я слухаю Squid уперше — і, здається, отримую виняткову насолоду саме тому, що не знаю їхньої попередньої дискографії. Це те рідкісне перше знайомство, коли враження максимально щирі, непідробні й не зіпсовані очікуваннями.

⚫ Cowards мені сподобався одразу. Можливо, тому, що подібні стилі я слухав не надто часто. Але ця манірна грайливість, вичурний гротеск — як парад буржуазії чи збіговисько вгодованих капіталістів власників торговельних імперій, які у дорогих костюмах зібралися в мармуровому маєтку обговорити «високе мистецтво».

Дивакуваті валторни створюють унікальний звуковий шарм, що міг народитися лише в британській традиції. І як цьому пручатися? Бог його знає... Люблю вже я цю британську сцену.

Кажуть, Squid — це постпанк. Якщо так, то дайте мені ще такого постпанку! Хоча, якщо чесно, для мене це більше артрок: екстравагантний, як Девід Боуї, тільки перемелений у блендері з постпанком, бритпопом та індіроком.

За цією іронією, глузуванням і химерною театральністю проступає моторошна картина сучасності — світу, де все купується і продається одним клацанням пальців. Якщо у тебе є бакси чи євро — ти пан, який «рішає».

Улюблені треки — “Building 650” і “Blood on the Boulders”. Обидва, крізь поп-естетику Енді Воргола і пустотливу музичну подачу, говорять про темне: хорошого хлопця, який зв’язався з поганими людьми, і тепер змушений викручуватись як вуж на сковорідці. Інша пісня — про вуаєризм і жорстокість, яка вже не шокує, а розважає. Про культуру ненависті, що набирає обертів. Про зло, яке рано чи пізно прокидається всередині кожного.

Зізнаюся: не завжди розумію лірику до кінця. Вона схожа на колаж — проєкції сцен, моментів, фрагментів історій. Моя англійська не завжди дозволяє миттєво розшифровувати всі завуальовані сенси, але враження це не псує.

Після трьох сильних треків альбом трохи просідає — Fieldworks I, дивна інтерлюдія, де валторни повертають нас у барокову епоху. Але коли починається Cro-Magnon Man — з жіночим бек-вокалом, еклектичними звуками і структурною експериментальністю — мені знову подобаєтьсяі. І це — постпанк, як би дивно це не звучало.

✔️ Для мене Cowards — наче музична машина часу, яка поєднала естетику різних епох і культур у щось абсолютно свіже. Це той випадок, коли ексцентричність доречна, а дивина — захоплює.

Такої музики хочеться більше. І я залюбки її пораджу.

Зараз у навушниках звучить Blood on the Boulders — про темну психологію людини, яка насолоджується чужим болем і не соромиться споглядати за злочинами. І ця пісня звучить надто сучасно, надто правдиво, аби залишити байдужим.

Дата релізу: 07.02.2025

🎧 100 % у плейлист: Building 650, Blood on the Boulders, Cowards

🎙Співзвучні: Black Country, New Road, black midi, Deep Below, The Murder Capital

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

🎧 Слухати: https://squid.ffm.to/cowards

#ArtRock #PostPunk #UK🇬🇧