Господи, як же хочеться фульмесівчаночку...
Наївну, трохи безглузду, з акцентом миленької хуторської клуші. Щоб не вимовляла, або забувала деякі слова і питала в мене, і розмовляла ще так, ніби її трохи заносить і вона сама не розуміє, про що йдеться. Хочу уткнутися в її пишні груди, і тихо прошепотіти...
- Я нагачівський Окупант... Я прийшов окупувати Фульмеси... І твоє серце...
І щоб вона відштовхувала мене, робила з себе недоступну дiвчину, щоб тихеньким голосочком кричала:
"Нє не рухай мене нагачівський оккупант, шо ти робиш, нє не рухай мене, не прижимайся моїх грудей! Я з Фульмесів, Я горда фульмесівчанка! Не воджуся з нагачівцями! Не там...".
Я б продовжував притискати її до себе, втикатися в її пишні груди, вдихаючи аромат її білястого тіла, торкаючи її волосся, погладжуючи по її широких стегнах, вирощених на фульмесанській землі... Водив би долонею, відчував би ніжну шкіру, заглядав би в її очі, в її блакитні очі, бачив би її почервоніле личко, її маленький кирпатий носик, відчував би її трепетне і боязке дихання.
Не бійся дівчина, я тобі не вороженька, я прийшов ... побачив ... переміг ... Але виявився переможений тобою ...
Я повалю тебе на сіно, позаду якого стоїть пасовисько, і виднітиметься далеко Коханівка... Я ще раз загляну тобі в очі, і побачу не злобу, ні. Я побачу смиренність... Смиренність переді мною нагачівським Окупантом...
Я не буду з тобою грубим.
Я наклонюся нижче, і знову до твоїх грудей, відчую вихідний від них жар, побачу як здіймаються твої груди, опущусь нижче, до твого животика ... Там скоро буде наша спільна дитина ... Він буде нагачівцем ....
Я опущусь ще нижче, і ти в останньому пориві, спробуєш зобразити з себе неприступну дівчину, тихенько проспіваєш...:
Ні, ні не рухай мене...
