Історії українських козаків.
Нам є ким пишатися: історія козацтва впереміж із сьогоденням.
Реклама/співробітництво 👉 @Igorproc
Посилання для запрошення 👇 https://t.me/+bmYzKCnaHb82ZGZi
Підтримати розвиток каналу 👇
4441 1144 5580 9416
4731 2196 4491 5989
Реклама/співробітництво 👉 @Igorproc
Посилання для запрошення 👇 https://t.me/+bmYzKCnaHb82ZGZi
Підтримати розвиток каналу 👇
4441 1144 5580 9416
4731 2196 4491 5989
Рейтинг TGlist
0
0
ТипПубличный
Верификация
Не верифицированныйДоверенность
Не провернныйРасположениеУкраїна
ЯзыкДругой
Дата создания каналаJul 20, 2022
Добавлено на TGlist
Jun 21, 2023Прикрепленная группа
Последние публикации в группе "Історії українських козаків."
12.04.202516:03
https://www.youtube.com/watch?v=LAFpR2sh4I4
Вся правда про племена руських. Правда, на мові окупанта.
Поділися постом та не забуть про👍
Вся правда про племена руських. Правда, на мові окупанта.
Поділися постом та не забуть про👍
10.04.202516:05
https://www.youtube.com/watch?v=VB1fm6hDsfM
Козацький полководець. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.
Поділися постом та не забуть про👍
Козацький полководець. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.
Поділися постом та не забуть про👍
10.04.202512:02
#цей_день_в_історії
10 квітня 1622 - помер у Києві гетьман Петро Конашевич Сагайдачний.⚔️🔥💪
Петро Конашевич-Сагайдачний, знаний гетьман Війська Запорозького, помер 10 квітня 1622 року в Києві внаслідок тяжкого поранення, отриманого у Хотинській війні 1621 року. Його смерть була наслідком не окремої битви, а тривалого виснаження, інфекції та ускладнень після бойових дій, у яких він брав участь, очолюючи понад 40-тисячне козацьке військо проти османської армії султана Османа II.
У вересні-жовтні 1621 року під Хотином війська Речі Посполитої спільно з українськими козаками зупинили наступ Османської імперії, змусивши її укласти мир. У цих подіях Сагайдачний діяв як блискучий полководець і дипломат, проте заплатив високу особисту ціну — в одному з боїв він отримав тяжке поранення руки. Достеменно невідомо, яким саме чином сталося поранення: одні джерела говорять про удар шаблею, інші — про поранення кулею або стрілою. Суттєвість поранення полягала в тому, що воно запалилося, ймовірно, призвело до гангрени або сепсису, які на той час фактично не лікувалися.
Сагайдачний після завершення Хотинської кампанії повернувся до Києва вже тяжко хворим. Ослаблений тілом, але зберігаючи ясність розуму, він оселився в одному з приміщень Київського Богоявленського братського монастиря, до якого сам належав як братчик і жертводавець. Там він провів останні місяці свого життя в молитві та мирській підготовці до смерті.
Збереглися свідчення, що в останні дні Сагайдачний склав докладний заповіт, у якому розпорядився передати значну частину свого майна на потреби Київського та Львівського братств, а також на підтримку православних шкіл. У цьому документі також була воля щодо його поховання — він хотів бути похованим без пишноти, як простий християнин.
Його смерть стала глибокою втратою для всього українського суспільства — як для козаків, так і для міщан, духовенства та братств. Він був одним із небагатьох діячів, кому вдавалося поєднувати інтереси церкви, освіти та війська, діяти гнучко між Річчю Посполитою та православним світом. Польські джерела, зокрема літописці часів Сигізмунда III, визнавали його розумним і небезпечним політиком, здатним змінити баланс сил у регіоні.
Похорон відбувся урочисто, але з дотриманням волі покійного — його тіло поховали в Богоявленському братському монастирі, де пізніше надгробок із його іменем став місцем особливої пам’яті для всіх, хто пов’язував свою долю з православ’ям і козацьким рухом. За спогадами братчиків та ченців, похорон супроводжувався надзвичайно великою кількістю людей — простих киян, козаків, священників, які вважали смерть Сагайдачного символічним кінцем цілої доби мужності й державного мислення серед козацтва.
Зарубіжні джерела — зокрема османські хроніки та листи венеційських дипломатів, які перебували при султанському дворі, — згадували про його смерть з повагою: Сагайдачний був відомий не тільки як ворог, а як людина честі та організаторського таланту. Московські літописці також згадували про його смерть, подаючи її як позитивну новину для царя, бо боялися його союзу з Польщею та відродження православного лідерства в Україні.
Смерть Петра Конашевича-Сагайдачного стала не просто втратою політичного провідника — вона ознаменувала кінець певного ідеалістичного періоду в історії українського козацтва, коли віра, освіта й військова справа йшли пліч-о-пліч, коли гетьман міг бути одночасно полководцем, дипломатом, просвітителем і церковним меценатом.
Поділися постом та не забуть про👍
10 квітня 1622 - помер у Києві гетьман Петро Конашевич Сагайдачний.⚔️🔥💪
Петро Конашевич-Сагайдачний, знаний гетьман Війська Запорозького, помер 10 квітня 1622 року в Києві внаслідок тяжкого поранення, отриманого у Хотинській війні 1621 року. Його смерть була наслідком не окремої битви, а тривалого виснаження, інфекції та ускладнень після бойових дій, у яких він брав участь, очолюючи понад 40-тисячне козацьке військо проти османської армії султана Османа II.
У вересні-жовтні 1621 року під Хотином війська Речі Посполитої спільно з українськими козаками зупинили наступ Османської імперії, змусивши її укласти мир. У цих подіях Сагайдачний діяв як блискучий полководець і дипломат, проте заплатив високу особисту ціну — в одному з боїв він отримав тяжке поранення руки. Достеменно невідомо, яким саме чином сталося поранення: одні джерела говорять про удар шаблею, інші — про поранення кулею або стрілою. Суттєвість поранення полягала в тому, що воно запалилося, ймовірно, призвело до гангрени або сепсису, які на той час фактично не лікувалися.
Сагайдачний після завершення Хотинської кампанії повернувся до Києва вже тяжко хворим. Ослаблений тілом, але зберігаючи ясність розуму, він оселився в одному з приміщень Київського Богоявленського братського монастиря, до якого сам належав як братчик і жертводавець. Там він провів останні місяці свого життя в молитві та мирській підготовці до смерті.
Збереглися свідчення, що в останні дні Сагайдачний склав докладний заповіт, у якому розпорядився передати значну частину свого майна на потреби Київського та Львівського братств, а також на підтримку православних шкіл. У цьому документі також була воля щодо його поховання — він хотів бути похованим без пишноти, як простий християнин.
Його смерть стала глибокою втратою для всього українського суспільства — як для козаків, так і для міщан, духовенства та братств. Він був одним із небагатьох діячів, кому вдавалося поєднувати інтереси церкви, освіти та війська, діяти гнучко між Річчю Посполитою та православним світом. Польські джерела, зокрема літописці часів Сигізмунда III, визнавали його розумним і небезпечним політиком, здатним змінити баланс сил у регіоні.
Похорон відбувся урочисто, але з дотриманням волі покійного — його тіло поховали в Богоявленському братському монастирі, де пізніше надгробок із його іменем став місцем особливої пам’яті для всіх, хто пов’язував свою долю з православ’ям і козацьким рухом. За спогадами братчиків та ченців, похорон супроводжувався надзвичайно великою кількістю людей — простих киян, козаків, священників, які вважали смерть Сагайдачного символічним кінцем цілої доби мужності й державного мислення серед козацтва.
Зарубіжні джерела — зокрема османські хроніки та листи венеційських дипломатів, які перебували при султанському дворі, — згадували про його смерть з повагою: Сагайдачний був відомий не тільки як ворог, а як людина честі та організаторського таланту. Московські літописці також згадували про його смерть, подаючи її як позитивну новину для царя, бо боялися його союзу з Польщею та відродження православного лідерства в Україні.
Смерть Петра Конашевича-Сагайдачного стала не просто втратою політичного провідника — вона ознаменувала кінець певного ідеалістичного періоду в історії українського козацтва, коли віра, освіта й військова справа йшли пліч-о-пліч, коли гетьман міг бути одночасно полководцем, дипломатом, просвітителем і церковним меценатом.
Поділися постом та не забуть про👍
10.04.202512:01
post.reposted:
Меморіал.ua
10.04.202506:01
🕯9:00 – хвилина мовчання
Старший солдат Олексій Хомов помер у Дніпропетровському шпиталі 6 липня 2024 року від наслідків поранення, яке отримав на Донеччині за 2 тижні до цього. Воїнові назавжди 42 роки.
Олексій був родом із міста Нікополь на Дніпропетровщині. Захоплювався музикою, відмінно грав на акордеоні.
Упродовж понад 10 років працював слюсарем-ремонтником на підприємстві. Зарекомендував себе відповідальною та чесною людиною. Мав авторитет серед колег. Дуже любив свою родину та був зразковим батьком для своїх дітей.
Вперше Олексій став на захист України у 2014 році.
Коли російські окупанти розпочали повномасштабне вторгнення, він пішов на фронт знову. Воював у складі 93-ї ОМБр «Холодний Яр».
У героя залишились дружина, донька та син.
Старший солдат Олексій Хомов помер у Дніпропетровському шпиталі 6 липня 2024 року від наслідків поранення, яке отримав на Донеччині за 2 тижні до цього. Воїнові назавжди 42 роки.
Олексій був родом із міста Нікополь на Дніпропетровщині. Захоплювався музикою, відмінно грав на акордеоні.
Упродовж понад 10 років працював слюсарем-ремонтником на підприємстві. Зарекомендував себе відповідальною та чесною людиною. Мав авторитет серед колег. Дуже любив свою родину та був зразковим батьком для своїх дітей.
Вперше Олексій став на захист України у 2014 році.
Коли російські окупанти розпочали повномасштабне вторгнення, він пішов на фронт знову. Воював у складі 93-ї ОМБр «Холодний Яр».
«Мій батько був відважною, винятково наполегливою, сильною духом, цілеспрямованою людиною. Людиною честі та гідності. Завжди боровся за справедливість. Коли він ставив перед собою конкретну ціль, завжди попри все її досягав», – розповіла Олена Хомова.
У героя залишились дружина, донька та син.
09.04.202516:05
https://www.youtube.com/watch?v=msQEqYc5ddc
Скільки козацтв існувало? Цікава лекція українського історика.
Поділися постом та не забуть про👍
Скільки козацтв існувало? Цікава лекція українського історика.
Поділися постом та не забуть про👍
09.04.202512:02
Робота кошового отамана в Запорізькій Січі.⚔️🔥💪
Постать кошового отамана в українській історії – то як персонаж із старого козацького серіалу: грізний, мудрий, але обов’язково з ноткою шарму, без якого в Січі не проб’єшся в лідери. Кошовий — це не просто головний, це як президент, прем’єр, головний бухгалтер, начальник штабу і улюблений дід всіх козаків в одному. Але не думайте, що він там собі сидів під вербою, курив люльку і роздавав накази – ні, хлопці, це була серйозна робота. Спочатку, щоб стати кошовим, треба було перемогти не одного хитрого дядька на раді, а вже тоді – будь ласка, бери булаву, сиди на чолі війська та думай, як не вляпатись у міжнародний конфлікт з турками, татарами, поляками чи ще кимось.
Його влада не була вічною – це не вам неосталінізм якийсь, а справжня козацька демократія: не справляєшся – на тебе вже зранку дивляться з-під брів, а ввечері знімають як стару свитку. При цьому, незважаючи на те, що кошовий мав усі повноваження – від військових до судових – він мусив бути хитрим дипломатом. Якось треба було всіх тих гарячих голів вгамовувати: один хоче в похід на Крим, інший — у Кодак із шаблею, третій просто випити. А кошовий — як заввідділом культури, моралі та бойових дій: має і лад навести, і душу козаку не образити.
Що цікаво – обирали його голосуванням, без усяких там списків і електронних урн: зібралися, прокричали, кого хочуть бачити, хтось щось вигукнув голосніше – от тобі й новий отаман. Аби не було підступу, отамани мінялися регулярно, бо добре знали: влада – це штука така, з нею легко загратись і втратити голову, в прямому сенсі. До речі, коли кошового знімали – це не означало, що його скидали в Дніпро з якогось мосту. Часто йому навіть дякували, а іноді й обирали знову. Тобто, система «пішов – повернувся» працювала ще задовго до політиків нового часу.
А як вже кошовий ставав на чолі війська – то все, тримайся, Османська імперіє! Він мав право відправляти гінців, вести листування, збирати раду, видавати накази, проводити суди, розподіляти видобуту здобич і ще й слідкувати, аби всі сиділи рівно і не пили горілку в робочий час. Ну добре, з останнім було складно.
Загалом, кошовий отаман — це був і батько, і мати, і Google-асистент в одному, який усе знає, усе вирішує, але як зробить помилку – то швидко опиняється в опозиції. Тому й поважали їх, бо то була не просто посада, а справжнє випробування характеру, розуму і міцності нервів.
Поділися постом та не забуть про👍
Постать кошового отамана в українській історії – то як персонаж із старого козацького серіалу: грізний, мудрий, але обов’язково з ноткою шарму, без якого в Січі не проб’єшся в лідери. Кошовий — це не просто головний, це як президент, прем’єр, головний бухгалтер, начальник штабу і улюблений дід всіх козаків в одному. Але не думайте, що він там собі сидів під вербою, курив люльку і роздавав накази – ні, хлопці, це була серйозна робота. Спочатку, щоб стати кошовим, треба було перемогти не одного хитрого дядька на раді, а вже тоді – будь ласка, бери булаву, сиди на чолі війська та думай, як не вляпатись у міжнародний конфлікт з турками, татарами, поляками чи ще кимось.
Його влада не була вічною – це не вам неосталінізм якийсь, а справжня козацька демократія: не справляєшся – на тебе вже зранку дивляться з-під брів, а ввечері знімають як стару свитку. При цьому, незважаючи на те, що кошовий мав усі повноваження – від військових до судових – він мусив бути хитрим дипломатом. Якось треба було всіх тих гарячих голів вгамовувати: один хоче в похід на Крим, інший — у Кодак із шаблею, третій просто випити. А кошовий — як заввідділом культури, моралі та бойових дій: має і лад навести, і душу козаку не образити.
Що цікаво – обирали його голосуванням, без усяких там списків і електронних урн: зібралися, прокричали, кого хочуть бачити, хтось щось вигукнув голосніше – от тобі й новий отаман. Аби не було підступу, отамани мінялися регулярно, бо добре знали: влада – це штука така, з нею легко загратись і втратити голову, в прямому сенсі. До речі, коли кошового знімали – це не означало, що його скидали в Дніпро з якогось мосту. Часто йому навіть дякували, а іноді й обирали знову. Тобто, система «пішов – повернувся» працювала ще задовго до політиків нового часу.
А як вже кошовий ставав на чолі війська – то все, тримайся, Османська імперіє! Він мав право відправляти гінців, вести листування, збирати раду, видавати накази, проводити суди, розподіляти видобуту здобич і ще й слідкувати, аби всі сиділи рівно і не пили горілку в робочий час. Ну добре, з останнім було складно.
Загалом, кошовий отаман — це був і батько, і мати, і Google-асистент в одному, який усе знає, усе вирішує, але як зробить помилку – то швидко опиняється в опозиції. Тому й поважали їх, бо то була не просто посада, а справжнє випробування характеру, розуму і міцності нервів.
Поділися постом та не забуть про👍
09.04.202512:01
post.reposted:Меморіал.ua
09.04.202506:02
Уляні-Христині Маленко було 17 років. Народилась у Запоріжжі. Закінчила школу №76. Середню спеціальну освіту здобула в Запорізькому професійному коледжі готельно-ресторанного бізнесу. Була за фахом кухаркою-кондитеркою.
Працювала у доставці продуктів харчування. Останнім часом була операторкою в ресторані «Ланселот». Обожнювала мотоцикли.
Життя дівчини відібрав російський обстріл Запоріжжя 21 березня 2025 року. Ворожий безпілотник вдарив по житловому будинку, де вона мешкала з батьками. Мама і тато також загинули.
У загиблої з рідних залишилась сестра.
Працювала у доставці продуктів харчування. Останнім часом була операторкою в ресторані «Ланселот». Обожнювала мотоцикли.
Життя дівчини відібрав російський обстріл Запоріжжя 21 березня 2025 року. Ворожий безпілотник вдарив по житловому будинку, де вона мешкала з батьками. Мама і тато також загинули.
«Уля дуже любила їздити на мотоциклі, серед мотолюбителів її називали Бантиком або Кішечкою. Вона любила готувати і виходило це дуже смачно. Ми планували в квітні поїхати на мотосезон… Востаннє я з сестричкою розмовляла у пʼятницю, це була проста тепла розмова двох найрідніших. Ми були дуже близькі. Перед ударом Уля написала: «Мені дуже страшно…», це було останнє повідомлення…» – розповіла сестра Вікторія.
У загиблої з рідних залишилась сестра.
08.04.202516:13
https://www.youtube.com/watch?v=7SGOWIkYV5c
Реальна історія назви "Україна": розвінчуємо міфи про походження нашої держави!
Поділися постом та не забуть про👍
Реальна історія назви "Україна": розвінчуємо міфи про походження нашої держави!
Поділися постом та не забуть про👍
04.04.202516:05
https://www.youtube.com/watch?v=ty9zRcET7Ig
Садик-паша - останній кошовий запорожців.
Поділися постом та не забуть про👍
Садик-паша - останній кошовий запорожців.
Поділися постом та не забуть про👍
04.04.202512:04
Козацькі воєначальники.⚔️🔥💪
Українське козацтво славилося не лише відвагою, але й видатними воєначальниками, які вміло планували битви та стратегічні кампанії, часто перемагаючи чисельно переважаючого ворога. Їхній військовий талант та лідерські якості стали основою успіхів козацьких військ.
Петро Конашевич-Сагайдачний (близько 1582–1622)
Петро Конашевич-Сагайдачний був одним із найвидатніших гетьманів Війська Запорозького. Він здобув освіту в Острозькій академії, що надало йому глибокі знання та стратегічне мислення. У 1616 році Сагайдачний очолив успішний морський похід на османську фортецю Кафа (сучасна Феодосія), яка була головним ринком рабів у Криму. Ця операція не лише звільнила багато невільників, але й завдала значного удару по работоргівлі в регіоні. У 1621 році Сагайдачний разом із польськими військами брав участь у Хотинській битві, де об'єднані сили зупинили наступ Османської імперії на Європу.
tulchin-rda.gov.ua
Іван Сірко (близько 1610–1680)
Іван Сірко був легендарним кошовим отаманом Запорозької Січі. За свою військову кар'єру він взяв участь у понад 65 битвах і, за деякими даними, не зазнав жодної поразки, що робить його одним із найуспішніших козацьких лідерів в історії. Сірко здобув репутацію непереможного полководця, а турки та татари називали його "Урус-шайтан" (руський диявол). Він неодноразово здійснював успішні походи проти Кримського ханства та Османської імперії, звільняючи тисячі полонених та завдаючи значних втрат ворогу.
Богдан Хмельницький (близько 1595–1657)
Богдан Хмельницький був гетьманом Війська Запорозького та лідером Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої (1648–1657). Він отримав освіту в єзуїтській колегії у Львові, а також мав військовий досвід у польській армії, що допомогло йому розробляти ефективні стратегії. Хмельницький вміло використовував тактику партизанської війни, маневрування та дипломатію. Його перемоги в битвах під Жовтими Водами (1648), Корсунем (1648) та Пилявцями (1648) стали ключовими моментами у боротьбі за незалежність України.
Максим Кривоніс (?-1648)
Максим Кривоніс був одним із найталановитіших полковників Богдана Хмельницького. Він відзначився в битвах під Пилявцями та Львовом, демонструючи неабиякий військовий хист та хоробрість. Його тактичні рішення часто ставали вирішальними у здобутті перемог над польськими військами.
История
Іван Богун (близько 1618–1664)
Іван Богун був видатним козацьким полковником, який прославився своєю майстерністю у веденні боїв проти польських та інших іноземних військ. Він брав участь у багатьох ключових битвах, включаючи Берестецьку битву 1651 року, де його рішучі дії допомогли врятувати козацьке військо від повного розгрому.
Навчання та становлення козацьких воєначальників.
Багато козацьких лідерів походили з різних прошарків суспільства. Деякі, як-от Петро Сагайдачний та Богдан Хмельницький, здобували освіту в тогочасних навчальних закладах, що надавало їм глибокі знання з військової справи, дипломатії та управління. Інші, як Іван Сірко, отримували військовий досвід безпосередньо на полі бою, піднімаючись по щаблях військової ієрархії завдяки особистій хоробрості, стратегічному мисленню та лідерським якостям. Козацьке військо було демократичним за своєю суттю, і кожен козак мав можливість проявити себе та досягти високих посад, якщо демонстрував відповідні здібності та відданість справі.
Ці видатні козацькі воєначальники залишили глибокий слід в історії України, демонструючи приклади мужності, стратегічного мислення та непохитної волі до свободи.
Поділися постом та не забуть про👍
Українське козацтво славилося не лише відвагою, але й видатними воєначальниками, які вміло планували битви та стратегічні кампанії, часто перемагаючи чисельно переважаючого ворога. Їхній військовий талант та лідерські якості стали основою успіхів козацьких військ.
Петро Конашевич-Сагайдачний (близько 1582–1622)
Петро Конашевич-Сагайдачний був одним із найвидатніших гетьманів Війська Запорозького. Він здобув освіту в Острозькій академії, що надало йому глибокі знання та стратегічне мислення. У 1616 році Сагайдачний очолив успішний морський похід на османську фортецю Кафа (сучасна Феодосія), яка була головним ринком рабів у Криму. Ця операція не лише звільнила багато невільників, але й завдала значного удару по работоргівлі в регіоні. У 1621 році Сагайдачний разом із польськими військами брав участь у Хотинській битві, де об'єднані сили зупинили наступ Османської імперії на Європу.
tulchin-rda.gov.ua
Іван Сірко (близько 1610–1680)
Іван Сірко був легендарним кошовим отаманом Запорозької Січі. За свою військову кар'єру він взяв участь у понад 65 битвах і, за деякими даними, не зазнав жодної поразки, що робить його одним із найуспішніших козацьких лідерів в історії. Сірко здобув репутацію непереможного полководця, а турки та татари називали його "Урус-шайтан" (руський диявол). Він неодноразово здійснював успішні походи проти Кримського ханства та Османської імперії, звільняючи тисячі полонених та завдаючи значних втрат ворогу.
Богдан Хмельницький (близько 1595–1657)
Богдан Хмельницький був гетьманом Війська Запорозького та лідером Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої (1648–1657). Він отримав освіту в єзуїтській колегії у Львові, а також мав військовий досвід у польській армії, що допомогло йому розробляти ефективні стратегії. Хмельницький вміло використовував тактику партизанської війни, маневрування та дипломатію. Його перемоги в битвах під Жовтими Водами (1648), Корсунем (1648) та Пилявцями (1648) стали ключовими моментами у боротьбі за незалежність України.
Максим Кривоніс (?-1648)
Максим Кривоніс був одним із найталановитіших полковників Богдана Хмельницького. Він відзначився в битвах під Пилявцями та Львовом, демонструючи неабиякий військовий хист та хоробрість. Його тактичні рішення часто ставали вирішальними у здобутті перемог над польськими військами.
История
Іван Богун (близько 1618–1664)
Іван Богун був видатним козацьким полковником, який прославився своєю майстерністю у веденні боїв проти польських та інших іноземних військ. Він брав участь у багатьох ключових битвах, включаючи Берестецьку битву 1651 року, де його рішучі дії допомогли врятувати козацьке військо від повного розгрому.
Навчання та становлення козацьких воєначальників.
Багато козацьких лідерів походили з різних прошарків суспільства. Деякі, як-от Петро Сагайдачний та Богдан Хмельницький, здобували освіту в тогочасних навчальних закладах, що надавало їм глибокі знання з військової справи, дипломатії та управління. Інші, як Іван Сірко, отримували військовий досвід безпосередньо на полі бою, піднімаючись по щаблях військової ієрархії завдяки особистій хоробрості, стратегічному мисленню та лідерським якостям. Козацьке військо було демократичним за своєю суттю, і кожен козак мав можливість проявити себе та досягти високих посад, якщо демонстрував відповідні здібності та відданість справі.
Ці видатні козацькі воєначальники залишили глибокий слід в історії України, демонструючи приклади мужності, стратегічного мислення та непохитної волі до свободи.
Поділися постом та не забуть про👍
post.reposted:Меморіал.ua
04.04.202506:02
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Старший солдат Володимир Добровольський поліг 15 листопада 2024 року під час бойового завдання у Курській області в РФ. Герою було 26 років.
Володимир жив у місті Подільськ на Одещині. Працював на металобазі та в різних закладах харчування. Дуже любив історію: обожнював дивитися історичні фільми та читати книги. Чудово готував. Хотів по закінченню війни відкрити свій заклад. Любив грати в шахи – вигравав майже всі поєдинки з друзями.
У листопаді 2019 року вирішив піти на військову службу та підписав контракт зі ЗСУ. Служив у 73-му морському центрі спеціальних операцій ССО. У квітні 2024 року його перевели у військову частину А5011.
У Володимира залишилися батьки, двоюрідна сестра та цивільна дружина.
Старший солдат Володимир Добровольський поліг 15 листопада 2024 року під час бойового завдання у Курській області в РФ. Герою було 26 років.
Володимир жив у місті Подільськ на Одещині. Працював на металобазі та в різних закладах харчування. Дуже любив історію: обожнював дивитися історичні фільми та читати книги. Чудово готував. Хотів по закінченню війни відкрити свій заклад. Любив грати в шахи – вигравав майже всі поєдинки з друзями.
У листопаді 2019 року вирішив піти на військову службу та підписав контракт зі ЗСУ. Служив у 73-му морському центрі спеціальних операцій ССО. У квітні 2024 року його перевели у військову частину А5011.
«Вова був дуже доброю, світлою та щирою людиною. Завжди допомагав всім, хто просив. Він був дуже начитаним, дуже розумним, розбирався майже у всіх сферах життя. Мріяв про діточок та велику щасливу сім'ю, але ми не встигли…» – розповіла кохана Ірина Відлацька.
У Володимира залишилися батьки, двоюрідна сестра та цивільна дружина.
03.04.202516:08
https://www.youtube.com/watch?v=4BNYUQuDAzk
Горілки пити не будемо! Уривок з фільму Пропала Грамота.
Поділися постом та не забуть про👍
Горілки пити не будемо! Уривок з фільму Пропала Грамота.
Поділися постом та не забуть про👍
03.04.202511:59
Козаки і алкоголь.⚔️🔥💪
Почнемо з головного – що ж козаки пили? А пили вони все, що горить, шкварчить, піною котиться або хоча б трохи булькає в діжці.
Перше місце, звісно, займала знаменита українська горілка, або ж «горілочка». Виготовляли її з зерна, найчастіше жита чи пшениці, хоча нерідко в хід ішов і буряковий спирт. Але то вже для особливо стійких. Робили горілку не тільки на самій Січі, а й на хуторах, у шинках при козацьких слободах, а в особливо жорсткі часи – просто під відкритим небом, аби не заглушити перегінним кубом сусідню козацьку хату.
Окрім горілки, популярністю користувалися медовуха і пиво. Медовуха – це, по суті, алкогольний компот із меду, води і дріжджів. Часом у нього додавали хміль, а часом і ще щось «від душі» – залежно від фантазії бджолярів. Пиво було домашнім, із житнього чи ячмінного солоду, але козаки його пили мало – занадто швидко вивітрювалося, а це було несолідно. Ще один популярний напій – брага, тобто недоперегнаний самогон. Він ідеально підходив для тих, кому не терпілося «догнатися» після важкого походу.
А тепер про місця, де все це продавалося. Навколо кожної Січі виростали базари, а що є базар без корчми? Нічого! Тому шинків було багато, і ними володіли або багатші козаки, або євреї-корчмарі, які знали: козак на війні – грізний лицар, а в шинку – ідеальний клієнт, який міг залишити за ніч і гроші, і зброю, і навіть власний кунтуш, а на ранок піти шукати позичку в товариша.
Щодо корчмарів, то їхня доля була дуже специфічною. Їх терпіли, але не любили. Бо якщо козак пив, то це було його право, а якщо корчмар наживався на цьому – це вже злочин. Іноді, коли «старшина» особливо злилася на власників шинків, ті могли прокинутися десь на плоту посеред Дніпра, із «попередженням» у вигляді розбитої діжки. Але якщо корчмар був хитрим і давав козакам борг, то міг навіть заслужити їхню повагу.
А що відбувалося, коли козаки вже хильнули зайвого? Ну, спершу вони співали – обов’язково на всю силу легенів. Далі починалася стрільба. І якщо влучання по монеті у повітрі було розвагою для буднів, то постріл у пляшку, поставлену на чиюсь голову, був справжнім «екзаменом» для найсміливіших. Часом замість пляшки використовували кухоль пива – на випадок, якщо промажуть, щоб не пропадало добро.
Щодо «заядлих» пияків, то їх на Січі терпіли рівно до того моменту, поки вони не починали втрачати боєздатність. Якщо козак напивався, але лишався воїном – нехай. А якщо він пив більше, ніж бився, – його могли спокійно викинути зі Січі, причому буквально: вивести за ворота і сказати «гуляй». У походах же за надмірне пияцтво били булавами по спині або прив’язували до воза – щоб протверезів, поки всі йшли далі.
А загалом, козаки ставилися до алкоголю так само, як до війни: якщо вже пити – то пити, а якщо вже гуляти – то так, щоб на ранок не згадати, як ти раптом опинився в чужому кунтуші і без чобіт.
Поділися постом та не забуть про👍
Почнемо з головного – що ж козаки пили? А пили вони все, що горить, шкварчить, піною котиться або хоча б трохи булькає в діжці.
Перше місце, звісно, займала знаменита українська горілка, або ж «горілочка». Виготовляли її з зерна, найчастіше жита чи пшениці, хоча нерідко в хід ішов і буряковий спирт. Але то вже для особливо стійких. Робили горілку не тільки на самій Січі, а й на хуторах, у шинках при козацьких слободах, а в особливо жорсткі часи – просто під відкритим небом, аби не заглушити перегінним кубом сусідню козацьку хату.
Окрім горілки, популярністю користувалися медовуха і пиво. Медовуха – це, по суті, алкогольний компот із меду, води і дріжджів. Часом у нього додавали хміль, а часом і ще щось «від душі» – залежно від фантазії бджолярів. Пиво було домашнім, із житнього чи ячмінного солоду, але козаки його пили мало – занадто швидко вивітрювалося, а це було несолідно. Ще один популярний напій – брага, тобто недоперегнаний самогон. Він ідеально підходив для тих, кому не терпілося «догнатися» після важкого походу.
А тепер про місця, де все це продавалося. Навколо кожної Січі виростали базари, а що є базар без корчми? Нічого! Тому шинків було багато, і ними володіли або багатші козаки, або євреї-корчмарі, які знали: козак на війні – грізний лицар, а в шинку – ідеальний клієнт, який міг залишити за ніч і гроші, і зброю, і навіть власний кунтуш, а на ранок піти шукати позичку в товариша.
Щодо корчмарів, то їхня доля була дуже специфічною. Їх терпіли, але не любили. Бо якщо козак пив, то це було його право, а якщо корчмар наживався на цьому – це вже злочин. Іноді, коли «старшина» особливо злилася на власників шинків, ті могли прокинутися десь на плоту посеред Дніпра, із «попередженням» у вигляді розбитої діжки. Але якщо корчмар був хитрим і давав козакам борг, то міг навіть заслужити їхню повагу.
А що відбувалося, коли козаки вже хильнули зайвого? Ну, спершу вони співали – обов’язково на всю силу легенів. Далі починалася стрільба. І якщо влучання по монеті у повітрі було розвагою для буднів, то постріл у пляшку, поставлену на чиюсь голову, був справжнім «екзаменом» для найсміливіших. Часом замість пляшки використовували кухоль пива – на випадок, якщо промажуть, щоб не пропадало добро.
Щодо «заядлих» пияків, то їх на Січі терпіли рівно до того моменту, поки вони не починали втрачати боєздатність. Якщо козак напивався, але лишався воїном – нехай. А якщо він пив більше, ніж бився, – його могли спокійно викинути зі Січі, причому буквально: вивести за ворота і сказати «гуляй». У походах же за надмірне пияцтво били булавами по спині або прив’язували до воза – щоб протверезів, поки всі йшли далі.
А загалом, козаки ставилися до алкоголю так само, як до війни: якщо вже пити – то пити, а якщо вже гуляти – то так, щоб на ранок не згадати, як ти раптом опинився в чужому кунтуші і без чобіт.
Поділися постом та не забуть про👍
Рекорды
20.08.202423:59
1.7KПодписчиков30.06.202423:59
2400Индекс цитирования02.01.202423:59
321Охват одного поста04.01.202423:59
260Охват рекламного поста11.02.202523:59
13.41%ER02.01.202423:59
21.85%ERRИстория изменений канала
Войдите, чтобы разблокировать больше функциональности.
