Відколи обертається дьонер кебаб, чому слово “обертайло” в англійській мові це лайка, і до чого тут собаки
Сьогодні мені зранку прийшов емейл, що нагадав про дуже неприємну історію з професійного минулого, тому звиняйте, для заспокоєння моїх нервів текст буде довгенький - але, сподіваюся, цікавий.
Нещодавно Анонімний автор 18го століття згадав уривок з мемуарів османського подорожника Евлія Челебі, який засвідчив існування механізму для обертання кебаба в Криму в середині 17го століття. Я розговорилася з Автором і полізла копати далі. Для цього навіть написала колишньому товаришеві по докторантурі Александру Шопову, який спеціалізується на історії харчування в Османський імперії. Алекс мені відписав, що кебабний механізм описано ще в середині 16го століття. А вчора прислав посилання на джерело.
Отож османський мандрівник та астроном Авнер Бен Закен у 1546му році в Стамбулі побудував “обертальний механізм для шиш-кебаба”. Як саме виглядав і діяв цей механізм, у мене інформації нема, але були якісь туманні спогади про обертальні механізми на кухнях західноєвропейських магнатів. Тому я почала гуглити джерела англійською і багато цікавого дізналася в процесі.
По перше, згадка про обертальний механізм у Стамбулі 16го століття не є єдиною. Арабський вчений та інженер Такі аль-Дін подає опис парового (!) механізму в 1551му році. Правда, невідомо, чи це був кабінетний винахід, або ж він мав практичне застосування.
А от по західній Європі все ше цікавіше. Історія така. В Середні віки, коли, як пам'ятаємо, хлібні печі були далеко не в кожній оселі, поширеним методом готування м'яса було смаження на відкритому вогнищі. Якщо йшлося про крупний відруб або цілу тушу, для їстівного результату треба було постійно обертати м'ясо паралельно з вогнищем. Для цього спершу використовували людську працю. Тобто треба було тупо сидіти кілька годин коло і руцями вертіти рожен, з ризиком опіків і вдихаючи дим. Робота ця була настільки мало престижною, що слово “обертайло” (turnspit) в англійській мові набуло негативної конотації, щось у дусі “синку, будеш погано вчитися в школі - підеш у ПТУ”.
Механізація процесу цікавила думку тодішніх інженерів вже в часи пізнього Середньовіччя. Спершу до справи підключили годинниковий механізм, де джерелом енергії були гирі (хто бачив годинник із зозулею, то розуміє). Гиря повільно опускалася, обертаючи зубчаті колеса, а ті, за допомогою шкіряного чи ланцюгового пасу передачі, обертали рожен. Кухарям лишалося лише регулярно піднімати гирю (зображення в коментарях). Рожен розташовувався горизонтально.
Цей механізм був великим і дорогим. Він зберігся, приміром, у французькому королівському замку Шенонсо, а також засвідчений в інших панських оселях, корчмах і лікарнях 16го - 17го століть. Приватні особи його собі дозволити не могли.
Проте немає меж людській вигадливості. В Британії придумали обертальний механізм, де джерелом енергії був… собака, який, мов білка, біг у колесі. Вивели навіть спеціальну породу, Turnspit dog - така собі кремезна такса на коротких ніжках. Офтопом, з Вікіпедії, наводжу курйозну історію. Британські панії настільки любили своїх песиків, або настільки звикли до комфорту, що брали їх з собою до церкви, де собаки мостлися на підлозі та гріли власницям ноги. І от, одного разу проповідь із казальниці виголошував, не мало не багато, якийся єпископ. Коли достойник згадав про колесо пророка Єзекіїля, песики, зачувши слово “wheel”, повибігали з-під спідниць і з гавкотом ринули на вихід.
Окрім “собачих” та годинникових обертальних механізмів, існували й більш екзотичні типи. Про паровий я вже згадувала. Інший, де джерелом енергії було гаряче повітря, що рухало гребне колесо з лопатями під кутом, вперше описав Леонардо да Вінчі. Шматок м’яса в ньому не закріплювалися на рожні, а крутився, підвішений над вогнищем. На практиці ця модель набула певного поширення, але мала недоліки: через кіптяву, механізм треба було постійно чистити, та й знімати м’ясо з вогню було небезпечно.
