Accreditation accepted
11.02.202512:16
Поки я відновлююсь від IFFR і готую відео які, обіцяю, підвантажу сюди завтра, почитайте моє інтервʼю з Ольгою Черних про її чудовий док "Фото на памʼять". Розмовляли ще перед Ji.Hlava, і нарешті оубліковано для чеських колег з Dok.revue.
Ось така краса у нас:
You convey these chaotic elements with an experimental approach, crystallising them through different visuals and editing. This is interesting given that you worked for a long time as a commercial cinematographer and therefore you had a different visual code. But in the end, you reproduced your understanding of the phenomenon of memory, its destruction and attempts to understand it through the graininess and chaos of the whole image.
Yes, because it has to be grainy with a complex texture, made up of eclectic materials. I think this footage works for the story, because our memory is non-linear and consists of fragments.
With film, I wanted to reflect this process in the brain, when we try to remember an old event, and something flashes in front of our eyes, and immediately the picture changes to another random story, detached from the original one and in completely different colours. However, these constant jumps from different parts of the brain eventually create a picture of this story that we are trying to remember.
I think that these fragments could only be visually conveyed by an eclectic combination of archival material, photographs, CCTV cameras, super zoom or macro. That is, these are some different pieces, a jigsaw puzzle.
Ось така краса у нас:
You convey these chaotic elements with an experimental approach, crystallising them through different visuals and editing. This is interesting given that you worked for a long time as a commercial cinematographer and therefore you had a different visual code. But in the end, you reproduced your understanding of the phenomenon of memory, its destruction and attempts to understand it through the graininess and chaos of the whole image.
Yes, because it has to be grainy with a complex texture, made up of eclectic materials. I think this footage works for the story, because our memory is non-linear and consists of fragments.
With film, I wanted to reflect this process in the brain, when we try to remember an old event, and something flashes in front of our eyes, and immediately the picture changes to another random story, detached from the original one and in completely different colours. However, these constant jumps from different parts of the brain eventually create a picture of this story that we are trying to remember.
I think that these fragments could only be visually conveyed by an eclectic combination of archival material, photographs, CCTV cameras, super zoom or macro. That is, these are some different pieces, a jigsaw puzzle.
24.01.202510:32
Sundance розпочався, новий фільм Чернова вчора здобув прем’єру, ось перші реакції
Я вже готуюсь піднімати всесвітній скандал через те що мені не дають скрінер, тож не перемикайтесь.
Я вже готуюсь піднімати всесвітній скандал через те що мені не дають скрінер, тож не перемикайтесь.
31.10.202414:33
Зараз я знаходжусь по запрошенню на кінофестивалі Ji.Hlava в Чеській Республіці. Я донедавна нічого не знала про цей фест, однак, як виявилось це один з найбільших документальних кінофестивалів в Європі з великою програмою. Тут конкурси різного масштабу, пітчинги, ретроспективи, навіть Цая Мінляна привезли особисто.
А я така зараза подивилась аж НУЛЬ фільмів в кінотеатрі, адже сиджу в прес центрі і пишу. (он аж рецензію на "БожеВільні" написала, тут можна почитати).
Вечорами дивлюсь скрінери документального кіно в онлайн бібліотеці. Фестиваль дуже приємний, в селекції багато українського кіно, про яке я сподіваюсь напишу сюди згодом пару слів. Також, вчора фільм Аліси Коваленко "With Love, from the Frontline" виграв 40.000 євро на продакшн саппорт.
А я така зараза подивилась аж НУЛЬ фільмів в кінотеатрі, адже сиджу в прес центрі і пишу. (он аж рецензію на "БожеВільні" написала, тут можна почитати).
Вечорами дивлюсь скрінери документального кіно в онлайн бібліотеці. Фестиваль дуже приємний, в селекції багато українського кіно, про яке я сподіваюсь напишу сюди згодом пару слів. Також, вчора фільм Аліси Коваленко "With Love, from the Frontline" виграв 40.000 євро на продакшн саппорт.
22.10.202412:37
Hard Truths, dir. Mike Leigh
Це історія про темношкіру жінку, вона ж мати, дружина й сестра. У неї абсолютно розхитана нервова система посилена серйозною стадією ОКР. Звичайні голуби на подвір’ї можуть довести її до такої істерики, що решту дня вона ходитиме містом і ображатиме людей. А поводить вона себе так, бо відчуває себе самотньо й нещасливо.
Майк Лі – справжній динозавр. Він ледве на сцену зібрався, а знімає так наче йому двадцять.
Без жодного претензійного пафосу працює з простими засобами кіновиразу, щоб екранізувати універсальний коментар на те, чому ми інколи поводимось як мразь. Отак Майк Лі (знову) створив ідеальний фільм.
Hard Truths це безумовно перформанс-лід фільм. Маріан Жан-Баптіст дарує приголомшливу гру рівня Джини Роулендс: видає п'ятихвилинні істеричні монологи, майстерно володіє своєю мімікою та мовою тіла. Великий талант настільки ідеально влучити в викликану емоцію на межі ненависті й співчуття.
Здається цьогоріч це вперше коли auteur не розчарував. Лі просто працює в класичній експозиції соціального реалізму, відображаючи маленьку людину в ненажерливому мегаполісі — ідеальна прем’єра для Лондонського кінофестивалю, і найкращий фільм який я бачила на ньому.
Nightbitch, dir. Marielle Heller
А ось це те що я називаю EVIL cinema. Коли фільм не просто поганий, а прямо таки шкідливий.
Героїня Емі Адамс народила синочку в шлюбі з абсолютним мудаком. Колись вона була мисткинею, а зараз вона готує, прибирає, товстішає. А ще у неї починає рости хвіст, адже вона трансформується у собаку.
Не треба братися за фем боді горор якщо ти не розумієш його базовий канон — фізичну й ментальну трансформацію. У режисерки трансформація це якийсь рандом. Тобто героїня просто побігала як собачка перебуваючи на дні, а потім одного дня вирішила просто перестати. Чому вона навчилась цими ночами, та як так можливо взяти контроль над своїм тілом знов? Фільм цього не розуміє, обмежується лише натяками.
І це був би звичайний черговий Netflix trash, якби не одне "але", яке перетворює фільм на платонічне зло. Коли після вагомих причин та слідств важкої післяродової депресії, прям глибокого занурення у деталі та обставини цієї соціальної тюрми (зокрема фінансово), одного дня героїня з легкістю відкриває галерею і все стає прекрасно. Робити фільм для жінок зі схожим досвідом, настільки реалістично занурити у деталі післяродової депресії, а закінчити фільм на такій утопічній ноті – це просто неповага до своїх глядачок.
Монтаж і графіка – повний крінж, суголосний логіці фільму, виглядає дешево та неталановито. Дуже шкода Емі Адамс, їй терміново треба знятися в нормальному фільмі. НЕ треба дивитись Nightbitch.
А ще були дві достойні стрічки, які скоро приїдуть на "Молодість". Це "Universal Language" Ренкіна, одна з найрозумніших, абсолютно чарівних стрічок за цей circuit, а також “Under the Volcano” Коцура — рідкісний приклад нормально кіно знятого вестернами про повномасштабну війну в Україні.
Отакий lowkey у мене був LFF. Повний список переглянутого не роблю, але можна подивитись в щоденнику на letterboxd. Я подивилась всього 10 фільмів, але я понабирала купу крутих інтерв’ю і побувала на крутих вечірках, дякую Золотому Глобусу за це. Тізерю в коментарях.
Це історія про темношкіру жінку, вона ж мати, дружина й сестра. У неї абсолютно розхитана нервова система посилена серйозною стадією ОКР. Звичайні голуби на подвір’ї можуть довести її до такої істерики, що решту дня вона ходитиме містом і ображатиме людей. А поводить вона себе так, бо відчуває себе самотньо й нещасливо.
Майк Лі – справжній динозавр. Він ледве на сцену зібрався, а знімає так наче йому двадцять.
Без жодного претензійного пафосу працює з простими засобами кіновиразу, щоб екранізувати універсальний коментар на те, чому ми інколи поводимось як мразь. Отак Майк Лі (знову) створив ідеальний фільм.
Hard Truths це безумовно перформанс-лід фільм. Маріан Жан-Баптіст дарує приголомшливу гру рівня Джини Роулендс: видає п'ятихвилинні істеричні монологи, майстерно володіє своєю мімікою та мовою тіла. Великий талант настільки ідеально влучити в викликану емоцію на межі ненависті й співчуття.
Здається цьогоріч це вперше коли auteur не розчарував. Лі просто працює в класичній експозиції соціального реалізму, відображаючи маленьку людину в ненажерливому мегаполісі — ідеальна прем’єра для Лондонського кінофестивалю, і найкращий фільм який я бачила на ньому.
Nightbitch, dir. Marielle Heller
А ось це те що я називаю EVIL cinema. Коли фільм не просто поганий, а прямо таки шкідливий.
Героїня Емі Адамс народила синочку в шлюбі з абсолютним мудаком. Колись вона була мисткинею, а зараз вона готує, прибирає, товстішає. А ще у неї починає рости хвіст, адже вона трансформується у собаку.
Не треба братися за фем боді горор якщо ти не розумієш його базовий канон — фізичну й ментальну трансформацію. У режисерки трансформація це якийсь рандом. Тобто героїня просто побігала як собачка перебуваючи на дні, а потім одного дня вирішила просто перестати. Чому вона навчилась цими ночами, та як так можливо взяти контроль над своїм тілом знов? Фільм цього не розуміє, обмежується лише натяками.
І це був би звичайний черговий Netflix trash, якби не одне "але", яке перетворює фільм на платонічне зло. Коли після вагомих причин та слідств важкої післяродової депресії, прям глибокого занурення у деталі та обставини цієї соціальної тюрми (зокрема фінансово), одного дня героїня з легкістю відкриває галерею і все стає прекрасно. Робити фільм для жінок зі схожим досвідом, настільки реалістично занурити у деталі післяродової депресії, а закінчити фільм на такій утопічній ноті – це просто неповага до своїх глядачок.
Монтаж і графіка – повний крінж, суголосний логіці фільму, виглядає дешево та неталановито. Дуже шкода Емі Адамс, їй терміново треба знятися в нормальному фільмі. НЕ треба дивитись Nightbitch.
А ще були дві достойні стрічки, які скоро приїдуть на "Молодість". Це "Universal Language" Ренкіна, одна з найрозумніших, абсолютно чарівних стрічок за цей circuit, а також “Under the Volcano” Коцура — рідкісний приклад нормально кіно знятого вестернами про повномасштабну війну в Україні.
Отакий lowkey у мене був LFF. Повний список переглянутого не роблю, але можна подивитись в щоденнику на letterboxd. Я подивилась всього 10 фільмів, але я понабирала купу крутих інтерв’ю і побувала на крутих вечірках, дякую Золотому Глобусу за це. Тізерю в коментарях.
13.10.202409:14
Дуже неочікувано підкрався BFI London Film Festival.
Так приємно коли на фестиваль не треба їхати, а він сам приїжджає до тебе. Навіть якщо сам фестиваль не дуже. Торік я детально розписала чому LFF мені не подобається, але слід віддати належне — вони зробили систему онлайн бронювань!
Але я все ще не розумію їх програмінг. В основному конкурсі Венеційська Дея Кулубегашвілі разом з дебютантами ноунеймами. Інші 180+ фільмів розсортовані за емоціями які мають виникнути під час перегляду (???)
Тому ходимо ми не на програми, а безпосередньо тайтли. В меню — Канни з Венецією, а також багато Торонто і трішки Нью-Йорка. Отже, я стабільно дивлюсь кіно на +- три зірочки. Починаю повільно вивантажувати щітпост.
Blitz, Steve McQueen
Щоб Стів Макквін не знімав — воно буде про расизм і те яка погана Британія. Ну, а ми і не проти.
Сірша Ронан грає мати, яка відправляє свого сина на евакуацію. Син — позашлюбний від темношкірого коханця з минулого життя. Тому бідна дитинка переживає не тільки бомби, а й аб‘юз. Збігає з евакуаційного потяга назад в Лондон і власне це і є фільм. Екранізація пісні про "маленького мамонтенка".
Взагалі «Бліц» скоріше вдале кіно, адже туди вкладена якась неймовірна кількість грошей. Я щиро давно не пам’ятаю настільки масштабного воєнного кіно, з літаками й мертвими тілами. Вийшло надто драматично і трішечки про все і водночас. Текст вже здала, а фільм вийде на Appe TV 11.11.
Nickel Boys, dir. RaMell Ross
Це історія (екранізація?) про двох темношкірих друзів, які потрапляють у варварську виправну інституцію для неповнолітніх. Режисер розповідає пропонує настільки суб’єктивну нарацію, що весь фільм знято через POV. Ngl — дивитись на це фізично складно, але водночас ця винахідливість з фреймінгами й мізансценами які обмежують себе саме цим POV воно подекуди вражає. Ах, а ще — колажі й поєднання документальних світлин з відзнятим матеріалом. Розумне й тонке кіно, яке не буде показувати насилля чи розгортати гучну драму. Буде гриміти на «Оскарі», американці в захваті.
Conclave, dir. Edward Berger
Бергер, який «на західному фронті без змін» знов екранізував роман. Конклав це вибори нового папи Римського. У фільмі ці вибори проводить кардинал Ральф Файнс, а ще там грає Стенлі Туччі, Ізабелла Росселіні (дивовижна роль на п’ять реплік) та інші.
Неочікувано «Конклав» вийшов квір комедією з фатальним плот твістом? Мені фільм найбільше сподобався дозованими жартами про архаїчність церкви, в яку с силою прориваються сучасні технології — шановні кардинали курять вейпи, а церква облаштована електричними жалюзями.
В українському прокаті в кінці осені, так само як і моє інтерв‘ю з акторами.
Далі буде
Так приємно коли на фестиваль не треба їхати, а він сам приїжджає до тебе. Навіть якщо сам фестиваль не дуже. Торік я детально розписала чому LFF мені не подобається, але слід віддати належне — вони зробили систему онлайн бронювань!
Але я все ще не розумію їх програмінг. В основному конкурсі Венеційська Дея Кулубегашвілі разом з дебютантами ноунеймами. Інші 180+ фільмів розсортовані за емоціями які мають виникнути під час перегляду (???)
Тому ходимо ми не на програми, а безпосередньо тайтли. В меню — Канни з Венецією, а також багато Торонто і трішки Нью-Йорка. Отже, я стабільно дивлюсь кіно на +- три зірочки. Починаю повільно вивантажувати щітпост.
Blitz, Steve McQueen
Щоб Стів Макквін не знімав — воно буде про расизм і те яка погана Британія. Ну, а ми і не проти.
Сірша Ронан грає мати, яка відправляє свого сина на евакуацію. Син — позашлюбний від темношкірого коханця з минулого життя. Тому бідна дитинка переживає не тільки бомби, а й аб‘юз. Збігає з евакуаційного потяга назад в Лондон і власне це і є фільм. Екранізація пісні про "маленького мамонтенка".
Взагалі «Бліц» скоріше вдале кіно, адже туди вкладена якась неймовірна кількість грошей. Я щиро давно не пам’ятаю настільки масштабного воєнного кіно, з літаками й мертвими тілами. Вийшло надто драматично і трішечки про все і водночас. Текст вже здала, а фільм вийде на Appe TV 11.11.
Nickel Boys, dir. RaMell Ross
Це історія (екранізація?) про двох темношкірих друзів, які потрапляють у варварську виправну інституцію для неповнолітніх. Режисер розповідає пропонує настільки суб’єктивну нарацію, що весь фільм знято через POV. Ngl — дивитись на це фізично складно, але водночас ця винахідливість з фреймінгами й мізансценами які обмежують себе саме цим POV воно подекуди вражає. Ах, а ще — колажі й поєднання документальних світлин з відзнятим матеріалом. Розумне й тонке кіно, яке не буде показувати насилля чи розгортати гучну драму. Буде гриміти на «Оскарі», американці в захваті.
Conclave, dir. Edward Berger
Бергер, який «на західному фронті без змін» знов екранізував роман. Конклав це вибори нового папи Римського. У фільмі ці вибори проводить кардинал Ральф Файнс, а ще там грає Стенлі Туччі, Ізабелла Росселіні (дивовижна роль на п’ять реплік) та інші.
Неочікувано «Конклав» вийшов квір комедією з фатальним плот твістом? Мені фільм найбільше сподобався дозованими жартами про архаїчність церкви, в яку с силою прориваються сучасні технології — шановні кардинали курять вейпи, а церква облаштована електричними жалюзями.
В українському прокаті в кінці осені, так само як і моє інтерв‘ю з акторами.
Далі буде
02.02.202513:51
А ось це ваш адмін
щойно провели наш Tiger Talk, було просто супер, деталі і більше контенту згодом ✨
щойно провели наш Tiger Talk, було просто супер, деталі і більше контенту згодом ✨
Не удалось получить доступ
к медиа контенту
к медиа контенту
10.01.202507:25
Focus: Sergii Masloboishchykov/ IFFR 2025
Роттердам вирішив зробити велику ретроспективу Сергія Маслобойщикова, показати 13 його фільмів. Переглянувши ці фільми, вони зрозуміли що їм, скажімо, непросто декодувати зображене на екрані у текст.
Так сталось, що займалась цим всім я. 13 фільмів, різного хронометражу й жанру прилетіли мне на пошту, і я, як то кажучи – completely immersed myself. Миттєво зрозуміла чому їм була необхідна людина з того культурного поля, адже деякі фільми мені доводилось дивитись 4 рази, щоб зрозуміти що там до біса відбувається. Ну, наприклад, фільм "...від Булгакова":
Кіно Маслобойщикова не схоже ні на що. Воно дивує своєю формою, цим обсесивним нашаруванням пластичних форм, іншими видами мистецтв, якими він володіє. Завжди тяжіє до максимальної складності, на всіх рівнях. При цьому, його кіно завжди політичне, документальні фільми говорять про ідентичність і культуру. І не лише в його (чудових) Майдан доках, а більш експериментальних, як у фільмі "Дві сімʼї".
Його повнометражне ігрове зазирає у майбутнє. І якщо ви скоріш за все чули/дивились "Жозефіну та мишачий народ", то я наполегливо раджу подивитись "Шум вітру" 2002го року, вільну адаптацію Гете про одержимість тривогою. Я ось таке пишу:
А потім я передивилась "Ясу" останню в цій хронології, я була абсолютно вражена (набагато більше ніж під час голосування на Кіноколо). "Яса" це неймовірний імерсивний кіно-театр, є катарсисом поєднання його авторських рис. Всіх його артистичних талантів, що наче всю його фільмографію готувались до цього синтезу.
Врешті, написання синопсисів закінчується тим, що я буду проводити Tiger Talk. Говоритимемо з Сергієм про політичне (не)свідоме в його фільмах і також я проведу всі Q&A. Приходьте, пліз, нас слухати хто може.
Роттердам вирішив зробити велику ретроспективу Сергія Маслобойщикова, показати 13 його фільмів. Переглянувши ці фільми, вони зрозуміли що їм, скажімо, непросто декодувати зображене на екрані у текст.
Так сталось, що займалась цим всім я. 13 фільмів, різного хронометражу й жанру прилетіли мне на пошту, і я, як то кажучи – completely immersed myself. Миттєво зрозуміла чому їм була необхідна людина з того культурного поля, адже деякі фільми мені доводилось дивитись 4 рази, щоб зрозуміти що там до біса відбувається. Ну, наприклад, фільм "...від Булгакова":
Woland from Mikhail Bulgakov’s The Master and Margarita, the guide at the Bulgakov Museum, little Mikhail on his own, and his nanny, united in a single narrative in this experimental documentary inspired by the biography of the writer.
To approach this mysterious oeuvre the film combines the uncombinable. Re-enactments at Bulgakov’s house in the Podil neighbourhood are met with excerpts from films by Griffith, Lubitsch and Duvivier. The heady mix of storytelling techniques makes this film a hypnotising dream, confounding like the work of the writer himself.
Кіно Маслобойщикова не схоже ні на що. Воно дивує своєю формою, цим обсесивним нашаруванням пластичних форм, іншими видами мистецтв, якими він володіє. Завжди тяжіє до максимальної складності, на всіх рівнях. При цьому, його кіно завжди політичне, документальні фільми говорять про ідентичність і культуру. І не лише в його (чудових) Майдан доках, а більш експериментальних, як у фільмі "Дві сімʼї".
Його повнометражне ігрове зазирає у майбутнє. І якщо ви скоріш за все чули/дивились "Жозефіну та мишачий народ", то я наполегливо раджу подивитись "Шум вітру" 2002го року, вільну адаптацію Гете про одержимість тривогою. Я ось таке пишу:
Masloboishchykov shoots the film with a flying camera in an apocalyptic colour palette and sets it to a score based on the music of Schubert, which, together with the sounds of rain and wind, convey these feelings metaphysically
А потім я передивилась "Ясу" останню в цій хронології, я була абсолютно вражена (набагато більше ніж під час голосування на Кіноколо). "Яса" це неймовірний імерсивний кіно-театр, є катарсисом поєднання його авторських рис. Всіх його артистичних талантів, що наче всю його фільмографію готувались до цього синтезу.
Врешті, написання синопсисів закінчується тим, що я буду проводити Tiger Talk. Говоритимемо з Сергієм про політичне (не)свідоме в його фільмах і також я проведу всі Q&A. Приходьте, пліз, нас слухати хто може.
29.10.202418:14
Дуже пишаюсь цим матеріалом, так само як і фактом, що Мохаммад Расулоф очолює цьогорічне журі Молодості.
Написала про фільм в контексті сучасного іранського кінематографу, та задала режисерові кілька питань. Фільм, на жаль дивилась на скрінері ще влітку, і дуже хотіла б пережити цей досвід на великому екрані.
Написала про фільм в контексті сучасного іранського кінематографу, та задала режисерові кілька питань. Фільм, на жаль дивилась на скрінері ще влітку, і дуже хотіла б пережити цей досвід на великому екрані.
16.10.202415:32
Репорти з LFF пишуться. А поки я зробила топ 10 для КТК. На першому місці "Бруталіст", а далі порядок хаотичний.
03.09.202412:13
LET’S FUCKING GO
Ніколь Кідман — собака, яка їсть з рук Харрісона Дікінсона. Абсолютний бенгер, про що я написала багато слів.
Ніколь Кідман — собака, яка їсть з рук Харрісона Дікінсона. Абсолютний бенгер, про що я написала багато слів.
31.01.202511:15
Кілька слів в доповнення.
Я правда не очікувала що пост так розлетиться, і я надзвичайно вражена такою підтримкою. Дякую кожному хто пошерив і кожному хто прийшов до мене в особисті, намагаючись допомогти. Хто читає мене давно, знає що я завжди оминаю подібні висловлювання, але ось тут не витримала і вибачаюсь за лексикон!
Моєю головною метою було принести в дискурс цю сторону дискримінації теж, і підкреслити, як всі ці колоніальні відлуння в кіноіндустрії взаємопов’язані, і як сюрреалістично вони інколи виглядають. Втім кожен член індустрії, від наших чудових режисерів (без яких взагалі нічого б не існувало) і до наших критиків, які працюють попри все — колективно боремося за зміни, і я вірю що з часом стане краще.
Ще раз дякую кожному хто прийшов в коментарі й особисті, і пробачте що я не можу всім зараз відповісти. Чому? Бо я вже приїхала в Роттердам і сьогодні починаю перше з одинадцяти запланованих Q&A з Сергієм Маслобойщиковим, готуюсь і хвилююсь. Користуючись нагодою я рада поділитись своїм есеєм для фестивального каталогу, що тільки-но прийшов з друку. І в актуальному контексті, я презентую цю роботу як результат змін, в моєму випадку — присутності української кінокритики закордоном.
Обіцяю бути оптимістичнішою і не здаватись, обіймаю🥲🖤
Я правда не очікувала що пост так розлетиться, і я надзвичайно вражена такою підтримкою. Дякую кожному хто пошерив і кожному хто прийшов до мене в особисті, намагаючись допомогти. Хто читає мене давно, знає що я завжди оминаю подібні висловлювання, але ось тут не витримала і вибачаюсь за лексикон!
Моєю головною метою було принести в дискурс цю сторону дискримінації теж, і підкреслити, як всі ці колоніальні відлуння в кіноіндустрії взаємопов’язані, і як сюрреалістично вони інколи виглядають. Втім кожен член індустрії, від наших чудових режисерів (без яких взагалі нічого б не існувало) і до наших критиків, які працюють попри все — колективно боремося за зміни, і я вірю що з часом стане краще.
Ще раз дякую кожному хто прийшов в коментарі й особисті, і пробачте що я не можу всім зараз відповісти. Чому? Бо я вже приїхала в Роттердам і сьогодні починаю перше з одинадцяти запланованих Q&A з Сергієм Маслобойщиковим, готуюсь і хвилююсь. Користуючись нагодою я рада поділитись своїм есеєм для фестивального каталогу, що тільки-но прийшов з друку. І в актуальному контексті, я презентую цю роботу як результат змін, в моєму випадку — присутності української кінокритики закордоном.
Обіцяю бути оптимістичнішою і не здаватись, обіймаю🥲🖤
02.01.202520:31
У мене сьогодні вийшло золоте інтервʼю. Замість підводки й без зайвих слів листую топ 5 найкращих цитат:
1. І Ісус, і Дракула повстали з могили, і саме про них знято найбільше фільмів. У цьому є щось спільне.
2. "Окей, як би виглядав мертвий трансильванський дворянин?"
3. Такими були мої стосунки з Ніком Голтом – намагатися не підпалити його гарненьке личко.
4. А ще я постійно питав себе, чи його волосся на голові згнило в такій формі, чи його оригінальна зачіска просто так збереглась?
5. Щури завжди роблять все особливішим. Власне кажучи, я любитель тварин. Я навіть люблю щурів, якщо вони поводяться добре і не кусаються.
1. І Ісус, і Дракула повстали з могили, і саме про них знято найбільше фільмів. У цьому є щось спільне.
2. "Окей, як би виглядав мертвий трансильванський дворянин?"
3. Такими були мої стосунки з Ніком Голтом – намагатися не підпалити його гарненьке личко.
4. А ще я постійно питав себе, чи його волосся на голові згнило в такій формі, чи його оригінальна зачіска просто так збереглась?
5. Щури завжди роблять все особливішим. Власне кажучи, я любитель тварин. Я навіть люблю щурів, якщо вони поводяться добре і не кусаються.
28.10.202416:20
Мій топ 10 з «Молодості». Порядок — рандомний, фільми — чудові.
14.10.202412:36
а ось і "Бліц"
30.01.202516:15
Агресивний пост болі і відчаю.
Пройшло вже три тижні як я намагаюсь дістати скрінер нового фільма Мстислава Чернова. Я написала вісім листів Санденсівським піарникам, я підключила особисту менеджерку Мстислава, й особисто сам Мстислав знає наскільки я всіх заїбала і попросив надати мені скрінер, бо сам дійсно не може бо зайнятий більше за нас всіх.
Скрінера, як ви можете здогадатись, я так і не отримала. Але щойно майже отримала серцевий напад побачивши рецензію яка вийшла на одному відомому ліберальному російському медіа.
Ще раз: російське медіа опублікувало цю рецензію на документальний фільм про війну в Україні раніше ніж українське медіа.
Справа не лише в тому що я дуже хочу подивитись це кіно. І навіть не в тому що я буквально вирішила присвятити свою академічну освіту вивченню документального українського кіно, це нікого не хвилює. Для мене це битва принципова, адже в цій ситуації показово кристалізуються ставлення до української (кіно)преси закордоном.
Ми багато говоримо про дискримінацію членів української кіноіндустрії, але ніхто не говорить про те скільки, вибачте, хуйні ми з моїми колегами українськими кінокритиками і кінокритикинями вимушені ковтати від міжнародної індустрії. Не буду сильно заглиблюватись, бо на жаль я можу написати тезіс на цю тему, але якщо узагальнити, то це: незмінне ставлення до України як до обмеженої провінції, в найкращому випадку, під чим приховується щире здивування що в нашій країні є інтернет і кінопрокат і ми ще чогось там воліємо хотіти, інтерв’ю скрінери якусь комунікацію прозору хочемо. Ух ти, а ви хто такі блять взагалі, українська кінопреса, ви звідки повилазили — постійно висить в повітрі.
Це реальність в якій українцям дадуть 0 місць на круглому столі з Кроненбергом в Каннах, а росіянам 3 (моя реальна ситуація з останньої едиції). Тобто це реальність в якій російські критики мають легкий доступ до дуже багатьох речей, в той час як нам ці двері навіть і не відкривали. А ще відкрию секрет. Велику частку скрінерів доків про нашу війну я змогла дістати тільки через європейських колег.
Ще раз: українській кінокритикині не дають подивитись фільм про війну в Україні. Utterly surreal experience.
Раніше я думала я пишу хуйово. Потім я думала що у мене недостатньо велика циркуляція в медіа. Ні, це їбуча дискримінація яка не лікується ані якістю ані популярністю, на перевеликий жаль і я вже точно можу сказати що я це перевірила. І я не знаю яка реальність гірша, там де у росіян є гроші на акредитацію на Санденс чи та реальність де росіянам знову дали скрінер коли мій мейл був проігнорований.
Дуже і дуже сильно заїбало, мене це ображає до глибини душі і я правда не знаю що з цим робити.
Пройшло вже три тижні як я намагаюсь дістати скрінер нового фільма Мстислава Чернова. Я написала вісім листів Санденсівським піарникам, я підключила особисту менеджерку Мстислава, й особисто сам Мстислав знає наскільки я всіх заїбала і попросив надати мені скрінер, бо сам дійсно не може бо зайнятий більше за нас всіх.
Скрінера, як ви можете здогадатись, я так і не отримала. Але щойно майже отримала серцевий напад побачивши рецензію яка вийшла на одному відомому ліберальному російському медіа.
Ще раз: російське медіа опублікувало цю рецензію на документальний фільм про війну в Україні раніше ніж українське медіа.
Справа не лише в тому що я дуже хочу подивитись це кіно. І навіть не в тому що я буквально вирішила присвятити свою академічну освіту вивченню документального українського кіно, це нікого не хвилює. Для мене це битва принципова, адже в цій ситуації показово кристалізуються ставлення до української (кіно)преси закордоном.
Ми багато говоримо про дискримінацію членів української кіноіндустрії, але ніхто не говорить про те скільки, вибачте, хуйні ми з моїми колегами українськими кінокритиками і кінокритикинями вимушені ковтати від міжнародної індустрії. Не буду сильно заглиблюватись, бо на жаль я можу написати тезіс на цю тему, але якщо узагальнити, то це: незмінне ставлення до України як до обмеженої провінції, в найкращому випадку, під чим приховується щире здивування що в нашій країні є інтернет і кінопрокат і ми ще чогось там воліємо хотіти, інтерв’ю скрінери якусь комунікацію прозору хочемо. Ух ти, а ви хто такі блять взагалі, українська кінопреса, ви звідки повилазили — постійно висить в повітрі.
Це реальність в якій українцям дадуть 0 місць на круглому столі з Кроненбергом в Каннах, а росіянам 3 (моя реальна ситуація з останньої едиції). Тобто це реальність в якій російські критики мають легкий доступ до дуже багатьох речей, в той час як нам ці двері навіть і не відкривали. А ще відкрию секрет. Велику частку скрінерів доків про нашу війну я змогла дістати тільки через європейських колег.
Ще раз: українській кінокритикині не дають подивитись фільм про війну в Україні. Utterly surreal experience.
Раніше я думала я пишу хуйово. Потім я думала що у мене недостатньо велика циркуляція в медіа. Ні, це їбуча дискримінація яка не лікується ані якістю ані популярністю, на перевеликий жаль і я вже точно можу сказати що я це перевірила. І я не знаю яка реальність гірша, там де у росіян є гроші на акредитацію на Санденс чи та реальність де росіянам знову дали скрінер коли мій мейл був проігнорований.
Дуже і дуже сильно заїбало, мене це ображає до глибини душі і я правда не знаю що з цим робити.
01.11.202415:28
Нещодавно зідзвонилась з Раду Жуде й Крістіаном Ференц-Флатцом щоб поговорити про їх новий фільм «Вісім листівок з утопії». Це 71-хвилинний аудіовізуальний мем повністю змонтований з рекламних роликів, і є чимось щось посеред метаіронічного приколу та серйозного академ рисерча. Шедевр, пʼять зірок.
Обговорюємо процес створення, проводимо паралелі між українською та румунською рекламою у 90х, а також Пепсі-колу й паралелі з Добкіним (шо?).
Дивитись завтра на Молодості.
Обговорюємо процес створення, проводимо паралелі між українською та румунською рекламою у 90х, а також Пепсі-колу й паралелі з Добкіним (шо?).
Дивитись завтра на Молодості.
25.10.202415:19
Ще на Берлінале я подивилась прекрасний Чеський документальний фільм "I’m Not Everything I Want to Be" про фотографку Libuše Jarcovjáková, яка знімала маргіналізоване суспільство після Празької весни і робить це до сьогодні.
Абсолютно прекрасний фільм зроблений зі слайд шоу десятків тисяч фотографій. Фільм вже можна подивитись онлайн.
Написала рецензію для EEFB, і там же опублікувала інтервʼю з режисеркою та протагоністкою.
Абсолютно прекрасний фільм зроблений зі слайд шоу десятків тисяч фотографій. Фільм вже можна подивитись онлайн.
Написала рецензію для EEFB, і там же опублікувала інтервʼю з режисеркою та протагоністкою.
14.10.202408:55
Вриваюсь на Kyiv Independent з фічером про етику в українському документальному кіно 2024го року. Які ризики приніс «20 днів в Маріуполі» та як українська документалістика винахідливо уникає їх.
Показано 1 - 18 из 18
Войдите, чтобы разблокировать больше функциональности.