Чому буття, а не ніщо?

Актуалізована політичними подіями, історія заселення Ґренландії і Північної Америки (або, як казали самі учасники подій — Вінланду) скандинавськими мореплавцями постає в новому світлі.

Що спонукало Ейріка Рудого і Торфінна Сподіваного полишити рідну Ісландію і пуститися на пошуки нових земель? Чому Ґренландію назвали Зеленим краєм? Як велося новоприбулим із місцевим населенням? І до чого тут живі мерці?

Хитросплетіння історії і містики знову й знову нагадує нам про одвічну непосидючість європейської людини. Ці твори є водночас і літописом подій, і захоплюючою пригодницькою картиною на тлі виноградних лоз і Ґуннбйорнових шхер. З півночі європейської до півночі американської — ось який шлях прокладено в цій книзі.

Доба вікінґів ще ніколи не була настільки близькою до нашого сьогодення.

Ми не довіряємо ідеям, тому що вони змушують нас робити радикальний вибір. Ідеї вимагають ясності та сміливості.

У певному сенсі саме Ярвін передвіщав Трампа більше, ніж будь-хто інший, у своїх працях визначаючи його «неокамералістську» політику, засновану на «камералістській» адміністративній моделі прусського монарха Фрідріха Великого. Так, ще у 2007 році, в рамках свого дрібного блогу, він запропонував антидемократичну концепцію «держави- корпорації», яку завдяки покровительству «кремнієвого» мільярдера Пітера Тіля, спромігся проштовхнути до команди Трампа. Допомогло те, що Тіль був одним з перших вагомих прихильників Дональда Трампа у 2016 році й познайомив Кьортіса з нинішнім американським віцепрезидентом Джей Д. Венсом, політичний підйом якого він також щедро фінансував. За ще одною немалою випадковістю Пітер Тіль також став співзасновником PayPal ні з ким іншим, як з Ілоном Маском, чим загарантував просування «неореакціонізму» не тільки в Білому домі, а й серед техногігантів Кремнієвої долини, швидкими кроками зробивши свого «придворного філософа» улюбленцем технократів, інвестиції яких посіли чільне місце у виборі майбутнього політичного вектора американськими консерваторами.

«Таким чином, усе людське життя рухається, наче хиткі терези, постійно переходячи від страждання до нудьги, адже врешті-решт саме з цих двох станів воно й складається. Це чудово відображається в тому, що, віддавши всі муки та біди пеклу, людина залишила для раю лише порожнечу й нудьгу. А нудьга — зовсім не дрібне зло: зрештою, вона накладає на обличчя печать справжнього розпачу».

«Саме по собі бажання є стражданням: варто лише його задовольнити, як швидко приходить перенасичення, мета стає ілюзорною, володіння втрачає свою привабливість, і знову виникає прагнення, нова потреба. Якщо ж ні, то приходить внутрішня спустошеність і нудьга, боротьба з якими не менш виснажлива, ніж боротьба з нестачею».

«Адже все, що могло б стати найвищим проявом життя, його радощами... споглядання істини, позбавлене жадоби володіння, захоплення красою, справжнє задоволення, що його приносить мистецтво, — усе це потребує виняткових здібностей і тому випадає лише нечисленним обраним. Але навіть для них це лише мить, швидкоплинне видіння. До того ж саме ті, хто наділений гострим розумом, стають більш вразливими до страждань, яких не здатні навіть уявити ті, хто мислить поверхово. Вони відчувають відчуженість серед інших людей, які суттєво від них відрізняються... Проте для більшості такі тонкі радощі залишаються недосяжними, вони майже нездатні осягнути радости чистого пізнання, адже повністю занурені у світ бажань».

Ми переживаємо подвійну демографічну кризу: Нас одночасно занадто багато на планеті в цілому; тим часом деякі народи втягнуті в динаміку зниження народжуваності – ці фактори породжують певний дисбаланс. Хоча це правда, що людство досягло 87% свого демографічного зростання менш ніж за три століття, також вірно і те, що зниження народжуваності на Заході сьогодні це неабияка криза.

«Для Заходу “я” є об’єктом турботи, тоді як для буддизму воно є самою хворобою»

«Міоритичний простір» - невіддільна частина його сутності. Він причетний до цього простору, як до самого себе своєю кров'ю і своєю смертю. Коли він співає, це побратимство стає очевидним, як, наприклад у той великій пісні, що передавалася зі століття в століття і в якій смерть на плаю поєднується у своїй трагічній красі з екстазом весілля.

Коли ми спілкуємося з чатботом, який демонструє людську мову та адаптивність, або бачимо, як алгоритм знаходить творчі рішення складних проблем, у нас виникає інтуїтивне відчуття, що за цим стоїть якась «особистість» з власними намірами та цілями. Але з точки зору Деннета, таке відчуття є радше продуктом нашої інтерпретативної установки, аніж відображенням дійсного стану речей.