Агг҃лъ Anheł
Бцⷣа Bohorodyca
Гпⷭ҇жа Hospoża
Єѵⷢ҇лїє Jewanhelie
Мл҃тва Molytwa
Мцⷭ҇ъ misiac
нн҃ѣ nyni
Ст҃ель Swiatytel
Хс҃ъ Chrystos
Чл҃вкъ Czelowik

Для того всім Бога милуючим душам, то єст правдивим християном, першим місяцем єст Квітень, називаємий Априль, которий єст днем з мертвих встаня <...>

Тот місяць, мовлю, перший єст з-межи місяцей року: тот все створеньє увеселяєт, тот голиї дерева одіваєт, тот землю одтворяєт, тот всім звіром радость родит, тот всім веселость і охолоду приносить, тот єст у християн первшим квітнучим місяцем і єст з мертвих встаня часом, в котором часі тіла їх світлостю, тепер в них потаєнною, увельбятся <...>

Не рідний син

Прощай, Україно моя —
Тебе я кинуть мушу,
Хоча за тебе я б оддав
Життя і волю й душу!

Але я — пасинок тобі,
На жаль це добре знаю
Й проміж других дітей твоїх
Я не живу — страждаю.

Не сила знести вже мені
Глумлінь тих понад міру
За те, що я й твої сини
Не одну маєм віру.

Тебе ж, Україно моя,
Я буду вік кохати:
Бо ти хоч мачуха мені,
А все ж ти мені — мати!

а҃. Не бꙋдꙋтъ тебѣ богове иныи кромѣ мене.

в҃. Не бꙋдеши брати имене Гд҇а Бг҃а твоєгѡ надаремнѡ.

г҃. Памѧтай абысь день недѣльный свѧтылъ.

д҃. Чти оц҃а твоєго, и матерь твою, абысь долголѣтнє жилъ на земли.

є҃. Не забивай.

ѕ҃. Не чꙋжоложь.

з҃. Не крадь.

и҃. Не бꙋдь свѣдком фальшивымъ противъ ближномꙋ твоємꙋ.

ѳ҃. Не пожадай жены ближнѧгѡ твоєгѡ.

і҃. Ани домꙋ, ани роли, ни слꙋги єгѡ, ни слꙋжебницы єгѡ, ни вола, ни ослѧте єгѡ, ани жадныхъ речей, которїи сꙋть ближнѧгѡ твоєгѡ.

ОНОКРОТАⷧ

птаⷯ подобный кштаⷧтоⷨ лебедеви, къторій пысоⷦ оуложиⷡши в водꙋ гꙋкаєⷮ ꙗкъ оселъ, гꙋпаⷱ, гꙋковище

Одна гора висока,
А другая низкая;
Одна мила далекая,
А другая близка-

От-так моя мила,
Коханая чорнобрива.
От-так любив милу,
Коханую чорнобриву!

А у той далекой-
Воли да корови,
А у сей близенкой-
Дащей чорні брови,

От-так моя мила,
Коханая, чорнобрива!
От-так любив милу,
Коханую, чорнобриву!

Всем известен этот тип кулака из Мещовского уезда Калужской губернии: широкая, лоснящая, скуластая красная морда, рыжие волосы, вьющиеся из-под картуза, реденькая бороденка, плутоватый взгляд, набожность на пятиалтынный, горячий патриотизм и презрение ко всему не русскому — словом, хорошо знакомое истинно-русское лицо.

Надо было послушать, как они издевались над бедными финнами.
— Вот дурачье так дурачье. Ведь этакие болваны, черт их знает! Да ведь я, ежели подсчитать, на три рубля на семь гривен съел у них, у подлецов. Эх, сволочь! Мало их бьют, сукиных сынов! Одно слово — чухонцы.

А другой подхватил, давясь от смеха:
— А я... нарочно стакан кокнул, а потом взял в рыбину и плюнул.
— Так их и надо, сволочей. Распустили анафем! Их надо во как держать!

Во имѧ ω(т)ца . и сн‌҃а и ст‌҃го дх‌҃а. Аминь.

бж‌҃ьѥю мл‌҃тью. и добрыхъ людии прьꙗзнью . исталасѧ торгувлѧ. межи добрыми людми. межи боꙗры. и межи крилошаны ст‌҃го ивана.

аже пани хонька. васковаꙗ дѧдьковича жена. изъ дѣтьми своѥми. ис пани просинъѥю . и зѧтемь своѥмъ ис паномъ ивашкомъ данъславичемь. и си внучаты своѥми. и со всѣмъ племенемь своѥмъ доброю волею своѥю и добрымъ оумышлѣнъѥмь своѥмъ. а никоторою силою. но сама то вчинила. безо лъсти и безъ хитрости. продала ѥсть. тотъ мунастырь за. к‌҃. гривенъ серебра вѣсного. именемь иванови губцѣ протодьꙗконови ст‌҃го ивана. и ѥго брату ходорови. и дѣтемь ѥхъ.

а иванъ. губъка и своѥмъ братомъ. купилъ ѥсть тотъ мунастырь. именемь калениковъ. цр‌҃квъ сто‌҃ѣ бц‌҃и. оуспѣньѥ причистоѣ. изъ бл‌҃г(с)влѣнъѥмь. пискупа ларивона. А купилъ ѥсть иванъ губъка изъ братомъ своѥмъ. на вѣки и ко ст‌҃му їω(н)у еп(с)пи‌‌ к селу гнѣвновчи д(а)ли . є‌҃і. гривенъ серебра вѣсного. А губка далъ шюбу свою куничюю дорогимъ сукномъ брунатънымъ пошита. за. є‌҃. гривенъ. пани хωньци. и ѥще ва дали. в‌҃і. лисици. пани хоньци и ѥѣ‌ зѧтеви ивашкови. и дѣтемь ѥѣ‌.

а про то та пани хωнька и своѥмъ зѧтемь. и своѥмъ со всѣмъ племенемь. оуздала ѥсть. тотъ мунастыръ калениковъ. иванови губцѣ. и ѥго брату ходорови. на вѣки и дѣтемь ѥхъ. со всѣмъ объѣ‌здомъ . и со всѣми границѧми. и землею. и сѣножатьми. и зъ гаими и зъ дубровами. и з бортъми. и з болоты. и сь рѣками. и со млиномъ. и сычемь. и с колодѧземъ. и с ловищи. и со всѣми оужитки. ꙗко из вѣка вѣчного слушало к тому мунастыреви,

а тому мунастыреви. не ω(т)лучѧтисѧ ω(т) ст‌҃го ивана. оу вѣки. хто коли ѥго купилъ. тому слушати къ ст‌҃му ивану.

а при томъ оуздаванъѣ‌. были боꙗре землѧне, панъ. ходько быбельскии со двѣма сн‌҃ма . андрѣико и васко. панъ глѣбъ дворъскови(ч) . со двѣма сн‌҃ма ванько А лехно . панъ ивашко дроздъ. панъ васко кузмичь, панъ михаило потрутовичь . панъ гаврилъко дробышевичь со двѣма сн‌҃ма. сєньковича два михаило а ивашко. стецко бдешицкии. игнатко черневи(ч). попъ микулиньскии Федуть. а другии попъ безмездьницкии кость. попъ тепѧкови(ч) ꙗковъ, нестюръ цепаревичь

А питъ моричь в ωлеша оу дому. за полъ гривны грошювъ .

А писалъ грамоту костько дьꙗкъ болестрашицкии по бж‌҃ьюмъ нарожѣньѣ тисѧчю лѣ(т). и. т‌҃. лѣ(т). и. о‌҃. лѣ(т) и осьмоѥ лѣто

Часто мысль зоставивши тѣло на́ꙁемли, в иншомꙏ краю з милымꙏ приѧтелемъ албо приѧтеⷧкою своєю найдꙋєтъсѧ, и себе, ꙗкъбы тамъ жилъ, видитъ.

АВТОРЪ ДО ЧИТЕЛНИКА

Посполитоє то єст҆̀ людей мꙋⷣрых҆̀ з҆̀дан҆̀є ласкавый чытателю, иⷤ той который ꙗкого конца дойти прагнеⷮ, потреба жебы вѣдалъ ѡ сродкахъ, презъ которыє <той> конецъ достꙋпитисѧ можетꙏ.

Прагнеть хто ꙗкого скарбꙋ великого и закрытого, мꙋсить мыслити и оуважати ꙗкимъ способом҆̀ ѡного достꙋпилꙏ.
Прагнеть хто достат̾ наꙋки, а заⷤ сроⷣковъ не оуживаєтъ: слꙋхан̾ѧ, читан̾ѧ, писан̾ѧ и иншихъ оуставичныхъ працъ.
Прагнеть хто триꙋмъфаторомъ быти наⷣ неприѧтелеⷨ, а зажъ на орꙋжїє не способлѧєтсѧ.

Ѡво з҆̀гола жаденꙏ пожаданаго конца не сподобитьсѧ ґды не бꙋдеть шꙋкати пропорціоналныхъ ємꙋ сродковъ.

Жилъ в Полщѣ на Украинѣ, губернїи Лисянской в самомъ мѣстечкѣ Лисянкѣ писаремъ сотенимъ, когда еще тамошніе украинскїе мѣста были под вѣдомствомъ и державою россійскою, и називались Гетманщиною за гетмана Мазепи

Vÿ zly a nespravedlivÿ lvde bardiowcÿ, viste naszÿch bratow dalÿ zveszatÿ, lvdÿ dobrich a nevinnich, iako mordere necnotlÿvÿ, ktorÿ anÿ vam ani zadnomv nicz nebili vinni. A pretos jestli nam priatelom a rodovi ich za nich nepolozite czeteri sta zolotich ve zoloce do troch nedeli v klastore v Mogili v Cracova, alebo v cartvsov v Lechniczi, tedi na vaszÿch hordlech ÿ na vaszÿm ymaniv ÿ na vaszich podanich se bvd dvlvho, bvd cratko takto se mstiti budemÿ pocvd naszeho rodv stava. tot list pÿsan s hor dzen svateo iacvba.
Orawa Mvran Dvnajecz Senok Rimanow Premіsl
Vasko nevinnÿ
Crov nevinna
Timko nevinnÿ

Гетьман зображений у вигляді римського воїна кремезної статури, у правій руці він тримає коштовну булаву, у лівій — бунчук. Під його ногами корабель — галера, яку тримають два міцних якорі, а ніс прикрашає герб Самойловича — у червоному полі 3 золоті хрести.

Навколо постаті гетьмана і на палубі галери зображення шабель, пістолів, рушниць, труб, щитів, гармат, алебард (їх леза прикрашають зображення хреста, півмісяця та зірок), протазану, списів з крюками, прапорів, на яких бачимо хрести, абордажного палашу, 2-х жердин, до яких прикріплені бочки, склепані з металевих смуг з палаючим вогнем, гаківниць.

На свѧто Бл҃говѣщенїѧ Прест҃ѡй
Бц҃и, цр҃ковъ Кꙋпѧтицкꙋю Картынами ѡббїѧно, хлопецъ Павелъ зъ высокого Рыштованѧ, котороє почалосѧ ламати, оупалъ на посадꙁкꙋ цеглѧнꙋю, самымъ лицемъ, и трафилъ чоломъ на гвоꙁдъ в латѣ лежачой, которїй такъ ємꙋ въ лобъ въбѣгъ, же праве мертвого з цр҃кви вынесено, єгдаже законники предъ Обраꙁомъ Пречⷭ҇стой Дв҃ы Бц҃и за тогѡ младенца почалисѧ молити, просѧчи єи ѡ помочъ, на дрꙋгій дн҃ь зараꙁъ тогожъ часꙋ Павелъ промовилъ, и глѧдѣти почалъ, и рана въ головѣ глꙋбокаѧ мало не до моꙁкꙋ, тогожъ часꙋ сама сѧ злѣчила, и пришолъ младенецъ дѡ здоровѧ досконалогѡ.