Реальна Війна
Реальна Війна
Просмотреть
NOTMEME Agent News
NOTMEME Agent News
Просмотреть
І.ШО? | Новини
І.ШО? | Новини
Просмотреть
Реальна Війна
Реальна Війна
Просмотреть
NOTMEME Agent News
NOTMEME Agent News
Просмотреть
І.ШО? | Новини
І.ШО? | Новини
Просмотреть
БЕРЛІНСЬКА avatar

БЕРЛІНСЬКА

Новости и СМИ
Рейтинг TGlist
0
0
ТипПубличный
Верификация
Не верифицированный
Доверенность
Не провернный
РасположениеУкраїна
ЯзыкДругой
Дата создания каналаAug 13, 2024
Добавлено на TGlist
Jun 13, 2023
Я владелец канала
История изменений
Прикрепленная группа
БН
Берлінська
123
Новости и СМИ
Подробнее

Рекорды

05.04.202523:59
17.8KПодписчиков
31.05.202423:59
1100Индекс цитирования
17.11.202323:59
29KОхват одного поста
19.08.202323:59
17KОхват рекламного поста
02.09.202423:59
23.59%ER
17.11.202323:59
267.05%ERR

Популярные публикации БЕРЛІНСЬКА

Все посты
31.03.202506:51
Уявіть, що на вас напали маньяки.
Їх в рази більше ніж вас, і зброї в них теж значно більше.
Ви стікаєте кров'ю, перехожі навколо відмовляються відбивати вас від вбивці, бояться.

Але через якийсь час деякі з них починають кидати вам необхідне. Хтось ніж, хтось палку, хтось бинти і знеболюючі.
Мало, з запізненням, ніхто з них не кидається зупинити вбивць напряму. Але все ж, у вашій ситуації ви вдячні і за це.

Через якийсь час один з перехожих каже - слухай, там з мого будинку передавали тобі допомогу, так от час віддати борг.

Ви продовжуєте стікати кров'ю. І ви не домовлялись про борги.

Але він наполягає - продай зараз нирку, і повертай. Більше того - я хочу виключне право на все твоє тіло, продавати тебе на органи в будь який момент і коли захочеться.

- Послухай, але ж на мене продовжують нападати, і ми не домовлялись що твоя допомога в кредит! Колись в мене була зброя, але ти наполягав віддати її цим маньякам.

- Нічого не знаю це було давно, а зброя та була не твоя. Тепер продавай нирки і віддавай все.
І взагалі ти недостатньо дякуєш.
28.03.202511:25
Коли я чую російську мову в українських містах, на вулицях - я не засуджую.
Я навіть не кажу цим людям, що це гарний вибір, бо раптом що - їм значно легше буде відповідати на допитах окупантів, адже говорять однією мовою.

Я завжди спокійно і ввічливо задаю одне питання:
- Перепрошую, у вас така гарна російська. Ви з Росії?

Переважно люди з жахом відповідають - ні, це помилка, я з України!

-Ну тоді все ок. Просто говорите російською, важко відрізнити від росіян.
19.03.202511:40
Ми всідаємось на два м'які крісла, біля вікна. Тут дійсно роблять найсмачнішу каву в Києві. Я дивлюся на залиту сонцем вулицю і чекаю поки вона видихне, відкладе телефон дописавши всі необхідні повідомлення для невідкладного спасіння світу.
Вона заступниця в одному з Міністерств, одна з небагатьох порядних, вдумливих. З ким зустрічаєшся говорити про роботу чиновника, але говориш як з людиною.
Мружачись як кіт на перше березневе сонце, помічаю його боковим зором. Повільно, кульгаючи на вихід повз наш столик. Молодий, високий, без руки і ноги, протез і милиця. Красива дівчина попереду відкриває йому двері.
Він затримує погляд на мені, як на комусь добре знайомому. Я встаю йому на зустріч.
"Я впізнав вас, ви ж з Victory Drones. Наш екіпаж у вас вчився. Я є в ваших каналах. Дякую це реально нам помогло."
Він протягує мені руку. І я не знаю, яке "дякую" в цей момент може передати мою вдячність.

***
При вході в метро, біля турніркетів назріває сварка. Огрядна, вже трохи літня жінка, пробує прорватись в метро з торбою на візку. Інша, в службовій формі метрополітену, пояснює, що з візком не можна. Принаймні треба зняти торбу.
Проходжу повз, побіжним поглядом оцінюючи ступінь драматургії. Перша класична жінка з народу, струджені руки, обличчя людини, яка добрих півстоліття бачила цю країну, порала її землю і годувала її людей.
За секунди я зчитую всі ці субсидії і ЖЕКи, турецьку кофту з міського базару в честь ювілею, сапані на жарі городи, недоїна худоба, розпалена піч вдосвіта в зимовий мороз, голубці з холодцем під Ротару на хрестини, трьохлітрові слоїки молока за кілька гривень, щоб зібрати дітей в школу.
І в цьому візку теж щось важливе для неї, щось для її дітей, або те, що вона обміняє на щось добре для них.
Тим часом драма посилюється, тітка не витримує в серцях:
"Я до сина їду, він з войни приїхав, ранЕний!". Я дивлюсь на працівницю метро, даючи поглядом зрозуміти, що зараз треба зробити. Але вона, схоже, й сама вже починає розуміти, мій погляд їй це лиш підтверджує.
Ми спускаємось сходами, і тітка щось схвильовано мені розповідає що раніше ж так з візками не було. Колись же пускали!
Я допомагаю їй спуститись і заспокоюю.
Все буде добре, кажу я.
Я давно і точно знаю, що глобально не буде.
Але зараз , в цей момент, вже все добре. Бо вона їде до сина, живого. Через всю країну, зі своїм візочком. Скоро вона його обійме десь серед міста, в білому госпіталі, годуватиме чимось смачним зі своїх торб. Так як коли він був її маленьким хлопчиком.
В кінці вона усміхається і махає мені вслід своєю порепаною від праці долонею.

А значить все точно добре. Принаймні на сьогодні.
18.03.202500:03
Ми не лише останнє покоління,яке пам'ятає світ без інтернету. Ми останні, хто пам'ятає свободу як данність, а мир як норму.

За горизонтом вже на підході найбільші світові битви. І всі вони будуть декларувати ціллю мир, благополуччя і свободу.
Але лише частина буде дійсно про свободу. Інші про те, як конгломерати авторитарних корпорацій та партій контролюватимуть багатомільйонні народи через технології.

Досі важко повірити, що ми попали в цей поганий фантастичний трилер. Але це і є наша реальність.
І якщо ми не пишемо сценарій, сховавшись в апатичний сон на антидепресантах - його вже пишуть за нас. Якщо ми паралізовані страхом нової гри не встановлюємо правила вільного світу - то швидко прокинемось вже в тоталітарних цифрових концтаборах. Під наглядом камер, з соціальними рейтингами і чіпами в головах.

Ми останнє покоління, яке отримувало свободу, незалежність і демократію майже задарма.
Щоб наші діти не платили за це життям вже за 5-7 років - потрібно включатись прямо зараз, щосил вкладаючись в свою армію.
Наша армія це єдина реальна гарантія безпеки.
24.03.202520:30
В юності, серед іншої української літератури, мені подобалась і творчість Подерв'янського.
Я і досі вважаю, що деякі моменти нашого життя він описав з хірургічною точністю, краще не скажеш.

На Майдані, на барикаді з боку Будинку профспілок, тривалий час на транспаранті майоріла його цитата, як приклад певної національної ідеї: "Від'єбіться від нас!".

Тоді це здавалось логічним. Здавалось - якщо ми не ліземо в Ростов, чи Бєлгород, і ставимо велику табличку - "Від'єбіться!" - то і до нас не прийдуть.
Пройшов час, і стало зрозуміло, що навіть якщо ні до кого не дойобуватись - від тебе не відйобуються.
Навпаки.
Чим більше ми ховаємось в свої вишневі Великодні садки, в свої сімейні свята, в свою просту працю на добробут сім'ї, в свої бізнеси, подорожі - у все те, що нормально для здорової, порядної людини - тим більше до нас дойобуються.
Бо ми зайняті іншим, а не тим щоб прокачувати мускули і давати окупантам по їбалу.

Зараз вже всім розумним людям очевидно, що просто "Від'єбіться від нас!" як елемент національної ідеї взагалі не працює.

Тому прийшов час нових ідей. Я особисто хочу, щоб росіяни отримали чіткий сигнал на кілька поколінь вперед - в Україні інфернально страшно.
Щоб ціна для них була настільки непідйомною, щоб сама думка йти сюди паралізувала кошмаром.

Тому моя особиста версія, замість "Від'єбіться" - "Тільки спробуйте доїбатись!". Це те, що створює зовсім новий - не пасивний, а активний підхід.
"До'їбались? В'їбем!"

Тут широке поле до творчості, озвучуйте свої варіанти.
post.reposted:
VD:Розвідка Ворога avatar
VD:Розвідка Ворога
26.03.202506:49
Потенційні плани Росії під соусом пропаганди.
Важливо готуватись!
19.03.202508:24
Я не знаю як достеменно пояснити, яким стає цей світ. Ми заходимо в епоху глобального зла.
Вперше з часів Другої світової маятник так сильно розганяється в іншу сторону.
Будуть масові страти, багатомільйонні жертви, будуть концтабори, буде суцільний страх і беззаконня.
Я розумію, що вам важко повірити. Це не вписується ні в логіку ринкових відносин, ні в той комфортний світ до якого ми прийшли внаслідок розвитку науки і цивілізації.
Зрештою працюють ресторани, виходять класні фільми на Netflix.
Ну так, йде війна. Але ж скоро перемир'я, і ніякого глобального зла не буде. Все скоро закінчиться як кошмарний сон.


Мені теж не хочеться вірити. Але я точно знаю, що не закінчиться. Навпаки, все тільки починається.


Зло більше не боїться бути злом. Сила зла стає новою нормою.

P.S. інтерв'ю про банальність зла від моєї доброї подруги, Саші Матвійчук. Нобелівська лауреатка і просто людина з великим серцем.

https://www.pravda.com.ua/articles/2025/03/19/7503494/
30.03.202520:07
Скільки відкриттів перед нами буквально за кілька років.

Спершу українцям прийшлося усвідомити, що в 21 столітті хтось може розстрілювати в братських могилах за електрочайник.

Потім, що росіяни планували окупувати нас за 3 дні, а партнери планували на це просто дивитись. Не давали нам жодних шансів.

Потім, що далеко не всі генерали і міністри вміють воювати і знають, що роблять. І наші, і експортні.

Потім, що почалась війна дронів.

Потім, що по нашій землі можуть бігати північнокорейські солдати, китайські інструктори і прилітати іранські Шахеди.

Потім, що керівництво наймогутнішої демократії світу може тиснути, брехати і шантажувати, як вуличні гопники.
Поки ми витягуємо своїх дітей по частинам з під завалів.

І от, тепер, що журналісти Нью Йорк Таймс можуть пиздіти, як базарні кидали.
Правда роблять це професійніше, бо не просто маніпулятивно, а ще й пафосно, з "інсайдами".
Написали статтю зміст якої - "українці постійно обманювали партнерів, робили дурниці, з ними неможливо домовитись".
Підводять до думки - "самі винні".


Попереду ще багато відкриттів, не перемикайтесь)

30 березня, 2025


https://www.nytimes.com/interactive/2025/03/29/world/europe/us-ukraine-military-war-wiesbaden.html
11.03.202514:26
На початку повномасштабного вторгнення Льоша Арестович сидів в офісі президента і натхненно найобував мільйони гіпнотичним голосом.

Казки розходилися непогано, створювали психотерапевтичний ефект на фоні паніки перших тижнів.

Саме тоді я вперше сказала що Льоша - епічний довбойоб. Навіть не тому, що колись році ще в 2017 він в коментарях накинувся на моїх посестер і знецінював їх вклад. Хоча на той час на війні вже були загиблі і поранені жінки.

А тому, що мантра про "двє-трі нєдєлі" була прямим злочином проти свого народу.
Наївні люди бачучи спікера з Офісу Президента вірили в ці самі двє-трі. І саме тому не вивезли літніх батьків, дітей, людей з інвалідністю. Попали в окупацію.
А потім десятки тисяч з них були примусово мобілізовані в армію Путіна.

А Льоша насвистівши казочок про безпеку - безпечно зїбався в Америку. Там Льоша заробляє сотні тисяч доларів на тупих корисних ідіотах що пасуться на його ютубах з країн бувшого СССР.

Колосальна втрата для обороноздатності країни, зїбався цілий "воєнний льотчик, 33 боєвих виїхада". Звідки тепер вчить обнуляти вклад наших військових і ветеранів.
Ось його текст:
https://t.me/O_Arestovich_official/7030

Феєричний їбанат Льоша Арестович. Я вам ще тоді казала, а деякі з вас не вірили.
Історія все розставила на свої місця.
24.03.202515:44
Велика нарада щодо питань виробництва в оборонному секторі.
Звертаються до головного конструктора одного з заводів:
- Ви розумієте, що частина вашої зброї взагалі не спрацьовує на фронті?

- Розумію.

-Як так сталося? В ваш завод вкладено мільярди бюджетних коштів за всі ці роки.
Чому ваша зброя не працює?

- Ну ми ж просто робили зброю. Ми ж не знали, що буде війна.
07.04.202517:37
І ліс, і Буг, і Бог
І дим озер
І мох

І світлотінь землі
І сум скорбить в журбі
І тугою печаль
І біль сплавився
В сталь

Гризота гіркота
І тужить самота
І скришує кришталь

Собі
себе
Не
жаль
11.03.202512:22
Людина до всього звикає. Навіть до війни. Навіть до повномасштабної.
З часом навіть весь кошмар війни стає просто щоденною рутиною, для когось інформаційним білим шумом.
Вже виросло ціле покоління, яке не пам'ятає, як жити без війни. Для них війна частина цієї нової, збоченої норми життя.

Я вже достатньо стара, і це можна поміряти по різному, окрім паспорта. Я пам'ятаю жуйки Turbo, серіал Беверлі Хілс, смутно Територію А, пейджери і карбованці. Тамагочі, тетріси і ЖЖ.

Але є критерії, по яким безапеляційно можна зрозуміти, що моє дитинство починалось в 90-ті.
Я пам'ятаю епоху без інтернету і без мобільних телефонів. І я пам'ятаю час без війни.

Час коли на людину, яка сказала би що в Україні буде найбільша війна з часів Другої світової подивились би як на божевільну.
20.03.202518:14
В моменти коли геть паршиво може бути помічною техніка "тут і зараз".
Я придумала собі цю техніку під час ще тої війни, але впевнена, що щось подібне вже давно винайдено, описано і структуровано психологами задовго до мене.
"Тут і зараз" це просто моя аматорська назва, можна назвати як завгодно. Суть - заземлитись в моменті.
Вдихнути, подивитись навколо, на якісь деталі світу. Зробити собі смачний салат і з'їсти. Прямо звертаючи увагу на смак, а не втикаючи в телефон.
Піти під потік води і звертати увагу, як стікають краплі по шкірі, на відчуття. Поставити собі улюблений трек і просто слухати, згадуючи, які відчуття були колись під нього. Зробити зарядку вслухаючись у власне тіло, в кожен м'яз.
Подумати над своїм диханням, просто глибоко вдихати і видихати.
Медитувати я не вмію, однак кажуть теж помогає перезагрузити систему.

Техніка "тут і зараз" не така проста в реалізації як здається, бо мозок щосекунди намагатиметься переключити вас на поточні катастрофи. І втримати себе в моменті, не думати про фігню, не схопитись за телефон - окремий челендж.
Але іноді дуже важливо дати собі ці хвилини спокою.

Бо життя це те, що відбувається з нами тут і зараз. Немає ніякого "гарного життя на потім".
09.03.202523:54
Якщо у вашому оточенні досі є люди, які не допомогають встояти нашій армії, то мотивуйте їх одним реченням.

Ні, не тим що зараз найважче ніж будь коли. І що буде ще важче.
Ні, не тим що політична верхівка США фактично шантажує нас і вже майже відкрито допомогає Путіну.
Ні, не тим що дрони це зараз основний засіб стримування щоб за місяць росіяни не були вже в Дніпрі.
Ні, не тим, що ворог йде легіонами, нон стоп, щохвилини, по тисячам своїх трупів в наших полях.
Ні, не тим, що це наша земля, ми єдиний народ і не можна зрадити пам'ять тих, хто нас захистив в перші місяці, коли весь світ зрадив.

Навіть не тим, що США, а слідом і інші країни можуть поступово викинути мігрантів. І якщо ми не втримаємо свою землю - в світі, який міняється на очах, вони будуть непотрібні ніде.


Мотивація проста - якщо вони зараз з тилу не збережуть дронами піхоту - вони самі стануть піхотою. Раніше чи пізніше.
Або піхотою в ЗСУ, або піхотою в окупаційній армії РФ у війні проти Європи.

Відсидітися не вийде нікому. Навіть тим, кому поки вдається і здається, що так буде завжди. Йде війна на знищення всього народу. Всіх нас, без виключень.
Або ми збережемо своїх, або ми їх зрадимо.
Тоді помремо одразу після них.

10 березня, 2025
post.reposted:
БЕРЛІНСЬКА avatar
БЕРЛІНСЬКА
13.03.202517:26
Чесно кажучи кожен день дається все важче,  як в бій.
Хоча поки не в бій, і реальний бій за сотні кілометрів.

Хронічна, паралітична втома. Заставити себе працювати все важче. Я не знаю яка це ступінь вигорання і чи вигорання взагалі.

Спершу  це відчуття накрило мене після першої простуженої,  розстріляної зими 2013-2014. Навесну я не знала як жити далі.

Потім десь в  2015. Потім в кінці 2017. Потім на стику весни і літа 2018.
Потім я просто перестала рахувати.

А потім, лежиш зранку десь в воєнне літо 2024 і не знаєш як заставити себе встати. Бо всі попередні методи ти перепробував за попередні 10 років. Лайфхаки більше не працюють.

А ще розумієш, що мерзотники за цей час не втомились. Сидять з кальянами в лакшері клубах,  відпочивші після Дубаї, як той "волонтер" на Ламборджині.

Інші зрадники бігають по містам і палять машини військових. Треті знову на державних посадах сидять на мільйонних відкатах в оборонці і зливають країну.

Вони в ресурсі, а ми ні.

Лежиш, і все ж таки заставляєш себе встати. І хоч щось зробити за сьогодні. Baby steps.
Так мало для світу, і так багато для тебе.
А потім десь в місті тебе впізнають кілька бійців, що їдуть проїздом, тільки з фронту і дякують майже не плачучи. І ви обіймаєтесь. Значить  сьогодні вартувало встати.

До чого я все це? Не знаю, може наскаржитись вам тут.
Зрештою в мене ніколи не було сеансів психотерапії, я не вживаю наркотики, антидепресанти, вкрай рідко алкоголь, і взагалі зараз майже не відпочиваю в традиційні способи.

А може показати, що ви не одні такі, раптом вас накриває смертельна втома і апатія.

Сильні люди не бояться здатись слабкими, іноді треба просто визнати своє "важко".
Часто ми біжимо, бо страшно зупинитися. І страшно зізнатися в тому, що страшно.

Війна найкращий час, щоб вчитися не боятися. Я вчуся, вже 10 років. З перемінним успіхом.

Головне зранку  встати з ліжка.

29 липня 2024
Войдите, чтобы разблокировать больше функциональности.