RaminaRa
24.04.202513:28
Спільна робота з Оксаною Приходченко для CT Contest від @soniachnatemin.
20.04.202505:44
Вітаю всіх зі світлим днем Воскресіння Христового!
Всім нам Миру, та Божої благодаті!
Христос воскрес!
СВЯТО ВОСКРЕСІННЯ
Заграв у небі сонячний орган
І вітер в дзвони калатає.
Здається, що Господь вітає сам
Усіх, хто вірить в диво давнє.
У серці лагідне тепло. Мов Рай
Всі знаки зверху надсилає.
Усе що маю, то душі врожай:
Любов і віра, без відчаю.
Піднявши очі в небо, догори,
В молитвах шлю свої вітання.
Черпнути хочу звідти чистоти,
Узяти кожну мить у пам'ять.
Співають птиці голосно пісні...
Радіють святу Воскресіння.
Небесні Янголи розносять вість:
Христос Воскрес в ім'я спасіння!
І ллються хвилі радості з небес:
— Христос Воскрес! Ясні видіння!
Благослови з любов'ю люд, Отець:
— Христос Воскрес! В ім'я спасіння!
Всім нам Миру, та Божої благодаті!
Христос воскрес!
СВЯТО ВОСКРЕСІННЯ
Заграв у небі сонячний орган
І вітер в дзвони калатає.
Здається, що Господь вітає сам
Усіх, хто вірить в диво давнє.
У серці лагідне тепло. Мов Рай
Всі знаки зверху надсилає.
Усе що маю, то душі врожай:
Любов і віра, без відчаю.
Піднявши очі в небо, догори,
В молитвах шлю свої вітання.
Черпнути хочу звідти чистоти,
Узяти кожну мить у пам'ять.
Співають птиці голосно пісні...
Радіють святу Воскресіння.
Небесні Янголи розносять вість:
Христос Воскрес в ім'я спасіння!
І ллються хвилі радості з небес:
— Христос Воскрес! Ясні видіння!
Благослови з любов'ю люд, Отець:
— Христос Воскрес! В ім'я спасіння!
15.04.202507:09
МІЖ
Згубив тебе давно поміж рядками,
Залишив десь на лаві запасних.
Все думав, що горів, писав шматками,
А потім голос твій раптово зник.
Розпалися слова і літер бісер,
Між пальцями стікає — водоспад
Зі сліз твоїх, коли тебе я зрікся,
Пішов в полон жаги, розпусти, зрад.
Забув, що щастю до вподоби тиша,
Змінив просту красу на штучний блиск.
Хотів свободи...Тепер горло стисла
Й тепло забрала. Холодно. Не звик.
Лиш пустка нині, всі бажання зникли,
Ловлю у сутінках твій силует.
Нижу молитву прощення на нитку,
Втрачаю відлік часу. Ніч чи день?
Завжди писав тобі, не зізнавався,
Не зчувся, розгубив любов, зумів.
Уста шепочуть ім'я у відчаї,
Рядками ехо котить низку слів..
11.04.2025.
Малюнок з Pinterest.
Згубив тебе давно поміж рядками,
Залишив десь на лаві запасних.
Все думав, що горів, писав шматками,
А потім голос твій раптово зник.
Розпалися слова і літер бісер,
Між пальцями стікає — водоспад
Зі сліз твоїх, коли тебе я зрікся,
Пішов в полон жаги, розпусти, зрад.
Забув, що щастю до вподоби тиша,
Змінив просту красу на штучний блиск.
Хотів свободи...Тепер горло стисла
Й тепло забрала. Холодно. Не звик.
Лиш пустка нині, всі бажання зникли,
Ловлю у сутінках твій силует.
Нижу молитву прощення на нитку,
Втрачаю відлік часу. Ніч чи день?
Завжди писав тобі, не зізнавався,
Не зчувся, розгубив любов, зумів.
Уста шепочуть ім'я у відчаї,
Рядками ехо котить низку слів..
11.04.2025.
Малюнок з Pinterest.
24.03.202514:46
РОНДЕЛЬ-ЗГАДКА
Зринають спільні дні та ночі,
Пісок солоний, шепіт хвиль.
Піонів запах, чайок крик.
В бокал з вином упали зорі.
Цілунків смак й грудей дівочих,
Притихло море — повний штиль.
Зринають спільні дні та ночі,
Пісок солоний, чайок крик.
В розлуки з часом стрілки гострі
Зітруть обличчя, лишать щем.
В куточку серця пульсом вен
Піони квітнуть — сни пророчі:
Зринають спільні дні та ночі...
24.03,2025
Зринають спільні дні та ночі,
Пісок солоний, шепіт хвиль.
Піонів запах, чайок крик.
В бокал з вином упали зорі.
Цілунків смак й грудей дівочих,
Притихло море — повний штиль.
Зринають спільні дні та ночі,
Пісок солоний, чайок крик.
В розлуки з часом стрілки гострі
Зітруть обличчя, лишать щем.
В куточку серця пульсом вен
Піони квітнуть — сни пророчі:
Зринають спільні дні та ночі...
24.03,2025
24.04.202513:26
Дуетний верлібр №2
Голову геть!
Покотилась у кошик...
Кинув кат знічев'я:
"Хороша робота,
загострене лезо пройшло між хребців,
вже думки окремо злітають на волю,
свобода в дарунок,
а тіло — землі!"
Скривавлений спогад тріпоче мов пташка,
співати
без автора вже не спроможна:
тепер нічия і йому не належить.
Та раптом із кошика тьохнули знизу
думки незнайомця,
чи ноти червоні так схожі на краплі
Дзвеніли бруківкою реквієм — Моцарт?
Яку підхопили потоки небесні,
підняли до храму сполохану душу.
Воскресне
із пам'яті інших,
проллється дощами,
в серці у рідних любов'ю, згадкою,
щемом...
В книзі засушеним квітом,
вночі зорепадом,
шелестом хвиль і
туманом огорне.
Спогади — видих,
вдих — порятунок.
Пташка співає надтріснутим голосом
те, що завчила напам'ять,
а ще невідоме:
в горлі думки незнайомця,
на зв'язках січуть
шрамування
крізь стогін...
Фотоальбоми.
Гортаю поволі.
Скільки фантомних історій
спливає в уяві!
Незнайомі обличчя
зі знайомими рисами.
Фотомашина часу.
Між сторінок причаїлися
свята та будні.
Збуджені думки метушаться.
Де б зупинитися?
Ось мить —
муха сіла на ногу
майбутній мамі.
Кепкуємо разом —
коліно на світлині
немов знову збите.
Мимохіть примірюються
випускні сукні,
вичурні зачіски,
плечисті піджаки.
А деякі ж речі і досі,
десь у шафному просторі.
Та пам'ятають декілька поколінь
більше, ніж я.
А роки не стишують хід.
Навіть на плівці.
Вицвітають барви в'язаних шапочок,
але до останку білі сніги Кавказу.
Нерозказані подробиці домальовуються.
Та і не всі герої світлин, на жаль, поряд.
Хоч і не мої спогади,
та без них себе вже не уявляю.
Голову геть!
Покотилась у кошик...
Кинув кат знічев'я:
"Хороша робота,
загострене лезо пройшло між хребців,
вже думки окремо злітають на волю,
свобода в дарунок,
а тіло — землі!"
Скривавлений спогад тріпоче мов пташка,
співати
без автора вже не спроможна:
тепер нічия і йому не належить.
Та раптом із кошика тьохнули знизу
думки незнайомця,
чи ноти червоні так схожі на краплі
Дзвеніли бруківкою реквієм — Моцарт?
Яку підхопили потоки небесні,
підняли до храму сполохану душу.
Воскресне
із пам'яті інших,
проллється дощами,
в серці у рідних любов'ю, згадкою,
щемом...
В книзі засушеним квітом,
вночі зорепадом,
шелестом хвиль і
туманом огорне.
Спогади — видих,
вдих — порятунок.
Пташка співає надтріснутим голосом
те, що завчила напам'ять,
а ще невідоме:
в горлі думки незнайомця,
на зв'язках січуть
шрамування
крізь стогін...
Фотоальбоми.
Гортаю поволі.
Скільки фантомних історій
спливає в уяві!
Незнайомі обличчя
зі знайомими рисами.
Фотомашина часу.
Між сторінок причаїлися
свята та будні.
Збуджені думки метушаться.
Де б зупинитися?
Ось мить —
муха сіла на ногу
майбутній мамі.
Кепкуємо разом —
коліно на світлині
немов знову збите.
Мимохіть примірюються
випускні сукні,
вичурні зачіски,
плечисті піджаки.
А деякі ж речі і досі,
десь у шафному просторі.
Та пам'ятають декілька поколінь
більше, ніж я.
А роки не стишують хід.
Навіть на плівці.
Вицвітають барви в'язаних шапочок,
але до останку білі сніги Кавказу.
Нерозказані подробиці домальовуються.
Та і не всі герої світлин, на жаль, поряд.
Хоч і не мої спогади,
та без них себе вже не уявляю.
20.04.202505:43
15.04.202507:09
05.03.202519:15
Домісолька розквітла між квітів,
Жовта шляпка-кульбаба на ніжці,
Як дозріла, взяла парасольку,
Полетіла із вітром до сонця.
Від дощу затремтіла, злякалась,
З Капітошками міст фарбувала.
Засівала з веселки сім ноток,
На поля паперові у зошит.
Вони пригнули з мосту до ліній,
Дочекалися — знизу помітні.
Забриніли невидимі струни —
Домісолька ті ноти міксує.
Лише сім, а вже котре століття,
Не стихають акорди та пісня.
Колискова від мами в дитинстві
"Дітлахів" заколисує в тиші...
Під зимові холодні мотиви
Добре спиться у теплій хатині,
Зате влітку в часи зорепаду
Чути поклик братів з Нангіяли...
Жовта шляпка-кульбаба на ніжці,
Як дозріла, взяла парасольку,
Полетіла із вітром до сонця.
Від дощу затремтіла, злякалась,
З Капітошками міст фарбувала.
Засівала з веселки сім ноток,
На поля паперові у зошит.
Вони пригнули з мосту до ліній,
Дочекалися — знизу помітні.
Забриніли невидимі струни —
Домісолька ті ноти міксує.
Лише сім, а вже котре століття,
Не стихають акорди та пісня.
Колискова від мами в дитинстві
"Дітлахів" заколисує в тиші...
Під зимові холодні мотиви
Добре спиться у теплій хатині,
Зате влітку в часи зорепаду
Чути поклик братів з Нангіяли...
23.04.202516:15
Робота написана для CT Contest від @soniachnatemin
БОЖЕВІЛЬНА
Я буду жити наче божевільна!
О, Боже, вільна! Зніму нарешті надуманих
гріхів вериги
та з рук і ніг кайданки, рамки, з очей шори,
пройду всі довгі, нескінченні лабіринти:
тягли до низу, шматували напрям
на відрізки.
О, Боже, вільна
від чужих думок, страху і суджень,
від норм — відпали рудиментом,
інстинктів стадних,
що збивали в купу.
За коло виштовхали
на чужині.
Я кущ калини, що покинули
на згубу,
корінням ухопилася за землю,
а душу власну полила
любов'ю...
Простила всіх, щоб помста
душу не роз'їла.
Весною білим шумовинням зачарую,
в осінню пору кетяги достигнуть,
взявши колір крові.
Розкусиш ягідку і бризне сік
гіркий з солодким,
залиш на згадку кісточку
у формі серця.
Уже не боляче, в чужім краю я стала
вільна,
саме життя додало міцності
та сили!
БОЖЕ ВІЛЬНА!
Малюнок з Pinterest.
БОЖЕВІЛЬНА
Я буду жити наче божевільна!
О, Боже, вільна! Зніму нарешті надуманих
гріхів вериги
та з рук і ніг кайданки, рамки, з очей шори,
пройду всі довгі, нескінченні лабіринти:
тягли до низу, шматували напрям
на відрізки.
О, Боже, вільна
від чужих думок, страху і суджень,
від норм — відпали рудиментом,
інстинктів стадних,
що збивали в купу.
За коло виштовхали
на чужині.
Я кущ калини, що покинули
на згубу,
корінням ухопилася за землю,
а душу власну полила
любов'ю...
Простила всіх, щоб помста
душу не роз'їла.
Весною білим шумовинням зачарую,
в осінню пору кетяги достигнуть,
взявши колір крові.
Розкусиш ягідку і бризне сік
гіркий з солодким,
залиш на згадку кісточку
у формі серця.
Уже не боляче, в чужім краю я стала
вільна,
саме життя додало міцності
та сили!
БОЖЕ ВІЛЬНА!
Малюнок з Pinterest.
post.media.noAccess
16.04.202513:54
От і маємо результати 👌😏
Переможець – Раміна Солнцева 🌹🎉🍻
Вітаємо 🥳🥳🥳
Друге місце у Олесі Репи, третє за Катериною Цимбал.
Четвертий – Мирослав Манюк
І юна поетеса, у якої все ще попереду і ми бажаємо безліч успіхів, не здаватись, не боятись, писати і на далі – Арінка🫶❤️
Усіх вітаємо зі завершенням івенту!
Далі більше 😉
#івент #Кропивницького #результати
Переможець – Раміна Солнцева 🌹🎉🍻
Вітаємо 🥳🥳🥳
Друге місце у Олесі Репи, третє за Катериною Цимбал.
Четвертий – Мирослав Манюк
І юна поетеса, у якої все ще попереду і ми бажаємо безліч успіхів, не здаватись, не боятись, писати і на далі – Арінка🫶❤️
Усіх вітаємо зі завершенням івенту!
Далі більше 😉
#івент #Кропивницького #результати
07.04.202506:41
КРИНИЦЯ
В дитинстві, пам'ятаю, заглядала у криницю,
Казала тоді мама, як захочу, то побачу,
В ній зорі, що ховаються на дні, аби спочити:
Під ранок відновити треба бляклість, усі втрати
#світлом_
Вбирали прохолоду - випадає вона в росах,
Мов шелести бринить і віддзеркалює у душу
Чарівність всього світу, а ночами, коли повня,
Пірнає із цямрини, за водою, відчайдуха
#місяць_
У полудень спекотний, аж із дна мені всміхався,
Ловила у цебро, та він виплескувався сріблом:
Долоні, наче рибка, лоскотав і поміж пальці
Розбризкувався сміхом, Капітошками в чарівне
#літо_
Фільтрована землею, з неповторним її смаком,
Холодна, кришталева, навіть зводило всі зуби.
Надпивши із відра, це як уклін, а чи посвята,
У "лицарі"селянської босоти. Як забути!?.
#скільки_
Роки всі промайнули непомітно, я ж невтомно,
Плекаю своїм серцем усе зібране до крихти.
Колодязь з добротою не міліє. Неповторність,
Миттєвості з любов'ю на деревах прищепила
#квітнуть_
#вічно_
Травень 2024 р.
В дитинстві, пам'ятаю, заглядала у криницю,
Казала тоді мама, як захочу, то побачу,
В ній зорі, що ховаються на дні, аби спочити:
Під ранок відновити треба бляклість, усі втрати
#світлом_
Вбирали прохолоду - випадає вона в росах,
Мов шелести бринить і віддзеркалює у душу
Чарівність всього світу, а ночами, коли повня,
Пірнає із цямрини, за водою, відчайдуха
#місяць_
У полудень спекотний, аж із дна мені всміхався,
Ловила у цебро, та він виплескувався сріблом:
Долоні, наче рибка, лоскотав і поміж пальці
Розбризкувався сміхом, Капітошками в чарівне
#літо_
Фільтрована землею, з неповторним її смаком,
Холодна, кришталева, навіть зводило всі зуби.
Надпивши із відра, це як уклін, а чи посвята,
У "лицарі"селянської босоти. Як забути!?.
#скільки_
Роки всі промайнули непомітно, я ж невтомно,
Плекаю своїм серцем усе зібране до крихти.
Колодязь з добротою не міліє. Неповторність,
Миттєвості з любов'ю на деревах прищепила
#квітнуть_
#вічно_
Травень 2024 р.
23.04.202516:15
16.04.202513:52
ПО ЩУЧОМУ ВЕЛІННЮ
— Дурень з дурнів, аж смердить!
Старший брат обзивав
за інакшість молодшого, на кроці кожному, завжди.
А язик без кісток, наче віник у смітті
бовтався —
найбрудніше шукав, брехні товк.
Підступні змови плів, тепер назвали б булінг.
Гнітив за віком меншого,
ославив недолугим в очах людей
й батьків, що дивно...
Малий мовчун до праці хвацький,
робив за старшого, поки той в планах млоїв
(як брата зі світу зжити й старих, лиш перепишуть спадок).
Важка вимова у хлопчини, шерехата,
а от думки швидкі та відповідь готова,
ніхто не слухав, бо убогий.
— Тупак, слова — полова!
На піч залазив, відкривав портал,
пірнав у Вись, літав в блаженстві...
Сьогодні за роботу знов цвілий сухар:
— Ледащо, — каже мати.
І той віддав старому, поділився.
— Ти, хлопе, не сумуй!
Згадай кому ти рівня!
Твори думками чудо, маєш здатність!
Старий лозину дав у руки, нитку,
слова прошепотів на вухо:
— Ти маєш все, повір лиш.
Зловивши щуку — власну силу,
"солодку парочку" загнав у вугол,
з очей батьків упали шори...
З любов'ю в серці їх пробачив
й пішов шляхом протоптаним на печі.
Принцесу розсмішив —
сльозами залила усе довкола,
узяв до радості, в свої потоки,
де світ інакших
не потворний, трішки змінний:
"По щучому велінню,
По власному хотінню,
А щука тут я сам,
Свого вам не віддам!"
Вірш написаний для спільноти ЕТ, за твором Марка Кропивницького.
— Дурень з дурнів, аж смердить!
Старший брат обзивав
за інакшість молодшого, на кроці кожному, завжди.
А язик без кісток, наче віник у смітті
бовтався —
найбрудніше шукав, брехні товк.
Підступні змови плів, тепер назвали б булінг.
Гнітив за віком меншого,
ославив недолугим в очах людей
й батьків, що дивно...
Малий мовчун до праці хвацький,
робив за старшого, поки той в планах млоїв
(як брата зі світу зжити й старих, лиш перепишуть спадок).
Важка вимова у хлопчини, шерехата,
а от думки швидкі та відповідь готова,
ніхто не слухав, бо убогий.
— Тупак, слова — полова!
На піч залазив, відкривав портал,
пірнав у Вись, літав в блаженстві...
Сьогодні за роботу знов цвілий сухар:
— Ледащо, — каже мати.
І той віддав старому, поділився.
— Ти, хлопе, не сумуй!
Згадай кому ти рівня!
Твори думками чудо, маєш здатність!
Старий лозину дав у руки, нитку,
слова прошепотів на вухо:
— Ти маєш все, повір лиш.
Зловивши щуку — власну силу,
"солодку парочку" загнав у вугол,
з очей батьків упали шори...
З любов'ю в серці їх пробачив
й пішов шляхом протоптаним на печі.
Принцесу розсмішив —
сльозами залила усе довкола,
узяв до радості, в свої потоки,
де світ інакших
не потворний, трішки змінний:
"По щучому велінню,
По власному хотінню,
А щука тут я сам,
Свого вам не віддам!"
Вірш написаний для спільноти ЕТ, за твором Марка Кропивницького.
06.04.202512:21
Фінальний вірш написаний на поетичний конкурс Зима близько.
Завдання: Написати ліро-епос за назвами книг Д. Мартіна.
ЛЕГЕНДА
Коли зійшлися в битві лід з вогнем,
Кришились скелі, пролилися ріки крові.
Земля чорніла від круків — бенкет
Триває вічність, а кістки зотліли в порох.
Лиш сніг колючий, наче сто ножів,
Вітри зими ганяють по чужій планеті.
Доносить ехо відгомін та спів,
Що будить привидів, та спогади роздерті.
Садок, під вишнею накритий стіл
І голос рідний, від якого тане серце.
Летять пелюстки білі, захотів
Вітрисько запах уловити на планеті мерзлій.
Серед братів він звався вітром змін:
Зібрав льодову армію та вірних друзів.
На штурм пригноблений народ повів,
Щоб мертвий край розцвів, за шелест хвиль, за кручі.
У стиглу землю кидали зерно:
Любов, надію й віру, засівали зміни.
Жорстоку владу змило аж на дно
Глибоких урвищ. Клімат відновився, різний.
Пейзажі сонячні й багато літ
Світанки змінюють чарівні, теплі ночі.
Вітри несуть пелюсток пінний цвіт,
Співа дідусь онучці цю легенду вкотре.
Сказання чути у піснях братів,
Такий знайомий підвишневий спів...
Малюнон з Pinterest.
Завдання: Написати ліро-епос за назвами книг Д. Мартіна.
ЛЕГЕНДА
Коли зійшлися в битві лід з вогнем,
Кришились скелі, пролилися ріки крові.
Земля чорніла від круків — бенкет
Триває вічність, а кістки зотліли в порох.
Лиш сніг колючий, наче сто ножів,
Вітри зими ганяють по чужій планеті.
Доносить ехо відгомін та спів,
Що будить привидів, та спогади роздерті.
Садок, під вишнею накритий стіл
І голос рідний, від якого тане серце.
Летять пелюстки білі, захотів
Вітрисько запах уловити на планеті мерзлій.
Серед братів він звався вітром змін:
Зібрав льодову армію та вірних друзів.
На штурм пригноблений народ повів,
Щоб мертвий край розцвів, за шелест хвиль, за кручі.
У стиглу землю кидали зерно:
Любов, надію й віру, засівали зміни.
Жорстоку владу змило аж на дно
Глибоких урвищ. Клімат відновився, різний.
Пейзажі сонячні й багато літ
Світанки змінюють чарівні, теплі ночі.
Вітри несуть пелюсток пінний цвіт,
Співа дідусь онучці цю легенду вкотре.
Сказання чути у піснях братів,
Такий знайомий підвишневий спів...
Малюнон з Pinterest.
Показано 1 - 14 из 14
Войдите, чтобы разблокировать больше функциональности.