Сіль
24.04.202513:04
Якось Великоднє "перемир'я" вже відійшло на задній план. Особливо на фоні того, що учора відбувалося в Києві. А дарма.
У цьому випадку ми в мініатюрі побачили як москалі використовують будь яку паузу. Навіть якщо ця "пауза" досить умовна, адже бойові дії на Великдень повністю ніхто не припиняв. Росіяни атакували де хотіли і вважали за потрібне. Про дронові атаки взагалі мовчу, адже таке проконтролювати взагалі невідомо як без всеохопного моніторингу.
На ділянках, де інтенсивність спала чи бої припинилися хоча б на пару годин противник скористався цим щоб підтягнути пілотів, РЕБи, інші засоби, провести ротації, підтягнути штурмові підрозділи з меншим ризиком втрат в процесі переміщення їх в перший ешелон.
Зараз ми відчуваємо на собі наслідки цього "перемир'я" досить відчутно. На нашому робочому відрізку фронту. І в плані протистояння з російськими пілотами і в плані виявлення засобів, які з'явилися в робочій зоні у цей час.
В більшому масштабі логіка в росіян ідентична. Використання часу для перегрупування і кращої підготовки до нового ривка. Масштаб може бути різний, схема та сама.
У цьому випадку ми в мініатюрі побачили як москалі використовують будь яку паузу. Навіть якщо ця "пауза" досить умовна, адже бойові дії на Великдень повністю ніхто не припиняв. Росіяни атакували де хотіли і вважали за потрібне. Про дронові атаки взагалі мовчу, адже таке проконтролювати взагалі невідомо як без всеохопного моніторингу.
На ділянках, де інтенсивність спала чи бої припинилися хоча б на пару годин противник скористався цим щоб підтягнути пілотів, РЕБи, інші засоби, провести ротації, підтягнути штурмові підрозділи з меншим ризиком втрат в процесі переміщення їх в перший ешелон.
Зараз ми відчуваємо на собі наслідки цього "перемир'я" досить відчутно. На нашому робочому відрізку фронту. І в плані протистояння з російськими пілотами і в плані виявлення засобів, які з'явилися в робочій зоні у цей час.
В більшому масштабі логіка в росіян ідентична. Використання часу для перегрупування і кращої підготовки до нового ривка. Масштаб може бути різний, схема та сама.
09.04.202519:56
Тут є документи частини із цих гостей
https://lb.ua/society/2025/04/09/670248_ukraina_vstanovila_ponad_150.html
https://lb.ua/society/2025/04/09/670248_ukraina_vstanovila_ponad_150.html
06.04.202518:53
У світлі того, як за океаном почали вести семантичну війну проти нас на боці росіян, актуальною темою стали спроби звинуватити Україну у війні. Мовляв, це ми винні у тому, що на нас напали і це ми не хочемо миру. Всі агресори «миролюбні».
Сталін був миролюбний, адже хотів щоб Фінляндія і Польща не пручалися, коли він відправляв армію їх захоплювати. Гітлер теж миролюбно сподівався, що армія не зустріне опору в Польщі, Франції, Данії, Норвегії та Югославії і ще довгому списку країн. путін миролюбно сподівався відправити армію в Україну і що вона не зустріне опору.
Знайомі, яким вдалося пройти повз російські блокпости на Київщині у березні 2022, розповідають, як російські військові влаштовували істерики і питали наших людей, чому вони не поводять себе як в Криму у 2014. Загарбника треба знищувати ще й аби убезпечити себе від повторного нападу.
Ми давно у фазі довготривалої виснажливої боротьби, у якій противник сподівається зламати нас, підтримуючи високий темп бойових дій, забезпечений перевагою в ресурсах, раціоналізацією їх використання, адаптацією на полі бою та в тилу за допомогою удосконалення інженерних рішень. Він досяг у цьому різного рівня успіхів. Безмірні вимоги росіян до нас, які вони озвучили на початку повномасштабної війни, ставлять нас в абсурдні рамки.
Оскільки, аби добитися від ворога прийняти свої умови, потрібно зробити так, щоб він розумів, що ці умови будуть для нього менш шкідливі, ніж військові дії проти нього. Це одна з причин того, чому умови росіян неприйнятні. Адже вони означають ліквідацію нашої державності або тут і зараз або через невеликий проміжок часу. Натомість боротьба дає нам шанс її зберегти.
У нинішньому вирі невизначеності, спроби підсунути нам якісь зобов’язання віддати ресурси (які певно будуть доступні набувачам не залежно від того хто буде контролювати територію, Україна чи росія), виведення американцями з ізоляції російського керівництва воєнних злочинців та інших ласощів, постає питання досягнення найвищої мети, якої Україна може досягти доступними сьогодні засобами.
Клаузевіц наголошував, що уряд, який після невдачі у битві думає лише про повернення нації у «мирне» русло (що у нашому випадку нонсенс, адже ми все ще боремося), не гідний перемоги. Більше того, здатність легко відмовитися від мети через злам позитивних очікувань підтверджує моральну слабкість. Нездатність зібратися з силами і проявити волю в ситуації, коли нам все ще загрожує поразка і окупація з усіма супутніми речами (Буча, Ізюм тощо), є не просто небажаним для будь якого уряду, але й робить загрозу ще більш близькою. Більше того, це деморалізує тих, хто взяв на свої плечі найбільший тягар захисту країни.
Ми можемо гратися в семантичну еквілібристику та моральну гімнастику, але війна диктує невблаганні закони. Один з них ставить метою у війні поразку противника. Наш ворог коригує стратегію і інструменти досягнення цілей, але не самі цілі.
Москалі керуються приблизно таким набором цілей щодо України:
- позбавлення військової сили та дієвого ОПК;
- позбавлення зовнішньополітичної самостійності та суб’єктності;
- поступовий або різкий демонтаж державності, позбавлення атрибутів цієї державності та їх підміна;
- стирання української ідентичності агресивними і насильницькими методами;
- заволодіння всіма ресурсами – територія, копалини, інфраструктура, ОПК, населення тощо.
Скільки б нас не переконували в тому, що заморозка війни без поразки загарбника – це благо, на жаль, це далеко не так у нашому випадку. росіяни неодмінно будуть готуватися до наступного вторгнення і здійснять його більш підготовлені. Вони докладуть всіх можливих зусиль, щоб розірвати наше суспільство та привести до влади тих, хто капітулює перед Москвою.
Справа ще й в тому, що за всіма канонами, збереження контролю над територією, яка має ресурси, можливості для забезпечення життєдіяльності окупантів, важливе стратегічне значення для економіки тощо, навіть під час перемир’я завдає нам значної шкоди. Військові говорять про те, що не можна лишати окуповані території в руках ворога не тому, що дуже хочуть загинути в бою за них.
Сталін був миролюбний, адже хотів щоб Фінляндія і Польща не пручалися, коли він відправляв армію їх захоплювати. Гітлер теж миролюбно сподівався, що армія не зустріне опору в Польщі, Франції, Данії, Норвегії та Югославії і ще довгому списку країн. путін миролюбно сподівався відправити армію в Україну і що вона не зустріне опору.
Знайомі, яким вдалося пройти повз російські блокпости на Київщині у березні 2022, розповідають, як російські військові влаштовували істерики і питали наших людей, чому вони не поводять себе як в Криму у 2014. Загарбника треба знищувати ще й аби убезпечити себе від повторного нападу.
Ми давно у фазі довготривалої виснажливої боротьби, у якій противник сподівається зламати нас, підтримуючи високий темп бойових дій, забезпечений перевагою в ресурсах, раціоналізацією їх використання, адаптацією на полі бою та в тилу за допомогою удосконалення інженерних рішень. Він досяг у цьому різного рівня успіхів. Безмірні вимоги росіян до нас, які вони озвучили на початку повномасштабної війни, ставлять нас в абсурдні рамки.
Оскільки, аби добитися від ворога прийняти свої умови, потрібно зробити так, щоб він розумів, що ці умови будуть для нього менш шкідливі, ніж військові дії проти нього. Це одна з причин того, чому умови росіян неприйнятні. Адже вони означають ліквідацію нашої державності або тут і зараз або через невеликий проміжок часу. Натомість боротьба дає нам шанс її зберегти.
У нинішньому вирі невизначеності, спроби підсунути нам якісь зобов’язання віддати ресурси (які певно будуть доступні набувачам не залежно від того хто буде контролювати територію, Україна чи росія), виведення американцями з ізоляції російського керівництва воєнних злочинців та інших ласощів, постає питання досягнення найвищої мети, якої Україна може досягти доступними сьогодні засобами.
Клаузевіц наголошував, що уряд, який після невдачі у битві думає лише про повернення нації у «мирне» русло (що у нашому випадку нонсенс, адже ми все ще боремося), не гідний перемоги. Більше того, здатність легко відмовитися від мети через злам позитивних очікувань підтверджує моральну слабкість. Нездатність зібратися з силами і проявити волю в ситуації, коли нам все ще загрожує поразка і окупація з усіма супутніми речами (Буча, Ізюм тощо), є не просто небажаним для будь якого уряду, але й робить загрозу ще більш близькою. Більше того, це деморалізує тих, хто взяв на свої плечі найбільший тягар захисту країни.
Ми можемо гратися в семантичну еквілібристику та моральну гімнастику, але війна диктує невблаганні закони. Один з них ставить метою у війні поразку противника. Наш ворог коригує стратегію і інструменти досягнення цілей, але не самі цілі.
Москалі керуються приблизно таким набором цілей щодо України:
- позбавлення військової сили та дієвого ОПК;
- позбавлення зовнішньополітичної самостійності та суб’єктності;
- поступовий або різкий демонтаж державності, позбавлення атрибутів цієї державності та їх підміна;
- стирання української ідентичності агресивними і насильницькими методами;
- заволодіння всіма ресурсами – територія, копалини, інфраструктура, ОПК, населення тощо.
Скільки б нас не переконували в тому, що заморозка війни без поразки загарбника – це благо, на жаль, це далеко не так у нашому випадку. росіяни неодмінно будуть готуватися до наступного вторгнення і здійснять його більш підготовлені. Вони докладуть всіх можливих зусиль, щоб розірвати наше суспільство та привести до влади тих, хто капітулює перед Москвою.
Справа ще й в тому, що за всіма канонами, збереження контролю над територією, яка має ресурси, можливості для забезпечення життєдіяльності окупантів, важливе стратегічне значення для економіки тощо, навіть під час перемир’я завдає нам значної шкоди. Військові говорять про те, що не можна лишати окуповані території в руках ворога не тому, що дуже хочуть загинути в бою за них.
29.03.202509:30
Як Москва з перших днів Незалежності намагалася зламати Українську державність 4/4
Частина 1.
Частина 2.
Частина 3.
Дуже ймовірно, що від збройного зіткнення в 1990-их роках Україну врятували внутрішні проблеми в рф. Заколот Єльцина в 1993 році із розстрілом парламенту, різанина в Чечні та дефолт 1998 року.
В 2003 році путін зробив першу пробу. Росіяни заявили претензії на Український острів Тузла в Керченській протоці. Тоді ж вони почали будівництво дамби, щоб дістатися до острова. Тоді реакція української влада була однозначна. Українські прикордонники отримали наказ відкривати вогонь якщо москалі ступлять на Українську землю.
Підготовку до провокації москалі почали заздалегідь, у 2002 році. Як це було в совєцькому союзі, на «прохання трудящих», точніше місцевих божевільних, які наче б то, з власної ініціативи почали бомбардувати листами путіна, щоб той українському острову «надав статус російської території».
В 2003 році після низки пропагандистських та підготовчих заходів росіяни почали будівництво дамби, за допомогою якої мали досягти Тузли. Паралельно з цим росіяни організували в Криму ряд провокацій, зокрема мітинги з вимогою передати росії весь Крим.
Будівництво дамби закінчилося з досягненням українського прикордонного понтону. За 100 метрів від позицій українських прикордонників. Все це супроводжувалося агресивною пропагандиською кампанією звісно ж ворожою до України.
До речі, саме під час тих подій українська сторона дала зрозуміти американцям, що збирається ініціювати консультації, передбачені 6 статтею того самого Будапештського меморандуму. Кажуть, американці тоді навіть втрутилися і спонукали таки до діалогу. З того часу цінність документу явно не підтвердилася.
В 2004-2005 амбіції Кремля щодо України похитнулися політично. Українці вийшли на протести проти результатів виборів, на яких «переміг» Янукович. Вони звісно образилися і доклали всіх зусиль для реваншу.
В 2007 році у Мюнхені путін виголосив свою знамениту промову, яка, як тепер зрозуміло, стала таким же зізнанням в майбутніх злочинах, які книга відомого австрійського художника. рф ступила на системний шлях, на якому збиралася розтоптати Україну, що і намагається зробити досі.
Частина 1.
Частина 2.
Частина 3.
Дуже ймовірно, що від збройного зіткнення в 1990-их роках Україну врятували внутрішні проблеми в рф. Заколот Єльцина в 1993 році із розстрілом парламенту, різанина в Чечні та дефолт 1998 року.
В 2003 році путін зробив першу пробу. Росіяни заявили претензії на Український острів Тузла в Керченській протоці. Тоді ж вони почали будівництво дамби, щоб дістатися до острова. Тоді реакція української влада була однозначна. Українські прикордонники отримали наказ відкривати вогонь якщо москалі ступлять на Українську землю.
Підготовку до провокації москалі почали заздалегідь, у 2002 році. Як це було в совєцькому союзі, на «прохання трудящих», точніше місцевих божевільних, які наче б то, з власної ініціативи почали бомбардувати листами путіна, щоб той українському острову «надав статус російської території».
В 2003 році після низки пропагандистських та підготовчих заходів росіяни почали будівництво дамби, за допомогою якої мали досягти Тузли. Паралельно з цим росіяни організували в Криму ряд провокацій, зокрема мітинги з вимогою передати росії весь Крим.
Будівництво дамби закінчилося з досягненням українського прикордонного понтону. За 100 метрів від позицій українських прикордонників. Все це супроводжувалося агресивною пропагандиською кампанією звісно ж ворожою до України.
До речі, саме під час тих подій українська сторона дала зрозуміти американцям, що збирається ініціювати консультації, передбачені 6 статтею того самого Будапештського меморандуму. Кажуть, американці тоді навіть втрутилися і спонукали таки до діалогу. З того часу цінність документу явно не підтвердилася.
В 2004-2005 амбіції Кремля щодо України похитнулися політично. Українці вийшли на протести проти результатів виборів, на яких «переміг» Янукович. Вони звісно образилися і доклали всіх зусиль для реваншу.
В 2007 році у Мюнхені путін виголосив свою знамениту промову, яка, як тепер зрозуміло, стала таким же зізнанням в майбутніх злочинах, які книга відомого австрійського художника. рф ступила на системний шлях, на якому збиралася розтоптати Україну, що і намагається зробити досі.
25.03.202513:04
Як Москва з перших днів Незалежності намагалася зламати Українську державність 3/4
Тут я залишу дві ремарки від себе. Перша – це спогади одного з моїх викладачів, який мав довгий досвід роботи в правоохоронних структурах. За його словами в перші роки після розвалу совка російські менти і ефесбешники дозволяли собі проводити свої слідчі та інші дії на території України без будь яких санкцій і дозволів. Часто доходило до того, що їх просто ловили десь в різних регіонах країни і видворювали.
Друга – в перші дні вторгнення, коли ми тримали район оборони під Києвом будучи на той час не дуже зрозумілим з юридичної точки зору підрозділом добровольців, з нами був фактично дід, якого ніжно назвали Батя. Коли дійшло до офіційної мобілізації, його відправили додому через вік. Так от Батя багато років працював у правоохоронних структурах в Криму і присвятив їх боротьбі з місцевими бандами. Така от доля.
Плани росіян у Криму тоді вдалося зірвати зусиллями СБУ та військових, які уважно стежили за діями російського флоту та тієї самої 810-ої бригади морської піхоти, поки «службисти» просочувалися на півострів сушею, морем і повітрям… щоб пізніше тихо захопити місцеве СБУ, з якого сепаратисти вже зняли табличку з державною символікою.
Коли Мєшков прийшов до будівлі, «альфівці» послали його подалі. На цьому його карколомна політична кар’єра почала стрімко котитися донизу. В 1995 році незаконну «посаду» президента Криму скасували, а Мєшков відправився на росію.
В Конституції України, яку прийняли 1996 року, заклала пряму норму про заборону розташування іноземних військових баз на нашій території. Проте, росіяни за допомогою тиску таки добилися майже через рік укладення угоди про розташування свого флоту в Криму. Вони зробили все, щоб залишити для себе плацдарм для захоплення півострова.
В 1997 році договір став кульмінацією важкої політичної гри, коли Кремль тиснув і шантажував тодішнього президента України Кучму, який багато чому завдячував перемогою на виборах риторикою про партнерство з росіянами. Про те, які були високі ставки свідчило те, що Єльцин приїхав до Києва лише через три роки після обрання Кучми. До цього йшов тиск, у тому числі, щодо флоту в Криму.
Угода мала діяти до 2017 року, але в 2010 році (війна росіян проти Грузії відбулася нещодавно, у 2008) уряд Януковича попри протести в Україні, підписав так звані «Харківські угоди», які пролонгували перебування російської військової потуги на території України.
До речі, свою присутність в Криму російські військові недвозначно підтвердили як загрозу для України. У квітні 2000 року москалі обстріляли українське судно, яке рухалося з Босфору до Скадовська. Тоді москалі звісно ж звинуватили в обстрілі українців.
Тут я залишу дві ремарки від себе. Перша – це спогади одного з моїх викладачів, який мав довгий досвід роботи в правоохоронних структурах. За його словами в перші роки після розвалу совка російські менти і ефесбешники дозволяли собі проводити свої слідчі та інші дії на території України без будь яких санкцій і дозволів. Часто доходило до того, що їх просто ловили десь в різних регіонах країни і видворювали.
Друга – в перші дні вторгнення, коли ми тримали район оборони під Києвом будучи на той час не дуже зрозумілим з юридичної точки зору підрозділом добровольців, з нами був фактично дід, якого ніжно назвали Батя. Коли дійшло до офіційної мобілізації, його відправили додому через вік. Так от Батя багато років працював у правоохоронних структурах в Криму і присвятив їх боротьбі з місцевими бандами. Така от доля.
Плани росіян у Криму тоді вдалося зірвати зусиллями СБУ та військових, які уважно стежили за діями російського флоту та тієї самої 810-ої бригади морської піхоти, поки «службисти» просочувалися на півострів сушею, морем і повітрям… щоб пізніше тихо захопити місцеве СБУ, з якого сепаратисти вже зняли табличку з державною символікою.
Коли Мєшков прийшов до будівлі, «альфівці» послали його подалі. На цьому його карколомна політична кар’єра почала стрімко котитися донизу. В 1995 році незаконну «посаду» президента Криму скасували, а Мєшков відправився на росію.
В Конституції України, яку прийняли 1996 року, заклала пряму норму про заборону розташування іноземних військових баз на нашій території. Проте, росіяни за допомогою тиску таки добилися майже через рік укладення угоди про розташування свого флоту в Криму. Вони зробили все, щоб залишити для себе плацдарм для захоплення півострова.
В 1997 році договір став кульмінацією важкої політичної гри, коли Кремль тиснув і шантажував тодішнього президента України Кучму, який багато чому завдячував перемогою на виборах риторикою про партнерство з росіянами. Про те, які були високі ставки свідчило те, що Єльцин приїхав до Києва лише через три роки після обрання Кучми. До цього йшов тиск, у тому числі, щодо флоту в Криму.
Угода мала діяти до 2017 року, але в 2010 році (війна росіян проти Грузії відбулася нещодавно, у 2008) уряд Януковича попри протести в Україні, підписав так звані «Харківські угоди», які пролонгували перебування російської військової потуги на території України.
До речі, свою присутність в Криму російські військові недвозначно підтвердили як загрозу для України. У квітні 2000 року москалі обстріляли українське судно, яке рухалося з Босфору до Скадовська. Тоді москалі звісно ж звинуватили в обстрілі українців.
15.04.202510:36
Партнери готували нас до партизанщини перед вторгненням. Вважаю, що це було дуже наївно. З нинішнім технологічним розвитком, інструментами розвідки і ураження, дуже складно говорити про ефективну партизанщину проти російської армії. Можу помилятися, сподіваюсь, перевіряти не доведеться.
У нас інші умови.
Щодня триває зіткнення двох армій, є фронт, який поступово зміщується. Поки все ще на захід. Сил для масштабного наступу в нас немає. Ми бачимо щось на зразок стратегії Зіапа, в’єтнамця, який підказує, що можна поєднати різні етапи в часі й просторі. Прямий і непрямий підхід. У вигляді прямого у нас зіткнення по фронту двох армій.
Зіап розглядав партизанську війну як частину непрямих заходів. У нашому випадку ми можемо замінити це на відхід наших сил одночасно зі спробами завдати максимальних втрат наступаючим. Не завжди це роблять свідомо, але результат схожий.
Саме Зіап підказує нам, що робочим варіантом для виснаження суперника є розмін по схемі «територія в обмін на втрати противника». До того часу, поки виснажимо ворога до певної міри.
Ми спостерігаємо схожу стратегію від СОУ (скоріш за все, вимушена, а не свідома). Звісно така логіка у нас працюватиме при відповідному співвідношенні втрат. Час використовують для зміцнення власних збройних сил та відповідного рівня виснаження ворога. До точки, коли у нас з’являється потенціал для розгрому (залежить від багатьох факторів на полі бою і поза ним).
Може бути звісно проміжний варіант – стабілізація лінії зіткнення і взяття під контроль ближніх ешелонів ворога на фронті. Для того, щоб досягти цього, як би це не дратувало, потрібно продовжувати бойову роботу, а саме знищення сил і засобів противника. Тут перед нами вибір не стоїть. Противник не збирається припиняти воювати.
Валерій Залужний сказав, що помилився, вважаючи, що можна досягти успіху згідно з вказаною вище формулою Клаузевіца. Тобто завдати таких втрат, які змусять противника відмовитися від своїх намірів. Що це не спрацювало і росіяни через великі втрати не відмовилися (що могло б спрацювати з будь якою західною армією).
Думаю ми просто математично не досягли того показника, співвідношення і абсолютних цифр втрат, завданих противнику, які б змусили його зупинитися. Відмовитися воювати далі. Просто ми не володіємо відповідним вогневим, організаційним, ресурсним потенціалом, який би дозволив досягти такого.
Гадаю, тут зіграла роль більше неправильна оцінка моральних складових, ніж математичних. Математичні можна порахувати, але які вони будуть на шкалі моральних (бойовий дух, наполегливість, віра в перемогу, адаптивність тощо), де та точка, на якій вони зламаються, ми не знаємо.
Можливо це виключно фізична втрата здатності армії до будь яких дій (через втрати). Можливо позбавлення матеріально-технічної, ресурсної переваги. Можливо підрив ідеологічних підвалин боротьби (зрада уряду, невідповідність зусиль результату). Скоріш за все, усе разом з додаванням багатьох інших факторів.
На перший погляд може здатися, що ключ до перемоги простий. Варто лиш підібрати його правильно. Життя і війна показали, що це далеко не так просто.
У нас інші умови.
Щодня триває зіткнення двох армій, є фронт, який поступово зміщується. Поки все ще на захід. Сил для масштабного наступу в нас немає. Ми бачимо щось на зразок стратегії Зіапа, в’єтнамця, який підказує, що можна поєднати різні етапи в часі й просторі. Прямий і непрямий підхід. У вигляді прямого у нас зіткнення по фронту двох армій.
Зіап розглядав партизанську війну як частину непрямих заходів. У нашому випадку ми можемо замінити це на відхід наших сил одночасно зі спробами завдати максимальних втрат наступаючим. Не завжди це роблять свідомо, але результат схожий.
Саме Зіап підказує нам, що робочим варіантом для виснаження суперника є розмін по схемі «територія в обмін на втрати противника». До того часу, поки виснажимо ворога до певної міри.
Ми спостерігаємо схожу стратегію від СОУ (скоріш за все, вимушена, а не свідома). Звісно така логіка у нас працюватиме при відповідному співвідношенні втрат. Час використовують для зміцнення власних збройних сил та відповідного рівня виснаження ворога. До точки, коли у нас з’являється потенціал для розгрому (залежить від багатьох факторів на полі бою і поза ним).
Може бути звісно проміжний варіант – стабілізація лінії зіткнення і взяття під контроль ближніх ешелонів ворога на фронті. Для того, щоб досягти цього, як би це не дратувало, потрібно продовжувати бойову роботу, а саме знищення сил і засобів противника. Тут перед нами вибір не стоїть. Противник не збирається припиняти воювати.
Валерій Залужний сказав, що помилився, вважаючи, що можна досягти успіху згідно з вказаною вище формулою Клаузевіца. Тобто завдати таких втрат, які змусять противника відмовитися від своїх намірів. Що це не спрацювало і росіяни через великі втрати не відмовилися (що могло б спрацювати з будь якою західною армією).
Думаю ми просто математично не досягли того показника, співвідношення і абсолютних цифр втрат, завданих противнику, які б змусили його зупинитися. Відмовитися воювати далі. Просто ми не володіємо відповідним вогневим, організаційним, ресурсним потенціалом, який би дозволив досягти такого.
Гадаю, тут зіграла роль більше неправильна оцінка моральних складових, ніж математичних. Математичні можна порахувати, але які вони будуть на шкалі моральних (бойовий дух, наполегливість, віра в перемогу, адаптивність тощо), де та точка, на якій вони зламаються, ми не знаємо.
Можливо це виключно фізична втрата здатності армії до будь яких дій (через втрати). Можливо позбавлення матеріально-технічної, ресурсної переваги. Можливо підрив ідеологічних підвалин боротьби (зрада уряду, невідповідність зусиль результату). Скоріш за все, усе разом з додаванням багатьох інших факторів.
На перший погляд може здатися, що ключ до перемоги простий. Варто лиш підібрати його правильно. Життя і війна показали, що це далеко не так просто.
09.04.202519:55
Щодо китайців у російській війні проти України. Дані, які оприлюднила наша розвідка свідчать про те, що явище системне. Півтори сотні документально підтверджені випадки участі китайців у війні проти України. Це тільки те, що вдалося добути.
Це абсолютно різні військові частини і різні міста у яких їх оформлювали та проводили відбір. Різні посади і спеціалізації. Від пілотів fpv до кулеметників. Китай цього не визнає, але безумовно серед тих, хто прийшов рекрутинг, є кадрові військові.
Вони прийшли здобувати реальний бойовий досвід. Такий собі специфічний ресурс, який на цій війні отримує і КНДР. І Китай також. Ці люди підрисують контрати з 2023 року і беруть активну участь у бойових діях. Зібрані дані мають очевидну цінність для їх країни.
Цікаво теж, що зараз одномоментно оприлюднили значний масив інформації. Документи, статистика, назви підрозділів, міста воєнкоматів, посади і звання тощо. Очевидно, що дані збирали довго і ретельно. І також був час поставити Пекіну кілька актуальних питань з цього приводу.
Ще один очевидний факт - це відмінна система здобуття бойового досвіду та відомостей про сучасну війну. Якщо КНДР організовано відправляє велику кількість людей, то Китай обирає іншу схему. Росіянам дозволяють проводити рекрутинг, зокрема через соцмережі, тік ток тощо.
Зрозуміло, що якби Пекін цього не хотів, то росіянам би цього не дозволили жодним чином. Само собою для цього потрібен був дозвіл, або скоординована робота з попереднім політичним рішенням щоб подати це як особисту ініціативу громадян країни, які вирішили піти добровольцями.
Це абсолютно різні військові частини і різні міста у яких їх оформлювали та проводили відбір. Різні посади і спеціалізації. Від пілотів fpv до кулеметників. Китай цього не визнає, але безумовно серед тих, хто прийшов рекрутинг, є кадрові військові.
Вони прийшли здобувати реальний бойовий досвід. Такий собі специфічний ресурс, який на цій війні отримує і КНДР. І Китай також. Ці люди підрисують контрати з 2023 року і беруть активну участь у бойових діях. Зібрані дані мають очевидну цінність для їх країни.
Цікаво теж, що зараз одномоментно оприлюднили значний масив інформації. Документи, статистика, назви підрозділів, міста воєнкоматів, посади і звання тощо. Очевидно, що дані збирали довго і ретельно. І також був час поставити Пекіну кілька актуальних питань з цього приводу.
Ще один очевидний факт - це відмінна система здобуття бойового досвіду та відомостей про сучасну війну. Якщо КНДР організовано відправляє велику кількість людей, то Китай обирає іншу схему. Росіянам дозволяють проводити рекрутинг, зокрема через соцмережі, тік ток тощо.
Зрозуміло, що якби Пекін цього не хотів, то росіянам би цього не дозволили жодним чином. Само собою для цього потрібен був дозвіл, або скоординована робота з попереднім політичним рішенням щоб подати це як особисту ініціативу громадян країни, які вирішили піти добровольцями.
04.04.202508:28
Від себе можу додати. Минулого літа ми дуже сильно чекали, коли спаде "зеленка". Працювати по піхоті тоді стало легше. Звісно це не завжди допомагало/рятувало, але було краще.
Що ми можемо спробувати зробити вже зараз? Під час будівництва фортифікацій створюють кілзони. Вирізають частину лісопосадок. Вирубану частину піхота має перетнути для штурму позицій. Тоді потенційно є більше шансів вчасно виявити та уразити. Але наші кілзони надто короткі. Потрібно робити їх більшими, адже залежно від дуже багатьох факторів швидкість виявлення і реакції екіпажів ударних дронів і арти може бути суттєво більшим, ніж час, коли противник перетинає підготовлену кілзону.
Що ми можемо спробувати зробити вже зараз? Під час будівництва фортифікацій створюють кілзони. Вирізають частину лісопосадок. Вирубану частину піхота має перетнути для штурму позицій. Тоді потенційно є більше шансів вчасно виявити та уразити. Але наші кілзони надто короткі. Потрібно робити їх більшими, адже залежно від дуже багатьох факторів швидкість виявлення і реакції екіпажів ударних дронів і арти може бути суттєво більшим, ніж час, коли противник перетинає підготовлену кілзону.
28.03.202511:52
Очікувано москалям ніяке перемир'я, тим більше ніякий мир не потрібен.
Мені відверто шкода тих, хто живе у світі рожевих поні і щиро вважав, що зараз трамп все розрулить.
Хуйло править в рф вже чверть століття. До цього він був активним актором їх системи влади і кдбшної системи. В нього є свої цілі, які він реалізовує багато років. Система, яка методично працює проти України, проти заходу. Система, яка не досягла всього і швидко, але досягла багато на фоні пасивності, боягузтва, корумповансоті і відвертої дурості акторів як у нас, так і на заході. Абсолютно не розумію чому хуйло має відмовлятися від своїх цілей, до яких він іде послідовно багато років з приходом до влади якогось трампа чи ще когось. Це дуже наївне сподівання.
Зате ми з вами чітко побачили в середині України хто готовий цю країну продати оптом і вроздріб заради можливості отримати владу в тому, що від неї залишиться.
Боротьба зокупантами не закінчиться ще довго. Якщо ми будемо мати волю щоб її продовжувати. Ворог її все ще має вдосталь.
Мені відверто шкода тих, хто живе у світі рожевих поні і щиро вважав, що зараз трамп все розрулить.
Хуйло править в рф вже чверть століття. До цього він був активним актором їх системи влади і кдбшної системи. В нього є свої цілі, які він реалізовує багато років. Система, яка методично працює проти України, проти заходу. Система, яка не досягла всього і швидко, але досягла багато на фоні пасивності, боягузтва, корумповансоті і відвертої дурості акторів як у нас, так і на заході. Абсолютно не розумію чому хуйло має відмовлятися від своїх цілей, до яких він іде послідовно багато років з приходом до влади якогось трампа чи ще когось. Це дуже наївне сподівання.
Зате ми з вами чітко побачили в середині України хто готовий цю країну продати оптом і вроздріб заради можливості отримати владу в тому, що від неї залишиться.
Боротьба зокупантами не закінчиться ще довго. Якщо ми будемо мати волю щоб її продовжувати. Ворог її все ще має вдосталь.
24.03.202519:28
Звітую. За ваші чесно зароблені кошти купили Matrice 30T. Навіть лишилося на переробку борта і пульта під роботу. Дякую всім, хто взяв участь, задонатив, поширив.
23.03.202520:39
Польський журнал wprost робить найкращі обкладинки ever
14.04.202509:52
Ми зараз живемо в ситуації, коли сенс і зміст оборонної війни змінюються не із самостійним їх переосмисленням, а залежно від того перемагаємо ми чи ні. Напевне у травні 2023 року уряд вважав, що ми перемагаємо. Тоді не соромилися говорити про деокупацію Криму. Нині він вважає, що ми не перемагаємо, що доволі очевидно, отож семантика змінилася.
Ще наприкінці 2022 чи на початку 2023 року я для себе і публічно сформулював базову нашу мету в цій війні. Якщо коротко, це виживання нації та збереження державності. Далі можна розвивати. Нині до цієї конструкції вдаються все частіше. Вона логічна і ми в цій парадигмі, очевидно, ще будемо доволі довго існувати, якщо звісно справимося з цим базовим завданням.
Але вона не виключає того, що ми повинні також чітко розуміти кілька речей:
- контроль над українською територією з боку окупанта – це порушення конституційного порядку, який все одно підлягає відновленню;
- це у свою чергу погіршення економічного та демографічного потенціалу країни;
- поки Крим є російською військовою базою, Україна ніколи не буде в безпеці у військовому та економічному плані;
- поки окупант стоїть на нашій землі, навіть ситуація «ні війни ні миру» буде означати відсутність повного зовнішньополітичного маневру;
- навіть звільнення всієї території не обов’язково означатиме припинення бойових дій, відповідно перебування у стані війни також не даватиме такого маневру, але зараз про таку війну можна хіба мріяти.
Ситуація ускладнюється політичним бродінням в середині країни. Є спокуса припинити боротьбу за нагоди і зайнятися улюбленими заняттями в тилу, який нині значно більш травмований і електризований. Є сумніви, що хтось має чітке уявлення як з таким суспільством можна працювати, коли ми зіткнемося з похміллям не просто періоду після масштабної війни, а ще й війни, яка закінчилася або поразкою або ніяк. Тобто знову перейшла у фазу не війни і не миру.
Це шалений виклик. Звісно якщо вдасться розгромити агресора, післявоєнного похмілля нам теж не уникнути. Але для обох випадків – покращення свого положення перед заморожуванням чи розгрому окупанта, треба мати план війни. І його треба реалізовувати.
Якісь маяки змін в армії ми бачимо часто під тиском більш прогресивної частини армії та громадськості. Проте, є речі, які реформа військового управління та створення нових сучасних родів сил, не компенсує. Наприклад, мобілізаційне розгортання війська, яке теж потребує реформування.
План війни – це не лише знати скільки нам треба людей, грошей, часу, бомб і дронів. Це ще й візія, зміст. Люди знають за що воюють, але має знати і тил і уряд.
Клаузевіц виділяв три елементи поняття перемоги у війні:
- великі втрати фізичних сил противника;
- великі втрати моральних сил;
- відкрите визнання цього всього противником і відмова від своїх намірів.
Що ж, ми маємо справу з противником, який уміє в блеф, системну роботу і дуже наполегливий. Поки що не виглядає так, що ми досягли перших двох пунктів, проте, якщо подивитися на зміну позицій нашого уряду, виходить, що москалям вдалося досягти третього пункту відносно нас? А чи можемо ми досягти цього відносно них?
Різні військові теоретики і практики описували різні підходи до ведення війни. Сюди входить і етап перед війною, коли актори мають прийняти рішення як діяти. Чи задіювати цей «останній» політичний інструмент. Зважити всі аргументи перед тим, як розв’язувати війну. Цей етап ми пропустили. Тепер ми не дізнаємося чи росіяни пішли б на вторгнення якби Україна 30 років працювала над більш ефективними стратегіями стримування і примусу.
Ще наприкінці 2022 чи на початку 2023 року я для себе і публічно сформулював базову нашу мету в цій війні. Якщо коротко, це виживання нації та збереження державності. Далі можна розвивати. Нині до цієї конструкції вдаються все частіше. Вона логічна і ми в цій парадигмі, очевидно, ще будемо доволі довго існувати, якщо звісно справимося з цим базовим завданням.
Але вона не виключає того, що ми повинні також чітко розуміти кілька речей:
- контроль над українською територією з боку окупанта – це порушення конституційного порядку, який все одно підлягає відновленню;
- це у свою чергу погіршення економічного та демографічного потенціалу країни;
- поки Крим є російською військовою базою, Україна ніколи не буде в безпеці у військовому та економічному плані;
- поки окупант стоїть на нашій землі, навіть ситуація «ні війни ні миру» буде означати відсутність повного зовнішньополітичного маневру;
- навіть звільнення всієї території не обов’язково означатиме припинення бойових дій, відповідно перебування у стані війни також не даватиме такого маневру, але зараз про таку війну можна хіба мріяти.
Ситуація ускладнюється політичним бродінням в середині країни. Є спокуса припинити боротьбу за нагоди і зайнятися улюбленими заняттями в тилу, який нині значно більш травмований і електризований. Є сумніви, що хтось має чітке уявлення як з таким суспільством можна працювати, коли ми зіткнемося з похміллям не просто періоду після масштабної війни, а ще й війни, яка закінчилася або поразкою або ніяк. Тобто знову перейшла у фазу не війни і не миру.
Це шалений виклик. Звісно якщо вдасться розгромити агресора, післявоєнного похмілля нам теж не уникнути. Але для обох випадків – покращення свого положення перед заморожуванням чи розгрому окупанта, треба мати план війни. І його треба реалізовувати.
Якісь маяки змін в армії ми бачимо часто під тиском більш прогресивної частини армії та громадськості. Проте, є речі, які реформа військового управління та створення нових сучасних родів сил, не компенсує. Наприклад, мобілізаційне розгортання війська, яке теж потребує реформування.
План війни – це не лише знати скільки нам треба людей, грошей, часу, бомб і дронів. Це ще й візія, зміст. Люди знають за що воюють, але має знати і тил і уряд.
Клаузевіц виділяв три елементи поняття перемоги у війні:
- великі втрати фізичних сил противника;
- великі втрати моральних сил;
- відкрите визнання цього всього противником і відмова від своїх намірів.
Що ж, ми маємо справу з противником, який уміє в блеф, системну роботу і дуже наполегливий. Поки що не виглядає так, що ми досягли перших двох пунктів, проте, якщо подивитися на зміну позицій нашого уряду, виходить, що москалям вдалося досягти третього пункту відносно нас? А чи можемо ми досягти цього відносно них?
Різні військові теоретики і практики описували різні підходи до ведення війни. Сюди входить і етап перед війною, коли актори мають прийняти рішення як діяти. Чи задіювати цей «останній» політичний інструмент. Зважити всі аргументи перед тим, як розв’язувати війну. Цей етап ми пропустили. Тепер ми не дізнаємося чи росіяни пішли б на вторгнення якби Україна 30 років працювала над більш ефективними стратегіями стримування і примусу.
09.04.202512:35
Військові, які принаймні можуть дозволити собі говорити, проти того, щоб миритися з окупацією українських земель не тому, що дуже хочеться загинути в бою за їх звільнення. Просто вони все таки знають якусь частину військової теорії.
На цих територіях зосереджені великі природні ресурси, частина з них мають стратегічне значення для України як для морської держави і навіть відповідний демографічний та інфраструктурний потенціал. Це той класичний випадок, коли контроль окупанта за цією територією робить можливим нашу подальшу поразку навіть без нової повномасштабної війни. Особливо якщо не буде достатньої зовнішньої допомоги для України.
Якщо почнеться скасування санкцій, агресор отримає більший притік ресурсів для війни проти нас. Гадаю, зайве пояснювати чому це для нас погано і чому заморозка без стійкого миру для нас ще більш негативний сценарій. Ворог просто ще швидше проведе підготовку до нової повномасштабної війни.
В руках москалів залишиться Крим як повноцінна військова база, яка буде далі загрожувати нашому судноплавству. Успіхи в морській битві, у якій Україна загнала ворожий флот у кут, можуть бути зведені нанівець невигідними умовами заморозки, які росіяни і так будуть порушувати. В руках окупантів далі буде залишатися ЗАЕС.
росіяни окупували територію з більшою половиною вугільних покладів нашої країни, майже половину металів, третину рідкоземельних металів. Ворог контролює акваторію моря з родовищами вуглеводнів, поклади солі, родовища літію – стратегічного матеріалу. Порти, орні землі, сотні підприємств, не всі з яких зруйнували, враховуючи стрімкість окупації частини території. Підрив економічного потенціалу і майбутньої безпеки шалений.
Звісно бачення майбутнього без військової поразки ворога може ґрунтуватися на очікуванні кращих часів, проте ми не можемо зараз бути певними, що такі часи найближчими роками настануть. Прямо зараз ці очікування негативні. Хіба що ми будемо битися далі, а танці росіян і американців, які ми бачимо, припиняться.
Якщо заморозка може відбуватися в ситуації, коли кращі часи світять нашому супротивнику, тоді вона не може бути вигідна для нас. В такому разі противник повинен нести надалі втрати і не мати впевненості у тому, що зможе зафіксувати контроль над загарбаними ресурсами. Він не повинен розраховувати на те, що зможе здійснювати стабільну розробку стратегічних копалин.
Україна – це країна, втягнута в протистояння з більшим і сильнішим ворогом. Протистояння, у якому найвищі ставки для нас. Менша і слабша країна у такій ситуації має робити вибір з огляду на перспективи. Якщо подальші перспективи – це стрімка чи поступова втрата матеріальної та політичної підтримки зовні, то ми очікуємо настання кращих часів для противника і поганих для себе.
Якщо нам вдасться достатньо сильно зруйнувати цю інфраструктуру, тоді в плані отримання майбутніх нафтодоларів москва може знизити свої очікування кращих часів. Для того, щоб врятувати своє становище чи покращити його, нам потрібно продовжувати ці удари. Натомість заморозка конфлікту без гарантій безпеки (реальних, а не запевнень і бутафорії) просто позбавить нас такої можливості і ми будемо в тій ситуації, коли ворог буквально в нас на очах буде готуватися до нового удару, але ми не зможемо нічого з цим зробити.
На цих територіях зосереджені великі природні ресурси, частина з них мають стратегічне значення для України як для морської держави і навіть відповідний демографічний та інфраструктурний потенціал. Це той класичний випадок, коли контроль окупанта за цією територією робить можливим нашу подальшу поразку навіть без нової повномасштабної війни. Особливо якщо не буде достатньої зовнішньої допомоги для України.
Якщо почнеться скасування санкцій, агресор отримає більший притік ресурсів для війни проти нас. Гадаю, зайве пояснювати чому це для нас погано і чому заморозка без стійкого миру для нас ще більш негативний сценарій. Ворог просто ще швидше проведе підготовку до нової повномасштабної війни.
В руках москалів залишиться Крим як повноцінна військова база, яка буде далі загрожувати нашому судноплавству. Успіхи в морській битві, у якій Україна загнала ворожий флот у кут, можуть бути зведені нанівець невигідними умовами заморозки, які росіяни і так будуть порушувати. В руках окупантів далі буде залишатися ЗАЕС.
росіяни окупували територію з більшою половиною вугільних покладів нашої країни, майже половину металів, третину рідкоземельних металів. Ворог контролює акваторію моря з родовищами вуглеводнів, поклади солі, родовища літію – стратегічного матеріалу. Порти, орні землі, сотні підприємств, не всі з яких зруйнували, враховуючи стрімкість окупації частини території. Підрив економічного потенціалу і майбутньої безпеки шалений.
Звісно бачення майбутнього без військової поразки ворога може ґрунтуватися на очікуванні кращих часів, проте ми не можемо зараз бути певними, що такі часи найближчими роками настануть. Прямо зараз ці очікування негативні. Хіба що ми будемо битися далі, а танці росіян і американців, які ми бачимо, припиняться.
Якщо заморозка може відбуватися в ситуації, коли кращі часи світять нашому супротивнику, тоді вона не може бути вигідна для нас. В такому разі противник повинен нести надалі втрати і не мати впевненості у тому, що зможе зафіксувати контроль над загарбаними ресурсами. Він не повинен розраховувати на те, що зможе здійснювати стабільну розробку стратегічних копалин.
Україна – це країна, втягнута в протистояння з більшим і сильнішим ворогом. Протистояння, у якому найвищі ставки для нас. Менша і слабша країна у такій ситуації має робити вибір з огляду на перспективи. Якщо подальші перспективи – це стрімка чи поступова втрата матеріальної та політичної підтримки зовні, то ми очікуємо настання кращих часів для противника і поганих для себе.
Якщо нам вдасться достатньо сильно зруйнувати цю інфраструктуру, тоді в плані отримання майбутніх нафтодоларів москва може знизити свої очікування кращих часів. Для того, щоб врятувати своє становище чи покращити його, нам потрібно продовжувати ці удари. Натомість заморозка конфлікту без гарантій безпеки (реальних, а не запевнень і бутафорії) просто позбавить нас такої можливості і ми будемо в тій ситуації, коли ворог буквально в нас на очах буде готуватися до нового удару, але ми не зможемо нічого з цим зробити.
04.04.202508:23
Sreg Marco: Новий наступ росіян.
Щось в фейсбуці почалися нові дискусії на тему "буде чи не буде нова російська навала". І по суті це не логічні конструктивні діалогі, а знов хитання між стадіями "я хочу вірити в кращі варіанти".
Висновки що все затихне такі:
1) Інтенсивність боїв спадає.
2) Великі втрати особового складу.
3) Великі втрати техніки.
Але є завжди але.
Рекрутінг та мобілізація в ВС РФ не зупиняється. І наступні бригади готують на полігонах на літній наступ вже зараз. І техніку теж.
Техніка вже не стане рушійною силою, бо ВС РФ опанували тиск штурмовими групами без техніки або на легкій техніці та мотоциклах. І в умовах дронової війни, саме маневрена швидка техніка має більше шансів доставити особовий склад з точки А в точку Б, ніж броньована чи легкоброньована. І росіяни вже вибудували систему, як би з них не сміялись.
А мінування в достатній кількості ми досі не опанували.
Через місяць посадки закриє зелень, і скриє особовий склад від дронів. Якщо ви думаєте що зараз поставлена задача по військам випалювати посадки коли стане тепла погода, щоб випалити їх поки вони без листя, і були закуплені/розроблені необхідні засоби- ну ви помиляєтесь. "Дракони" ж працювали- і зараз будуть. Мабуть. Тільки "дракони" працювали восени, там інша деревина була по вологості.
Системного переформатування підрозділів під літню роботу теж немає, хоча в різні періоди ефективність переросподіляється по різним дронам, а це означає що знову ми будемо доганяти ситуацію, коли нас вʼєпуть. Тому коли штурмові групи підуть по посадках закритих листями- нам буде дуже складно їх зупинити. А літня погода зменшить кількість санітарних втрат.
Зброя від США потроху закінчується. І задача РФ нас вимотати до стану зими, коли нам Трамп заблокував допомогу і в нас посипалась Донобласть. Все виглядає на то, що вони хочуть це повторити, щоб мати козир на перемовинах. І затягують режим припинення вогню.
Тому літній наступ буде. Було б непогано щоб до нього ще і адекватно підготувалися, розробивши стратегію на цей період.
Але є сумніви що в нас на це верхи здатні. Тому будемо знов імпровізувати влітку, щоб не впасти.
Якось так.
Щось в фейсбуці почалися нові дискусії на тему "буде чи не буде нова російська навала". І по суті це не логічні конструктивні діалогі, а знов хитання між стадіями "я хочу вірити в кращі варіанти".
Висновки що все затихне такі:
1) Інтенсивність боїв спадає.
2) Великі втрати особового складу.
3) Великі втрати техніки.
Але є завжди але.
Рекрутінг та мобілізація в ВС РФ не зупиняється. І наступні бригади готують на полігонах на літній наступ вже зараз. І техніку теж.
Техніка вже не стане рушійною силою, бо ВС РФ опанували тиск штурмовими групами без техніки або на легкій техніці та мотоциклах. І в умовах дронової війни, саме маневрена швидка техніка має більше шансів доставити особовий склад з точки А в точку Б, ніж броньована чи легкоброньована. І росіяни вже вибудували систему, як би з них не сміялись.
А мінування в достатній кількості ми досі не опанували.
Через місяць посадки закриє зелень, і скриє особовий склад від дронів. Якщо ви думаєте що зараз поставлена задача по військам випалювати посадки коли стане тепла погода, щоб випалити їх поки вони без листя, і були закуплені/розроблені необхідні засоби- ну ви помиляєтесь. "Дракони" ж працювали- і зараз будуть. Мабуть. Тільки "дракони" працювали восени, там інша деревина була по вологості.
Системного переформатування підрозділів під літню роботу теж немає, хоча в різні періоди ефективність переросподіляється по різним дронам, а це означає що знову ми будемо доганяти ситуацію, коли нас вʼєпуть. Тому коли штурмові групи підуть по посадках закритих листями- нам буде дуже складно їх зупинити. А літня погода зменшить кількість санітарних втрат.
Зброя від США потроху закінчується. І задача РФ нас вимотати до стану зими, коли нам Трамп заблокував допомогу і в нас посипалась Донобласть. Все виглядає на то, що вони хочуть це повторити, щоб мати козир на перемовинах. І затягують режим припинення вогню.
Тому літній наступ буде. Було б непогано щоб до нього ще і адекватно підготувалися, розробивши стратегію на цей період.
Але є сумніви що в нас на це верхи здатні. Тому будемо знов імпровізувати влітку, щоб не впасти.
Якось так.
26.03.202516:07
Трохи поговорили з Новинарнею. Портал заснував військовий учасник АТО/ООС, який нині теж в ЗСУ. Команда ж працює далі.
Говорили про наш досвід і трохи про перспективи.
https://novynarnia.com/2025/03/22/osolonko/
Говорили про наш досвід і трохи про перспективи.
https://novynarnia.com/2025/03/22/osolonko/
24.03.202518:55
Єдина наша надія на сьогодні, це те, що вони просто дебіли.
post.reposted:
Юрій Богданов
22.03.202506:51
Посланець трампа Віткофф.
Вибрані цитати з інтервʼю Такеру Карлсону.
Чотири регіони - Донбас, Крим, Луганськ і два інших. Йобаний ти математик.
Референдуми. Референдуми там були. Тепер ми знаємо як Трамп збирається виправдовувати анексію Канади 🙂
Далі Такер каже:
Віткофф відповідає:
Тобто єдине питання йобаного математика - політичне майбутнє Зе, а не те, що він не
може визначити хто агресор.
Аааааа! Аааааааааааа! Аааааааааааааааа!
Справедливу угоду, my ass. З визнанням референдумів 🙂
Питання Такера Карлсона:
Відповідь йобаного математика:
До речі, варто вчергове нагадати: НАТО мертве. Ця потвора, коли Путін нападе на Литву, скаже, що не хоче починати третю світову заради Литви.
Далі діалог про Європу.
— Ви думаєте, що росіяни хочуть пройти Європою?
— На 100% ні. Це абсурд.
Наостанок дві найкращі цитати.
Поточний ізраїльський уряд (не весь Ізраїль) цілком відверто демонструє як він бачить стабільність у Газі - вбити або депортувати всіх, хто живе в Газі. Просто поки не може через високі ризики. Так, путінська Росія бачить вирішення українського питання так само. Тут людожер Віткофф правий.
Оцим він фіналізував український блок.
Звісно, вони вороги.
України. Європи. Людства.
На жаль, з ними доведеться мати справу.
Але ми маємо розуміти з ким ми маємо справу - з фашистами, що виправдовують інших фашистів.
Добре, що вони - не вся Америка.
Жахливо, що вони біди у світі нароблять.
Підписатися на Богданова
Вибрані цитати з інтервʼю Такеру Карлсону.
«Я думаю, що найбільша проблема в цьому конфлікті — це так звані чотири регіони: Донбас, Крим, Луганськ і ще два інших. Вони російськомовні. Там були референдуми, де переважна більшість людей вказала, що хоче бути під російським правлінням».
Чотири регіони - Донбас, Крим, Луганськ і два інших. Йобаний ти математик.
Референдуми. Референдуми там були. Тепер ми знаємо як Трамп збирається виправдовувати анексію Канади 🙂
Далі Такер каже:
«Росія контролює ці території. Фактично, з російської точки зору, деякі з цих територій зараз є частиною Росії».
Віткофф відповідає:
«Правильно. Це правильно. Але це завжди було питанням, так? І, знаєте, ніхто не хотів про це говорити. Це "слон у кімнаті". Ще один "слон у кімнаті" — це конституційні питання в Україні щодо того, чим вони можуть поступитися, коли йдеться про втрату територій. Росіяни фактично контролюють ці території. Питання в тому, чи визнає світ, що ці території є російськими? Чи зможе Зеленський політично вижити, якщо він це визнає? Це головне питання конфлікту. Абсолютно так».
Тобто єдине питання йобаного математика - політичне майбутнє Зе, а не те, що він не
може визначити хто агресор.
«Росіянам не потрібно поглинати Україну. Вони отримали те, що хотіли. Вони повернули ці п’ять регіонів. Вони мають Крим і отримали те, що їм потрібно»
Аааааа! Аааааааааааа! Аааааааааааааааа!
«Я думаю, що ми маємо отримати справедливу угоду для України. Але ми не можемо дозволити цій країні втягнути нас у Третю світову війну. І це не моя політика. Це політика президента Трампа».
Справедливу угоду, my ass. З визнанням референдумів 🙂
Питання Такера Карлсона:
«Тоді що відбувається, якщо можна спитати, що, чорт забирай, діється з Європою? Наприклад, Кір Стармер каже, що ми відправимо британські війська, тоді як вся їхня армія менша за Корпус морської піхоти США. Країна економічно занепадає. Всі ті країни економічно занепадають. Про що вони думають? Що це таке? Це поза? Це демонстрація?»
Відповідь йобаного математика:
«Ну, я думаю, це поєднання пози й демонстрації, а також певної спрощеності. Думаю, існує ця ідея, що всі мають бути як Вінстон Черчилль. Що росіяни збираються маршувати через всю Європу. Я вважаю це абсурдним, до речі. У нас є така річ, як НАТО, якої не було під час Другої світової війни».
До речі, варто вчергове нагадати: НАТО мертве. Ця потвора, коли Путін нападе на Литву, скаже, що не хоче починати третю світову заради Литви.
Далі діалог про Європу.
— Ви думаєте, що росіяни хочуть пройти Європою?
— На 100% ні. Це абсурд.
Наостанок дві найкращі цитати.
«По-перше, навіщо їм поглинати Україну? Для чого саме? Їм не потрібно поглинати Україну. Це було б, як окупація Ґази. Ізраїльтяни справді хочуть окупувати Ґазу до кінця своїх днів? Вони не хочуть. Вони хочуть стабільності там. Вони не хочуть з цим мати справу».
Поточний ізраїльський уряд (не весь Ізраїль) цілком відверто демонструє як він бачить стабільність у Газі - вбити або депортувати всіх, хто живе в Газі. Просто поки не може через високі ризики. Так, путінська Росія бачить вирішення українського питання так само. Тут людожер Віткофф правий.
«Але росіяни також отримали те, що хотіли.
Вони повернули ці п’ять регіонів. Вони мають Крим і отримали те, що їм потрібно. Навіщо їм ще щось?»
Оцим він фіналізував український блок.
Звісно, вони вороги.
України. Європи. Людства.
На жаль, з ними доведеться мати справу.
Але ми маємо розуміти з ким ми маємо справу - з фашистами, що виправдовують інших фашистів.
Добре, що вони - не вся Америка.
Жахливо, що вони біди у світі нароблять.
Підписатися на Богданова
11.04.202518:27
Віткофф порадив Трампу смоктати російського прутня. Breaking news
07.04.202507:51
Недавно Маск заявив, що треба робити безмитну торгівлю між США і ЄС.
А пам'ятаєте, як технодебіл активно втручався у вибори в країнах ЄС? І взагалі дуже по-хамськи поводив себе щодо Європи.
А на картинці реакція. Падіння продажів автомобілів Тесла. Споживачі дуже красномовно показали що вони про це все думають.
А пам'ятаєте, як технодебіл активно втручався у вибори в країнах ЄС? І взагалі дуже по-хамськи поводив себе щодо Європи.
А на картинці реакція. Падіння продажів автомобілів Тесла. Споживачі дуже красномовно показали що вони про це все думають.
02.04.202508:26
Очікувано. Вслід за країнами Балтії Фінляндія виходить з конвенції про нерозповсюдження протипіхотних мін. Цілком закономірна реакція, коли в тебе величезний кордон, який норовить перейти кончений сусід.
25.03.202521:31
Нема часу пояснювати (с)
post.reposted:
Шрайк Ньюс
24.03.202518:55
🤦♂️ Головного редактора видання The Atlantic випадково додали до закритого чату, де посадовці адміністрації Дональда Трампа обговорювали удари по Ємену.
За словами редактора, за чотири дні до американських ударів він отримав у Signal запит від користувача на імʼя Майкл Волтц.
Прийнявши запит, журналіст опинився в чаті під назвою "Houthi PC small group".
Там були зокрема акаунти глави Пентагону Піта Гегсета, держсекретаря Марко Рубіо, глави Національнї розвідки Тулсі Габбард, директора ЦРУ Джона Реткліффа, радника Трампа Стіва Віткоффа тощо.
Подальше листування в групі містило деталі планування та обговорення удару американських військ по Ємену, який відбувся 15 березня. З деталей, які там були, головний редактор The Atlantic зробив висновок, що група була справжньою.
Цю ж інформацію опосередковано підтвердив речник Ради нацбезпеки США, який сказав, що в адміністрації вивчають, яким чином у групу "було додано випадковий номер".
За словами редактора, за чотири дні до американських ударів він отримав у Signal запит від користувача на імʼя Майкл Волтц.
Прийнявши запит, журналіст опинився в чаті під назвою "Houthi PC small group".
Там були зокрема акаунти глави Пентагону Піта Гегсета, держсекретаря Марко Рубіо, глави Національнї розвідки Тулсі Габбард, директора ЦРУ Джона Реткліффа, радника Трампа Стіва Віткоффа тощо.
Подальше листування в групі містило деталі планування та обговорення удару американських військ по Ємену, який відбувся 15 березня. З деталей, які там були, головний редактор The Atlantic зробив висновок, що група була справжньою.
Цю ж інформацію опосередковано підтвердив речник Ради нацбезпеки США, який сказав, що в адміністрації вивчають, яким чином у групу "було додано випадковий номер".
22.03.202506:51
Одне слово. Підр
Показано 1 - 24 из 103
Войдите, чтобы разблокировать больше функциональности.