Саме тому Господь вогнем небесним спалив ті міста, аби зупинити заразу, що могла б отруїти цілі народи.
Церква Христова від самих початків боролася з цим явищем не як із особистим падінням, а як із ідеологією руйнації: ранні Отці Церкви, такі як Тертуліан, Іван Золотоустий і Августин, прямо таврували содомський гріх як демонічне викривлення Божого задуму про людину. У Середньовіччі християнські народи знали: подібна розпуста — не просто приватна вада, а підривник держави, бо сім’я є основою нації, а зруйнована сім’я — розчинена нація. У багатьох християнських країнах гріх Содому карався суворо, бо вважався злочином не лише проти моралі, а й проти суспільства.
Сучасність принесла нову форму цього гріха — узаконену, рекламовану, глобалізовану. Він тепер має адвокатів у парламентах, лобістику в ООН, йому віддано екрани, соцмережі, освітні програми. Ті, хто лишень вказує на Божий Закон, стають “ворогами прогресу”. Природне оголошується ненависним, а протиприродне — святим. І не просто окремі душі стають полоненими цієї облуди — народи, що були християнськими, приймають содомське знамено як державне, воно стає символом “нової свободи”. Але ця свобода несе рабство.
Ми стоїмо, як колись Лот, серед воріт сучасного Содому. І наш обов’язок — не мовчати. Бо мовчання — це згода. Історія вчить: імперії, що приймали содомію, падали. Рим пізньої доби — приклад цього: розпустою були заражені і сенатори, і імператори, і сама армія. Народ переставав бути народом, стаючи юрбою задоволених рабів. Тоді прийшли варвари, але вони лишень завершили те, що почала внутрішня гниль.
Християнство — не релігія заборон, а релігія Ладу. Воно не проти людей, а за очищення. Не карає слабкість, а спасає душі. Але воно непримиренне до беззаконня, якщо те видається за закон. Як колись пророки викривали царів, так і ми мусимо говорити правду про новий Содом. Бо мовчанка — це зрада.
VI. CONCLUSIO FIDELIS – Вірне Закінчення
Ніхто не зазіхає на серця людей. Але кожен має право охороняти святе. Хто не став на захист Великодня сьогодні — завтра вже не матиме Великодня. Хто мовчить, коли наруга приходить у храм, — той зраджує Того, Хто його спас.
Тому: не гнівом, а ясністю. Не агресією, а молитвою. Не злом — а словом.
Бо ще живе у нас не просто хліб — а Агнець. Не просто звичай — а Заповіт.
VII. SIGILLUM AUCTORIS – Печатка Автора
Scripsi, quia credidi.
Війт Історичного Клубу – Хоругва
«Стань, душе, твердо, і держи заповідь!» — Псалом 118
Так станьмо ж.
Бо Київ — не новий Содом,
а старий Єрусалим.
FONTES – Джерела і натхнення:
• Буття 19:1–29 — про Содом і Лота.
• Пророк Ісая 3:9 — «вигляд їхніх облич свідчить проти них…»
• Ієзекіїль 16:49 — «Оце була провина Содому: гординя, пересичення, байдужість…»
• Євангеліє від Луки 17:28–30 — слова Христа про дні Содому.
• Св. Йоан Золотоустий, "Проповіді на Буття".
• Августин Блаженний, De Civitate Dei.
• Папа Бенедикт XVI, Про правду в любові.
• Матеріали фестивалю Sunny Bunny 2025 (офіційна сторінка).
• Проповіді Митрополита Андрея Шептицького про моральну чистоту.
• Праці о. Сергія Булгакова, Світло невечірнє.
