Благовіст – духовне просвітництво

…Радуйся, Благодатна! Радуйся, непорочна, що народжує Нареченого світу, який перебував у вдівстві. Радуйся, Благодатна, що потопила в утробі материнській смерть; радуйся, одухотворений Божий храм; радуйся, житло, рівне за своєю ціною небу і землі; радуйся, розлоге вмістилище невмістимого єства. За такого становища Лікар приступає до немічних, тим, хто сидить у темряві, являється Сонце правди, тим, хто перебуває у скруті, – Якір і безпечна від морських хвиль Гавань, рабам, яких ненавидять непримиренно, народився Посол і союз миру, полонених відвідав Визволитель, схильним до нападу ворогів – міцний Покров невимовної радості й любові”. «Бо Він є мир наш» (Еф.2:14), – як каже божественний апостол, – мир, яким – о, якби ж нам безперестанку насолоджуватися, по благодаті самого Христа і Бога нашого, Якому слава на віки віків! Амінь.

Безжальне розкриття природи зневіри може навести на думку, що цей недуг невиліковний. Однак це оманливе уявлення — ще одна ілюзія, породжена тією ж самою зневірою. Євагрій, як і перші монахи, а також древня Церква, залишається непохитним оптимістом у питанні перемоги над злом. Адже, по суті, зло — це небуття, і Воскреслий Христос показав світу його ілюзорний характер, «забравши сили у начальств і властей, владно віддав їх на ганьбу» (Кол. 2:15). Біс не має жодної влади над людиною, принаймні доти, доки людина у своїй безумній сліпоті сама не віддасть йому цієї влади. Тому зневіра, яка є своєрідним підсумком дії всіх уявних пристрастей, за переконанням Євагрія, цілком виліковна, і запропоновані ним засоби лікування на диво прості.

Пасха, Господня Пасха! Від смерті до життя привів нас Господь Своїм Воскресінням. І ось Воскресіння це "ангели оспівують на небесах", побачивши світлість обожненого єства людського в визначеній йому славі в особі Господа Відкупителя, в образі Якого силою Воскресіння Його мали змінитися всі ті, хто щиро вірить у Нього, і ті, хто приліпляється до Нього всією душею.

Слава, Господи, преславному Воскресінню Твоєму! Ангели співають, радіючи разом з нами і передбачаючи поповнення сонму свого; нас же сподоби, Господи, Тебе, Воскреслого, чистим серцем славити, вбачаючи у Воскресінні Твоєму припинення тління, яке знущається над нами, насіння нового життя світлого та зорю майбутньої вічної слави, у яку Предтечею ввійшов Ти Воскресінням заради нас. Не людські тільки, але разом і ангельські мови не здатні пояснити невимовну Твою до нас милість, преславно Воскреслий Господи!

Запитав Господь апостолів, як вони Його розуміють? В особі св. апостола Петра, вони відповідали: "Ти — Христос" (Мк. 8:29). Не раптом дозріло це сповідання, але, дозрівши, осіло в глиб серця і стало початковим його керманичем. Воно було затьмарене смертю Господа, але не похитнулося і, будучи воскрешене ще в більшій силі Воскресінням, рухало апостолів протягом усього їхнього життя на проповідь усьому світові.

Є момент і в кожного віруючого, коли він усіма силами своїми промовляє: "Ти — Христос, Господь мій і Спаситель. Ти спасіння моє, світло моє, сила моя, втіха моя, надія моя і життя вічне". Тоді відбувається те, від чого він з апостолом гукає: "хто мене розлучить від любові Христової!" (Рим. 8:35) — і, подібно до нього, починає гнатися за всім, що до вподоби Христу Господу, доки досягне в міру віку Його.

Господь спить у гробі тілом, душею ж зійшов Він у пекло і душам, що перебувають там, проповідував спасіння. Усі святі старозавітні були не в Раю, хоч і перебували у втішній вірі, що введені будуть туди, щойно прийде на землю Обіцяний, вірою в Якого жили вони. Його пришестя і там провістив Предтеча.

Коли ж зійшов Господь — усі, хто вірував, приліпилися до Нього і Ним піднесені до Раю. Але і цей Рай — тільки переддень справжнього Раю, що має відкритися після загального воскресіння і суду. У ньому і всі новозавітні святі, хоча блаженствують, але очікують ще більшого досконалішого блаженства в майбутньому віці, при новому небі та новій землі, коли буде Бог усім в усіх.

...Бачите тепер, що ще потрібно для повноти нашої радості? — Потрібне живе спілкування кожного з нас із тілом Церкви Христової, щоб усі блага, що містяться в ній, перенести в себе. І Архангел не обмежився одним сповіщенням про народжуваного Царя і Царство, але не припинив благовісної бесіди, поки не прорік: "Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе", і не почув: "Я — Раба Господня" (Лк. 1:35, 38). Тут зображено, як Слово стало плоттю, і водночас схована для нас настанова — чим заповнити те, чого бракує до досконалості нашої радості. Тобто як Син Божий входить у спілкування з нашим єством, яке Він опісля назвав храмом, так і нам треба вступити в Церкву, що є Тілом Його. Коли Преблагословенна Діва Марія запитала Архангела: як буде це? — тобто як Богом влаштується в Ній плоть — Архангел відповів: "Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе". Тільки Дух Святий нас і може ввести в живе спілкування з Царством Христовим, яке і полягає не в слові, але в силі, тобто в силі Духа.

Прийми Духа, щоб як "живе каміння" (1 Пет. 2:5) покластися десь у духовній будівлі храму Церкви Христової; стань оселею Духа, щоб бути включеним до оселі Божої (Церкви) Духом. А для того приступи до сосудів благодаті — Святих Таїнств — і пий з них живу воду, доки вгамується спрага; тільки відкрий при цьому уста досконалою відданістю Богу. І в Преблагословенній Діві Дух Святий почав діяти до спілкування Бога Слова з плоттю не раніше, ніж вона цілком віддала себе Його вседії, у словах: "Я — Раба Господня" (Лк. 1:38). Поклади і себе в руку Божу, тоді за глибокого мовчання природних рухів твого духу й тіла закарбується в тобі слово Духа, яке вводить у таємниче спілкування зі Святою Церквою, а через неї із Самим Господом і Спасителем. Тоді-то зрадіє серце твоє радістю невимовною, бо "Царство Боже... є праведність і мир і радість у Святому Дусі" (Рим. 14:17). І ось другий предмет істинної радості — якщо ми вже відчули благодатну милість Божу до себе, прийняті в надра Святої Церкви, долучені до народу Божого, значимося серед синів Царства і ходимо серед благ і обітниць Його.

"Слухай, сину мій, і будь мудрий, і спрямовуй серце твоє на прямий шлях" (Притч. 23:19).

Із серця невпинно виходять думки, іноді добрі, а більше злі. Злим зовсім не повинно слідувати, але і добрі не завжди повинно виконувати; буває, що і добрі самі по собі думки недоречні на ділі за обставинами. Ось чому і пропонується уважно ставитися до себе, дивитися за всім, що виходить із серця, — зле відкидати, добре розглядати і виконувати тільки те, що виявиться істинно добрим. 

Але найкраще б зовсім замкнути серце, щоб з нього не виходило і в нього не входило нічого, без дозволу розуму, щоб розум у всьому передував, визначаючи рухи серця. Але таким буває розум тільки тоді, коли він є розум Христовий. Отже, розумно-сердечно сполучайся з Христом і буде всередині тебе все добре.

«Хто вухо своє затикає від зойку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді» (Притч. 21:13).

А ми часто дивуємося, чому Бог не слухає наших молитов? Ось і причина! Тому, що бували, мабуть, випадки, коли ми затикали вуха свої від слів, якими благав нас нужденний; ось і нас не чує Господь. Але це ще не велике горе, якщо не чути молитву про що-небудь тимчасове, а ось горе, якщо не стане Господь слухати нас, коли почнемо молитися Йому про відпущення гріхів наших. А не стане, якщо крик до Нього тих, які знехтувані нами, сильніший за молитви наші. Треба поспішити відвернути цю крайню біду за прикладом Закхея, якому за його мудрі рішення сказав Господь: "нині прийшло спасіння дому цьому" (Лк. 19:9).

"Тому-то, хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде проти Тіла і Крові Господньої.
Хай же випробовує себе людина, і так хай їсть від хліба цього і п'є від чаші цієї" (1 Кор. 11:28).

Випробувати себе означає перевірити й уважно дослідити, чи гідний Святого Причастя. Але як тут говориться: "і так від хліба нехай їсть, і від чаші нехай п'є", то цим разом вказується, що як тільки знайдеш те, що перешкоджає причащанню, усунути те і виправити. Випробування тут означає гідне приготування. У чому воно? — В очищенні совісті. Принеси покаяння в гріхах, і поклади твердий намір наперед не грішити, а замість гріхів творити всяку доброчинність, і ти гідно готовий до Причастя. Святий Златоуст каже: "Головне благо в тому, щоб приступати до Тайн із чистою совістю".

Грішниця, почувши, що Спаситель у домі Симона, прийшла туди з алавастром миру і, ставши при ногах Господа позаду, почала плакати і вмила сльозами своїми ноги Його, потім витерла їх своїм волоссям, поцілувала й помазала миром (Лк. 7:36-39).

Вона нічого не говорить, а тільки діє і своїми діями показує найніжнішу любов до Господа. Зате і сказано було про неї: "прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато" (Лк. 7:47).

О, коли б і нам менше говорити, а більше діяти, і діями своїми свідчити про любов до Господа! Скажеш: "Коли б Він Сам тут був, так зараз би готовий усе зробити для Нього". Та Він і є тут, невидимо Своїм обличчям, а видимий у всіх християнах, а найбільше, у нужденних. Невидимого Господа намащуй любовною сердечно-розумною молитвою, а для видимого — роби все можливе для нужденних, і будеш робити для Бога.