In den Wohnungen meiner Mutter sind viele
Türen
так боляче від кіно мені давно не було
це так прямо і в лоб розказана історія про домашнє насилля, що все намагаєшся її метафоризувати, аби простіше переварити, але автор не робить того, та й не грає з тобою – методично текст начитує і все
паралельно стирає з фотографій силуети своєї матері, так, мовби рухи лезом можуть якось залікувати рани, про які йдеться
так, мовби витіснення з поля візуального якось химерно реанімує проартикульоване
і два дії ці входять у трохи дивну взаємодію, навіть конфлікт, бо це фактично оприявлення та приховування, навіть видалення
можливо, саме ця тонка грань між «приховати» і «видалити» тут і працює, бо проговорення та видалення/стирання обидва працюють на звільнення, мають терапевтичний ефект (сподіваюся для автора саме так)
у найбільш гострі моменти наратив перериває напружена пульсація ефемерного червоного сигнального тіла – можливо, саме так можна візуалізувати біль, яку намагаєшся ословити після довгого мовчання
4.5/5
