Авва Памва послав якось свого учня продавати рукоділля. Той пробув у місті 16 днів, і, як нам розповів, ночував у притворі храму святого апостола Марка. Там побачив, як звершуються богослужіння у храмі, вивчив деякі тропарі, й повернувся до старця.
Авва запитав його:
- Бачу, ти стривожений, дитино моя. Чи не спіткала тебе у місті яка спокуса?
На що брат відповів:
- Насправді ми недбало витрачаємо дні наші в цій пустелі, не співаючи ані канонів, ані тропарів. Відвідавши ж Олександрію, я побачив як співають у храмі й дуже глибоко засмутився, бо ми не співаємо канонів і тропарів.
Тоді старець сказав:
- О, горе нам, дитино моя! Настали дні, коли монахи відкинуть тверду їжу, даровану їм Святим Духом, й повернуться до пісень й звуків. Яке умилення і які сльози народжуються від тропарів, коли хто-небудь стоїть у храмі або в келії, піднімаючи свій голос, немов той віл?
Невже для цього вийшли монахи зі світу й прийшли в цю пустелю, щоб стояти перед Богом і щоб розум їх блукав далеко? Щоб співати пісні й впорядковувати гласи, розмахуючи руками й похитуючись на ногах? Ми повинні приносити Богу молитви зі страхом Божим й трепетом, зі сльозами і зітханнями, з благоговійним, умиленним, стриманим й смиренним голосом.
Кажу тобі, дитино моя, що настануть дні, коли християни знищать книги святих Євангелій, Апостолів й божественних Пророків, стираючи священні тексти й записуючи на їх місце тропарі й слова давніх авторів - усе це поглине розум їх, і віддаляться вони від Святого Письма.
Через це отці наші, котрі жили в цій пустелі, заповіли нам не записувати їхні життя й слова на пергаментах*, а в книгах з папірусу, бо майбутнє покоління стиратиме життя святих отців, й писатиме згідно зі своєї волі. Великі будуть випробування.
*написане в книзі з папірусу неможливо було стерти й написати по-новому, навідміну від книг з пергаменту.
