Слово Боже кожен день
21.04.202506:16
Петро звертається до натовпу
Перші читання євхаристичних богослужінь після пасхальних тижнів взяті з Діянь Апостолів, ніби щоб показати плід, який витікає з таємниці Пасхи.
Апостол проголошує, що Ісус переміг зло і смерть і встановив новий справедливий світ для усіх. Той молодий пророк із Назарету, здійснивши чудеса та зцілення, – каже Петро – добровільно віддав себе насильству зла. Його засудили до смерті і розіп'яли.
Але Отець воскресив його, звільнивши від мук смерті.
Його слухняність Богові, відданість волі Отця та безмежна любов до людей принесли йому воскресіння.
«Оцього Ісуса Бог воскресив», — каже Петро до натовпу. Це Євангеліє Воскресіння. Це серце християнської проповіді, яка пройшла через століття з того дня і дійшла до нас.
Дійсно, цими днями його знову доставляють до нас, щоб ми, у свою чергу, продовжували передавати його по всьому світу. Кожен, свідомо чи несвідомо, цього чекає.
Ісус, про якого проголошує Петро, є Ісусом Євангелія, тобто тим, хто полюбив усіх аж до того, що взяв на Себе гріх усіх; і, віддавшись смерті заради любові, Він переміг її назавжди.
Якщо до того часу смерть покладала край кожному життю, то від того дня відбувається навпаки: життя перемагає смерть, любов перемагає зло. Пророки передрікали це.
З Ісусом це пророцтво сповнюється. А Петро через свідчення учнів усіх часів продовжує говорити: «Оцього Ісуса Бог воскресив, - ми всі цьому свідки».
Перші читання євхаристичних богослужінь після пасхальних тижнів взяті з Діянь Апостолів, ніби щоб показати плід, який витікає з таємниці Пасхи.
Апостол проголошує, що Ісус переміг зло і смерть і встановив новий справедливий світ для усіх. Той молодий пророк із Назарету, здійснивши чудеса та зцілення, – каже Петро – добровільно віддав себе насильству зла. Його засудили до смерті і розіп'яли.
Але Отець воскресив його, звільнивши від мук смерті.
Його слухняність Богові, відданість волі Отця та безмежна любов до людей принесли йому воскресіння.
«Оцього Ісуса Бог воскресив», — каже Петро до натовпу. Це Євангеліє Воскресіння. Це серце християнської проповіді, яка пройшла через століття з того дня і дійшла до нас.
Дійсно, цими днями його знову доставляють до нас, щоб ми, у свою чергу, продовжували передавати його по всьому світу. Кожен, свідомо чи несвідомо, цього чекає.
Ісус, про якого проголошує Петро, є Ісусом Євангелія, тобто тим, хто полюбив усіх аж до того, що взяв на Себе гріх усіх; і, віддавшись смерті заради любові, Він переміг її назавжди.
Якщо до того часу смерть покладала край кожному життю, то від того дня відбувається навпаки: життя перемагає смерть, любов перемагає зло. Пророки передрікали це.
З Ісусом це пророцтво сповнюється. А Петро через свідчення учнів усіх часів продовжує говорити: «Оцього Ісуса Бог воскресив, - ми всі цьому свідки».
20.04.202513:41
Поховання Ісуса
Добрий і праведний чоловік не підтримав рішення вбити Ісуса. Йосип з Ариматеї утримався від ухвалення смертної кари, винесеної Синедріоном.
Наприкінці життя Ісуса з’являється інший Йосип. Перший врятував його від Ірода, другий знімає його з хреста, загортає в полотно і кладе в нову гробницю.
Жінки, які йшли за Ісусом, також приєдналися до нього.
Перед гробницею, перед болем цього світу, перед смертю, перед сном учнів, перед масою страждань, що огортають світ, залишається тільки віра в слова Ісуса, який довірив себе Отцеві.
Зіткнувшись з безмежним болем, ті, хто не піддтримують рішення вбивати та гнобити людину, покликані не лише плакати, але й вірити, молитися, сподіватися на іншу годину, віддати те, що мають, можливо, навіть лише простирадло милосердя чи могилу для поховання.
Церковна традиція стверджує, що цього дня Ісус зійшов у «підземне царство», місце проживання мертвих, щоб забрати їх, починаючи з Адама і Єви, і взяти їх із собою до раю.
Це ікона Великодня, яку шанують у православній традиції.
Воскресіння починається із сходження Ісуса, який переміг смерть, який сходить у пекло цього світу, щоб спасти людей.
Можемо сказати, що Ісус і досі продовжує спускатися в численні «пекла», щоб вирвати з рук смерті всіх тих, хто був принижений і переможений злом.
Воскреслий хоче забрати їх із собою на небо.
Їм і багатьом іншим Ісус продовжує говорити: «Сьогодні будеш зо Мною в раї».
Добрий і праведний чоловік не підтримав рішення вбити Ісуса. Йосип з Ариматеї утримався від ухвалення смертної кари, винесеної Синедріоном.
Наприкінці життя Ісуса з’являється інший Йосип. Перший врятував його від Ірода, другий знімає його з хреста, загортає в полотно і кладе в нову гробницю.
Жінки, які йшли за Ісусом, також приєдналися до нього.
Перед гробницею, перед болем цього світу, перед смертю, перед сном учнів, перед масою страждань, що огортають світ, залишається тільки віра в слова Ісуса, який довірив себе Отцеві.
Зіткнувшись з безмежним болем, ті, хто не піддтримують рішення вбивати та гнобити людину, покликані не лише плакати, але й вірити, молитися, сподіватися на іншу годину, віддати те, що мають, можливо, навіть лише простирадло милосердя чи могилу для поховання.
Церковна традиція стверджує, що цього дня Ісус зійшов у «підземне царство», місце проживання мертвих, щоб забрати їх, починаючи з Адама і Єви, і взяти їх із собою до раю.
Це ікона Великодня, яку шанують у православній традиції.
Воскресіння починається із сходження Ісуса, який переміг смерть, який сходить у пекло цього світу, щоб спасти людей.
Можемо сказати, що Ісус і досі продовжує спускатися в численні «пекла», щоб вирвати з рук смерті всіх тих, хто був принижений і переможений злом.
Воскреслий хоче забрати їх із собою на небо.
Їм і багатьом іншим Ісус продовжує говорити: «Сьогодні будеш зо Мною в раї».
17.04.202511:20
Таємна вечеря
«Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати» (Лк. 22:15), — каже Ісус своїм учням на початку своєї Таємної вечері перед смертю.
Справді, для Ісуса це вічне бажання; і того вечора Він теж хоче бути зі своєю родиною. Він сів до столу з Дванадцятьма, взяв хліб і дав їм, кажучи: «Це - моє тіло, що за вас віддається». А згодом зробив те саме з чашею вина: «Це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається».
Цей хліб та вино є поживою, яка зійшла з неба для нас — прочан на стежках цього світу. Вони роблять нас подібними до Ісуса, вони допомагають нам жити так, як жив Він, вони викликають у нас почуття добра, служіння, ніжності, любові, прощення.
Ті самі почуття, які спонукають Ісуса мити своїм учням ноги, неначе Він є слугою.
Євангеліє Великого четверга закликає учнів нахилитися й умити ноги один одному.
Цей святий день вчить нас, що справжнє життя – це не стояти на місці у власній гордості; життя за Євангелієм означає схилятися над своїми братами й сестрами, починаючи від найслабших, і служити їм.
Це шлях, який йде з небес, але це найбільш людяний шлях. Усім нам потрібно, щоб хтось прихилявся до нас.
Страсний четвер – це справді людський день: день Ісусової любові, яка сходить низько, до ніг Його друзів. І всі є Йому друзями, навіть ті, хто збирається Його зрадити.
Для Ісуса ніхто не є ворогом; для Нього все любов.
Омивання ніг — це не жест, а спосіб життя.
«Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати» (Лк. 22:15), — каже Ісус своїм учням на початку своєї Таємної вечері перед смертю.
Справді, для Ісуса це вічне бажання; і того вечора Він теж хоче бути зі своєю родиною. Він сів до столу з Дванадцятьма, взяв хліб і дав їм, кажучи: «Це - моє тіло, що за вас віддається». А згодом зробив те саме з чашею вина: «Це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається».
Цей хліб та вино є поживою, яка зійшла з неба для нас — прочан на стежках цього світу. Вони роблять нас подібними до Ісуса, вони допомагають нам жити так, як жив Він, вони викликають у нас почуття добра, служіння, ніжності, любові, прощення.
Ті самі почуття, які спонукають Ісуса мити своїм учням ноги, неначе Він є слугою.
Євангеліє Великого четверга закликає учнів нахилитися й умити ноги один одному.
Цей святий день вчить нас, що справжнє життя – це не стояти на місці у власній гордості; життя за Євангелієм означає схилятися над своїми братами й сестрами, починаючи від найслабших, і служити їм.
Це шлях, який йде з небес, але це найбільш людяний шлях. Усім нам потрібно, щоб хтось прихилявся до нас.
Страсний четвер – це справді людський день: день Ісусової любові, яка сходить низько, до ніг Його друзів. І всі є Йому друзями, навіть ті, хто збирається Його зрадити.
Для Ісуса ніхто не є ворогом; для Нього все любов.
Омивання ніг — це не жест, а спосіб життя.
10.04.202505:31
Авраам, батько безлічі народів
Вигнання і панування чужинців у ту епоху, коли була написана ця біблійна сторінка, звели Ізраїль до невеликого залишку.
Насилу можна було уявити собі виконання обіцянки, даної Богом, — що він стане великим і численним народом, матиме родючу землю для проживання, процвітатиме на стабільній батьківщині, маючи безпечне місце для життя в світі.
У ці періоди рабства, поневірянь і страждань Ізраїль згадує стародавні обіцянки, ту «угоду вічну», дану Богом Аврааму, що він стане «батьком многоти народів» і житиме на землі Ханаанській.
Згадуючи цей заповіт, народ Ізраїлю не просто викликає в пам'яті стародавні події, не повертається до спогадів про славне минуле, а актуалізує цю обіцянку.
Так відбувається і з нами, учнями Ісуса, щоразу, коли ми слухаємо Писання. Коли відкривається Біблія, особливо в моменти спільної молитви, Господь знову сходить до свого народу і промовляє, відновлює нас як народ, що слухає Його Слово, укріплює нас Своїм Духом, повертає нам Свою мрію, укріплює в покликанні бути свідками Його любові у світі та утверджує нас в обіцянці майбутнього.
Тому Він може просити Авраама і нас: «Ти берегтимеш союз мій, ти й твої потомки, в їхніх поколіннях».
Вигнання і панування чужинців у ту епоху, коли була написана ця біблійна сторінка, звели Ізраїль до невеликого залишку.
Насилу можна було уявити собі виконання обіцянки, даної Богом, — що він стане великим і численним народом, матиме родючу землю для проживання, процвітатиме на стабільній батьківщині, маючи безпечне місце для життя в світі.
У ці періоди рабства, поневірянь і страждань Ізраїль згадує стародавні обіцянки, ту «угоду вічну», дану Богом Аврааму, що він стане «батьком многоти народів» і житиме на землі Ханаанській.
Згадуючи цей заповіт, народ Ізраїлю не просто викликає в пам'яті стародавні події, не повертається до спогадів про славне минуле, а актуалізує цю обіцянку.
Так відбувається і з нами, учнями Ісуса, щоразу, коли ми слухаємо Писання. Коли відкривається Біблія, особливо в моменти спільної молитви, Господь знову сходить до свого народу і промовляє, відновлює нас як народ, що слухає Його Слово, укріплює нас Своїм Духом, повертає нам Свою мрію, укріплює в покликанні бути свідками Його любові у світі та утверджує нас в обіцянці майбутнього.
Тому Він може просити Авраама і нас: «Ти берегтимеш союз мій, ти й твої потомки, в їхніх поколіннях».
12.02.202506:53
Середа, 12 лютого
Молитва зі Святими
Читаємо сьогодні: Книга Буття 2, 4-9. 15-17.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-12-lyutogo-02-10
Молитва зі Святими
Читаємо сьогодні: Книга Буття 2, 4-9. 15-17.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-12-lyutogo-02-10
10.02.202506:30
Понеділок, 10 лютого
Пам'ять святої Схоластики (бл. +547), сестри святого Бенедикта. Разом з нею ми згадуємо пустельниць, монахинь і жінок, які йдуть за Господом
Молитва за хворих
Читаємо сьогодні: Книга Буття 1, 1-19.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-10-lyutogo-02-10
Пам'ять святої Схоластики (бл. +547), сестри святого Бенедикта. Разом з нею ми згадуємо пустельниць, монахинь і жінок, які йдуть за Господом
Молитва за хворих
Читаємо сьогодні: Книга Буття 1, 1-19.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-10-lyutogo-02-10
21.04.202506:16
Понеділок, 21 квітня
Понеділок Світлої седмиці
Згадуємо святого Ансельма (†1109), бенедиктинського ченця та єпископа Кентерберійського; з любові до Церкви переніс заслання
Читаємо сьогодні: Діяння Апостолів 2, 14. 22-33.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-21-kv%D1%96tnya-04-21-3
Понеділок Світлої седмиці
Згадуємо святого Ансельма (†1109), бенедиктинського ченця та єпископа Кентерберійського; з любові до Церкви переніс заслання
Читаємо сьогодні: Діяння Апостолів 2, 14. 22-33.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-21-kv%D1%96tnya-04-21-3
20.04.202513:40
Субота, 19 квітня
Святвечірня солитва
Читаємо сьогодні: Євангелія від Луки 23, 50-56.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-19-kv%D1%96tnya-04-20
Святвечірня солитва
Читаємо сьогодні: Євангелія від Луки 23, 50-56.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-19-kv%D1%96tnya-04-20
16.04.202505:39
Горе зраднику!
Історія зради Іуди завжди викликає почуття болю та жаху. Юда заходить так далеко, що продає свого господаря за тридцять срібняків.
А скільки гіркоти у перших словах Євангелія, яке ми сьогодні читаємо: «один із Дванадцятьох»! Так, один із найкращих друзів. Той, кого Ісус вибрав, любив і піклувався про нього, і навіть захищав від нападів своїх ворогів.
І тепер він продає його своїм ворогам. Юда дозволив себе спокусити багатством і, таким чином, поглибив свою дистанцію від свого пана аж до того, що задумав, а потім здійснив зраду. Крім того, Ісус чітко сказав: «Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт 6, 24).
Зрештою Юда обрав друге. І він став на той шлях. Ісус добре знав, що на нього чекає: «Час мій близько».
Настільки, що він попросив своїх учнів приготувати пасхальну вечерю, страву з ягняти, показуючи таким чином, що не Юда «видав його» священикам, а він сам «віддав себе» на смерть за любов до людей.
Питання любові, поставлене Ісусом того вечора, продовжує звучати у вухах кожного учня, навіть кожної людини: страждання Ісуса не закінчилися. А потреба в любові виникає передусім у бідних, слабких, самотніх, відсторонених.
Ми всі повинні бути обережними, щоб тримати подалі від себе цей інстинкт зради, прихований у наших серцях.
Навіть Юда того вечора, щоб приховати свою душу від інших, насмілився сказати: «Чи то часом не я, Учителю?».
Запитаймося про наші зради не для того, щоб вони нас розчавили, але щоб ще більше зв’язати себе з Ісусом, Який продовжує брати на свої плечі гріхи світу.
Історія зради Іуди завжди викликає почуття болю та жаху. Юда заходить так далеко, що продає свого господаря за тридцять срібняків.
А скільки гіркоти у перших словах Євангелія, яке ми сьогодні читаємо: «один із Дванадцятьох»! Так, один із найкращих друзів. Той, кого Ісус вибрав, любив і піклувався про нього, і навіть захищав від нападів своїх ворогів.
І тепер він продає його своїм ворогам. Юда дозволив себе спокусити багатством і, таким чином, поглибив свою дистанцію від свого пана аж до того, що задумав, а потім здійснив зраду. Крім того, Ісус чітко сказав: «Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт 6, 24).
Зрештою Юда обрав друге. І він став на той шлях. Ісус добре знав, що на нього чекає: «Час мій близько».
Настільки, що він попросив своїх учнів приготувати пасхальну вечерю, страву з ягняти, показуючи таким чином, що не Юда «видав його» священикам, а він сам «віддав себе» на смерть за любов до людей.
Питання любові, поставлене Ісусом того вечора, продовжує звучати у вухах кожного учня, навіть кожної людини: страждання Ісуса не закінчилися. А потреба в любові виникає передусім у бідних, слабких, самотніх, відсторонених.
Ми всі повинні бути обережними, щоб тримати подалі від себе цей інстинкт зради, прихований у наших серцях.
Навіть Юда того вечора, щоб приховати свою душу від інших, насмілився сказати: «Чи то часом не я, Учителю?».
Запитаймося про наші зради не для того, щоб вони нас розчавили, але щоб ще більше зв’язати себе з Ісусом, Який продовжує брати на свої плечі гріхи світу.
10.04.202505:29
Четвер, 10 квітня
Молитва за Церкву
Читаємо сьогодні: Книга Буття 17, 3-9.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-10-kv%D1%96tnya-04-10-2
Молитва за Церкву
Читаємо сьогодні: Книга Буття 17, 3-9.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-10-kv%D1%96tnya-04-10-2
11.02.202506:30
Ми опиняємося в другій частині першої історії творіння, кульмінацією якої є створення чоловіка і жінки та утвердження суботи. Уся розповідь тяжіє до цієї останньої частини.
Створюючи людину, Бог приймає урочисте рішення, про що свідчить використання множини: «“Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу”... І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх». Ми відразу помічаємо Божий вибір: людина носить у собі образ Божий, тобто має велику гідність.
«Чоловіком і жінкою» — це ознака як різноманітності, так і рівності. Можна сказати, що тільки разом ми уподібнюємося Богу. Немає окремо ні чоловіка, ні жінки один без одного: є людина, яка потребує іншого, і обидва показують схожість із Богом. Божественне благословення тримає людину в особливих стосунках із Господом, який довіряє їй управління творінням — управління, яке ніколи не буває абсолютним, бо все залежить від Бога, а не від людини.
Створення людини завершується зауваженням: «І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре». Від Бога виходить тільки добро, а не зло, яке буде справою лукавого. І Бог настільки задоволений існуванням людини, що Він каже: «Це дуже добре», а не просто «добре», як у випадку з іншими створеними творіннями.
Але завершення творіння полягає не в чоловікові й жінці, а в суботі: «І благословив Бог сьомий день і освятив його». У сьомий день відбуваються три дії Бога: спочатку Він завершує творіння, потім Він благословляє й освячує сьомий день.
Що це означає?
Без суботи, дня, в який люди визнають діяння Бога і вихваляють Його, творіння не є повним; у ньому відсутнє щось суттєве. Ми розуміємо значення суботи для юдеїв і неділі для християн: якщо чоловік і жінка не визнають діянь Бога і не бачать Його присутності в своєму житті, то творінню бракує чогось фундаментального, без чого воно не може досягти повноти.
Чоловік і жінка не створені для того, щоб залишатися замкнутими в собі, вони повинні відкритися Богові, Його часу, Його плану любові. З цієї причини Бог не тільки благословляє, а й «освячує» сьомий день, тобто робить його днем Бога в людському часі.
Створюючи людину, Бог приймає урочисте рішення, про що свідчить використання множини: «“Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу”... І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх». Ми відразу помічаємо Божий вибір: людина носить у собі образ Божий, тобто має велику гідність.
«Чоловіком і жінкою» — це ознака як різноманітності, так і рівності. Можна сказати, що тільки разом ми уподібнюємося Богу. Немає окремо ні чоловіка, ні жінки один без одного: є людина, яка потребує іншого, і обидва показують схожість із Богом. Божественне благословення тримає людину в особливих стосунках із Господом, який довіряє їй управління творінням — управління, яке ніколи не буває абсолютним, бо все залежить від Бога, а не від людини.
Створення людини завершується зауваженням: «І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре». Від Бога виходить тільки добро, а не зло, яке буде справою лукавого. І Бог настільки задоволений існуванням людини, що Він каже: «Це дуже добре», а не просто «добре», як у випадку з іншими створеними творіннями.
Але завершення творіння полягає не в чоловікові й жінці, а в суботі: «І благословив Бог сьомий день і освятив його». У сьомий день відбуваються три дії Бога: спочатку Він завершує творіння, потім Він благословляє й освячує сьомий день.
Що це означає?
Без суботи, дня, в який люди визнають діяння Бога і вихваляють Його, творіння не є повним; у ньому відсутнє щось суттєве. Ми розуміємо значення суботи для юдеїв і неділі для християн: якщо чоловік і жінка не визнають діянь Бога і не бачать Його присутності в своєму житті, то творінню бракує чогось фундаментального, без чого воно не може досягти повноти.
Чоловік і жінка не створені для того, щоб залишатися замкнутими в собі, вони повинні відкритися Богові, Його часу, Його плану любові. З цієї причини Бог не тільки благословляє, а й «освячує» сьомий день, тобто робить його днем Бога в людському часі.
09.02.202510:42
Цей уривок з Євангелія від Луки розповідає про покликання перших учнів, яке відбувається, на відміну від паралельних місць у євангелістів Матвія та Марка, після того, як Ісус вже став досить відомим.
Євангеліст розповідає про великий натовп, що зібрався навколо Ісуса, щоб почути «Слово Боже». Євангеліст вперше вживає термін «Слово Боже». Він пов’язує християнську місію із поступом Слова: зі зростанням проповіді зростала й кількість тих, хто її слухав.
Бог говорив через Ісуса, влада якого — від Його Слова: воно збирає, воно звільняє, воно творить чудеса — діє.
Ісус є першим рибалкою, який ловить людей, якщо сказати словами, які Ісус незабаром зверне до Петра. Саме для того, щоб Слово Боже було почуте наростаючим натовпом, Ісус попросив Симона сісти в човен і трохи відплисти від берега: його повинні були почути всі.
Сцена, яку змальовує євангеліст, є символічною: Ісус, який сидить у човні Симона Петра і проповідує. Це образ Церкви, яка почала формуватися вже в той перший день.
Закінчивши проповідь, Ісус звертається до Петра, немовби відразу показуючи плоди проповіді: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву». Запрошення адресоване Симонові, якому насправді належав човен, ніби підкреслюючи конкретність харизми, але одразу відповідальність поширюється і на інших рибалок: «закиньте ваші сіті».
Всіх присутніх закликають закинути свій невід для ловлі риби, всіх.
Симон — Лука ще не називає його Петром —-зіткнувшись з цим незвичним запрошенням, зважаючи на те, що ловля риби відбувається вночі, а не вдень, все ж підкорився, відступивши від звичаю і, перш за все, відклавши вбік свою втому від даремної нічної праці. «На твоє слово закину сіті», — була його відповідь.
Негайний послух Євангелію — це секрет учня, це те, що дає сенс життю, те, завдяки чому творяться чудеса.
Євангеліст говорить і до нас: «Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися».
Євангеліє запрошує нас і надалі відчувати здивування перед надзвичайною історією, яку Господь продовжує дарувати нам, історією, сповненою плодів.
Протягом багатьох років ми відчували потребу закликати інших, що чекають запрошення Євангелія, до нового, братерського і мирного світу. І ми відчули силу сопричастя, яка, звільняючи нас від руйнівного егоїзму, зробила можливою євангельську місію, як того дня ті перші три учні, які покликали «своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й допомогли їм».
І сьогодні запрошення «відчалити на глибінь» спонукає нас працювати більше, щоб втішати багатьох, хто потерпає від жорстокості війни, байдужості та замкненості.
А поки що наслідуймо Симона Петра, який, припавши «до колін Ісуса», визнає власну нікчемність і свій гріх: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина!».
Те, що сталося на його очах, є більшим за нього, значно більшим. Господь не тільки не відвертається від них, але виводить їх на берег і каже Петрові: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити!».
Не бійся, не біймося слухатися Господа, він більший за наш гріх, і він продовжує діяти разом з нами.
Євангеліст розповідає про великий натовп, що зібрався навколо Ісуса, щоб почути «Слово Боже». Євангеліст вперше вживає термін «Слово Боже». Він пов’язує християнську місію із поступом Слова: зі зростанням проповіді зростала й кількість тих, хто її слухав.
Бог говорив через Ісуса, влада якого — від Його Слова: воно збирає, воно звільняє, воно творить чудеса — діє.
Ісус є першим рибалкою, який ловить людей, якщо сказати словами, які Ісус незабаром зверне до Петра. Саме для того, щоб Слово Боже було почуте наростаючим натовпом, Ісус попросив Симона сісти в човен і трохи відплисти від берега: його повинні були почути всі.
Сцена, яку змальовує євангеліст, є символічною: Ісус, який сидить у човні Симона Петра і проповідує. Це образ Церкви, яка почала формуватися вже в той перший день.
Закінчивши проповідь, Ісус звертається до Петра, немовби відразу показуючи плоди проповіді: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву». Запрошення адресоване Симонові, якому насправді належав човен, ніби підкреслюючи конкретність харизми, але одразу відповідальність поширюється і на інших рибалок: «закиньте ваші сіті».
Всіх присутніх закликають закинути свій невід для ловлі риби, всіх.
Симон — Лука ще не називає його Петром —-зіткнувшись з цим незвичним запрошенням, зважаючи на те, що ловля риби відбувається вночі, а не вдень, все ж підкорився, відступивши від звичаю і, перш за все, відклавши вбік свою втому від даремної нічної праці. «На твоє слово закину сіті», — була його відповідь.
Негайний послух Євангелію — це секрет учня, це те, що дає сенс життю, те, завдяки чому творяться чудеса.
Євангеліст говорить і до нас: «Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися».
Євангеліє запрошує нас і надалі відчувати здивування перед надзвичайною історією, яку Господь продовжує дарувати нам, історією, сповненою плодів.
Протягом багатьох років ми відчували потребу закликати інших, що чекають запрошення Євангелія, до нового, братерського і мирного світу. І ми відчули силу сопричастя, яка, звільняючи нас від руйнівного егоїзму, зробила можливою євангельську місію, як того дня ті перші три учні, які покликали «своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й допомогли їм».
І сьогодні запрошення «відчалити на глибінь» спонукає нас працювати більше, щоб втішати багатьох, хто потерпає від жорстокості війни, байдужості та замкненості.
А поки що наслідуймо Симона Петра, який, припавши «до колін Ісуса», визнає власну нікчемність і свій гріх: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина!».
Те, що сталося на його очах, є більшим за нього, значно більшим. Господь не тільки не відвертається від них, але виводить їх на берег і каже Петрові: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити!».
Не бійся, не біймося слухатися Господа, він більший за наш гріх, і він продовжує діяти разом з нами.
20.04.202514:00
Три жінки, про яких пише Євангеліє, не залишають Ісуса навіть після його смерті. Їхня любов справді взірцева, бо вони не лише перемагають страх, але й виходять за межі можливого.
Рано вранці вони прийшли з пахощами до гробу, щоб зробити останній жест любові своєму вчителю. Увійшовши, вони не побачили тіла Ісуса.
Але відразу ж перед ними з'явилися два чоловіки в білих одежах: "Чому шукаєте живого між мертвими? Його нема тут, він воскрес", — кажуть вони.
Двоє чоловіків сповіщають їм про Воскресіння.
Так, Господь не змирився зі злом і багатьма способами, якими воно робить життя гірким у цьому нашому світі. Після пандемії йдуть війни. І дійсно здається, що темрява опустилася на землю. Але Небесний Отець – нагадує нам Євангеліє від Йоана – так любить світ, що послав Свого Єдинородного Сина, щоб спасти нас.
Двоє чоловіків, одягнені в сліпучий одяг, відразу після оголошення про воскресіння також закликають нас словами, зверненими до жінок: «Пригадайте собі, як промовляв до вас, коли ще був у Галилеї».
Скільки разів насправді Ісус говорив своїм друзям про таємницю Пасхи, але вони не сприймали Його серйозно! А скільки разів те саме Слово Боже було звернене до нас, і ми теж його забули?
Ті жінки «пригадали собі його слова» і негайно пішли оголосити одинадцятьом та всім іншим про те, що вони бачили.
Є обов’язок повідомити кожному про Великдень. Про це просять і нас.
Апостол Петро, почувши жінок – незважаючи на недовіру інших і частково його власну – йде до гробу. Як тільки він прибув, він нахилився, щоб заглянути всередину, і побачив лише пов’язки полотна, в яке був загорнутий Господь.
Це пов’язки любові, полотно жалю, полотно співчуття, які огортають багатьох постраждалих від насильства. Ті пов’язки полотна Церква і кожна християнська спільнота поширюють на околицях світу, щоб піклуватися про тіла багатьох бідних, хворих, старих, дітей, іноземців, біженців, покинутих людей. Вони є одягом воскресіння, знаками перемоги любові над самотністю.
Пасха просить нас примножувати їх, розширюючи простір милосердя.
Рано вранці вони прийшли з пахощами до гробу, щоб зробити останній жест любові своєму вчителю. Увійшовши, вони не побачили тіла Ісуса.
Але відразу ж перед ними з'явилися два чоловіки в білих одежах: "Чому шукаєте живого між мертвими? Його нема тут, він воскрес", — кажуть вони.
Двоє чоловіків сповіщають їм про Воскресіння.
Так, Господь не змирився зі злом і багатьма способами, якими воно робить життя гірким у цьому нашому світі. Після пандемії йдуть війни. І дійсно здається, що темрява опустилася на землю. Але Небесний Отець – нагадує нам Євангеліє від Йоана – так любить світ, що послав Свого Єдинородного Сина, щоб спасти нас.
Двоє чоловіків, одягнені в сліпучий одяг, відразу після оголошення про воскресіння також закликають нас словами, зверненими до жінок: «Пригадайте собі, як промовляв до вас, коли ще був у Галилеї».
Скільки разів насправді Ісус говорив своїм друзям про таємницю Пасхи, але вони не сприймали Його серйозно! А скільки разів те саме Слово Боже було звернене до нас, і ми теж його забули?
Ті жінки «пригадали собі його слова» і негайно пішли оголосити одинадцятьом та всім іншим про те, що вони бачили.
Є обов’язок повідомити кожному про Великдень. Про це просять і нас.
Апостол Петро, почувши жінок – незважаючи на недовіру інших і частково його власну – йде до гробу. Як тільки він прибув, він нахилився, щоб заглянути всередину, і побачив лише пов’язки полотна, в яке був загорнутий Господь.
Це пов’язки любові, полотно жалю, полотно співчуття, які огортають багатьох постраждалих від насильства. Ті пов’язки полотна Церква і кожна християнська спільнота поширюють на околицях світу, щоб піклуватися про тіла багатьох бідних, хворих, старих, дітей, іноземців, біженців, покинутих людей. Вони є одягом воскресіння, знаками перемоги любові над самотністю.
Пасха просить нас примножувати їх, розширюючи простір милосердя.
18.04.202505:32
Ісус на хресті
Літургія Страсної п’ятниці починається з того, що священик опускається на землю. Це знак: у певний спосіб спроба наслідувати Ісуса, який також був з болем розпростертий на землі Гетсиманського саду.
Ісус не хоче вмирати: «Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!». Божа воля полягає у тому, щоб не дати злу поглинути нас і смерті нас подолати.
Ісус не уникає її, а приймає на себе, щоб вона не знищила нас. Він не хоче нас втратити.
Ось чому страсті продовжуються.
Це триває у багатьох «Гетсиманських садах» цього світу, де все ще є війна і мільйони біженців покидають країну; продовжується там, де є люди у відчаї; продовжуються біля хворих, залишених на самоті у своїй агонії; тривають всюди, де тече кров болю й розпачу.
За словами Йоана, страсті починаються саме в Гетсиманському саду, і слова Ісуса до варти добре передають Його рішучість не втратити нікого: «Коли, отже, шукаєте мене, то відпустіть оцих, щоб ішли собі».
Він не хоче, щоб Його учні постраждали; навпаки, Він прагне врятувати їх, уберегти від усякого зла.
Ми також належимо до тих, кого Отець довірив у Його руки. Ісус узяв на Себе, на свої плечі наш гріх, наші хрести, щоб усі ми могли бути піднесені.
Хрест — це вже не прокляття, а Євангеліє, джерело нового життя: «Він віддав себе самого, щоб викупити нас від усякого беззаконня та щоб очистити собі народ» (Тит. 2, 14), — пише апостол Павло.
На тому хресті був переможений закон самолюбства.
Літургія Страсної п’ятниці недаремно позначена особливою формою — довгою вселенською молитвою; вона ніби розширює обійми хреста до країв землі, щоби кожен відчув тепло і ніжність Божої любові, яка все долає, все покриває, все прощає й усе спасає.
Літургія Страсної п’ятниці починається з того, що священик опускається на землю. Це знак: у певний спосіб спроба наслідувати Ісуса, який також був з болем розпростертий на землі Гетсиманського саду.
Ісус не хоче вмирати: «Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!». Божа воля полягає у тому, щоб не дати злу поглинути нас і смерті нас подолати.
Ісус не уникає її, а приймає на себе, щоб вона не знищила нас. Він не хоче нас втратити.
Ось чому страсті продовжуються.
Це триває у багатьох «Гетсиманських садах» цього світу, де все ще є війна і мільйони біженців покидають країну; продовжується там, де є люди у відчаї; продовжуються біля хворих, залишених на самоті у своїй агонії; тривають всюди, де тече кров болю й розпачу.
За словами Йоана, страсті починаються саме в Гетсиманському саду, і слова Ісуса до варти добре передають Його рішучість не втратити нікого: «Коли, отже, шукаєте мене, то відпустіть оцих, щоб ішли собі».
Він не хоче, щоб Його учні постраждали; навпаки, Він прагне врятувати їх, уберегти від усякого зла.
Ми також належимо до тих, кого Отець довірив у Його руки. Ісус узяв на Себе, на свої плечі наш гріх, наші хрести, щоб усі ми могли бути піднесені.
Хрест — це вже не прокляття, а Євангеліє, джерело нового життя: «Він віддав себе самого, щоб викупити нас від усякого беззаконня та щоб очистити собі народ» (Тит. 2, 14), — пише апостол Павло.
На тому хресті був переможений закон самолюбства.
Літургія Страсної п’ятниці недаремно позначена особливою формою — довгою вселенською молитвою; вона ніби розширює обійми хреста до країв землі, щоби кожен відчув тепло і ніжність Божої любові, яка все долає, все покриває, все прощає й усе спасає.
15.04.202505:32
Ісус добре знає, що його «година» близька, Юда ось-ось зрадить його. З невимовним сумом у серці він каже всім: «Один із вас зрадить мене».
Недостатньо бути фізично близько до Ісуса, важлива близькість серця, прийняття Його плану спасіння. Ми також можемо жити в спільноті учнів, слідувати її ритмам життя, але якщо немає вірності серця Його Слову, якщо немає конкретного втілення любові до найбідніших, якщо немає спілкування з нашими братами, наше серце поступово закам'яніє та віддалиться від Господа.
Те, що було любов'ю до Ісуса, перетвориться на поклоніння нам самим та нашим речам. І стане природним скотитися до зради. Власне, саме в серці розігрується битва між добром і злом, між любов'ю та недовірою. І жодні компроміси неможливі.
Так сталося і з Юдою.
У ці дні Ісус не лише просить нас служити Йому, а й просить нас залишатися поруч з Ним, супроводжувати Його, не залишати Його самого. Ісус намагається зробити так, щоб учні зрозуміли.
Але вони, починаючи з Петра, цього не розуміють. Вони надто егоїстичні, щоб слова Ісуса торкнулися їхніх сердець. Якщо ми відкладаємо вбік слова Євангелія, то переважають наші власні слова, наші думки, наші почуття, які загалом сповнені двозначності.
Ми не повинні покладатися на себе, а щодня довіряти себе любові та захисту Господа.
Недостатньо бути фізично близько до Ісуса, важлива близькість серця, прийняття Його плану спасіння. Ми також можемо жити в спільноті учнів, слідувати її ритмам життя, але якщо немає вірності серця Його Слову, якщо немає конкретного втілення любові до найбідніших, якщо немає спілкування з нашими братами, наше серце поступово закам'яніє та віддалиться від Господа.
Те, що було любов'ю до Ісуса, перетвориться на поклоніння нам самим та нашим речам. І стане природним скотитися до зради. Власне, саме в серці розігрується битва між добром і злом, між любов'ю та недовірою. І жодні компроміси неможливі.
Так сталося і з Юдою.
У ці дні Ісус не лише просить нас служити Йому, а й просить нас залишатися поруч з Ним, супроводжувати Його, не залишати Його самого. Ісус намагається зробити так, щоб учні зрозуміли.
Але вони, починаючи з Петра, цього не розуміють. Вони надто егоїстичні, щоб слова Ісуса торкнулися їхніх сердець. Якщо ми відкладаємо вбік слова Євангелія, то переважають наші власні слова, наші думки, наші почуття, які загалом сповнені двозначності.
Ми не повинні покладатися на себе, а щодня довіряти себе любові та захисту Господа.
09.04.202506:30
Молитва звільняє від смерті
Третій розділ книги Даниїла розповідає історію про золоту статую, яку спорудив цар Навуходоносор для поклоніння всім підданим його царства. Але деякі юдеї, Садрах, Месах і Авденаго, які прийшли з Юдеї після зруйнування Єрусалиму, відмовилися поклонятися статуї, яку вони вважали ідолом. За це їх кидають у вогняну піч.
Зіткнувшись зі світом, де панує насильство, світом, який, здається, відправляє так багато чоловіків і жінок до прірви, де вони позбавлені будь-якої свободи, звернімо наші молитви до Господа, знаючи, що Він чує своїх дітей і приходить нам на допомогу.
У кожній скрутній ситуації ми можемо звернутися до Господа, прославити чудеса, які Він творить, і вже відчути смак свободи і спасіння.
"Благословіте Господа", — повторюється на початку кожного вірша молитви. Молитва — це передусім благословення, яке робить нас учасниками божественного життя і зберігає від прокляття, від життя, що є далеким від Господа.
«Благословіте Господа» — це запрошення дивитися на на горизонт світу, де точка сходу — Бог. Молитва прослави Бога звільняє кожного з маленького світу його власного конкретного завдання і ставить його в сопричастя з усіма живими істотами.
Таким чином, у молитві ми простежуємо Божу творчість, щоб разом з усім творінням оспівувати Його милосердя. Бо його «милість» триває вічно.
Це відкриття людини, яка молиться і яка навіть у безодні та перед обличчям зла, що насувається, не перестає співати Божу хвалу і визволяється від смерті.
Третій розділ книги Даниїла розповідає історію про золоту статую, яку спорудив цар Навуходоносор для поклоніння всім підданим його царства. Але деякі юдеї, Садрах, Месах і Авденаго, які прийшли з Юдеї після зруйнування Єрусалиму, відмовилися поклонятися статуї, яку вони вважали ідолом. За це їх кидають у вогняну піч.
Зіткнувшись зі світом, де панує насильство, світом, який, здається, відправляє так багато чоловіків і жінок до прірви, де вони позбавлені будь-якої свободи, звернімо наші молитви до Господа, знаючи, що Він чує своїх дітей і приходить нам на допомогу.
У кожній скрутній ситуації ми можемо звернутися до Господа, прославити чудеса, які Він творить, і вже відчути смак свободи і спасіння.
"Благословіте Господа", — повторюється на початку кожного вірша молитви. Молитва — це передусім благословення, яке робить нас учасниками божественного життя і зберігає від прокляття, від життя, що є далеким від Господа.
«Благословіте Господа» — це запрошення дивитися на на горизонт світу, де точка сходу — Бог. Молитва прослави Бога звільняє кожного з маленького світу його власного конкретного завдання і ставить його в сопричастя з усіма живими істотами.
Таким чином, у молитві ми простежуємо Божу творчість, щоб разом з усім творінням оспівувати Його милосердя. Бо його «милість» триває вічно.
Це відкриття людини, яка молиться і яка навіть у безодні та перед обличчям зла, що насувається, не перестає співати Божу хвалу і визволяється від смерті.
11.02.202506:30
Вівторок, 11 лютого
Молитва з Пресвятою Богородицею
Читаємо сьогодні: Книга Буття 1, 20-2,4.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-11-lyutogo-02-10
Молитва з Пресвятою Богородицею
Читаємо сьогодні: Книга Буття 1, 20-2,4.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-11-lyutogo-02-10
09.02.202510:42
Неділя, 9 лютого
Молитва в День Господній
Читаємо сьогодні:
- Книга пророка Ісаї 6, 1-2.3-8;
- Псалом 138 (137);
- Пепрше послання апостола Павла до корінтян 15, 1-11;
- Євангелія від Луки 5, 1-11.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-9-lyutogo-02-09
Молитва в День Господній
Читаємо сьогодні:
- Книга пророка Ісаї 6, 1-2.3-8;
- Псалом 138 (137);
- Пепрше послання апостола Павла до корінтян 15, 1-11;
- Євангелія від Луки 5, 1-11.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-9-lyutogo-02-09
20.04.202514:00
Неділя, 20 квітня
Пасха Воскресіння
Західна та Східна Церкви святкують Великдень в один день
Читаємо сьогодні:
- Діяння Апостолів 10, 34. 37-43;
- Псалом 118 (117);
- Перше послання апостола Павла до Корінтян 5, 6-8;
- Євангелія від Йоана 20, 1-9.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-20-kv%D1%96tnya-04-20
Пасха Воскресіння
Західна та Східна Церкви святкують Великдень в один день
Читаємо сьогодні:
- Діяння Апостолів 10, 34. 37-43;
- Псалом 118 (117);
- Перше послання апостола Павла до Корінтян 5, 6-8;
- Євангелія від Йоана 20, 1-9.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-20-kv%D1%96tnya-04-20
18.04.202505:30
П'ятниця, 18 квітня
Страсна п'ятниця
Пам'ять про смерть Ісуса на хресті
Молитва Святого тижня
Читаємо сьогодні:
- Книга пророка Ісаї 52, 13-53, 12;
- Псалом 31 (30);
- Послання апостола Павла до Євреїв 4, 14-16; 5, 7-9;
- Євангелія від Йоана 18, 1-19, 42.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-18-kv%D1%96tnya-04-17
Страсна п'ятниця
Пам'ять про смерть Ісуса на хресті
Молитва Святого тижня
Читаємо сьогодні:
- Книга пророка Ісаї 52, 13-53, 12;
- Псалом 31 (30);
- Послання апостола Павла до Євреїв 4, 14-16; 5, 7-9;
- Євангелія від Йоана 18, 1-19, 42.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-18-kv%D1%96tnya-04-17
14.04.202505:31
Євангеліє від Івана починає історію Страстей Христових розповіддю про вечерю у Віфанії в домі Марти, Марії та Лазаря: родини, дуже дорогої Ісусу. У ті дні жорстокого протистояння з фарисеями та священиками храму дім цих друзів став для нього місцем відпочинку.
Лишалось шість днів до Великодня – як і для нас – і Ісус знову вечеряв з ними. У певний момент під час вечері Марія встає, підходить до Ісуса, стає на коліна біля його ніг і намащує їх дорогоцінним миром. І потім витирає їх своїм волоссям. Це жест любові, який пахне щедрістю та наповнює весь дім. Кожен жест любові, навіть найменший, поширює свій аромат, свою силу.
Але Юда дивиться на цей жест скоса: це не прояв любові, а марнотратство. Жадібність, бажання володіти засліпили його. Ісус прямо відповідає Юді: «Облиш її». Ця мазь передбачала олію, якою його тіло буде помазане перед похованням. Невдовзі після цього розпочалася «Хресна дорога» Ісуса, яка тривала аж до його смерті. Марія, єдина серед усіх, зрозуміла, що Ісуса ось-ось стратять, і тому Він потребував особливої ніжності та близькості, перебільшеної, якою завжди буває пристрасна любов.
Цей жест, такий ніжний та сповнений любові, простоти та конкретності, символізує шлях спасіння: стоячи поруч із бідними, слабкими, людьми похилого віку, ми поруч із самим Ісусом. Саме в цьому сенсі Ісус каже: «Бідних завжди маєте з собою». Вони могли б розповісти нам, як сильно їм потрібен аромат дружби та прихильності.
Лишалось шість днів до Великодня – як і для нас – і Ісус знову вечеряв з ними. У певний момент під час вечері Марія встає, підходить до Ісуса, стає на коліна біля його ніг і намащує їх дорогоцінним миром. І потім витирає їх своїм волоссям. Це жест любові, який пахне щедрістю та наповнює весь дім. Кожен жест любові, навіть найменший, поширює свій аромат, свою силу.
Але Юда дивиться на цей жест скоса: це не прояв любові, а марнотратство. Жадібність, бажання володіти засліпили його. Ісус прямо відповідає Юді: «Облиш її». Ця мазь передбачала олію, якою його тіло буде помазане перед похованням. Невдовзі після цього розпочалася «Хресна дорога» Ісуса, яка тривала аж до його смерті. Марія, єдина серед усіх, зрозуміла, що Ісуса ось-ось стратять, і тому Він потребував особливої ніжності та близькості, перебільшеної, якою завжди буває пристрасна любов.
Цей жест, такий ніжний та сповнений любові, простоти та конкретності, символізує шлях спасіння: стоячи поруч із бідними, слабкими, людьми похилого віку, ми поруч із самим Ісусом. Саме в цьому сенсі Ісус каже: «Бідних завжди маєте з собою». Вони могли б розповісти нам, як сильно їм потрібен аромат дружби та прихильності.
12.02.202506:53
Буття розповідає історію творіння вдруге, начебто для того, щоб підтвердити початковий зв'язок людини і творіння з Богом.
Священний автор не має наміру пропонувати наукову істину про походження людського виду або світу, а скоріше стверджує, що людське життя є святим, тому що воно — справа Божа і належить йому. Людина, кожна людина, покликана шанувати життя, поважати його, захищати його і спонукати його приносити плоди, і вже точно не жити життя тільки для себе, що було б рівнозначно його приховуванню від інших. Звісно, тільки Бог є Володарем людського життя, але Він дав його людині для того, щоб воно приносило плоди для всіх.
Священний автор хоче поставити в центр оповіді турботу Бога про людину: він створює її із землі, вдихає в неї життя і поміщає в сад. Життя походить від Бога, на що вказує «дихання», яким дихає Бог. Це дар Божий. Ніхто не дає собі життя. І тому Бог доручає людині завдання обробітку саду і збереження його у всій його красі.
Завдання людини (тобто чоловіка і жінки разом) - «обробляти» творіння. Люди покликані служити цьому саду, яким є Земля, Всесвіт, у який Бог помістив їх. Усе людство має дбати про Землю, щоб вона приносила плоди на благо всіх. Ми не господарі творіння, щоб підпорядковувати його своїм бажанням. Натомість ми здатні його звеличувати. Завдання людини полягає не в тому, щоб володіти землею для себе, а в тому, щоб «охороняти» її, щоб вона стала домом для всіх.
А ще в саду є дерево, якого чоловік і жінка мають остерігатися. Це дерево вказує на межі людини: чоловік і жінка не є творцями. Це дерево уособлює найнебезпечнішу спокусу, яка штовхає людину стати подібною до Бога, паном самої себе та інших.
Священний автор не має наміру пропонувати наукову істину про походження людського виду або світу, а скоріше стверджує, що людське життя є святим, тому що воно — справа Божа і належить йому. Людина, кожна людина, покликана шанувати життя, поважати його, захищати його і спонукати його приносити плоди, і вже точно не жити життя тільки для себе, що було б рівнозначно його приховуванню від інших. Звісно, тільки Бог є Володарем людського життя, але Він дав його людині для того, щоб воно приносило плоди для всіх.
Священний автор хоче поставити в центр оповіді турботу Бога про людину: він створює її із землі, вдихає в неї життя і поміщає в сад. Життя походить від Бога, на що вказує «дихання», яким дихає Бог. Це дар Божий. Ніхто не дає собі життя. І тому Бог доручає людині завдання обробітку саду і збереження його у всій його красі.
Завдання людини (тобто чоловіка і жінки разом) - «обробляти» творіння. Люди покликані служити цьому саду, яким є Земля, Всесвіт, у який Бог помістив їх. Усе людство має дбати про Землю, щоб вона приносила плоди на благо всіх. Ми не господарі творіння, щоб підпорядковувати його своїм бажанням. Натомість ми здатні його звеличувати. Завдання людини полягає не в тому, щоб володіти землею для себе, а в тому, щоб «охороняти» її, щоб вона стала домом для всіх.
А ще в саду є дерево, якого чоловік і жінка мають остерігатися. Це дерево вказує на межі людини: чоловік і жінка не є творцями. Це дерево уособлює найнебезпечнішу спокусу, яка штовхає людину стати подібною до Бога, паном самої себе та інших.
10.02.202506:30
Сьогодні ми починаємо читати книгу Буття, першу книгу Біблії.
У перших одинадцяти розділах літургія Церкви розповідає про роздуми Ізраїля над створенням світу та людства. Ця книга не була написана першою. Вона була написана після періоду вигнання до Вавилону, коли народ Ізраїлю почав глибоко роздумувати над своєю минулою історією, щоб знайти пояснення самого сенсу свого існування як народу. І, розмірковуючи над цим, вони також знайшли відповіді на багато запитань про сенс творіння, існування, таємницю зла в людському житті, сенс смерті тощо.
Розповідь розпочинається з демонстрації сили Слова: Бог творить своїм словом. Бог говорить — і світ існує. Пропонований уривок говорить про четвертий день, день створення сонця, місяця і зірок, щоб зробити «світло» на небосхилі і щоб зірки були «знаками для пір (року), для днів і років».
Ми перебуваємо в центрі семиденного творіння. Бо хоча світло вже створено в перший день, лише на четвертий день воно починає існувати і мати сенс. Хоча, з одного боку, правда, що світло і темрява служать для того, щоб відрізняти день від ночі, вони створені, перш за все, — саме на цьому хоче наголосити священний автор — для того, щоб регулювати час людини, щоб вона могла вітати Божий ритм, тобто літургійні «свята». Без свята — ми це краще побачимо в «сьомому дні», суботі — творіння не досягає свого завершення.
Існує велика різниця між часом годинника і «Божим часом», як вже зазначалося на цій сторінці. Людина може бути господарем над усім, але час не є повністю її власністю.
У такому суспільстві, як наше, яке втрачає сенс і цінність святкування, ця історія нагадує нам, що не варто ставити нашу діяльність, нашу роботу в центр всього. Для нас і для суспільства дуже важливо вітати Божий час у плині дня, щоб уникнути зловживань, насильства, гноблення всіх видів. Божий час рятує час людини.
У перших одинадцяти розділах літургія Церкви розповідає про роздуми Ізраїля над створенням світу та людства. Ця книга не була написана першою. Вона була написана після періоду вигнання до Вавилону, коли народ Ізраїлю почав глибоко роздумувати над своєю минулою історією, щоб знайти пояснення самого сенсу свого існування як народу. І, розмірковуючи над цим, вони також знайшли відповіді на багато запитань про сенс творіння, існування, таємницю зла в людському житті, сенс смерті тощо.
Розповідь розпочинається з демонстрації сили Слова: Бог творить своїм словом. Бог говорить — і світ існує. Пропонований уривок говорить про четвертий день, день створення сонця, місяця і зірок, щоб зробити «світло» на небосхилі і щоб зірки були «знаками для пір (року), для днів і років».
Ми перебуваємо в центрі семиденного творіння. Бо хоча світло вже створено в перший день, лише на четвертий день воно починає існувати і мати сенс. Хоча, з одного боку, правда, що світло і темрява служать для того, щоб відрізняти день від ночі, вони створені, перш за все, — саме на цьому хоче наголосити священний автор — для того, щоб регулювати час людини, щоб вона могла вітати Божий ритм, тобто літургійні «свята». Без свята — ми це краще побачимо в «сьомому дні», суботі — творіння не досягає свого завершення.
Існує велика різниця між часом годинника і «Божим часом», як вже зазначалося на цій сторінці. Людина може бути господарем над усім, але час не є повністю її власністю.
У такому суспільстві, як наше, яке втрачає сенс і цінність святкування, ця історія нагадує нам, що не варто ставити нашу діяльність, нашу роботу в центр всього. Для нас і для суспільства дуже важливо вітати Божий час у плині дня, щоб уникнути зловживань, насильства, гноблення всіх видів. Божий час рятує час людини.
08.02.202506:35
Субота, 8 лютого
Святвечірня молитва
Читаємо сьогодні: Послання апостола Павла до євреїв 13, 15-17. 20-21.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-8-lyutogo-02-08
Святвечірня молитва
Читаємо сьогодні: Послання апостола Павла до євреїв 13, 15-17. 20-21.
https://telegra.ph/Slovo-Bozhe-kozhen-den-8-lyutogo-02-08
Көрсөтүлдү 1 - 24 ичинде 26
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.