ВІД МАЙСТРА ОЧИСНИХ СПОРУД ДО ДИРЕКТОРКИ ВОДОКАНАЛУ
Півстоліття у водоканалі Кропивницького працює його очільниця Валентина Миколаївна Давидчук. Напередодні річниці ми зустрілися із ювіляркою, щоб розпитати про одне підприємство на все життя.
- Жила з батьками на Хмельниччині і після 8 класу поїхали ми з подружкою вступати у Вінницю. Суто випадково зайшли у будівельний технікум, де нам з нашими похвальними шкільними грамотами запропонували вступати на спеціальність «водопостачання та водовідведення». Мовляв прекрасна спеціальність для дівчат - будете в білих халатах працювати у лабораторіях. Ось так я у 18 років по направленню приїхала працювати майстром очисних споруд у тоді ще Кіровоград. Які там білі халати - часом була в тих стоках з голови до пʼят, чорна. Бо все контролювала, всіма процесами цікавилась. Тим більше тоді ще очисні тільки будувалися. Але дуже ніяково було після зміни їздити в громадському транспорті. Здавалося, що від мене дуже тхне. Той запах здавалося був усюди. Думала: протримаюся ті три роки, які мусила відпрацювати, звільнюся і поїду. І от - бачите - минуло півстоліття. Вийшла заміж, тут народилися мої два сини, вже маю двох маленьких онучок! І цей колектив став мені рідним, багатьох працівників знаю десятиліття, деяких буквально з народження. Згодом закінчила Харківський інженерно-будівельний інститут за цією ж спеціальністю. Працювала старшим диспетчером, інженером служби водопостачання, з 1998 року - начальником служби водопостачання. А далі з 9.09.2009 - головний інженер, а з 12.12.2012 - директор водоканалу. Цікаві такі дати.
- Кажуть, ви напамʼять знаєте всю систему водопостачання міста і коли кілька років тому була складна аварія на Юрія Коваленка, то ви розробили схему як організувати постачання води спальним районам в обхід пошкодженої ділянки магістрального трубопроводу. Інакше б люди тиждень лишались би без води - поки міняли пошкоджену ділянку…
- Ну знати усе, звісно, не можна. Але мережа водопостачання міста будувалася в мене на очах. Причому те, що є в землі, не завжди відповідає проєкту. А отже часом доводиться застосовувати винахідливість, щоб розвʼязати певні завдання. Це зараз ми бачимо систему на екранах, маємо мобільні телефони і можемо отримувати значно більший обсяг інформації. Колись було геть не так. Системний блок був в голові фахівців, які напамʼять знали всі схеми і що де треба відкрутити, перекрити, підняти тощо.
- Водоканальці кажуть, що ви ніколи не кричите. Як вдається тримати в руках такий великий і переважно чоловічий колектив?
- Треба, щоб чули без крику. Мене чують і не відмовляють ніколи. Може тому, що я шукаю підхід до кожної людини, допомагаю чим можу кожному. У нас насправді прекрасний, загартований в часи випробувань колектив. Під час блек-ауту, коли зникло світло і звʼязок вже за годину на роботі зібрались усі! Без сигналу і запрошень, всі розуміли, що діяти треба швидко і злагоджено, щоб врятувати систему від розбалансування. І зараз ми працюємо фактично в надскладних умовах. Нам дуже не вистачає людей - 50 відсотків посад у бригадах - вакантні: по 1-2 людині їздять і працюють. Працює переважно наш старий костяк. Багатьом вже під 70 років. Молодь йти не хоче, бо робота дуже важка.
- Можливо пригадаєте якусь цікаву історію, яка вас найбільше вразила під час роботи на підприємстві?
- Коли я ще працювала у службі водопостачання, прийшла до нас бабуся - треба було ремонтувати систему водопостачання в її приватному будинку. Я їй пояснила, що ці роботи на подвірʼях мають виконувати власники, а не водоканал. Бабуся зітхнула - де ж я мовляв знайду когось, хто відремонтує. Нам стало шкода жінку і кажемо: давайте ви знайдете когось, хто розриє трубу, а ми вже все зробимо. Приїжджаємо до її будинку, а бабуся з дідусем самі лопатами землю кидають… Серце стиснулось: зупинили ми їх, траншею розрили, трубу замінили і поїхали. За кілька місяців прийшла бабуся до мене дякувати - із пакунком домашніх томатів. Каже: «Ось, тримай, доця, скуштуй. Не було б води, не було б і моїх помідорів!» Знаєте, я досі смак тих помідорів памʼятаю, бо добро всім нам дуже потрібне!
