Үй-бүлө жана балдар
дитсадок у смартфоні
Үй-бүлө жана балдар
26.02.202516:02
Казка Сад дівчинки Лізи
Жила була одна дівчинка, яка звалася Ліза. Вона жила у великому похмурому місті, де небо було сіре. Ліза любила природу, але в місті не було жодного парку або саду, де вона могла б гратися з квітами та травою. Ліза часто сумувала і мріяла про краще життя.
Але одного дня все змінилося. Коли Ліза поверталася додому зі школи, вона побачила біля ліжка маленьку коробочку з написом «Для тебе». Ліза здивувалася і вирішила подивитися, що всередині. Вона відкрила коробочку й побачила декілька насінин різних кольорів і форм. Також була листівка, на якій було написано:
«Привіт, дорога Лізо! Це насіння для тебе. Вони дуже особливі, бо вони магічні. Якщо ти посадиш їх біля свого будинку, то вони виростуть у чудовий сад, де кожна квітка або рослина приносить радість та чудо. Але є одна умова: ти мусиш доглядати за садом кожного дня, поливати його, говорити з ним і ділитися своїми думками та почуттями. Тільки тоді сад буде жити і цвісти. Бажаю тобі щастя і добра. Твій таємний друг.”
Ліза не могла повірити своїм очам. Хто міг залишити їй такий подарунок? І чи правда, що насіння магічні? Вона вирішила спробувати й посадити насіння біля свого багатоповерхового будинку, де був невеликий клаптик землі. Вона взяла лопатку й почала робити ямки, а потім сіяти насіння. Вона зробила це швидко, щоб ніхто не помітив. Потім вона полила землю водою і пішла додому.
Наступного дня, коли Ліза вийшла з будинку, вона не могла повірити своїм очам. На місці, де вона посадила насіння, уже виростали рослини. Але це не були звичайні рослини. Вони були неймовірно красиві й різнобарвні. Були квіти, які світилися в темряві, трава, яка співала пісні, дерева, які мали плоди у формі цукерок, кущі, які мали квіти у формі метеликів, і багато іншого. Ліза була в захваті. Вона підійшла до саду й почала милуватися ним. Вона погладила квіти, попробувала плоди, послухала траву й почула, як вони говорять їй:
«Привіт, Лізо! Ми раді тебе бачити. Ти наша господиня і наша подруга. Ми дякуємо тобі, що ти посадила нас і доглядаєш за нами. Ми хочемо приносити тобі радість та чудо. Ми хочемо, щоб ти була щаслива.”
Ліза не могла повірити своїм вухам. Рослини говорили з нею! Вона відповіла їм:
«Привіт, мої милі рослини! Я теж рада вас бачити. Ви дуже красиві й чудові. Я дуже люблю вас і буду доглядати за вами. Ви зробите моє життя кращим.”
Так почалася дружба між Лізою і її Казковим садом. Ліза кожного дня доглядала за садом, поливала його, говорила з ним і ділилася своїми думками та почуттями. А сад відповідав їй своєю красою і чудесами. До Лізи завжди прилітали гарні метелики та бджілки, які запилювали квіти й робили мед. А ще всі знайомі дякували Лізі за сад, який вона створила. Так її сад став найкращим і найгарнішим місцем біля будинку. А ще багато їжачків любили засипати саме в цьому саду, адже знати, що тут затишно, гарно та можна попити трішки молочка від найкращої господині.
Ліза стала щасливою дівчинкою. Вона забула про свої суми і проблеми. Вона знайшла нових друзів і нове хобі. Вона зрозуміла, що життя може бути чудовим, якщо ти маєш мрію і дбаєш про неї. Вона також зрозуміла, що природа — це диво, яке треба берегти й любити. Вона ніколи не дізналася, хто подарував їй магічне насіння, але вона завжди була вдячна йому за цей подарунок.
А тепер, дорогі дівчатка, пора спати та мріяти про свій магічений сад.
Жила була одна дівчинка, яка звалася Ліза. Вона жила у великому похмурому місті, де небо було сіре. Ліза любила природу, але в місті не було жодного парку або саду, де вона могла б гратися з квітами та травою. Ліза часто сумувала і мріяла про краще життя.
Але одного дня все змінилося. Коли Ліза поверталася додому зі школи, вона побачила біля ліжка маленьку коробочку з написом «Для тебе». Ліза здивувалася і вирішила подивитися, що всередині. Вона відкрила коробочку й побачила декілька насінин різних кольорів і форм. Також була листівка, на якій було написано:
«Привіт, дорога Лізо! Це насіння для тебе. Вони дуже особливі, бо вони магічні. Якщо ти посадиш їх біля свого будинку, то вони виростуть у чудовий сад, де кожна квітка або рослина приносить радість та чудо. Але є одна умова: ти мусиш доглядати за садом кожного дня, поливати його, говорити з ним і ділитися своїми думками та почуттями. Тільки тоді сад буде жити і цвісти. Бажаю тобі щастя і добра. Твій таємний друг.”
Ліза не могла повірити своїм очам. Хто міг залишити їй такий подарунок? І чи правда, що насіння магічні? Вона вирішила спробувати й посадити насіння біля свого багатоповерхового будинку, де був невеликий клаптик землі. Вона взяла лопатку й почала робити ямки, а потім сіяти насіння. Вона зробила це швидко, щоб ніхто не помітив. Потім вона полила землю водою і пішла додому.
Наступного дня, коли Ліза вийшла з будинку, вона не могла повірити своїм очам. На місці, де вона посадила насіння, уже виростали рослини. Але це не були звичайні рослини. Вони були неймовірно красиві й різнобарвні. Були квіти, які світилися в темряві, трава, яка співала пісні, дерева, які мали плоди у формі цукерок, кущі, які мали квіти у формі метеликів, і багато іншого. Ліза була в захваті. Вона підійшла до саду й почала милуватися ним. Вона погладила квіти, попробувала плоди, послухала траву й почула, як вони говорять їй:
«Привіт, Лізо! Ми раді тебе бачити. Ти наша господиня і наша подруга. Ми дякуємо тобі, що ти посадила нас і доглядаєш за нами. Ми хочемо приносити тобі радість та чудо. Ми хочемо, щоб ти була щаслива.”
Ліза не могла повірити своїм вухам. Рослини говорили з нею! Вона відповіла їм:
«Привіт, мої милі рослини! Я теж рада вас бачити. Ви дуже красиві й чудові. Я дуже люблю вас і буду доглядати за вами. Ви зробите моє життя кращим.”
Так почалася дружба між Лізою і її Казковим садом. Ліза кожного дня доглядала за садом, поливала його, говорила з ним і ділилася своїми думками та почуттями. А сад відповідав їй своєю красою і чудесами. До Лізи завжди прилітали гарні метелики та бджілки, які запилювали квіти й робили мед. А ще всі знайомі дякували Лізі за сад, який вона створила. Так її сад став найкращим і найгарнішим місцем біля будинку. А ще багато їжачків любили засипати саме в цьому саду, адже знати, що тут затишно, гарно та можна попити трішки молочка від найкращої господині.
Ліза стала щасливою дівчинкою. Вона забула про свої суми і проблеми. Вона знайшла нових друзів і нове хобі. Вона зрозуміла, що життя може бути чудовим, якщо ти маєш мрію і дбаєш про неї. Вона також зрозуміла, що природа — це диво, яке треба берегти й любити. Вона ніколи не дізналася, хто подарував їй магічне насіння, але вона завжди була вдячна йому за цей подарунок.
А тепер, дорогі дівчатка, пора спати та мріяти про свій магічений сад.
25.02.202516:00
Казка на ніч
24.02.202513:01
Шо змінилася? Розвиваємо увагу.
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
23.02.202514:00
❗️Ви нас розчарували - і це ДУЖЕ БОЛЯЧЕ 🥺
💔 Ми вже вдруге надсилаємо вам запрошення, а ви навіть не зазирнули. Це нечесно!
Сьогодні ми зібрали для вас найсмачніші рецепти, які тільки можна уявити. Ігнорувати – це просто гріх! ❗️
- Пиріжки з вишнею, від яких неможливо відірватися [Повний рецепт на 15хв часу]
- Як спекти ідеальний штрудель за 20 хвилин [Дізнатися]
- 50 варіантів начинок для пиріжків, які вас здивують [Переглянути]
👩🍳 Це ідеально для тих, хто любить смачно їсти, але не хоче витрачати години на кухні. Всі рецепти – прості, а інгредієнти доступні кожному.
👀 Перегляньте зараз – і рецепти ваші назавжди! 👇
https://t.me/+6QihqwBbPicxZTIy
💔 Ми вже вдруге надсилаємо вам запрошення, а ви навіть не зазирнули. Це нечесно!
Сьогодні ми зібрали для вас найсмачніші рецепти, які тільки можна уявити. Ігнорувати – це просто гріх! ❗️
- Пиріжки з вишнею, від яких неможливо відірватися [Повний рецепт на 15хв часу]
- Як спекти ідеальний штрудель за 20 хвилин [Дізнатися]
- 50 варіантів начинок для пиріжків, які вас здивують [Переглянути]
👩🍳 Це ідеально для тих, хто любить смачно їсти, але не хоче витрачати години на кухні. Всі рецепти – прості, а інгредієнти доступні кожному.
⛔️ Це останній раз, коли ми так щиро запрошуємо.👀 Перегляньте зараз – і рецепти ваші назавжди! 👇
https://t.me/+6QihqwBbPicxZTIy
22.02.202504:00
ПОРАДИ БАТЬКАМ
Батько й донька: як провести час разом
👇👇👇
https://childdevelop.com.ua/articles/leisure/595/
Батько й донька: як провести час разом
👇👇👇
https://childdevelop.com.ua/articles/leisure/595/
21.02.202513:01
Що зникло?
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
26.02.202516:00
Казка на ніч
25.02.202513:01
Збери равлик
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
23.02.202513:02
Шо тут зайве ?
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
21.02.202516:02
Таємниця Щупиковоі печери.
Глибоко на дні океану, серед коралових рифів і підводних печер, жив старий мудрий восьминіг на ім’я Щупик. Його довгі сильні щупальця могли охопити будь-яку підводну схованку, а великі очі бачили навіть у найтемнішій безодні.
Щупик мешкав у печері, що була оповита легендами. Говорили, що він сторожує таємничий скарб, якого ніхто й ніколи не бачив. Морські мешканці переповідали історії про Щупика: одні казали, що він колись переміг велику мурену, інші — що зміг відсунути гігантський камінь, щоб знайти прихований вхід до печери. Але найбільше всіх хвилювала таємниця скарбу.
— Там, напевно, перлини, більші за морських їжаків! — захоплено вигукувала рибка Світля.
— Або дорогоцінне каміння, що світиться у темряві! — підтверджував морський коник Брижик.
Дітлахи-рибки часто запитували дорослих про цей скарб, але ніхто не знав правди.
— Не смійте навіть наближатися до Щупикової печери! — грізно попереджала стара медуза Коцюба. — Він легко впорається з вами одним рухом щупальця!
Але маленька, допитлива рибка Грайка не боялася історій. Вона мріяла дізнатися правду і довести, що всі ці чутки — лише вигадки.
— Якщо ніхто не хоче з’ясувати, що ховається у печері, то це зроблю я! — рішуче сказала вона.
Грайка заручилася підтримкою зграї світлячкових медуз, бо боялася темряви. Разом вони вирушили в подорож до підводних глибин. Медузи м’яко мерехтіли, освітлюючи шлях. Вони пливли все глибше й глибше, поки не дісталися величезного кам’яного валуна.
— Тут щось є, — прошепотіла одна з медуз.
Грайка прислухалася. Десь із темряви лунав глибокий, хрипкий звук. Вона наважилася зазирнути за валун і побачила: велетенський восьминіг лежав на великій скрині й тихо похропував. Це був Щупик.
Грайка набрала повітря і зробила крок уперед. Але варто було їй поворухнутися, як восьминіг розплющив свої великі очі й глибоким голосом запитав:
— Хто насмілився потривожити мій сон?
Медузи відступили назад, але Грайка зібрала всю свою сміливість і відповіла:
— Це я, Грайка. Я хочу дізнатися, який скарб ти охороняєш.
Щупик уважно подивився на рибку і раптом… усміхнувся.
— Нарешті! Я чекав когось, хто запитає не зі страху, а з цікавості, — мовив він.
З цими словами восьминіг обережно відкрив скриню. Грайка напружено вдивлялася всередину… Але там не було ні золота, ні перлів. Лише старі жовті сувої та велика мушля-горн.
— Це і є твій скарб? — здивовано спитала вона.
— Так, — кивнув Щупик. — Це карти, що показують шлях тим, хто загубився в житті. А цей горн кличе тих, хто потребує допомоги.
Грайка замислилася. Вона уявляла собі скарб як щось блискуче й коштовне, але зрозуміла, що справжня цінність не завжди в золоті.
— То ти зберігаєш скарб не для себе? — спитала вона.
— Іноді найцінніше ми тримаємо не для себе, а для тих, хто дійсно цього потребує, — відповів Щупик.
Грайка усміхнулася. Вона зрозуміла, що справжні скарби не завжди виглядають так, як ми їх уявляємо. Лише найсміливіші здатні дізнатися правду, адже тільки ті, хто шукає не багатства, а сенсу, можуть знайти те, що дійсно має цінність.
Грайка усвідомила, що знання, дружба та бажання допомагати іншим важливіші за будь-які коштовності. І тепер вона знала: той, хто із цікавістю відкриє своє серце для добра, завжди знайде свій справжній скарб.
Глибоко на дні океану, серед коралових рифів і підводних печер, жив старий мудрий восьминіг на ім’я Щупик. Його довгі сильні щупальця могли охопити будь-яку підводну схованку, а великі очі бачили навіть у найтемнішій безодні.
Щупик мешкав у печері, що була оповита легендами. Говорили, що він сторожує таємничий скарб, якого ніхто й ніколи не бачив. Морські мешканці переповідали історії про Щупика: одні казали, що він колись переміг велику мурену, інші — що зміг відсунути гігантський камінь, щоб знайти прихований вхід до печери. Але найбільше всіх хвилювала таємниця скарбу.
— Там, напевно, перлини, більші за морських їжаків! — захоплено вигукувала рибка Світля.
— Або дорогоцінне каміння, що світиться у темряві! — підтверджував морський коник Брижик.
Дітлахи-рибки часто запитували дорослих про цей скарб, але ніхто не знав правди.
— Не смійте навіть наближатися до Щупикової печери! — грізно попереджала стара медуза Коцюба. — Він легко впорається з вами одним рухом щупальця!
Але маленька, допитлива рибка Грайка не боялася історій. Вона мріяла дізнатися правду і довести, що всі ці чутки — лише вигадки.
— Якщо ніхто не хоче з’ясувати, що ховається у печері, то це зроблю я! — рішуче сказала вона.
Грайка заручилася підтримкою зграї світлячкових медуз, бо боялася темряви. Разом вони вирушили в подорож до підводних глибин. Медузи м’яко мерехтіли, освітлюючи шлях. Вони пливли все глибше й глибше, поки не дісталися величезного кам’яного валуна.
— Тут щось є, — прошепотіла одна з медуз.
Грайка прислухалася. Десь із темряви лунав глибокий, хрипкий звук. Вона наважилася зазирнути за валун і побачила: велетенський восьминіг лежав на великій скрині й тихо похропував. Це був Щупик.
Грайка набрала повітря і зробила крок уперед. Але варто було їй поворухнутися, як восьминіг розплющив свої великі очі й глибоким голосом запитав:
— Хто насмілився потривожити мій сон?
Медузи відступили назад, але Грайка зібрала всю свою сміливість і відповіла:
— Це я, Грайка. Я хочу дізнатися, який скарб ти охороняєш.
Щупик уважно подивився на рибку і раптом… усміхнувся.
— Нарешті! Я чекав когось, хто запитає не зі страху, а з цікавості, — мовив він.
З цими словами восьминіг обережно відкрив скриню. Грайка напружено вдивлялася всередину… Але там не було ні золота, ні перлів. Лише старі жовті сувої та велика мушля-горн.
— Це і є твій скарб? — здивовано спитала вона.
— Так, — кивнув Щупик. — Це карти, що показують шлях тим, хто загубився в житті. А цей горн кличе тих, хто потребує допомоги.
Грайка замислилася. Вона уявляла собі скарб як щось блискуче й коштовне, але зрозуміла, що справжня цінність не завжди в золоті.
— То ти зберігаєш скарб не для себе? — спитала вона.
— Іноді найцінніше ми тримаємо не для себе, а для тих, хто дійсно цього потребує, — відповів Щупик.
Грайка усміхнулася. Вона зрозуміла, що справжні скарби не завжди виглядають так, як ми їх уявляємо. Лише найсміливіші здатні дізнатися правду, адже тільки ті, хто шукає не багатства, а сенсу, можуть знайти те, що дійсно має цінність.
Грайка усвідомила, що знання, дружба та бажання допомагати іншим важливіші за будь-які коштовності. І тепер вона знала: той, хто із цікавістю відкриє своє серце для добра, завжди знайде свій справжній скарб.
19.02.202507:02
Рахуємо. Для старших дошкільнят.
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
26.02.202513:01
Гра на знання тварин
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
24.02.202516:02
Як білочка Ельвіра врятувала ліс
Марійка П.
Колись давно, багато-багато років тому, один чоловік вирішив посадити дерево. Він вибрав красиву луку біля міста, викопав там яму і посадив у неї маленьке деревце. Він доглядав за ним і щодня приходив його перевіряти. Дерево гарно росло і міцніло. Чоловік радів цьому, тому посадив ще одне, а потім ще одне.
Через деякий час на цьому місці було стільки дерев, що з них виріс невеликий лісок. Там почали селитися тварини. Наприклад, пташки, білки та борсуки. Усі люди з міста були раді, що мають поблизу міста такий гарний шматок природи. І дуже любили ходити до лісу. Одного разу, однак, звірята майже втратили ліс.
Було рано вранці, коли білочка Ельвіра пішла прогулятися по лісу. Вона стрибала з дерева на дерево, іноді з’їдала якийсь горішок, коли раптом натрапила на якусь металеву високу річ. Вона впала на землю і, вся приголомшена, дивилася на неї. Це був високий стовп, а на його кінці металева пластина, на якій були намальовані стрілки. Білочка Ельвіра дивилася далі і помітила, що таких дивних речей у лісі більше.
Вона не знала, що це і чому це заважає тут у лісі. І так вона покликала на допомогу борсука. Борсук оглядав це з усіх боків і потім зрозумів. «Ельвіро, це знаки! Їх поставили люди. Вони показують, куди буде йти дорога», пояснив борсук білочці.
«Яка дорога? Що це має означати? Тут через ліс? Дорога? Це ж неможливо. Цього я не дозволю!» жахнулася білочка Ельвіра. Вона зібрала всіх тварин з лісу і спільними зусиллями витягли знаки з землі і сховали їх. Після обіду на місце, де були знаки, приїхали робітники на великих машинах. Озиралися навколо. Але оскільки ніде не бачили жодних знаків, не знали, де почати працювати і будувати нову дорогу. І так поїхали.
Білочка Ельвіра дуже раділа. Вона була щаслива, що врятувала ліс. Але її радість тривала недовго. Наступного ранку знаки знову були на своїх місцях. Люди поставили нові. Але білочка не здалася і знову з допомогою тварин витягла і сховала всі знаки. Після обіду робітники знову не знали, де почати роботу. І так це тривало кілька днів.
Через деякий час білка вже не витримала і захотіла, щоб люди зрозуміли, що тут дорогу будувати просто не можна. З тваринами вони думали, як це зробити. І нарешті білка Ельвіра щось придумала і вигукнула: «Я вже знаю! Намалюємо власні знаки. Намалюємо на них тварин, які живуть тут у лісі. Цілі родини тварин. Поставимо їх замість тих їхніх зі стрілками. Як люди побачать знаки з тваринами всюди в лісі, вони повинні зрозуміти, що ми тут живемо і що тут дорога проходити не може.»
І так всі взялися до роботи. Виготовили знаки і намалювали на них тваринок. Розмістили їх всюди по лісі. На кожному кроці. Коли після обіду приїхали робітники з великими машинами, вони не вірили своїм очам. Ніде не було жодного знака зі стрілкою, де будувати дорогу. Навпаки. Всюди, куди не глянь, були знаки з малюнками тварин. Робітники проходили лісом і розглядали їх усі.
Тоді один з них сказав: «Тут будувати не можемо. Ліс є домівкою для всіх тваринок, що тут намальовані. Вони хотіли нам це якось показати. Це вони нам точно ховали наші знаки зі стрілками. Ми не можемо знищити їхню домівку. Ані цей шматок природи. Збираємося і від’їжджаємо.
Білочка Ельвіра все здалеку спостерігала. Коли люди вже від’їжджали, один робітник ще в останню мить обернувся до лісу і побачив маленьку білочку, яка радіє. Він усміхнувся і помахав їй. Білочка спочатку злякалася, що її бачить ця людина. Але потім вона теж помахала йому і стала ще щасливішою, бо навіть серед людей є такі, хто любить тварин і природу. І розуміє їх.
Марійка П.
Колись давно, багато-багато років тому, один чоловік вирішив посадити дерево. Він вибрав красиву луку біля міста, викопав там яму і посадив у неї маленьке деревце. Він доглядав за ним і щодня приходив його перевіряти. Дерево гарно росло і міцніло. Чоловік радів цьому, тому посадив ще одне, а потім ще одне.
Через деякий час на цьому місці було стільки дерев, що з них виріс невеликий лісок. Там почали селитися тварини. Наприклад, пташки, білки та борсуки. Усі люди з міста були раді, що мають поблизу міста такий гарний шматок природи. І дуже любили ходити до лісу. Одного разу, однак, звірята майже втратили ліс.
Було рано вранці, коли білочка Ельвіра пішла прогулятися по лісу. Вона стрибала з дерева на дерево, іноді з’їдала якийсь горішок, коли раптом натрапила на якусь металеву високу річ. Вона впала на землю і, вся приголомшена, дивилася на неї. Це був високий стовп, а на його кінці металева пластина, на якій були намальовані стрілки. Білочка Ельвіра дивилася далі і помітила, що таких дивних речей у лісі більше.
Вона не знала, що це і чому це заважає тут у лісі. І так вона покликала на допомогу борсука. Борсук оглядав це з усіх боків і потім зрозумів. «Ельвіро, це знаки! Їх поставили люди. Вони показують, куди буде йти дорога», пояснив борсук білочці.
«Яка дорога? Що це має означати? Тут через ліс? Дорога? Це ж неможливо. Цього я не дозволю!» жахнулася білочка Ельвіра. Вона зібрала всіх тварин з лісу і спільними зусиллями витягли знаки з землі і сховали їх. Після обіду на місце, де були знаки, приїхали робітники на великих машинах. Озиралися навколо. Але оскільки ніде не бачили жодних знаків, не знали, де почати працювати і будувати нову дорогу. І так поїхали.
Білочка Ельвіра дуже раділа. Вона була щаслива, що врятувала ліс. Але її радість тривала недовго. Наступного ранку знаки знову були на своїх місцях. Люди поставили нові. Але білочка не здалася і знову з допомогою тварин витягла і сховала всі знаки. Після обіду робітники знову не знали, де почати роботу. І так це тривало кілька днів.
Через деякий час білка вже не витримала і захотіла, щоб люди зрозуміли, що тут дорогу будувати просто не можна. З тваринами вони думали, як це зробити. І нарешті білка Ельвіра щось придумала і вигукнула: «Я вже знаю! Намалюємо власні знаки. Намалюємо на них тварин, які живуть тут у лісі. Цілі родини тварин. Поставимо їх замість тих їхніх зі стрілками. Як люди побачать знаки з тваринами всюди в лісі, вони повинні зрозуміти, що ми тут живемо і що тут дорога проходити не може.»
І так всі взялися до роботи. Виготовили знаки і намалювали на них тваринок. Розмістили їх всюди по лісі. На кожному кроці. Коли після обіду приїхали робітники з великими машинами, вони не вірили своїм очам. Ніде не було жодного знака зі стрілкою, де будувати дорогу. Навпаки. Всюди, куди не глянь, були знаки з малюнками тварин. Робітники проходили лісом і розглядали їх усі.
Тоді один з них сказав: «Тут будувати не можемо. Ліс є домівкою для всіх тваринок, що тут намальовані. Вони хотіли нам це якось показати. Це вони нам точно ховали наші знаки зі стрілками. Ми не можемо знищити їхню домівку. Ані цей шматок природи. Збираємося і від’їжджаємо.
Білочка Ельвіра все здалеку спостерігала. Коли люди вже від’їжджали, один робітник ще в останню мить обернувся до лісу і побачив маленьку білочку, яка радіє. Він усміхнувся і помахав їй. Білочка спочатку злякалася, що її бачить ця людина. Але потім вона теж помахала йому і стала ще щасливішою, бо навіть серед людей є такі, хто любить тварин і природу. І розуміє їх.
24.02.202504:00
ПОРАДИ БАТЬКАМ
Вплив сну на розвиток та поведінку дитини
Сон відіграє вирішальну роль у фізичному, когнітивному та емоційному розвитку дитини. Якість і тривалість сну безпосередньо впливають на її поведінку, навчання, емоційну стабільність та навіть імунітет. Брак сну може спричиняти дратівливість, гіперактивність, труднощі з концентрацією уваги, а також проблеми у спілкуванні з батьками та однолітками.
Чому ж сон такий важливий, які його основні функції та як забезпечити дитині здоровий сон?
👇👇👇
https://t.me/g_e_n_n57/4633
Вплив сну на розвиток та поведінку дитини
Сон відіграє вирішальну роль у фізичному, когнітивному та емоційному розвитку дитини. Якість і тривалість сну безпосередньо впливають на її поведінку, навчання, емоційну стабільність та навіть імунітет. Брак сну може спричиняти дратівливість, гіперактивність, труднощі з концентрацією уваги, а також проблеми у спілкуванні з батьками та однолітками.
Чому ж сон такий важливий, які його основні функції та як забезпечити дитині здоровий сон?
👇👇👇
https://t.me/g_e_n_n57/4633
22.02.202507:02
Знайди на малюнку фігури та розфарбуй їх у відповідний колір
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
21.02.202516:00
Казка на ніч для дітей
18.02.202507:02
Готуємо руку до письма
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
25.02.202516:03
Казка. Зіркова подорож на ніч
Жила-була одна дівчинка, яка дуже любила мріяти та фантазувати. Вона звалася Марійка. Вона завжди хотіла дізнатися більше про світ, про природу, про космос. Вона читала багато книжок, грала в ігри, малювала картини, слухала музику. Але найбільше вона любила дивитися на зоряне небо й уявляти, що вона може подорожувати між зірок.
Одного разу, коли Марійка лягла спати, вона побачила, що в її кімнаті є дуже яскрава зірка. Вона здалася їй такою привабливою, що вона не могла відвести від неї погляд. Вона піднялася з ліжка й підійшла до вікна. Вона простягнула руку до зірки й раптом відчула, що вона тягне її за собою. Марійка не встигла нічого зрозуміти, як опинилася в космічному кораблі, який летів до зірки.
Вітаю, Марійко! — пролунав голос із корабля. — Я — твій друг, зірка Альтаїр. Я прийшов, щоб запросити тебе на зіркову подорож. Чи хочеш ти побачити, як виглядає наша галактика?
О, так, я дуже хочу! — вигукнула Марійка. — Я завжди мріяла про таке!
Тоді поїхали! — сказав Альтаїр. — Я покажу тобі найкрасивіші зорі, планети, сузір’я і навіть чорні діри!
Так почалася зіркова подорож Марійки. Вона бачила, як зорі світяться різними кольорами, як планети обертаються навколо них, як сузір’я утворюють різні фігури. Вона була зачарована красою космосу і слухала із цікавістю розповіді Альтаїра про все, що вони бачили.
Альтаїр, а як ти знаєш усе це? — запитала Марійка.
Я — зірка, Марійко. Я живу в космосі вже дуже довго. Я бачив, як народжувалися і гинули зорі, як утворювалися і зникли планети, як змінювалися сузір’я. Я знаю багато таємниць космосу й хочу поділитися ними з тобою.
Я дуже рада, що ти мій друг, Альтаїр. Ти такий мудрий і добрий. Я вдячна тобі за цю подорож.
А я радий, що можу показати тобі космос.
Так вони літали від зорі до зорі, від планети до планети, від сузір’я до сузір’я. Вони бачили, як зорі вибухають, які різні кольори мають планети, як різні сузір’я нагадують тварин, людей, предмети. Вони бачили, як космос живе й дихає.
Але настала пора повертатися. Альтаїр привіз Марійку до її кімнати й поставив її на ліжко.
Дякую тобі, Альтаїр, за цю зіркову подорож. Це було найкраще, що я коли-небудь бачила. Я ніколи не забуду тебе і твої розповіді.
Дякую тобі, Марійко, за твою дружбу. Це було найщасливіше, що я коли-небудь відчував. Я завжди буду пам’ятати тебе і твої питання.
Обіцяй мені, що ми знову зустрінемося, Альтаїр.
Обіцяю тобі, що ми знову зустрінемося, Марійко.
Вони обнялися і Альтаїр полетів назад до свого місця на небі, а Марійка заснула в обіймах матусі.
Це була зіркова подорож Марійки. Вона мріяла про неї ще багато разів. Вона завжди шукала на небі свого друга Альтаїра і він завжди світив їй своїм світлом.
А вам, дорогі діти, я бажаю доброї ночі. Нехай вам сняться красиві сни про зірки, планети, сузір’я і космос. Нехай ви мрієте і фантазуєте, як Марійка. Нехай ви знаходите своїх друзів, як Альтаїр. Нехай ви живете щасливо й радісно.
Доброї ночі!
Жила-була одна дівчинка, яка дуже любила мріяти та фантазувати. Вона звалася Марійка. Вона завжди хотіла дізнатися більше про світ, про природу, про космос. Вона читала багато книжок, грала в ігри, малювала картини, слухала музику. Але найбільше вона любила дивитися на зоряне небо й уявляти, що вона може подорожувати між зірок.
Одного разу, коли Марійка лягла спати, вона побачила, що в її кімнаті є дуже яскрава зірка. Вона здалася їй такою привабливою, що вона не могла відвести від неї погляд. Вона піднялася з ліжка й підійшла до вікна. Вона простягнула руку до зірки й раптом відчула, що вона тягне її за собою. Марійка не встигла нічого зрозуміти, як опинилася в космічному кораблі, який летів до зірки.
Вітаю, Марійко! — пролунав голос із корабля. — Я — твій друг, зірка Альтаїр. Я прийшов, щоб запросити тебе на зіркову подорож. Чи хочеш ти побачити, як виглядає наша галактика?
О, так, я дуже хочу! — вигукнула Марійка. — Я завжди мріяла про таке!
Тоді поїхали! — сказав Альтаїр. — Я покажу тобі найкрасивіші зорі, планети, сузір’я і навіть чорні діри!
Так почалася зіркова подорож Марійки. Вона бачила, як зорі світяться різними кольорами, як планети обертаються навколо них, як сузір’я утворюють різні фігури. Вона була зачарована красою космосу і слухала із цікавістю розповіді Альтаїра про все, що вони бачили.
Альтаїр, а як ти знаєш усе це? — запитала Марійка.
Я — зірка, Марійко. Я живу в космосі вже дуже довго. Я бачив, як народжувалися і гинули зорі, як утворювалися і зникли планети, як змінювалися сузір’я. Я знаю багато таємниць космосу й хочу поділитися ними з тобою.
Я дуже рада, що ти мій друг, Альтаїр. Ти такий мудрий і добрий. Я вдячна тобі за цю подорож.
А я радий, що можу показати тобі космос.
Так вони літали від зорі до зорі, від планети до планети, від сузір’я до сузір’я. Вони бачили, як зорі вибухають, які різні кольори мають планети, як різні сузір’я нагадують тварин, людей, предмети. Вони бачили, як космос живе й дихає.
Але настала пора повертатися. Альтаїр привіз Марійку до її кімнати й поставив її на ліжко.
Дякую тобі, Альтаїр, за цю зіркову подорож. Це було найкраще, що я коли-небудь бачила. Я ніколи не забуду тебе і твої розповіді.
Дякую тобі, Марійко, за твою дружбу. Це було найщасливіше, що я коли-небудь відчував. Я завжди буду пам’ятати тебе і твої питання.
Обіцяй мені, що ми знову зустрінемося, Альтаїр.
Обіцяю тобі, що ми знову зустрінемося, Марійко.
Вони обнялися і Альтаїр полетів назад до свого місця на небі, а Марійка заснула в обіймах матусі.
Це була зіркова подорож Марійки. Вона мріяла про неї ще багато разів. Вона завжди шукала на небі свого друга Альтаїра і він завжди світив їй своїм світлом.
А вам, дорогі діти, я бажаю доброї ночі. Нехай вам сняться красиві сни про зірки, планети, сузір’я і космос. Нехай ви мрієте і фантазуєте, як Марійка. Нехай ви знаходите своїх друзів, як Альтаїр. Нехай ви живете щасливо й радісно.
Доброї ночі!
24.02.202516:00
Казки для читання
23.02.202516:00
ХОРОБРИК | КАЗКА ДЛЯ ДІТЕЙ | КАЗКИ УКРАЇНСЬКОЮ | КАЗКА НА НІЧ
https://youtube.com/watch?v=afb2IUo6ON8&feature=shared
https://youtube.com/watch?v=afb2IUo6ON8&feature=shared
22.02.202504:02
Чим для дитини корисні ігри на свіжому повітрі? – Розвиток дитини
https://childdevelop.com.ua/articles/health/13090/
https://childdevelop.com.ua/articles/health/13090/
21.02.202513:02
Логічні з'єднання
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
15.02.202513:02
З'єднай пари
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
https://t.me/+AdjHY3RQzwg0MGIy
Көрсөтүлдү 1 - 24 ичинде 23304
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.