⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
🍷 Розвиваємо та популяризуємо українську поезію.
📖 Поетичні вечори @ursus_poetry
🏴☠️ Критика віршів @litflib і @tanok_salamandr
🩸 Донори крові @ursus_donor
🦕 Батько @pasha_pishe
📹 Прямі ефіри facebook.com/ukrainepoets
📖 Поетичні вечори @ursus_poetry
🏴☠️ Критика віршів @litflib і @tanok_salamandr
🩸 Донори крові @ursus_donor
🦕 Батько @pasha_pishe
📹 Прямі ефіри facebook.com/ukrainepoets
TGlist рейтинг
0
0
ТипАчык
Текшерүү
ТекшерилбегенИшенимдүүлүк
ИшенимсизОрдуУкраїна
ТилиБашка
Канал түзүлгөн датаNov 28, 2018
TGlistке кошулган дата
Jun 21, 2023Тиркелген топ
ЧАТуємо ⚔️
46
Рекорддор
21.06.202323:59
5KКатталгандар31.05.202423:59
1000Цитация индекси14.08.202323:59
7471 посттун көрүүлөрү07.11.202323:59
4551 жарнама посттун көрүүлөрү22.02.202523:59
18.31%ER14.08.202323:59
15.33%ERRКайра бөлүшүлгөн:
Іра Спірідонова Poetry🤫😌
07.04.202505:25
На дитячому майданчику відбувалася нарада НАТО,
Тимофію - три, Аріні - сім, Кості було шістнадцять,
Всі вони безумовно професійні іноземні солдати,
І зібрались для діла, не у ігри дитячі грати,
А що імена не Джон, не Гаррі, не Сміт,
Що молоді занадто - то прикриття,
І світ дивився,
Вже три роки дивився світ,
Як вбивають правду, цінності і життя,
Як руйнують долі, стирають з лиця землі
Цілі квартали, а часом цілі міста,
Але ж кожен за себе,
І тому споглядає світ,
Тривожиться трохи
Рахує тихо до ста,
І засинає,
Закутаний в власний страх,
У власні амбіції,
Бажання грошей і влади,
І міцно так спить,
І сниться йому війна
І дитячі майданчики -
Ті знищені "бази НАТО"...
07.04.2025
... 04.04.2025....Кривий Ріг..
Тимофію - три, Аріні - сім, Кості було шістнадцять,
Всі вони безумовно професійні іноземні солдати,
І зібрались для діла, не у ігри дитячі грати,
А що імена не Джон, не Гаррі, не Сміт,
Що молоді занадто - то прикриття,
І світ дивився,
Вже три роки дивився світ,
Як вбивають правду, цінності і життя,
Як руйнують долі, стирають з лиця землі
Цілі квартали, а часом цілі міста,
Але ж кожен за себе,
І тому споглядає світ,
Тривожиться трохи
Рахує тихо до ста,
І засинає,
Закутаний в власний страх,
У власні амбіції,
Бажання грошей і влади,
І міцно так спить,
І сниться йому війна
І дитячі майданчики -
Ті знищені "бази НАТО"...
07.04.2025
... 04.04.2025....Кривий Ріг..
Кайра бөлүшүлгөн:Іра Спірідонова Poetry🤫😌
04.04.202521:27
Недопохвалені, недообійняті,
Зламані діти ходили життям,
Втомлені страхами, болями, війнами
Тими, що зовні, і тими що там,
Там усередині, зліва у грудях
Або ще десь, де сховалась душа,
Ходять світами загублені люди,
Щось виливають у дивних віршах,
Іноді навіть послаблюють захист
І ненадовго знімають броню,
І обіцяють змінитись назавжди
І майже щиро говорять "люблю",
І обіймають, неначе востаннє
Наче складають нескладений пазл
Люди, що так хочуть бути не зайві,
Зламані діти всередині нас...
05. 04. 2025...
Зламані діти ходили життям,
Втомлені страхами, болями, війнами
Тими, що зовні, і тими що там,
Там усередині, зліва у грудях
Або ще десь, де сховалась душа,
Ходять світами загублені люди,
Щось виливають у дивних віршах,
Іноді навіть послаблюють захист
І ненадовго знімають броню,
І обіцяють змінитись назавжди
І майже щиро говорять "люблю",
І обіймають, неначе востаннє
Наче складають нескладений пазл
Люди, що так хочуть бути не зайві,
Зламані діти всередині нас...
05. 04. 2025...
Кайра бөлүшүлгөн:
Київ літературний (UrsusPoetry)
06.04.202505:23
— Знаєш, що найстрашніше у старінні?
— Що?
— Ти стаєш невидимим. Поки ти молодий — ти ще щось із себе являєш: красивий, смішний, харизматичний, сильний, навіть просто — помітний. А потім усе минає. І ти вже просто черговий дідусь у потертій куртці, бабуся в береті й старому пальті. Тебе ніби немає. Ти — прозорий…
— А я, знаєте, звернула на вас увагу ще як тільки ви увійшли до кімнати…
Це цитата з популярного англійського серіалу, і так, це правда. Найчастіше єдина "індивідуальна риса" у літніх людей — це вік. Про бабусю не кажуть: вона — вчителька української мови, про дідуся — що він інженер-будівельник. Кажуть — їй уже за 80, а йому — під 90.
Коли людина досягає певного віку, то кількість тих, хто знає її справжню історію, ким вона була, що любила, що вміла — стрімко скорочується. Друзі або вже відійшли у вічність, або сидять удома, ледве ходять, і виходять хіба що до найближчого кіоску по хліб.
Діти давно живуть у своїх квартирах, у своїх клопотах, іноді дзвонять з мобільного і ще рідше приїздять на чай. У під’їзді — нові сусіди, молоді мами з колясками, татусі з пакетами, які навіть не знають, як звати ту бабусю з другого поверху. А в магазині вже й продавчинь знайомих немає — оновили персонал.
Про стареньких у дворі знають хіба що номер їхньої квартири і приблизний вік. А що там за дверима — нікому не цікаво. Невидимий світ.
Ми не помічаємо, як навколо наших батьків утворюється вакуум. Не розуміємо, чому мама по десять разів на день телефонує нам на роботу й «відволікає дурницями». Чому тато постійно питає про якісь дрібниці, які нібито його стосуються. А їм просто страшно залишитися зовсім забутими. Вони хочуть бути почутими, впізнаними, хоч за голосом…
Старість — це не просто роки. Це невидимість. Самотність. І велика потреба — бути комусь потрібним.
— Що?
— Ти стаєш невидимим. Поки ти молодий — ти ще щось із себе являєш: красивий, смішний, харизматичний, сильний, навіть просто — помітний. А потім усе минає. І ти вже просто черговий дідусь у потертій куртці, бабуся в береті й старому пальті. Тебе ніби немає. Ти — прозорий…
— А я, знаєте, звернула на вас увагу ще як тільки ви увійшли до кімнати…
Це цитата з популярного англійського серіалу, і так, це правда. Найчастіше єдина "індивідуальна риса" у літніх людей — це вік. Про бабусю не кажуть: вона — вчителька української мови, про дідуся — що він інженер-будівельник. Кажуть — їй уже за 80, а йому — під 90.
Коли людина досягає певного віку, то кількість тих, хто знає її справжню історію, ким вона була, що любила, що вміла — стрімко скорочується. Друзі або вже відійшли у вічність, або сидять удома, ледве ходять, і виходять хіба що до найближчого кіоску по хліб.
Діти давно живуть у своїх квартирах, у своїх клопотах, іноді дзвонять з мобільного і ще рідше приїздять на чай. У під’їзді — нові сусіди, молоді мами з колясками, татусі з пакетами, які навіть не знають, як звати ту бабусю з другого поверху. А в магазині вже й продавчинь знайомих немає — оновили персонал.
Про стареньких у дворі знають хіба що номер їхньої квартири і приблизний вік. А що там за дверима — нікому не цікаво. Невидимий світ.
Ми не помічаємо, як навколо наших батьків утворюється вакуум. Не розуміємо, чому мама по десять разів на день телефонує нам на роботу й «відволікає дурницями». Чому тато постійно питає про якісь дрібниці, які нібито його стосуються. А їм просто страшно залишитися зовсім забутими. Вони хочуть бути почутими, впізнаними, хоч за голосом…
Старість — це не просто роки. Це невидимість. Самотність. І велика потреба — бути комусь потрібним.
#проважливе #життєво
Кайра бөлүшүлгөн:
Пані Поліна Шишлевська🧜♀️
19.03.202512:29
З днем народження, Легендарна Інтелігентна Неймовірна Авторитетна Кмітлива Освічена
Сильна Талановита Елегантна Неповторна Краща Особлива!🌹
Сильна Талановита Елегантна Неповторна Краща Особлива!🌹
Кайра бөлүшүлгөн:
Руда відьма🔥
02.04.202515:39
2 квітня - День поширення інформації про аутизм♥️
Для мене це можливість бути потрібною, вчитися приймати дорослих та дітей, розвивати навички комунікації, прокидатися зранку з цікавістю, не спати до першої ночі вчора, замовляючи іграшки, працюючи, коли за вікном дощ, а я знаю як для малечі це важливо, для деяких особливо..
Я знаю що таке яскрава лампочка, я знаю що таке звук в іншій кімнаті, плач дітей, сторонні машини, незручні сидіння, пісок, колюче, холодне, недостатньо тепле, занадто! Занадто! Занадто! Соціум скоро обов'язково теж буде це знати, я вірю♥️
Повірте, все не так легко, як ви думаєте, але й не так складно!)
Все просто з любов'ю)
Я обожнюю своїх дітей і завжди кажу, що я працюю з дітьми з нейроособливостями!! Особливостями) відмінність - це відхилення від норми. Норми насправді не існує, є ви - такі, як є! Особливі!
Якщо 120/80 для когось норма, то я при такому тискові вже буду скакати по всій кімнаті - так от.. норми не існує!
Всі ці: аутизм, РДУГ, невроз - для тих, кому потрібно пояснити швидко, що відбувається, а якщо реально, то не бачила жодного однакового прояву аутизму!
Всі мої діти абсолютно різні! Вони всі мої котики) вони залюблені на скільки мене вистачає🥰
Вже рік я живу в любові до усіх проявів аутизму в світі і це складно, інколи ця любов перевертає все з ніг на голову. Кожен день я працюю, навіть у вихідний щось вивчаю, а в житті на свята я бачу неймовірне сонце нашої любові - мого хрещеника. І знаю, завдяки йому - що все можливо! Ніхто не казав мені як з цим жити, ніхто і не здогадувався, що про це треба якось попередити... Що буде занадто в світі! Багато хто не уявляє як цим дітям і дорослим, а як скомпенсованим аутистам) Занадто! Тому не забувайте про любов, це єдине чого занадто не буває для нас♥️🥰
Для мене це можливість бути потрібною, вчитися приймати дорослих та дітей, розвивати навички комунікації, прокидатися зранку з цікавістю, не спати до першої ночі вчора, замовляючи іграшки, працюючи, коли за вікном дощ, а я знаю як для малечі це важливо, для деяких особливо..
Я знаю що таке яскрава лампочка, я знаю що таке звук в іншій кімнаті, плач дітей, сторонні машини, незручні сидіння, пісок, колюче, холодне, недостатньо тепле, занадто! Занадто! Занадто! Соціум скоро обов'язково теж буде це знати, я вірю♥️
Повірте, все не так легко, як ви думаєте, але й не так складно!)
Все просто з любов'ю)
Я обожнюю своїх дітей і завжди кажу, що я працюю з дітьми з нейроособливостями!! Особливостями) відмінність - це відхилення від норми. Норми насправді не існує, є ви - такі, як є! Особливі!
Якщо 120/80 для когось норма, то я при такому тискові вже буду скакати по всій кімнаті - так от.. норми не існує!
Всі ці: аутизм, РДУГ, невроз - для тих, кому потрібно пояснити швидко, що відбувається, а якщо реально, то не бачила жодного однакового прояву аутизму!
Всі мої діти абсолютно різні! Вони всі мої котики) вони залюблені на скільки мене вистачає🥰
Вже рік я живу в любові до усіх проявів аутизму в світі і це складно, інколи ця любов перевертає все з ніг на голову. Кожен день я працюю, навіть у вихідний щось вивчаю, а в житті на свята я бачу неймовірне сонце нашої любові - мого хрещеника. І знаю, завдяки йому - що все можливо! Ніхто не казав мені як з цим жити, ніхто і не здогадувався, що про це треба якось попередити... Що буде занадто в світі! Багато хто не уявляє як цим дітям і дорослим, а як скомпенсованим аутистам) Занадто! Тому не забувайте про любов, це єдине чого занадто не буває для нас♥️🥰
Кайра бөлүшүлгөн:
Helga Sparrow (Ольга Воробєй)
02.04.202513:17
2 квітня - день поширення інформації про аутизм.
Так як мені є що сказати про це, розкажу.
Отже, я мама дитини з аутизмом уже понад 16 років. Може хтось помітив, коли я розповідаю про своїх дітей, я завжди кажу лише про молодшого сина - Андрія;)
Старшого сина звати Святозар і у нього важкий аутизм з народження. Те, що спочатку починалося як "плаксивість" тривожність у немовлятстві трансформувалося в "затримку розвитку" у ранньому віці і згодом у розумову відсталість. Зараз ця відсталість має важку форму. Свят не навчається в школі, не знає коли в нього ДН, не замовляє подарунків, не розмовляє. З 2013 року хворіє і на епілепсію.
Він народився 27 лютого і я багато років плакала під пісню "Майже весна" під слова "і я живу блиском очей, смаком бажань, і запахом слів". В 2019 році відбулося повне прийняття ситуації і я вже не плачу.
Так, це страшна біда. Але я більше не впадаю в неконструктивні думки "ну чому це мені?", "за що?". Якщо це існує і це може статися з кимось іншим, то й зі мною може. Ну це факт.
Власне, ми дуже багато зусиль доклали, щоб "витягти" Свята з діагнозу, але марно. Натомість малий навчив нас долати труднощі, саме через нього я пішла в аспірантуру після закінчення магістерки, захистила дисер в 2017 році. Мої толерантність, терпіння, вміння підтримувати це все теж його заслуга. І найголовніше вміння давати безумовну любов тому, кому просто менше повезло в житті і він ніяк не завинив перед світом. Тож біда не лише забирає, а й дає❤
Одягну сьогодні щось блакитне, це мій улюблений колір)
Так як мені є що сказати про це, розкажу.
Отже, я мама дитини з аутизмом уже понад 16 років. Може хтось помітив, коли я розповідаю про своїх дітей, я завжди кажу лише про молодшого сина - Андрія;)
Старшого сина звати Святозар і у нього важкий аутизм з народження. Те, що спочатку починалося як "плаксивість" тривожність у немовлятстві трансформувалося в "затримку розвитку" у ранньому віці і згодом у розумову відсталість. Зараз ця відсталість має важку форму. Свят не навчається в школі, не знає коли в нього ДН, не замовляє подарунків, не розмовляє. З 2013 року хворіє і на епілепсію.
Він народився 27 лютого і я багато років плакала під пісню "Майже весна" під слова "і я живу блиском очей, смаком бажань, і запахом слів". В 2019 році відбулося повне прийняття ситуації і я вже не плачу.
Так, це страшна біда. Але я більше не впадаю в неконструктивні думки "ну чому це мені?", "за що?". Якщо це існує і це може статися з кимось іншим, то й зі мною може. Ну це факт.
Власне, ми дуже багато зусиль доклали, щоб "витягти" Свята з діагнозу, але марно. Натомість малий навчив нас долати труднощі, саме через нього я пішла в аспірантуру після закінчення магістерки, захистила дисер в 2017 році. Мої толерантність, терпіння, вміння підтримувати це все теж його заслуга. І найголовніше вміння давати безумовну любов тому, кому просто менше повезло в житті і він ніяк не завинив перед світом. Тож біда не лише забирає, а й дає❤
Одягну сьогодні щось блакитне, це мій улюблений колір)
Кайра бөлүшүлгөн:
Паша і його качечки 🦆
01.04.202521:06
Цей вірш написав #ші... ноу коментс... 👀
***
Поет сидить, мов тінь під ліхтарем,
В руці – блокнот, в душі – кредитна карта.
Він знову римує щось про свій тандем
З журбою, що живе в його кімнаті.
Він мріє, щоб слова палили світ,
Та лиш підпалює свій чайник втретє.
Його натхнення – це поганий твіт,
Що лайкнув сам і знову став поетом.
Ніхто не знає, чим поет живе –
Бо їсть повітря й почуття чужії.
Його зарплата – тиша в голові
І лист від мами з підписом: "Дорогий, ти де?"
Він любить біль, бо це безкоштовно,
І драми пише, бо не має хати.
Якщо й поплаче – то лише умовно,
Бо навіть сльози треба десь дістати.
Він пише "сонце", "ніч", "пусте вікно",
І кожен рядок – це внутрішній камінь.
Іде він в світ зі словом, наче в бій,
Та світ відповідає: "Закрийся, стань айтішником."
Він чує голос музи... може, шиза?
Вона йому шепоче щось про славу.
А він питає: "Музо, є їжа?"
І їй у відповідь читає главу.
Один в плащі, як тінь серед людей,
Іде поет – естет у світі знижок.
І тільки ніч шепоче: "Не помрей",
А день кричить: "Шукай собі підробіток!"
***
Поет сидить, мов тінь під ліхтарем,
В руці – блокнот, в душі – кредитна карта.
Він знову римує щось про свій тандем
З журбою, що живе в його кімнаті.
Він мріє, щоб слова палили світ,
Та лиш підпалює свій чайник втретє.
Його натхнення – це поганий твіт,
Що лайкнув сам і знову став поетом.
Ніхто не знає, чим поет живе –
Бо їсть повітря й почуття чужії.
Його зарплата – тиша в голові
І лист від мами з підписом: "Дорогий, ти де?"
Він любить біль, бо це безкоштовно,
І драми пише, бо не має хати.
Якщо й поплаче – то лише умовно,
Бо навіть сльози треба десь дістати.
Він пише "сонце", "ніч", "пусте вікно",
І кожен рядок – це внутрішній камінь.
Іде він в світ зі словом, наче в бій,
Та світ відповідає: "Закрийся, стань айтішником."
Він чує голос музи... може, шиза?
Вона йому шепоче щось про славу.
А він питає: "Музо, є їжа?"
І їй у відповідь читає главу.
Один в плащі, як тінь серед людей,
Іде поет – естет у світі знижок.
І тільки ніч шепоче: "Не помрей",
А день кричить: "Шукай собі підробіток!"
Кайра бөлүшүлгөн:
Ася Ейрена - матуся шести пінгвінят 🐧
21.03.202522:03
На сьомому поверсі тихо:
Ні звуку, ні світла — ні-чо-го.
Далеко гуляється втіха,
До мене ніяк недочовга.
Блукає у хащах Донбасу,
Тиняється між териконів,
Хоч вибухи осторонь басом
Її проганяють драконно.
Вона не боїться снарядів
І підступу рідних, чужинців,
Танцює під лязк канонади
У натовпі, вдвох, наодинці.
Ця втіха така невловима
Без тебе для мене — крихкої,
Тому я прошу Херувимів
Її зберегти, мій герою.
Тому моє серце постійно
Живе так далеко від дому.
І звуки розваги по стінах
Не бігають. Стримує втома.
Я вірю: відродиться сміхом —
Її принесеш у кишені —
І більше ніколи не стихне
На сьомому втіха щоденно.
Ася Ейрена
Ні звуку, ні світла — ні-чо-го.
Далеко гуляється втіха,
До мене ніяк недочовга.
Блукає у хащах Донбасу,
Тиняється між териконів,
Хоч вибухи осторонь басом
Її проганяють драконно.
Вона не боїться снарядів
І підступу рідних, чужинців,
Танцює під лязк канонади
У натовпі, вдвох, наодинці.
Ця втіха така невловима
Без тебе для мене — крихкої,
Тому я прошу Херувимів
Її зберегти, мій герою.
Тому моє серце постійно
Живе так далеко від дому.
І звуки розваги по стінах
Не бігають. Стримує втома.
Я вірю: відродиться сміхом —
Її принесеш у кишені —
І більше ніколи не стихне
На сьомому втіха щоденно.
Ася Ейрена
21.03.2025P.s. Сумую за своїм серденьком, нічого не можу з цим вдіяти, тому просто проживаю емоції у віршах. Думаю, контекст переживань зрозумілий без моїх пояснень.
Будь ласка, підтримуйте військових всіма можливими засобами, всіма доступними для вас способами, щоби кожен і кожна повернулись додому, де їх люблять і чекають 🙏🏻
Кайра бөлүшүлгөн:Паша і його качечки 🦆
04.04.202515:31
Онлі, онлі, онліііфанщиця – від віршів філософських тааащиться... (с)
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.
