"У нас ще є кілька цікавих різних історій у плані. Наприклад, книга "Фантасти на війні". Це історія про те, якби видатні Джон Толкін та Джоан Роулінг потрапили до нас на фронт. Вона написана у більш дослідницькому, науковому ключі: зокрема, розповідає, чому ми називаємо окупантів "орками". Тобто, там наведені дуже цікаві порівняння та аналогії, йдеться про сенси, про які ми навіть не задумувалися"

Елронд — джерело знань і мудрості: він багато знає про історію Персня і розуміє не лише те, що вже сталося, а й те, що може статися.

Яким би не був результат, ельфи покинуть Середзем’я і будуть забуті. Тому в образі Елронда є певний сум, який змусив мене вирішити, що (хоча він і ельф) йому також потрібна людяність, і саме це я намагався передати у своїй грі.

Погодившись зіграти Елронда, я усвідомив, наскільки сильно треба попрацювати над цим персонажем: як зобразити когось безсмертного; до того ж він благородний, мудрий, могутній, добрий — і прекрасний! Я почав думати, що його взагалі неможливо зіграти!

Ангел співав контральто, людина — тенором, а безліч звірів — басом. Білі і чорні ноти позначали дні і ночі, фуги і паузи — прискорення ритмів, великі ноти були подібні слонам, малі — мурашкам. У всьому світі панувала всезагальна гармонія, як на концерті. Першим музикантом, що збився з ритму, був Люцифер, який був полонений "постійними дисонансами пекла" і навчив їх людей. Через цю дисгармонію вся природа повернулась догори дном, і дивним чином змінився і порушився прекрасний порядок, який був даний спочатку. І тоді розгніваний маестро кинув партитуру на землю. І хіба ця партитура не наш світ?