Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Николаевский Ванёк
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Николаевский Ванёк
дайфуку вишневий коло хати 🌸 avatar

дайфуку вишневий коло хати 🌸

я Іра і я пишу про Японію
заняття з японської: https://mssg.me/cherrydaifuku
з інших питань пишіть сюди: @aoimor_i
※ якщо я не відповідаю - пінгуйте мене, будь ласка, я можу пропустити повідомлення 🥺
підтримати канал: https://ko-fi.com/aoimori
TGlist рейтинг
0
0
ТипАчык
Текшерүү
Текшерилбеген
Ишенимдүүлүк
Ишенимсиз
Орду
ТилиБашка
Канал түзүлгөн датаOct 29, 2021
TGlistке кошулган дата
Apr 10, 2024
Тиркелген топ

Рекорддор

17.04.202523:59
6.4KКатталгандар
29.06.202423:59
0Цитация индекси
08.10.202423:59
13.6K1 посттун көрүүлөрү
31.10.202423:59
13.6K1 жарнама посттун көрүүлөрү
17.04.202518:50
19.86%ER
08.10.202423:59
233.28%ERR
Катталуучулар
Citation индекси
Бир посттун көрүүсү
Жарнамалык посттун көрүүсү
ER
ERR
JUL '24OCT '24JAN '25APR '25

дайфуку вишневий коло хати 🌸 популярдуу жазуулары

Чапля під дощем, Каванабе Кьосай, 1870
я думаю вам всім сьогодні конче необхідно подивитися на цю милу глиняну качечку епохи Кофун (5-6 ст. н.е.) 🥺
Те, через що мені іноді стає дуже сумно — те, як у сучасній японській називаються місяці. 😩💔

На жаль, зараз вони називаються за їхніми порядковими номерами — цебто буквально 1月 — перший місяць, 2月 — другий місяць і так далі. Але так було не завжди: колись вони мали назви, які відображали суть того, що відбувалося у той період часу.

Теперішній 1月、січень, колись називався 睦月 — муцукі、"місяць близькості". Це був місяць, коли разом збиралась вся родина і всі близькі, майже як і зараз, століття потому.

Лютий у древніх японців називався 如月 — кісараґі, "місяць коли холоднішає", тож доводиться вдягати ще один шар одягу. Ця назва походить від 衣更着、що буквально означає "вдягнути більше одягу". Ну і правильно, в лютому треба вдягати термуху 😩

Березень має назву, яка співпадає з назвою історичного періоду Яйой — 弥生、не повірите, Яйой 🤯 Слово 弥生 означає "швидке і густе проростання трави", і це слово збереглося у топонімах і жіночих іменах (особливо серед старших жіночок).

Квітень по старому календарю був вже самісіньким кінцем весни (вона закінчувалась 6 травня), тому його називали в честь квітки, яка росте лише наприкінці весни — 卯月 、узукі. Сама квітка називається унохана, а по-нашому — дейція 🌸

Травень в древній Японії вважався початком літа і називався 皐月, сацукі. Як і 弥生、це слово також вживається у сучасній японській, щоправда з іншим написанням канджі — 五月 (буквально "п'ятий місяць"). 五月雨, самідаре — літні дощі, хоча пишеться "травневі дощі".А ще є 五月病 — травнева депресія, яку відчувають студенти або люди, що тільки-но влаштувались на роботу (початок навчального і фінансового року у Японії припадає на квітень). На новому місці вони так стресують, що вже через місяць, у травні, вигорають і дістають депресію —五月病.

Червень був вже серединою літа і називався 水無月、міназукі, буквально "місяць без води", що дивно, враховуючи, що влітку у Японії сезон дощів і води цілком достатньо. Справа у тому, що канджі 無, який тепер позначає "відсутність", тут виконує роль присвійної частки の — тобто насправді 水無月 це "місяць води". Це факт, води в період цую в Японії дай боже 🫧

Липень називався 文月、фумізукі, "місяць поезії". У липні відбувались масштабні святкування фестивалю зірок Танабата, на якому древні японці презентували публіці поезію, складену на його честь, тому поезія була чи не найвизначнішою частиною цього місяця.

8 серпня літо в Японії офіційно закінчувалося, тож наставав 葉月、хазукі, "місяць листя". У той час листя вже забарвлювалось у червоний і потрохи опадало, тож серпень ще іноді називали 仲秋、середина осені.

У вересні люди стали помічати, що дні стають коротше, а ночі значно довше, тому вересень називався 長月, наґацукі, скорочення від 夜長月、 "місяць довгих ночей". Іноді його ще називали 晩秋, "вечір осені" .

Архаїчна назва жовтня дещо контроверсійна і пов'язана з японською міфологією: він називається 神無月、канназукі. За легендою, саме у жовтні всі боги (神) з'їжджалися на щорічну нараду у провінцію Ізумо, міфологічну "країну богів", тому їх нема (無).Цікаво, що у самій провінції Ізумо була інша назва для цього місяця, 神有月、тобто буквально "місяць з богами". Але існує і інша інтерпретація цієї назви, аналогічна з червнем, 水無月, де 無 є замінником частки の: згідно неї 神無月 перекладається як "місяць богів".

Листопад мав надзвичайно поетичну назву 霜月、шімоцукі. 霜 — це іній, тому це "місяць, коли осідає іній". В древній Японії листопад був першим місяцем зими, тому іноді його ще називали 雪待月 — місяцем очікування снігу.

І, нарешті, останній місяць, грудень, називався 師走, шівасу. Це ще один архаїзм, який використовується і досі. Чому? Бо 師走 це "священники, що бігають", і це слово позначає передноворічну метушню, пов'язану з активними приготуваннями до свят. Як тоді люди метушилися і бігали, готуючи все необхідне для свят, так і зараз, сотні років потому, люди так само бігають і метушаться. І ось тому я і люблю вчити архаїзми: через них можна побачити крихти менталітету і життя людей з минулих епох, які часто мало чим відрізняються від наших. 🥺
Скелет, який саджає квіти, Каванабе Кьосай
Тиждень починається добре, коли дізнаєшся, що в кінці травня українською видадуть класику японської культурної антропології 😩❤️

У видавництві "Стилет і Стилос" зараз триває передзамовлення на книжку, яка у свій час відкрила іноземцям японську культуру і виховала кілька поколінь японістів — "Хризантема і Меч" американської антропологині Рут Бенедикт.

Це масштабне дослідження культури Японії у часи Другої Світової, яке дуже повпливало на те, як її сприймали у світі, а серед самих японців продавалось мільйонними накладами (кажуть, що деяких воно наштовхнуло на рефлексію щодо дій Японії на війні). Книгу опублікували у 1946, коли для більшості американців культура і історія Японії були незрозумілими і недоступними, тож вона внесла величезну контрибуцію у те, як американці уявляли і репрезентували Японію у поп-культурі. "Хризантема і Меч" — дуже фундаментальна праця, і я тішуся, що ми нарешті зможемо прочитати її українською від хорошого видавництва 🥺❤️ в мене є їхня "Українська Демонологія" і там дуже топова якість друку

Хотілось б бачити якомога більше такої літератури українською, бо в книгарнях досі була якась бідося з книгами про історію чи культуру Японії 😭
Весняний сніг, Такеучі Сейхо
японці у 13 столітті коли атакували монголи бі лайк:
Замок Хіросакі, Йошіда Хіроші, 1955
Весняний місяць, Такахаші Тензан
Професія коваля у Японії завжди вважалась традиційно чоловічою — і навіть не тому, що потребувала фізичної сили, а з релігійних причин. Покровителем усіх ковалів вважалося божество Канаяґо-камі (іронічно, жінка), і жоден поважаючий себе коваль не міг провадити свою діяльність без її благословення. Але Канаяґо-камі була дуже ревнивою богинею, і палко ненавиділа жінок через те, що одна з них колись звабила її коханого. Тому жінок за жодних обставин не допускали до роботи у ковальських майстернях, бо вони апріорі були поза межами милості Канаяґо-камі.

Ковальство завжди було надзвичайно важливим, надто ж для самураїв, які у двобоях могли покладатися тільки на свій меч і його міцність. Вважалось, що коваль благословенний тільки у тому випадку, якщо меч залишався абсолютно неушкодженим після битви; якщо ж він ламався чи надщерблювався, то для його коваля це означало невідворотний кінець кар'єри. На лезі кожного меча була інскрипція з іменем того, хто його викував; але були й мечі без інскрипції — мечі, підпільно виковані жінками. Мечі без інскрипції ще могли купити, а от якби потенційні покупці знали, що їхній меч викувала жінка — без благословення покровительки ковалів — то вони б його не продали.

На всю Японію зберігся лише один меч, викований жінкою і підписаний її іменем — танто епохи Едо авторства Оцукі Ґен.
японці придумали ідеальний розподіл життя: у хорошу погоду — працювати на заводі у полі, а у погану погоду, таку як сьогодні — сидіти вдома і читати 😔🤌🏻

коли мене будуть питати, які в мене плани на життя, я буду казати 「晴耕雨読したいです。」
Храм Асакуса Кінрюзан, Цучія Коїцу, 1939
правда чи нє
27.03.202517:34
На жаль, з 4 року епохи Мейджі (1872 рік), разом з впровадженням Григоріанського календаря, старі назви місяців замінили порядковими, які вже не відображають ніякого сенсу, а архаїзми поступово вийшли із вжитку. Все, що від них залишилось — окремі слова, імена і фразеологізми. Але я неймовірно рада, що в українській мові ми змогли зберегти саме ті назви, які відображають те, що відбувалось у той місяць — крім того, що вони надзвичайно красиві, так ще й маємо змогу відчути те, що відчували наші предки у цей час. Як би там не було, мова — це не просто спосіб комунікації, це цілий пласт культури і ідентифікатор нашого менталітету. Говорячи певною мовою, ви також підсвідомо розділяєте світогляд людей, які здавна говорили цією мовою.

Тому давайте берегти українську мову, щоб наш прекрасний "квітень" раптом не став безликим і чужим "апрєлєм" 🙏🏻
Любите бахнути маччя-лате? 🤰🏻

А якби не самураї, то не любили б, бо без них ми б не мали маччі 😔💔

У 1868 році правлінню шьоґуна і шьоґунату в цілому настав кінець – відбулась славнозвісна Революція Мейджі – тож тисячі і тисячі людей, які де-факто були самураями і ще недавно нарізали одне одного на сашімі, враз втратили свої посади і єдине джерело доходу. Всім цим людям довелось терміново перекваліфіковуватися; на щастя, курсів “як увійти в айті за 3 місяці” тоді ще не було, а тому вони думали трішки ширше – багатші пішли у бюрократію, а бідніші, які мусили якось зводити кінці з кінцями і тому не могли перебирати вакансіями, подались у фермерство.

Серед таких фермерів за примусом були і колишні васали клану Токуґава; уряд Мейджі вислав весь клан Токуґава і його васалів (а це, на секундочку, десятки тисяч людей) у префектуру Шізуока, де всі ці люди намагались хоч якось прогодуватися. Їм допоміг такий собі Кайшю Кацу, який вирішив розвивати у Шізуоці, де пробували вирощувати чай з 13 століття, чайні плантації. Як військовий, він мав справу з американцями, тому знав, що ті дуже і дуже полюбляють зелений чай; а оскільки головний експортер зеленого чаю, Китай, тоді призупинив експорт внаслідок численних внутрішніх конфліктів, Кацу сподівався швиденько зайняти цю нішу і стати головним постачальником зеленого чаю на ринку. Тож він ризикнув, перетворив цілісіньке плато на велетенську чайну плантацію, і змусив оцих всіх бравих самураїв махати сапками замість катан. Це було важко: більшість тих самураїв, бодай їхні предки і махали катанами якісь 250 років тому, не були звиклими до виснажливої фізичної праці на плантації, ще й під палючим сонцем. Далеко не всі екс-самураї протримались на цій роботі до першого врожаю – а чай дав врожай не одразу, а лише через якийсь час – але ті, котрі втримались на посаді,мали не тільки смачненьку маччу, але й зарплату, яка допомогла їм не вмерти з голоду і згодом налагодити бізнес. Їхні нащадки і досі культивують чай у Шізуоці, яка стала найбільшим експортером чаю у всій Японії і її “чайною префектурою”. А ми, в свою чергу, маємо божественне, нереальне, чудове, смачнезне маччя-лате, навіть не підозрюючи, що завдячуємо цьому розбещеним мажорчикам-самураям, яких змусили копати картоплю пахати на плантації.

На жаль, цей пост не проспонсорований префектурою Шізуока 💔
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.