1. Цей череп занесений до каталогу під номером SK-54, і саме він викликав численні головні болі у групи палеонтологів з Університету Йоганнесбурга через таємничі отвори на його поверхні. Цей 💀належить молодому Paranthropus solidus (Australopithecus solidus), який мешкав у Південній Африці трохи більше 1,5 мільйонів років тому.
Світло на таємницю пролили інші знахідки в печері Стеркфонтейн, вчені встановили, що ці гомініди не померли там, а були затягнуті хижаками. Хто ж був цим хижаком поки залишалося таємницею?
Другою підказкою був діаметр отворів і відстань між ними в черепі жертви.
І тут долучилися на допомогу палеозоологи! Саме вони знайшли ймовірного винуватця. Це Panthera pardus begoueni,
доісторичний предок нашого леопарда.
Вони встановили це наклавши різні скам’янілі черепи цих хижаків і навіть проаналізували траєкторії та точки тиску поточних укусів леопарда.
Зрозуміло, що маленький Paranthropus solidus (дитинча) не мав жодного шансу на порятунок. Його зустріч з хижаком виявилася для нього фатальною. Коли він помер, леопард потягнув його за голову до своєї печери, щоб в тиші, при свічках, насолодитися трапезою .
Знахідки палеофауни, найчастіше, не дають інформації про те, чи збиралися ви їсти чи з'їли вас у цей день.
Panthera pardus begoueni 🐆— предок рецентного плямистого леопарда.
Це четверта за величиною кішка в світі після тигра, лева і ягуара. Зустрічається в Африці та Азії. Згідно з дослідженням 1988 року, в Африці їх проживало 700 000, але ці дані застарілі і недостовірні на сьогодні.
Вперше таксон був описаний Ліннеєм у 1758 році під назвою Felis Pardus. Місцем опису голотипу автор вказав Індію, яку О. Томас, пізніше, змінив на Єгипет.
На основі генетичних досліджень виділено дев'ять підвидів, у тому числі P. pardus pardus - африканський леопард, номінативний підвид. Рекорд по людоїдству встановив леопард 🐆 Рудрапраяг, який убив понад 128 людей. Він сам став жертвою мисливця Джима Корбетта.
Конфлікт між представниками родів Homo і Panthera відомий з часів початку їх співіснування. Великі хижі коти харчувалися копитними ссавцями та приматами. Гомініди, які рухалися повільніше, ніж парнокопитні, були альтернативним джерелом м'яса для великих кішок, особливо для поранених або хворих особин, які повністю втратили здатність до полювання.
