Одного разу Дональд Трамп ішов по вулиці — елегантний, як завжди: зачіска, що кинула виклик фізиці, автозагар і костюм, який натякав, що бабло в нього є, а смаку нема.
І тут — просто на очах — якийсь мужик лупить іншого по голові табуреткою. Та не просто лупить, а з душею, як на сімейному застіллі в Кривому Розі. Жертва волає, злочинець матюкається, а Трамп такий:
— Стоп! — розмахуючи руками, — Я, Дональд Дж. Трамп, миротворець століття, зараз владнаю цей дрібний конфлікт!
Підходить до кривдника:
— Слухай, друже, ну не треба так.
Той на нього — “Так, я і сам не хотів. Іди нахуй”.
Потім Трамп до побитого:
— Я пропоную укласти угоду. Він вибачається, ти забуваєш, що тобі зараз боляче, віддаєш йому, що він там собі хоче і я йду грати в гольф!
Жертва крізь зуби:
— Якщо ти ще раз скажеш слово «угода», я тебе сам заїбашу.
Трамп кліпає очима, дивиться на обох, потім вгору, потім у свої туфлі Gucci, зітхає:
— America first, але не сьогодні.
І просто йде, бурмочучи:
— Якби я був президент, цього б не сталося!
Хеппі енд.
