tereveni 📚💬
05.03.202520:29
Скажеш місту, і світові, і ремеслу:
ти німієш, якщо перед цим оглух.
Наче тиньк на церковній стіні, сира
наша мова. І жодна не буде правильною,
і не буде жодна достатньо великою,
щоб війну вмістити; не буде ліками.
Та крихке промовляння в густій пітьмі
наче щось пояснює про власне місце,
про пекучу присутність. Не хор і не соло.
Просто тихе золото — ділитися голосом,
просто гнотик спалахує, загрожений згаснути.
Розкололася вічність на мову й час.
Є надламані й трохи налякані голоси.
Є твоє мовчання, твоє безсилля.
Ось у мушлі тіла шумить контузія.
Ось чужої цитати козирний туз,
силабічний транс і шаманський ритм. Виправдання страху по-справжньому говорити,
перекочуючи в роті шкарубким язиком,
зав'язь правди, на смак різку до оскоми,
кінцесвітню близькість, мурашину зорю.
Слух тебе полишає,
але я
говорю.
— «Відкритий перелом голосу»
ти німієш, якщо перед цим оглух.
Наче тиньк на церковній стіні, сира
наша мова. І жодна не буде правильною,
і не буде жодна достатньо великою,
щоб війну вмістити; не буде ліками.
Та крихке промовляння в густій пітьмі
наче щось пояснює про власне місце,
про пекучу присутність. Не хор і не соло.
Просто тихе золото — ділитися голосом,
просто гнотик спалахує, загрожений згаснути.
Розкололася вічність на мову й час.
Є надламані й трохи налякані голоси.
Є твоє мовчання, твоє безсилля.
Ось у мушлі тіла шумить контузія.
Ось чужої цитати козирний туз,
силабічний транс і шаманський ритм. Виправдання страху по-справжньому говорити,
перекочуючи в роті шкарубким язиком,
зав'язь правди, на смак різку до оскоми,
кінцесвітню близькість, мурашину зорю.
Слух тебе полишає,
але я
говорю.
— «Відкритий перелом голосу»
02.03.202515:53
вже двічі я прочитала цю важливу книжку американського журналіста, який працював у гарячих точках в Афганістані та Сараєво, на власному досвіді зрозумів, в чому ховається позитивний ефект від перебування на фронтових територіях у племені «своїх», що таке ПТСР і які важливі поінти має засвоїти і «сповідувати» суспільство, аби полегшити адаптацію ветеранів, які повертаються додому з війни.
цей нонфікшн, власне, таким чином і побудований, що Себастьян Юнґер аналізує свій досвід, поєднує його з додатковими дослідженнями, історичними фактами і наводить важливі висновки з такого синтезу експіріенсів.
починає Юнґер із дослідження поняття племені та його історичних передумов і закономірностей, снуючи думку, що сучасне суспільство, на жаль, занадто індивідуалізоване і урбанізоване. це, в свою чергу, віддаляє людину від вітальної потреби належності певній спільноті, якій вона може бути корисною. і за ланцюжком, це сприяє самотності, зростанню кількості депресій і самогубств, загальній невдоволеності життям:
далі Юнґер поступово переходить до ідеї позитивного впливу війни на психічний стан окремої особистості і суспільства, що переживає її, в цілому. важливо, що мова тут не лише про війну, а загалом про екстримальні умови, за яких велика кількість людей втрачає життя або свій добробут:
якщо коротко, суть цього позитивного ефекту (наскільки б абсурдно це не звучало) якраз у поверненні до отієї племінної форми приналежності спільноті. адже коли лихо приходить до всіх і одразу, все, що лишається, — триматись одне за одного. вижити на самоті практично неможливо.
і найдужче мені відгукнувся третій з чотирьох розділів «Племені» — «Я прокидаюся у болісній безпеці».
в ньому про досвід ПТСР — і знову ж, не лише, але й великою мірою, ПТСР у військових чи ветеранів.
окрім того, тут читачеві наводять кілька важливих висновків про те, які суспільства або обставини в них сприяють легшій адаптації і швидшому зціленню ветеранів. адже дослідження доводять, що відновлення від будь-якої травми після війни залежить від суспільства, до якого належить людина.
що важливо — серед перерахованого в книзі є цілком прості до виконання речі, які читач за потреби (а український читач якраз має цю потребу) може взяти собі на озброєння і почати юзати одразу після прочитання книжки.
цикл «Племені» у цій частині книжки починає замикатись, бо разом із автором ми приходимо до фундаментального висновку — відсутність племінних ознак у нинішнього суспільства значною мірою і є головною причиною важчої, довшої адаптації ветеранів у цивільному житті:
це лише малесенька жменька з того, чим насправді є «Племʼя». ця книжка про нас і для нас❤️🩹
тому я б наполегливо радила не зупинятись на цьому відгуку і послухати «Племʼя» на АБУК або придбати у папері для своєї домашньої бібліотеки — таких книжок має бути більше🙏
цей нонфікшн, власне, таким чином і побудований, що Себастьян Юнґер аналізує свій досвід, поєднує його з додатковими дослідженнями, історичними фактами і наводить важливі висновки з такого синтезу експіріенсів.
дім — це те місце, де тебе мусять прийняти, коли тобі туди треба. слово «племʼя» значно важче визначити, але можна почати з людей, із якими тобі хочеться поділитись останньою їжею.
починає Юнґер із дослідження поняття племені та його історичних передумов і закономірностей, снуючи думку, що сучасне суспільство, на жаль, занадто індивідуалізоване і урбанізоване. це, в свою чергу, віддаляє людину від вітальної потреби належності певній спільноті, якій вона може бути корисною. і за ланцюжком, це сприяє самотності, зростанню кількості депресій і самогубств, загальній невдоволеності життям:
люди в заможних країнах страждають від депресії у 8 разів частіше, ніж у бідних.
далі Юнґер поступово переходить до ідеї позитивного впливу війни на психічний стан окремої особистості і суспільства, що переживає її, в цілому. важливо, що мова тут не лише про війну, а загалом про екстримальні умови, за яких велика кількість людей втрачає життя або свій добробут:
єдине, що можна сказати про колапс суспільства, це те, що принаймні на деякий час усі стають рівними.
якщо коротко, суть цього позитивного ефекту (наскільки б абсурдно це не звучало) якраз у поверненні до отієї племінної форми приналежності спільноті. адже коли лихо приходить до всіх і одразу, все, що лишається, — триматись одне за одного. вижити на самоті практично неможливо.
коли люди разом стоять перед екзистенційною загрозою, класові відмінності тимчасово зникають, різниця в доходах стає несуттєвою, на расову належність не звертають уваги, а окремі люди оцінюються винятково за тим, що вони готові робити для групи.
і найдужче мені відгукнувся третій з чотирьох розділів «Племені» — «Я прокидаюся у болісній безпеці».
в ньому про досвід ПТСР — і знову ж, не лише, але й великою мірою, ПТСР у військових чи ветеранів.
ПТСР — це розлад одужання, і якщо лікування зосереджується лише на виявленні симптомів, це патологізує та відчужує ветеранів. але якщо фокус переноситься на родину та громаду, це ставить їх у ситуацію колективного зцілення.
окрім того, тут читачеві наводять кілька важливих висновків про те, які суспільства або обставини в них сприяють легшій адаптації і швидшому зціленню ветеранів. адже дослідження доводять, що відновлення від будь-якої травми після війни залежить від суспільства, до якого належить людина.
що важливо — серед перерахованого в книзі є цілком прості до виконання речі, які читач за потреби (а український читач якраз має цю потребу) може взяти собі на озброєння і почати юзати одразу після прочитання книжки.
єдина роль, у якій солдатам ніколи не дозволено бачити себе під час бойових дій, — це роль жертви, тому що через пасивність, притаманну жертвам, вони можуть загинути... але коли вони повертаються додому, на них дивляться з таким співчуттям, що це часто позбавляє їх можливості бути повноцінними членами суспільства.
цикл «Племені» у цій частині книжки починає замикатись, бо разом із автором ми приходимо до фундаментального висновку — відсутність племінних ознак у нинішнього суспільства значною мірою і є головною причиною важчої, довшої адаптації ветеранів у цивільному житті:
найважливіше, що мають відчувати ветерани, — це те, що вони так само потрібні й продуктивні в суспільстві, як і на полі бою.
це лише малесенька жменька з того, чим насправді є «Племʼя». ця книжка про нас і для нас❤️🩹
тому я б наполегливо радила не зупинятись на цьому відгуку і послухати «Племʼя» на АБУК або придбати у папері для своєї домашньої бібліотеки — таких книжок має бути більше🙏
28.02.202512:15
навідалась сьогодні в офіс і забігла на склад помацати наші новинки.
— «Сім костелів. Готичний роман з Праги», моторошний текст чеха Мілоша Урбана. під час читання може нагадувати «Імʼя троянди» Умберто Еко тим же закритим простором і епохою (тут це 7 церков, Середньовіччя), в якому відбуваються інтриги, вбивства, розслідування 🕵🏻♂️
— «Привиди Едемського парку», трукрайм-історія на основі реальних фактів про алкомагната в епоху джазу в США. любовні інтриги, галасливі вечірки, вбивства і нелегальні махінації короля бутлегерів🍸
— «За відсутності чоловіків», чуттєвий і щемкий роман про кохання у часи війни. дебютна книжка Філіппа Бессона, автора бестселеру «Припини свої вигадки» 💔
але зі складу прихопила дещо інше. потім, звісно, покажу.
— «Сім костелів. Готичний роман з Праги», моторошний текст чеха Мілоша Урбана. під час читання може нагадувати «Імʼя троянди» Умберто Еко тим же закритим простором і епохою (тут це 7 церков, Середньовіччя), в якому відбуваються інтриги, вбивства, розслідування 🕵🏻♂️
— «Привиди Едемського парку», трукрайм-історія на основі реальних фактів про алкомагната в епоху джазу в США. любовні інтриги, галасливі вечірки, вбивства і нелегальні махінації короля бутлегерів🍸
— «За відсутності чоловіків», чуттєвий і щемкий роман про кохання у часи війни. дебютна книжка Філіппа Бессона, автора бестселеру «Припини свої вигадки» 💔
але зі складу прихопила дещо інше. потім, звісно, покажу.
27.02.202513:55
The 13 titles explore a vast range of remarkable, relatable human experiences – lived and imagined, told audaciously and authentically.тим часом Букерівська премія оголосила довгий список номінантів ʼ25 року.
про це йдеться на Читомо та на офіційному сайті премії. на тому ж таки сайті лежать ознайомчі уривки з цих 13 книжок.
👇
25.02.202520:50
не здатна передати словами свою втіху, що встигла вхопити квиток і бути сьогодні тут, слухати цю потужну людину, якою пишається (і пишатиметься поколіннями по нашій із вами присутності) ціла українська нація.
в розмові стільки важливого було промовлено, виокремлено, відзначено! я, чесно, намагалась зафіксувати те в нотатках, та зрештою, вирішила просто слухати, відчувати і насолоджуватись.
тож не буде зараз ніяких цитат — хоча кілька вагомих таки маю — лишу їх поки при собі і згадуватиму, обдумуватиму, крутитиму в голові й серці почуте сьогодні.
в розмові стільки важливого було промовлено, виокремлено, відзначено! я, чесно, намагалась зафіксувати те в нотатках, та зрештою, вирішила просто слухати, відчувати і насолоджуватись.
тож не буде зараз ніяких цитат — хоча кілька вагомих таки маю — лишу їх поки при собі і згадуватиму, обдумуватиму, крутитиму в голові й серці почуте сьогодні.
І мовлю по-еллінськи: «ме му тос кікльос тарате», —
Мужчинам,
Імперіям,
Часу:
Не руш моїх кіл.
Кайра бөлүшүлгөн:
Лабораторія
24.02.202508:04
Три роки великої війни. Одинадцять років спротиву.
У 2014-му Росія прийшла, щоб нас розділити. А у 2022-му, щоб знищити.
Але ми вистояли. Ми боремося. Ми живемо. І ми переможемо.
Дякуємо нашим захисникам і захисницям. Дякуємо кожному, хто допомагає — рятівникам, медикам, волонтерам, залізничникам, журналістам, родинам військових — усім, хто працює, бореться, чекає і вірить.
Честь і вічна пам'ять тим, кого ми втратили.
Підтримуймо військо й тримаймося одне одного.
У 2014-му Росія прийшла, щоб нас розділити. А у 2022-му, щоб знищити.
Але ми вистояли. Ми боремося. Ми живемо. І ми переможемо.
Дякуємо нашим захисникам і захисницям. Дякуємо кожному, хто допомагає — рятівникам, медикам, волонтерам, залізничникам, журналістам, родинам військових — усім, хто працює, бореться, чекає і вірить.
Честь і вічна пам'ять тим, кого ми втратили.
Підтримуймо військо й тримаймося одне одного.
Кайра бөлүшүлгөн:
Радіо Юрченко
03.03.202519:12
Якщо ми хочемо бути вільними, доведеться стверджувати, а не лише заперечувати. Іноді доведеться руйнувати, але значно частіше — творити. А найчастіше нам доведеться змінювати світ і себе на підставі того, що ми знаємо і цінуємо.
— "Про свободу", Тімоті Снайдер💭
— "Про свободу", Тімоті Снайдер💭
28.02.202518:13
на Суспільному від учора лежить інтервʼю з Катериною Калитко. про слова і мову, про рамки, якими нині не може не втримувати себе поет чи письменник.
не можу не процитувати кілька важливих зернинок 💔
💬 Я намагаюся зараз дуже обережно бути зі словами, бо все страшенно наелектризоване і ніколи не знаєш, що кого тригерне. Я вживаю слово "фронт" тільки в контексті слова "фронт". Культурний, економічний фронт чи навіть фронт робіт – це вже просто, як наждачним папером по шкірі. Намагаюся не говорити про вибух подиву, вибух радості, що для нас раніше було доволі звичним формулюванням.
Дуже багато конкретного досвіду насправді замінило метафори і ми загалом перейшли від метафори до метонімії в своїх спробах художньо описати реальність.
💬 Мова зі своїм багажем, зі своєю силою колективної пам'яті й колективного говоріння може підхоплювати в моменти безсилля і може повертати тебе в цей потік, якщо ти до неї чутливий.
💬 Якщо ти намагаєшся писати від першої особи про досвід, в якому тебе не було, про історію, в якій тебе не було і таким чином ти апропіюєш його собі безпосередньо – це є злочинними моментами.
Якщо ти пишеш із позицій формування колективної пам'яті й розповідаєш якусь історію про когось, хто або дозволяє тобі ретранслювати цю історію, або не може цю історію ретранслювати вже сам, але вона має бути розказаною, тоді це говоріння має право бути.
не можу не процитувати кілька важливих зернинок 💔
💬 Я намагаюся зараз дуже обережно бути зі словами, бо все страшенно наелектризоване і ніколи не знаєш, що кого тригерне. Я вживаю слово "фронт" тільки в контексті слова "фронт". Культурний, економічний фронт чи навіть фронт робіт – це вже просто, як наждачним папером по шкірі. Намагаюся не говорити про вибух подиву, вибух радості, що для нас раніше було доволі звичним формулюванням.
Дуже багато конкретного досвіду насправді замінило метафори і ми загалом перейшли від метафори до метонімії в своїх спробах художньо описати реальність.
💬 Мова зі своїм багажем, зі своєю силою колективної пам'яті й колективного говоріння може підхоплювати в моменти безсилля і може повертати тебе в цей потік, якщо ти до неї чутливий.
💬 Якщо ти намагаєшся писати від першої особи про досвід, в якому тебе не було, про історію, в якій тебе не було і таким чином ти апропіюєш його собі безпосередньо – це є злочинними моментами.
Якщо ти пишеш із позицій формування колективної пам'яті й розповідаєш якусь історію про когось, хто або дозволяє тобі ретранслювати цю історію, або не може цю історію ретранслювати вже сам, але вона має бути розказаною, тоді це говоріння має право бути.
27.02.202520:33
👉 а тут можна глянути сюжет Vogue за лаштунками репетицій «Макбет».
вдома сміємося над гучною реплікою «Так, а шо зі звуком?!» 😅
(бо знали б ви, як хвилюються режисери й інженери звуку на всіх тих стильових виставах)
вдома сміємося над гучною реплікою «Так, а шо зі звуком?!» 😅
(бо знали б ви, як хвилюються режисери й інженери звуку на всіх тих стильових виставах)
27.02.202510:48
слухайте, в мене нема жодної книжки від «Ще одну сторінку» 👀
порадьте, що б такого взяти, аби не розчаруватись, захопитись і згодом добряче закупитись?
порадьте, що б такого взяти, аби не розчаруватись, захопитись і згодом добряче закупитись?
25.02.202520:26
під Арсенал очікуємо нову книжку Оксани Стефанівни, яку коротко письменниця описує так:
«Наша Європа» —
на відео можна трішечки підслухати уривок 💙
не Нова Європа — «Наша Європа»
*ваш скромний репортер з місця подій скромно перепрошує
це розмова із сучасним європейським інтелектуалом. розмова з ним з української точки зору. з цієї розмови видно, наскільки українська точка зору питома для Європи.
«Наша Європа» —
ця нова книжка знову буде збіркою есеїв, писаних переважно ось ці три роки великої війни, коли читач не дуже бачив, чим я займаюсь. бо я займалась тим, що писала для зарубіжних видань.
на відео можна трішечки підслухати уривок 💙
не Нова Європа — «Наша Європа»
*ваш скромний репортер з місця подій скромно перепрошує
20.02.202519:13
під час війни книжки не про війну наврядчи комусь потрібні.
— з післямови автора
потрібні-потрібні, пане Фоззі, навіть не сумнівайтесь. ба більше, під час війни книжки не про війну в рази більш популярні — людям потрібен прихисток.
тож, трохи вражень про «Хеві-метал» 🩶
Іван, він же Бронзовий голос, а ще Гулівер, Іоан і навіть Джон — переможець одного з музичних шоу «Талант». а ще геть розгублена людина в тому, чого хоче і як до того дійти.
Ваня бідує, живучи в мінус на кредитці; має дружину й пʼятирічного сина, який не дуже впізнає батька, бо ж у певний момент життя Ваня лишив сімʼю у Тростянці і поїхав до Києва, міста можливостей і перспектив — хтось же мусить заробити ті всі гроші на мрії про двоповерховий будинок і автівку!
згодом Ваня таки схаменеться і запросить дружину й сина у свою зйомну квартиру на Червоному хуторі (віддалений район Києва) — треба ж сімʼї бути разом. та й дружина зможе отримати тут якісніше лікування слуху. тоді Ваня нарешті почне так-сяк відновлювати стосунки з рідними, та вдаватиметься те йому не дуже:
ми живемо кожен у своїх фантазіях, — подумав Ваня, стримуючи блювотні спазми. я удаю музиканта, який комусь потрібен, а вона, вона — жінку, якій навмисно зіпсували життя. і ці фантазії ніяк не перетинаються. кожен у своїм коконі, просто тягне час до розвʼязки.
Ваня хоче концертів, ефірів, впізнаваності і лайків у соцмережах. та, на жаль, Ваня — чергова швидкоспалахуюча зірка з тих талант-шоу, які часто грають молодим виконавцям не на руку. спочатку тебе кружляють, люблять, запрошують, з тобою відкатують тур, а може, й два. а далі… а далі увага до тебе зменшується у геометричній прогресії, бо ж люди перемикаються на наступну зірку наступного талант-шоу.
він злився на себе, що їде сьогодні в метро. він злився за те, що в метро сьогодні його не впізнавали. і він злився на себе через те, що злився через такі дрібниці, в яких соромно зізнатись навіть собі.
у Вані є продюсер на прізвище, а чи прізвисько Трушин. прохаваний такий тип, не з принципних. Трушин платить нашій зірці аванси у найскрутніші хвилини життя, закручує свого аташе у піар-роман без попередження… словом, «піклується» як
довкола ще цілий ряд персонажів, які створюють особливий антураж буднів нашого головного героя: дружочки, які продають шмаль, сусід-бухарь, власниця зйомної хати, продюсерка тв-каналу, поліціянт, дружина Марʼяна… багато люду тут. і попри те, що текст дуже сконцентрований на внутрішньому світі Вані, всі другорядні герої теж класно прописані, і від того обʼємні, справжні й упізнавані.
і от уся ця кагала людей, центрованих головним героєм, вариться у казані життя хто як може. надворі сірий грудень. двокола безнадія і розчарування, співзвучні настрою нашого Вані…
і ця картинка видається мені дуже реалістичною, відповідною часу.
🩶 поставила книжці пʼятірку на гудрідз. перш за все, бо мені сподобалось слухати цю історію, бути в ній, спостерігати. а далі — за повне занурення читача у внутрішній стан героя, за якісний соціальний реалізм, за добре прописаних персонажів, за класну передачу мовного середовища в столиці, за особливий вайб отого кола молодих і талановитих зірочок, приречених швидко згаснути.
класний текст!
нещодавно придбала «Червоні хащі» Фоззі — вже в передчутті ще одного хорошого тексту у жанрі соціальної прози 🩶
юпд. традиційно вдячна АБУК за якісне звучання і начитку. і за знижку на День книгодарування теж дякую — так і спізнала «Хеві-метал» 🩶
03.03.202518:07
минулі три пташки вже відпрацьовують на покровському напрямку🔥.
наступні три теж полетять туди ж. що примітно — ці на 60% будуть складатись із українських деталей.
🎁 вже традиційно серед донаторів відбудеться розіграш 2 квитків на будь-яку виставу у театрі ім. Івана Франка. а троє тих, хто зробить найбільші донати, дадуть дронам свої імена.
словом, мій чоловік і моє серце, батько трьох наших малих кабачків, звукорежисер театру і кіно, ветеран російсько-української війни оголошує наступний збір на комплектуючі трьох дронів для своїх побратимів на фронті — підняти потрібно 60 тисяч грн.
👉 лишаю лінк на банку.
і впевнена, що з-поміж присутніх точно знайдуться свідомі й небайдужі ❤️ дякую вам!
наступні три теж полетять туди ж. що примітно — ці на 60% будуть складатись із українських деталей.
🎁 вже традиційно серед донаторів відбудеться розіграш 2 квитків на будь-яку виставу у театрі ім. Івана Франка. а троє тих, хто зробить найбільші донати, дадуть дронам свої імена.
словом, мій чоловік і моє серце, батько трьох наших малих кабачків, звукорежисер театру і кіно, ветеран російсько-української війни оголошує наступний збір на комплектуючі трьох дронів для своїх побратимів на фронті — підняти потрібно 60 тисяч грн.
👉 лишаю лінк на банку.
і впевнена, що з-поміж присутніх точно знайдуться свідомі й небайдужі ❤️ дякую вам!
28.02.202516:01
зрештою, придбала ці скарби з давно запланованих 🔥
до речі, «Племʼя» вже дослухала на АБУК — і це прекрасна важлива книжка, яку хотілося б шейрити й радити усім колегам, друзям і навіть недругам.
до речі, «Племʼя» вже дослухала на АБУК — і це прекрасна важлива книжка, яку хотілося б шейрити й радити усім колегам, друзям і навіть недругам.
27.02.202520:18
пощастило сьогодні відвідати допремʼєрний показ «Макбет»🔥 і не в рубці звукорежисера (як це часто буває😁, але і за це вдячна насправді), а в партері й на шикарному місці поруч із крашами сучасності.
кілька слів про нову постановку Івана Уривського.
уявіть шкіряні мартінси в чорних образах акторів, мотиви техно у звуковому супроводі, гігантські світлові екрани, які також грають роль — звісно, аякже!, а ще повітряна лялька (схожа на тих, що ставлять на рейвах, аби ті під напором повітря денсили мов живі), практично відсутні додаткові декорації на чорній-чорній сцені, на яку непомітним чином входять і виходять з неї ж актори…
бляха, це охрініти як стильово!
перші 15 хвилин сиділа, намагаючись скласти докупи малесенькі пазлики. бо ж чи памʼятаю я ту пʼєсу Шекспіра? толком ні.
та зрештою, все далі і далі пазлики зʼєднувались в суцільну картину божевілля, ненаситного бажання влади і приреченої тиранії.
місцями були такі круті режисерські прийомчики, які особливо потішили. уявіть, під час розпалу вистави труп перевертається на правий бік, бо, бачте, спина в нього вже затерпла 😁. і оцей ефект висмикування актора з гри в момент загальної гри — спантеличує, потім злегка смішить і врешті потужно вражає!
років 10 відвідую театр Франка і спостерігати за його змінами зараз — особлива насолода. нині це потужний синтез ідей, поєднання сцени і, я би сказала, ефекту кінематографії, багаторівневі сенси… і зрештою оце крокування в ритм часу приводить до театру молодого надривного і щиро вдячного, захопленого глядача ❤️
ходіть в театр, люди!
бо передати словами його афігезність просто неможливо.
кілька слів про нову постановку Івана Уривського.
уявіть шкіряні мартінси в чорних образах акторів, мотиви техно у звуковому супроводі, гігантські світлові екрани, які також грають роль — звісно, аякже!, а ще повітряна лялька (схожа на тих, що ставлять на рейвах, аби ті під напором повітря денсили мов живі), практично відсутні додаткові декорації на чорній-чорній сцені, на яку непомітним чином входять і виходять з неї ж актори…
бляха, це охрініти як стильово!
перші 15 хвилин сиділа, намагаючись скласти докупи малесенькі пазлики. бо ж чи памʼятаю я ту пʼєсу Шекспіра? толком ні.
та зрештою, все далі і далі пазлики зʼєднувались в суцільну картину божевілля, ненаситного бажання влади і приреченої тиранії.
місцями були такі круті режисерські прийомчики, які особливо потішили. уявіть, під час розпалу вистави труп перевертається на правий бік, бо, бачте, спина в нього вже затерпла 😁. і оцей ефект висмикування актора з гри в момент загальної гри — спантеличує, потім злегка смішить і врешті потужно вражає!
років 10 відвідую театр Франка і спостерігати за його змінами зараз — особлива насолода. нині це потужний синтез ідей, поєднання сцени і, я би сказала, ефекту кінематографії, багаторівневі сенси… і зрештою оце крокування в ритм часу приводить до театру молодого надривного і щиро вдячного, захопленого глядача ❤️
ходіть в театр, люди!
бо передати словами його афігезність просто неможливо.
26.02.202509:39
твій борг перед країною — це не ніщо. ти чимось їй зобовʼязаний. і залежно від того, що станеться, ти можеш бути зобовʼязаний своїм життям.
— знаходжу саме ті слова для обрамлення власних думок, які крутились в голові ці три роки. слова, якими промовлятиму до своїх дітей. най лишень ще трішечки підростуть.
«Племʼя» — дуже потужна книжка. вдячна АБУК, що вона є в аудіо, інакше могла б ще довго її відкладати.
25.02.202515:41
попереду прекрасні 2 години з Оксаною Стефанівною у Молодому театрі ❤️
19.02.202517:36
у мене невеличка колекція, а проте кілька випусків маю. відновивши підписку на The Ukrainians, отримала новенький Reporters «Любов у темні часи», мій четвертий 🩷
художній репортаж — один з улюблених жанрів. та Reporters вдається його навіть перевершити. бо історії тут якісь аж надто живі й відчутні ніби на дотик.
художній репортаж — один з улюблених жанрів. та Reporters вдається його навіть перевершити. бо історії тут якісь аж надто живі й відчутні ніби на дотик.
02.03.202517:36
знайомство з Любко Дерешем.
під мій стан високої температури особливо прекрасно заходять моменти, коли головний герой обкурюється шмалі — там таке веселе 😁
під мій стан високої температури особливо прекрасно заходять моменти, коли головний герой обкурюється шмалі — там таке веселе 😁
28.02.202513:48
наші новинки таки не взяла — нехай настояться, як вино😜. натомість приглядалась до ваших рекомендацій «Ще одну сторінку»🤤
27.02.202514:50
йой, шо сьодні будеееее🖤
26.02.202506:33
на місці придбала «Калинову сопілку», принагідно підписавши з принесеним із собою «Музеєм покинутих секретів» 💙
маю тепер 4 забужківські книжки на своїх полицях.
*скільки з них прочитані — не питайте 🌚
маю тепер 4 забужківські книжки на своїх полицях.
*скільки з них прочитані — не питайте 🌚
25.02.202507:36
здається, зараз читаю це.
Бльостку по діагоналі. таким мені видається текст: хочеш — читай кожну сторінку, хочеш — по діагоналі. всеодно нічо не пропустиш.
а Демона почала, подобається хвацький і чіпкий стиль оповіді. але боюсь обʼєму і маленьких літер на сторінках майже формату А4🫣. тому є така можливість, що закину.
обидві🌚
в АБУК розпочну сьогодні ще «Племʼя» — в ній впевнена до фіналу.
Бльостку по діагоналі. таким мені видається текст: хочеш — читай кожну сторінку, хочеш — по діагоналі. всеодно нічо не пропустиш.
а Демона почала, подобається хвацький і чіпкий стиль оповіді. але боюсь обʼєму і маленьких літер на сторінках майже формату А4🫣. тому є така можливість, що закину.
обидві🌚
в АБУК розпочну сьогодні ще «Племʼя» — в ній впевнена до фіналу.
18.02.202518:21
She’s got a gimlet eye for the disquieting, sometimes surreal detail: a dead frog floating in a hotel swimming pool, a string of origami angels swinging in the wind, two men playing Ping-Pong beside a bombed McDonald’s in Kharkiv. When a bomb detonates somewhere in the city, they don’t even flinch.
The New York Times опублікували матеріал про Вікторію Амеліну та її книжку “Looking at Women Looking at War”.
не так би хотілось, аби писали про наших письменників і письменниць. не за таких обставин і умов…
.
Көрсөтүлдү 1 - 15 ичинде 15
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.