Блогдор
RomPonomarenko
Блогдор
24.04.202508:56
Міністр МВС Клименко сьогодні заявив, що Україна немає такої кількості ППО, щоб збивати стільки ракет та «шахедів». Враховуючи розвиток ситуації, і обсяги поставок з-за кордону, то розуміємо, що і далі не буде мати.
Виробництво «шахедів» в РФ йде промисловими масштабами, вони постійно технічно вдосконалюються. Утім найгірше те, що росіяни вдосконалюють і тактику їхнього застосування. Зараз «шахеди» зазвичай наближаються до цілі на висоті 2-2,5 км, де їх не досягає кулеметний вогонь МВГ (кількість яких і так скорочена), після чого швидко пікірують на ціль – зупинити їх в цей момент може лише якесь диво. Чимось нагадує німецьку тактику застосування пікірувальників «Штука» в Другу світову, навіть характерний звук присутній.
В Другу світову союзники килимовими бомбардуваннями цивільних міст намагалися підірвати волю німецького народу до спротиву. Ініціатором був маршал королівських ВПС Артур Гарріс. В комплексі з успіхами на землі це дало результат. В 1945 році більшість міст Рейха були перетворені на руїни, а їхнє населення апатично дивилося на американські чи британські танки, які їхали по їхнім вулицям. Навіть ефективного руху спротиву не виникало, настільки цивільні німці втомилися від війни та її негараздів, одним з яких були майже цілодобові сигнали повітряних тривог.
Бачимо, що РФ зараз запозичують тактику маршала Гарріса, звісно, з урахуванням нинішньої специфіки. Протистояти цим нальотам ми вже не спроможні, а нарощування ударів в перспективі може взагалі привести до непередбачуваних негативних наслідків. Тому від керівництва країни потрібні рішення і дії, максимально швидко.
Виробництво «шахедів» в РФ йде промисловими масштабами, вони постійно технічно вдосконалюються. Утім найгірше те, що росіяни вдосконалюють і тактику їхнього застосування. Зараз «шахеди» зазвичай наближаються до цілі на висоті 2-2,5 км, де їх не досягає кулеметний вогонь МВГ (кількість яких і так скорочена), після чого швидко пікірують на ціль – зупинити їх в цей момент може лише якесь диво. Чимось нагадує німецьку тактику застосування пікірувальників «Штука» в Другу світову, навіть характерний звук присутній.
В Другу світову союзники килимовими бомбардуваннями цивільних міст намагалися підірвати волю німецького народу до спротиву. Ініціатором був маршал королівських ВПС Артур Гарріс. В комплексі з успіхами на землі це дало результат. В 1945 році більшість міст Рейха були перетворені на руїни, а їхнє населення апатично дивилося на американські чи британські танки, які їхали по їхнім вулицям. Навіть ефективного руху спротиву не виникало, настільки цивільні німці втомилися від війни та її негараздів, одним з яких були майже цілодобові сигнали повітряних тривог.
Бачимо, що РФ зараз запозичують тактику маршала Гарріса, звісно, з урахуванням нинішньої специфіки. Протистояти цим нальотам ми вже не спроможні, а нарощування ударів в перспективі може взагалі привести до непередбачуваних негативних наслідків. Тому від керівництва країни потрібні рішення і дії, максимально швидко.
11.04.202508:05
9 квітня в CNN вийшла чергова стаття про нашу війну. Серед іншого, там озвучено намір росіян зайти на Дніпропетровщину. І зазначено, що «це буде перший новий український регіон, який потрапить під часткову російську окупацію через три роки після початку великої війни». Показово, що віри в те, що ЗСУ зможуть зупинити росіян в автора статті немає.
Не менш цікаве наведене в статті зауваження британського аналітика Ніка Рейнольдса. Він зазначив, що хоча темпи просування армії РФ за останні місяці істотно знизилися, це не значить, що Росія зазнає невдач. За його словами мета РФ на нинішньому етапі війни: «виснаження, і це негайна задача. Мета – убити людей, знищити обладнання, висмоктувати ресурси, збанкрутувати українську державу та зламати її волю до боротьби». А свої територіальні претензії РФ задовільнить на перемовинах, які прийдуть після цього.
Паралельно з цим армія РФ нарощує дії на інших напрямках, з очевидною метою відтягнути туди українські резерви. Зокрема, поразка на Курщині призвела до вторгнення ворога на Сумщину, де противник зараз вклинився на ділянці в глибину 7 км і в ширину 25, з чотирма населеними пунктами. Як каже один з українських військових в інтерв’ю ВВС, одна з цілей ворога – «це створити оточення чи напівоточення Сум».
Ну і фоном нова українська буденність: майже щонічні терористичні атаки великих українських міст російськими «шахедами», які підкріплені ударами балістики. Зупинити ці атаки наше ППО наразі не здатні.
При цьому сподівань на «перемир’я Трампа» вже немає – перш за все тому, що жодна зі сторін конфлікту в цьому перемир’ї де-факто не було зацікавлена. Зараз вже чітко видно, що адміністрація Білого дому поступово втрачає до нас інтерес, зосередившись на торгових війнах з Китаєм і внутрішніх економічних проблемах. Навіть про «угоду про корисні копалини» вже мало хто згадує, хоча формально обидві сторони продовжують заявляти, що зацікавлені в її підписанні. Проте неприховані перемовини з РФ, деталі яких особливо не розкриваються, американці продовжують.
При цьому ситуація не є критичною, бо Україна має засоби і можливості для стабілізації ситуації, як на фронті, так і в міжнародних стосунках. Принаймні поки що.
Не менш цікаве наведене в статті зауваження британського аналітика Ніка Рейнольдса. Він зазначив, що хоча темпи просування армії РФ за останні місяці істотно знизилися, це не значить, що Росія зазнає невдач. За його словами мета РФ на нинішньому етапі війни: «виснаження, і це негайна задача. Мета – убити людей, знищити обладнання, висмоктувати ресурси, збанкрутувати українську державу та зламати її волю до боротьби». А свої територіальні претензії РФ задовільнить на перемовинах, які прийдуть після цього.
Паралельно з цим армія РФ нарощує дії на інших напрямках, з очевидною метою відтягнути туди українські резерви. Зокрема, поразка на Курщині призвела до вторгнення ворога на Сумщину, де противник зараз вклинився на ділянці в глибину 7 км і в ширину 25, з чотирма населеними пунктами. Як каже один з українських військових в інтерв’ю ВВС, одна з цілей ворога – «це створити оточення чи напівоточення Сум».
Ну і фоном нова українська буденність: майже щонічні терористичні атаки великих українських міст російськими «шахедами», які підкріплені ударами балістики. Зупинити ці атаки наше ППО наразі не здатні.
При цьому сподівань на «перемир’я Трампа» вже немає – перш за все тому, що жодна зі сторін конфлікту в цьому перемир’ї де-факто не було зацікавлена. Зараз вже чітко видно, що адміністрація Білого дому поступово втрачає до нас інтерес, зосередившись на торгових війнах з Китаєм і внутрішніх економічних проблемах. Навіть про «угоду про корисні копалини» вже мало хто згадує, хоча формально обидві сторони продовжують заявляти, що зацікавлені в її підписанні. Проте неприховані перемовини з РФ, деталі яких особливо не розкриваються, американці продовжують.
При цьому ситуація не є критичною, бо Україна має засоби і можливості для стабілізації ситуації, як на фронті, так і в міжнародних стосунках. Принаймні поки що.
28.03.202510:43
Згідно даних російських воєнних медиків, найбільш ефективним засобом ураження солдатів РФ в позиційній війні наразі є українські БПЛА:
- 75,5% – поранень окупанти зазнають від скидів та FPV-дронів;
- 20,5% – від артилерії;
- 4% – від стрілецької зброї.
Найбільше вражаються кінцівки – 58,2%. При цьому 73,3% поранень ворогом кваліфікуються як легкі, і десь половина поранених повертається до строю не покидаючи ЛБЗ. Тільки чверть евакуюється в тилові шпиталі. Завдяки атакам українських БПЛА по ворожій логістиці у фронтових районах середній час доставки пораненого російського солдата до шпиталю складає 14,5 годин.
Ці дані в жодному випадку не нівелюють значення піхоти, яка залишається основним елементом військової машини. Бо саме піхотинці фізично тримають позиції в обороні, і штурмують посадки та опорні пункти в наступі. БПЛА ж є допоміжним елементом ураження та стримання противника, хоча і надзвичайно ефективним.
- 75,5% – поранень окупанти зазнають від скидів та FPV-дронів;
- 20,5% – від артилерії;
- 4% – від стрілецької зброї.
Найбільше вражаються кінцівки – 58,2%. При цьому 73,3% поранень ворогом кваліфікуються як легкі, і десь половина поранених повертається до строю не покидаючи ЛБЗ. Тільки чверть евакуюється в тилові шпиталі. Завдяки атакам українських БПЛА по ворожій логістиці у фронтових районах середній час доставки пораненого російського солдата до шпиталю складає 14,5 годин.
Ці дані в жодному випадку не нівелюють значення піхоти, яка залишається основним елементом військової машини. Бо саме піхотинці фізично тримають позиції в обороні, і штурмують посадки та опорні пункти в наступі. БПЛА ж є допоміжним елементом ураження та стримання противника, хоча і надзвичайно ефективним.
14.03.202508:46
Попри публічні розмови про перемир’я, реальні дії обох протиборчих сторін демонструють зворотні наміри. Російські ДРГ атакують Сумську область практично по всьому кордону. Українська влада вже розпочала евакуацію цивільного населення з восьми населених пунктів Юнаківської та Миропільської громад.
У відповідь українські БПЛА завдали удару не просто по околицях, як бувало і раніше, а ледве не по самому центру Москви. Ну і атакували Туапсе, де знищили резервуар з бензином, викликавши пожежу на площі біля 1000 квадратних метрів.
Також, по обидва боки фронту лунає чимало заяв, що деякі командири не будуть дотримуватися перемир’я в випадку його оголошення. Хтось каже про це відкрито, хтось натяками, але сутність одна.
Як я і казав, зустріч росіян з американцями вчора завершилася безрезультатно. Як наслідок, адміністрація Трампа вже наклала додаткові обмеження на російський нафтовий, газовий та банківський сектори. Вони повинні унеможливити для РФ торгівлю енергоносіями, і мають бути відчутними для російської економіки [Звісно, все це кілька років тому міг зробити ще «вірний друг України» Байден, але чомусь запровадив «російський агент» Трамп]. Також ми отримаємо від США далекобійні ракети-бомби GLSDB. Вони замінять ATACMS, які закінчились в України, і дозволять вражати цілі на відстані до 161 км.
В цілому, Трамп продовжує тараном ламати всі перепони до миру в Україні, насаджуючи його будь-якою ціною, і не звертаючи жодної уваги на палке обурення з цього приводу в Україні, РФ та Європі.
У відповідь українські БПЛА завдали удару не просто по околицях, як бувало і раніше, а ледве не по самому центру Москви. Ну і атакували Туапсе, де знищили резервуар з бензином, викликавши пожежу на площі біля 1000 квадратних метрів.
Також, по обидва боки фронту лунає чимало заяв, що деякі командири не будуть дотримуватися перемир’я в випадку його оголошення. Хтось каже про це відкрито, хтось натяками, але сутність одна.
Як я і казав, зустріч росіян з американцями вчора завершилася безрезультатно. Як наслідок, адміністрація Трампа вже наклала додаткові обмеження на російський нафтовий, газовий та банківський сектори. Вони повинні унеможливити для РФ торгівлю енергоносіями, і мають бути відчутними для російської економіки [Звісно, все це кілька років тому міг зробити ще «вірний друг України» Байден, але чомусь запровадив «російський агент» Трамп]. Також ми отримаємо від США далекобійні ракети-бомби GLSDB. Вони замінять ATACMS, які закінчились в України, і дозволять вражати цілі на відстані до 161 км.
В цілому, Трамп продовжує тараном ламати всі перепони до миру в Україні, насаджуючи його будь-якою ціною, і не звертаючи жодної уваги на палке обурення з цього приводу в Україні, РФ та Європі.
06.03.202509:29
Вчора з промовою до нації звернувся Макрон, який зараз став ледве не головним європейським яструбом. Основні тези:
1. Росія стала загрозою для Франції та Європи;
2. Ми не можемо довіряти угодам з Росією;
3. РФ продовжує переозброюватися, витрачаючи 40% свого бюджету на оборону. До 2030 року планує мобілізувати 300 000 солдатів і зробити 4000 танків;
4. Майбутнє Європи не може бути вирішене у Вашингтоні чи Москві;
5. «Ми підготували план миру в Україні».
6. Мир в Україні не можна будувати будь-якою ціною і під російським диктатом, і він не може бути капітуляцією України.
Окремо Макрон зачепив військову сферу, анонсувавши зростання зусиль з підвищення її ефективності:
1. Франція має найефективнішу армію в Європі;
2. Наступного тижня Франція збере начальників штабів країн, які готові гарантувати майбутній мир в Україні;
3. Франція збільшує фінансування виробництва танків і вертольотів на території Європи;
4. Франція розпочне дискусію про використання французької ядерної зброї для захисту всього Європейського Союзу;
5. Не виключається розміщення контингентів європейських військ в Україні.
Що це означає? В принципі все банально. Макрон розуміє високу вірогідність зіткнення з Росією, недарма назвав її «прямою загрозою». З цього слідує, що Європі не потрібний мир в Україні. Нинішня війна вигідна європейцям, бо Україна прикувала до себе всі російськи сили, і щодня утилізує їх солдатів і техніку. Очевидно, що поки фронт в Україні відкритий, Путін не буде починати нову війну, тим більше з НАТО. І поки в Україні триває війна, Європа має час на зміцнення своєї оборони.
Тому сподіватися на «план миру від Макрона» не варто. В цій грі відкритим залишається питання, як Європа планує далі підтримувати Україну, в умовах припинення військової допомоги від США. Бо наявні арсенали вже вичерпані, а те що в них залишилося, європейці будуть берегти для себе. Зокрема, вчора Міноборони ФРН заявило, що Німеччина вже досягла межі можливостей щодо передачі Україні зброї зі своїх арсеналів. Швидкого виділення фінансування і відновлення запасів теж не варто чекати. Бо, як в кінці лютого зазначив Spiegel, Франція та Німеччина мають величезну заборгованість і практично не мають можливості маневру у своїх національних бюджетах, що різко гальмує прийняття нових пакетів підтримки України.
1. Росія стала загрозою для Франції та Європи;
2. Ми не можемо довіряти угодам з Росією;
3. РФ продовжує переозброюватися, витрачаючи 40% свого бюджету на оборону. До 2030 року планує мобілізувати 300 000 солдатів і зробити 4000 танків;
4. Майбутнє Європи не може бути вирішене у Вашингтоні чи Москві;
5. «Ми підготували план миру в Україні».
6. Мир в Україні не можна будувати будь-якою ціною і під російським диктатом, і він не може бути капітуляцією України.
Окремо Макрон зачепив військову сферу, анонсувавши зростання зусиль з підвищення її ефективності:
1. Франція має найефективнішу армію в Європі;
2. Наступного тижня Франція збере начальників штабів країн, які готові гарантувати майбутній мир в Україні;
3. Франція збільшує фінансування виробництва танків і вертольотів на території Європи;
4. Франція розпочне дискусію про використання французької ядерної зброї для захисту всього Європейського Союзу;
5. Не виключається розміщення контингентів європейських військ в Україні.
Що це означає? В принципі все банально. Макрон розуміє високу вірогідність зіткнення з Росією, недарма назвав її «прямою загрозою». З цього слідує, що Європі не потрібний мир в Україні. Нинішня війна вигідна європейцям, бо Україна прикувала до себе всі російськи сили, і щодня утилізує їх солдатів і техніку. Очевидно, що поки фронт в Україні відкритий, Путін не буде починати нову війну, тим більше з НАТО. І поки в Україні триває війна, Європа має час на зміцнення своєї оборони.
Тому сподіватися на «план миру від Макрона» не варто. В цій грі відкритим залишається питання, як Європа планує далі підтримувати Україну, в умовах припинення військової допомоги від США. Бо наявні арсенали вже вичерпані, а те що в них залишилося, європейці будуть берегти для себе. Зокрема, вчора Міноборони ФРН заявило, що Німеччина вже досягла межі можливостей щодо передачі Україні зброї зі своїх арсеналів. Швидкого виділення фінансування і відновлення запасів теж не варто чекати. Бо, як в кінці лютого зазначив Spiegel, Франція та Німеччина мають величезну заборгованість і практично не мають можливості маневру у своїх національних бюджетах, що різко гальмує прийняття нових пакетів підтримки України.
03.03.202509:58
Четвертий рік повномасштабної війни, а ЗСУ досі потерпають від ударів російських ракет по шикуванням особового складу в тилових районах. Попередній гучний випадок був 3 вересня 2024 року, коли ракета вдарила по шикуванню у Військовому інституту зв'язку у Полтаві – тоді було 50 загиблих і понад 200 поранених. І ось знову схожий випадок, цього разу на полігоні на Дніпропетровщині.
Це не лише свідчення того, що певна кількість командирів військових частин, які в поважних званнях, з нагородами і «воювали ще з АТО», досі не розуміють реалій сучасної війни. Одночасно, це опосередкована ознака того, що тилові гарнізони досі живуть у звичній комфортній бульбашці, далекій від воєнної дійсності. Тішить, що цього разу є реакція командувача Сухопутних сил генерала Драпатого, тому сподіваюся, що це остання така трагедія.
Це не лише свідчення того, що певна кількість командирів військових частин, які в поважних званнях, з нагородами і «воювали ще з АТО», досі не розуміють реалій сучасної війни. Одночасно, це опосередкована ознака того, що тилові гарнізони досі живуть у звичній комфортній бульбашці, далекій від воєнної дійсності. Тішить, що цього разу є реакція командувача Сухопутних сил генерала Драпатого, тому сподіваюся, що це остання така трагедія.
23.04.202507:02
Сім пунктів мирного плану від США (в скобках мої коментарі):
1. Україна відмовляється від Криму [Україні прийдеться змінювати Конституцію];
2. Бойові дії зупиняються, РФ виводить війська з «двох невеликих територій» в Херсонській області, щоб Україна отримали судноплавний доступ в гирло Дніпра [виглядає фантастикою];
3. США скасовують санкції проти РФ [без коментарів];
4. Запорізька АЕС переходить під управління США, які починають енергетичну співпрацю з РФ [пропозиція не нова, але кілька тижнів тому РФ відмовила США в її реалізації, мовляв, ЗАЄС належить РФ і ніякої іншої країни там не буде].
5. Прямі перемовини між Україною і РФ, без гарантій США [неважко уявити, чим закінчяться ці перемовини після припинення бойових дій, скасування воєнного стану і демобілізації в Україні, зняття санкцій з РФ тощо].
6. Україна відмовляється від вступу в НАТО, але може вступити в ЄС [див. п.1].
7. Україна і США підписують угоду про корисні копалини [на думку Трампа це і буде головною гарантією подальшої безпеки України].
Важливо розуміти, що це перший варіант мирної угоди. Він навряд чи влаштує обидві сторони. Зокрема, Україні прийдеться вносити аж дві зміни в Конституцію, а РФ – жодної (потрібен хоча б якийсь паритет в цьому питанні – нинішнє НАТО все одно нежиттєздатне, і ми в майбутньому цілком можемо обійтися без нього).
Тому після офіційних обговорень і масової критики розпочнеться процес розробки нового сценарію, його обговорення і погодження. Швидко це не буде. Головним фактором, який буде впливати на його хід стане становище на полі бою. Той хто буде домінувати на фронті, буде диктувати умови миру. В історії, звісно, були зворотні прецеденти, наприклад, Російсько-Турецька війна 1877-1878 років. Проте зараз ініціатива і перевага на фронті призведе до здобуття або до звільнення територій (дивлячись з якого боку фронту дивитися), неминучим законодавчим змінам (хоча б в одній із країн) і підніме делікатне питанню збереження суверенітету (обоюдне).
1. Україна відмовляється від Криму [Україні прийдеться змінювати Конституцію];
2. Бойові дії зупиняються, РФ виводить війська з «двох невеликих територій» в Херсонській області, щоб Україна отримали судноплавний доступ в гирло Дніпра [виглядає фантастикою];
3. США скасовують санкції проти РФ [без коментарів];
4. Запорізька АЕС переходить під управління США, які починають енергетичну співпрацю з РФ [пропозиція не нова, але кілька тижнів тому РФ відмовила США в її реалізації, мовляв, ЗАЄС належить РФ і ніякої іншої країни там не буде].
5. Прямі перемовини між Україною і РФ, без гарантій США [неважко уявити, чим закінчяться ці перемовини після припинення бойових дій, скасування воєнного стану і демобілізації в Україні, зняття санкцій з РФ тощо].
6. Україна відмовляється від вступу в НАТО, але може вступити в ЄС [див. п.1].
7. Україна і США підписують угоду про корисні копалини [на думку Трампа це і буде головною гарантією подальшої безпеки України].
Важливо розуміти, що це перший варіант мирної угоди. Він навряд чи влаштує обидві сторони. Зокрема, Україні прийдеться вносити аж дві зміни в Конституцію, а РФ – жодної (потрібен хоча б якийсь паритет в цьому питанні – нинішнє НАТО все одно нежиттєздатне, і ми в майбутньому цілком можемо обійтися без нього).
Тому після офіційних обговорень і масової критики розпочнеться процес розробки нового сценарію, його обговорення і погодження. Швидко це не буде. Головним фактором, який буде впливати на його хід стане становище на полі бою. Той хто буде домінувати на фронті, буде диктувати умови миру. В історії, звісно, були зворотні прецеденти, наприклад, Російсько-Турецька війна 1877-1878 років. Проте зараз ініціатива і перевага на фронті призведе до здобуття або до звільнення територій (дивлячись з якого боку фронту дивитися), неминучим законодавчим змінам (хоча б в одній із країн) і підніме делікатне питанню збереження суверенітету (обоюдне).
03.04.202507:59
Кілька днів тому в New York Times вийшла цікава стаття, фрагменти з якої у нас широко обговорювали: «Партнерство: Таємна історія війни в Україні». Прочитати переклад можна тут.
Як на мене ключове в цій статті ось ці рядки:
"Та згодом партнерство дало тріщину — і хід війни змінився — на тлі суперництва, образ і розбіжностей у пріоритетах та підходах.
Іноді українці сприймали американців як надто владних і схильних до контролю — класичний образ поблажливих наставників. А американці подекуди не розуміли, чому українці не просто прислухаються до добрих порад.
Там, де американці зосереджувалися на виважених і досяжних цілях, вони бачили, як українці постійно прагнули до великої перемоги — яскравої, блискучої нагороди.
Українці ж, зі свого боку, часто сприймали американців як тих, хто їх стримує. Вони хотіли здобути повну перемогу у війні. Американці теж поділяли цю надію, але насамперед прагнули переконатися, що українці її не втратять.
Із набуттям більшої автономії в межах партнерства українці дедалі частіше приховували свої наміри. Вони постійно дратувалися через те, що американці не могли або не хотіли надати всю необхідну зброю та обладнання.
Американців, у свою чергу, обурювали, на їхню думку, надмірні вимоги українців, а також небажання Києва робити політично ризиковані кроки для посилення своїх значно менш чисельних сил".
Тобто з самого початку війни у нас з партнерами не було ні спільної стратегії, ні спільного бачення. І найголовніше – не було розуміння, чого саме прагнуть партнери, бо явно не тотальної перемоги України. Тому більшість часу ми розмовляли з ними «різними мовами». І винні тут обидві сторони. Наприклад, тодішній адміністрації Байдена всі три роки війни закидали повну відсутність стратегії стосовно України. Проте і українська сторона не змогла донести свою точку зору, очевидно, виходячи з нашого традиційного світосприйняття «нам всі винні». Тому, коли щось йшло не так, виставляли (і виставляємо зараз) крайніми саме партнерів.
Так війни не виграються. Проте є певні надії, що зараз щось зміниться.
Як на мене ключове в цій статті ось ці рядки:
"Та згодом партнерство дало тріщину — і хід війни змінився — на тлі суперництва, образ і розбіжностей у пріоритетах та підходах.
Іноді українці сприймали американців як надто владних і схильних до контролю — класичний образ поблажливих наставників. А американці подекуди не розуміли, чому українці не просто прислухаються до добрих порад.
Там, де американці зосереджувалися на виважених і досяжних цілях, вони бачили, як українці постійно прагнули до великої перемоги — яскравої, блискучої нагороди.
Українці ж, зі свого боку, часто сприймали американців як тих, хто їх стримує. Вони хотіли здобути повну перемогу у війні. Американці теж поділяли цю надію, але насамперед прагнули переконатися, що українці її не втратять.
Із набуттям більшої автономії в межах партнерства українці дедалі частіше приховували свої наміри. Вони постійно дратувалися через те, що американці не могли або не хотіли надати всю необхідну зброю та обладнання.
Американців, у свою чергу, обурювали, на їхню думку, надмірні вимоги українців, а також небажання Києва робити політично ризиковані кроки для посилення своїх значно менш чисельних сил".
Тобто з самого початку війни у нас з партнерами не було ні спільної стратегії, ні спільного бачення. І найголовніше – не було розуміння, чого саме прагнуть партнери, бо явно не тотальної перемоги України. Тому більшість часу ми розмовляли з ними «різними мовами». І винні тут обидві сторони. Наприклад, тодішній адміністрації Байдена всі три роки війни закидали повну відсутність стратегії стосовно України. Проте і українська сторона не змогла донести свою точку зору, очевидно, виходячи з нашого традиційного світосприйняття «нам всі винні». Тому, коли щось йшло не так, виставляли (і виставляємо зараз) крайніми саме партнерів.
Так війни не виграються. Проте є певні надії, що зараз щось зміниться.
27.03.202508:53
Вчора глава польського Бюро нацбезпеки Даріуш Луковський заявив, що запасів боєприпасів у Польщі вистачить лише на 1-2 тижні бойових дій. Потім додав, що поки триває війна в Україні загроза постійно відтерміновується, і Польща щодня «нарощує свій потенціал».
Дійсно, Польща готується до війни, активно закуповуючи озброєння, зокрема сучасні танки, рахунок яких вже йде на сотні. З боєприпасами вони теж щось вирішать. Проте головним ресурсом в будь-якій війні залишається людський. І в Польщі це чудово розуміють.
7 березня Дональд Туск оголосив про намір уряду до кінця року запровадити модель військової підготовки для кожного дорослого чоловіка в Польщі на випадок війни. Днями в Польщі пройшло опитування, в якому респондентів запитували, чи були б вони зацікавлені пройти такий вишкіл. Ось результати:
«Ствердно відповіли 35%, з яких 14% сказали, що однозначно зацікавлені, і 21% – скоріше зацікавлені.
Водночас 54% сказали, що не планують йти на навчання, з яких 33% "точно ні", і 21% "скоріше ні".
Серед опитаних чоловіків однозначну зацікавленість у вишколі висловили 18% і 23% сказали, що подумають над участю.
Серед жінок однозначно ствердну відповідь дали 10%.
За віковими групами, найбільша частка охочих з’їздити на вишкіл – серед 50-59 річних».
В принципі особливо не дивує. Згідно опитування в грудні 2023 року, лише 15,7% поляків були готові захищати свою країну у випадку нападу Росії. До того ж, занадто балувана сучасна європейська молодь у масі своїй не готова до викликів, і тим більше – до самопожертви. Проте, приклад Польщі в цьому плані особливо цікавий. Ця країна має давні патріотичні традиції, розвинуту систему патріотичного виховання, а держава активно популяризує польську героїчну історію. Проте на молодь все це не справляє особливого враження, а готуватися до війни прагнуть люди 50-59 років, які ще пам’ятають «комуністичний табір».
Загалом, якщо Європа прагне готуватися до війни з РФ, то їй потрібно перш за все перелаштовувати внутрішню політику та підходи до виховання молоді.
Дійсно, Польща готується до війни, активно закуповуючи озброєння, зокрема сучасні танки, рахунок яких вже йде на сотні. З боєприпасами вони теж щось вирішать. Проте головним ресурсом в будь-якій війні залишається людський. І в Польщі це чудово розуміють.
7 березня Дональд Туск оголосив про намір уряду до кінця року запровадити модель військової підготовки для кожного дорослого чоловіка в Польщі на випадок війни. Днями в Польщі пройшло опитування, в якому респондентів запитували, чи були б вони зацікавлені пройти такий вишкіл. Ось результати:
«Ствердно відповіли 35%, з яких 14% сказали, що однозначно зацікавлені, і 21% – скоріше зацікавлені.
Водночас 54% сказали, що не планують йти на навчання, з яких 33% "точно ні", і 21% "скоріше ні".
Серед опитаних чоловіків однозначну зацікавленість у вишколі висловили 18% і 23% сказали, що подумають над участю.
Серед жінок однозначно ствердну відповідь дали 10%.
За віковими групами, найбільша частка охочих з’їздити на вишкіл – серед 50-59 річних».
В принципі особливо не дивує. Згідно опитування в грудні 2023 року, лише 15,7% поляків були готові захищати свою країну у випадку нападу Росії. До того ж, занадто балувана сучасна європейська молодь у масі своїй не готова до викликів, і тим більше – до самопожертви. Проте, приклад Польщі в цьому плані особливо цікавий. Ця країна має давні патріотичні традиції, розвинуту систему патріотичного виховання, а держава активно популяризує польську героїчну історію. Проте на молодь все це не справляє особливого враження, а готуватися до війни прагнуть люди 50-59 років, які ще пам’ятають «комуністичний табір».
Загалом, якщо Європа прагне готуватися до війни з РФ, то їй потрібно перш за все перелаштовувати внутрішню політику та підходи до виховання молоді.
13.03.202509:26
На фоні фактичного колапсу оборони ЗСУ в Курській області про «сильну переговорну позицію» ніхто вже не згадує. Бо її наразі просто нема. Тому заяви про підтримку Україною пропозиції США про 30-денє перемир’я в глобальному плані виглядають гнітюче.
Утім, від України в цьому питанні мало що залежить. Ключовою є позиція РФ, де всі «яструби» виступають категорично проти перемир’я. Різка зміна становища в Курській області також грає на боці нашого ворога – це ті самі «успіхи російської зброї», які їхня пропаганда буде тепер регулярно показати американцям.
Тому сьогоднішні перемовини між США та РФ результативними не будуть. І ближнім часом Трампу прийдеться силоміць «примушувати» Путіна «до миру». Як Трамп зробив це з Україною всі вже побачили. Тепер подивимося, що будуть робити з РФ.
На рахунок гіпотетичного перемир’я – очевидно, що обидві сторони використають його для нарощування сил і зміцнення своїх позицій, і для подальшого відновлення бойових дій при першій ліпшій нагоді. Якщо воно буде, звісно.
Утім, від України в цьому питанні мало що залежить. Ключовою є позиція РФ, де всі «яструби» виступають категорично проти перемир’я. Різка зміна становища в Курській області також грає на боці нашого ворога – це ті самі «успіхи російської зброї», які їхня пропаганда буде тепер регулярно показати американцям.
Тому сьогоднішні перемовини між США та РФ результативними не будуть. І ближнім часом Трампу прийдеться силоміць «примушувати» Путіна «до миру». Як Трамп зробив це з Україною всі вже побачили. Тепер подивимося, що будуть робити з РФ.
На рахунок гіпотетичного перемир’я – очевидно, що обидві сторони використають його для нарощування сил і зміцнення своїх позицій, і для подальшого відновлення бойових дій при першій ліпшій нагоді. Якщо воно буде, звісно.
05.03.202510:50
Трохи забавно спостерігати реакції в Україні на промову Трампа. Більшість на кшталт «Боже, врятуй Америку» або «Він остаточно зійшов з розуму». Подобається це комусь чи ні, але ми з вами живемо в епоху ліквідації звичного світового порядку. До декого на Заході це вже дійшло, недарма колишній головнокомандувач військ Північноатлантичного альянсу Джеймс Ставрідіс днями обережно зазначив, що «Можливо, ми дивимось на останні дні НАТО».
Натомість більшість політиків та інтелігенції «старої генерації» не бажають з цим змиритися. Вони вперто чіпляються за старе, в сподіванні, що все це пройде, як страшний сон, а життя повернеться на звичні рейки. Це природно, так само на тотальні зміни реагували французькі еліти в добу ВФР, чи вони ж в період Паризької комуни, інтелігенція російської імперії в 1917-1918 роках, противники нацистів в Німеччині 1933 року. Що з ними стало всім відомо.
Сьогодні час, коли старе помирає, але нове – ще не народилося. Наразі невідомо, яких форм це «нове» набуде. Єдине, в чому можна бути впевненим, це в тому, що всіх нас чекають кризи, від локальних до глобальних. Як кажуть на Заході про такі періоди – це «час монстрів». Певну історичну паралель можна провести з подіями сторічної давнини. Епоха між 10-30-ми роками ХХ століття, коли менше ніж за 20 років в Європі повністю перекроїлася політична мапа, і в багатьох країнах радикально змінився політичний лад. Що було далі всі знають.
Все це не добре і не погано, це просто даність, яку треба прийняти, і далі вже реагувати. Заламувати руки, нити, щось вимагати чи вдягати паперові пакети на голову, як радили в відомому фільмі, не допоможе.
Натомість більшість політиків та інтелігенції «старої генерації» не бажають з цим змиритися. Вони вперто чіпляються за старе, в сподіванні, що все це пройде, як страшний сон, а життя повернеться на звичні рейки. Це природно, так само на тотальні зміни реагували французькі еліти в добу ВФР, чи вони ж в період Паризької комуни, інтелігенція російської імперії в 1917-1918 роках, противники нацистів в Німеччині 1933 року. Що з ними стало всім відомо.
Сьогодні час, коли старе помирає, але нове – ще не народилося. Наразі невідомо, яких форм це «нове» набуде. Єдине, в чому можна бути впевненим, це в тому, що всіх нас чекають кризи, від локальних до глобальних. Як кажуть на Заході про такі періоди – це «час монстрів». Певну історичну паралель можна провести з подіями сторічної давнини. Епоха між 10-30-ми роками ХХ століття, коли менше ніж за 20 років в Європі повністю перекроїлася політична мапа, і в багатьох країнах радикально змінився політичний лад. Що було далі всі знають.
Все це не добре і не погано, це просто даність, яку треба прийняти, і далі вже реагувати. Заламувати руки, нити, щось вимагати чи вдягати паперові пакети на голову, як радили в відомому фільмі, не допоможе.
02.03.202509:07
Пафосу європейської підтримки України вистачило лише на добу. Вчора британський прем’єр Стармер сказав Зеленському, що той має «налагодити відносини з Трампом, і що будь-який мир не триватиме довго, якщо він не буде гарантований США».
В принципі, на цьому питання підтримки Європою війни в Україні можна закривати. І так очевидно, що наявних у Європи ресурсів не вистачить на тривале забезпечення конфлікту такої інтенсивності. Наприклад, за оцінкою Умерова річної давнини тільки 155-міліметрових снарядів на місяць ми потребуємо 200 000. А в кінці серпня минулого року Сирський розповідав про щоденні витрати ЗСУ 14 600 снарядів різних типів – це 438 000 в місяць. Поки в Європі запустять всі ці «снарядні фабрики» пройдуть роки.
Тим часом в США Трамп планує «маленьку переможну війну» в Мексиці, проти тамтешніх картелів, яких в США оголосили терористами. Ідея відверто сумнівна, бо картелі кавалерійським наскоком (а саме він і планується) не розгромиш. Утім необхідну інформаційну картинку в середині США це сформує. Також держсекретар США Рубіо підписав декларацію про прискорення поставок американської оборонної допомоги Ізраїлю на 4 мільярди доларів.
Стосовно україно-російської війни, то після подій минулої п’ятниці в США чимало політиків говорять про те, що вести справи з Зеленським неможливо. Наприклад, сенатор Ліндсі Грем, який завжди підтримував Україну, сказав, що або Зеленський «іде у відставку і надсилає до нас того, з ким ми зможемо вести справу, або він змінюється». Також вчора радник Трампа Волц заявив, що «адміністрація Трампа одноголосно висловилася за припинення переговорів із президентом Зеленським».
Утім, офіційно подібних заяв від адміністрації Білого дому не надходило. Навпаки, там наголосили, що готові до продовження діалогу з Україною та до підписання «договору про копалини». Очевидно, що тепер умови які висунуть нам США будуть жорсткішими за попередні. В уяві Трампа та його прихильників Зеленський жорстко образив перших осіб США на їхній території, і тепер від України будуть вимагати додаткових поступок, в якості компенсації.
Стосовно ж озвученої новини про плани США перезапустити «Північний потік-2», то я б не переймався. Під час своєї першої каденції Трамп доклав чимало зусиль, щоб обірвати залежність Європи від російських енергоносіїв, шляхом диверсифікації джерел постачання. Немає жодних ознак того, що ці його наміри змінилися. В глобальній грі, яку Трамп розігрує в своїй уяві, і намагається вести в реальності, і Україна, і РФ, і навіть ЄС з Китаєм, є не більше ніж пішаками. І нас тут має тішити те, що кожний пішак має можливість стати ферзем.
В принципі, на цьому питання підтримки Європою війни в Україні можна закривати. І так очевидно, що наявних у Європи ресурсів не вистачить на тривале забезпечення конфлікту такої інтенсивності. Наприклад, за оцінкою Умерова річної давнини тільки 155-міліметрових снарядів на місяць ми потребуємо 200 000. А в кінці серпня минулого року Сирський розповідав про щоденні витрати ЗСУ 14 600 снарядів різних типів – це 438 000 в місяць. Поки в Європі запустять всі ці «снарядні фабрики» пройдуть роки.
Тим часом в США Трамп планує «маленьку переможну війну» в Мексиці, проти тамтешніх картелів, яких в США оголосили терористами. Ідея відверто сумнівна, бо картелі кавалерійським наскоком (а саме він і планується) не розгромиш. Утім необхідну інформаційну картинку в середині США це сформує. Також держсекретар США Рубіо підписав декларацію про прискорення поставок американської оборонної допомоги Ізраїлю на 4 мільярди доларів.
Стосовно україно-російської війни, то після подій минулої п’ятниці в США чимало політиків говорять про те, що вести справи з Зеленським неможливо. Наприклад, сенатор Ліндсі Грем, який завжди підтримував Україну, сказав, що або Зеленський «іде у відставку і надсилає до нас того, з ким ми зможемо вести справу, або він змінюється». Також вчора радник Трампа Волц заявив, що «адміністрація Трампа одноголосно висловилася за припинення переговорів із президентом Зеленським».
Утім, офіційно подібних заяв від адміністрації Білого дому не надходило. Навпаки, там наголосили, що готові до продовження діалогу з Україною та до підписання «договору про копалини». Очевидно, що тепер умови які висунуть нам США будуть жорсткішими за попередні. В уяві Трампа та його прихильників Зеленський жорстко образив перших осіб США на їхній території, і тепер від України будуть вимагати додаткових поступок, в якості компенсації.
Стосовно ж озвученої новини про плани США перезапустити «Північний потік-2», то я б не переймався. Під час своєї першої каденції Трамп доклав чимало зусиль, щоб обірвати залежність Європи від російських енергоносіїв, шляхом диверсифікації джерел постачання. Немає жодних ознак того, що ці його наміри змінилися. В глобальній грі, яку Трамп розігрує в своїй уяві, і намагається вести в реальності, і Україна, і РФ, і навіть ЄС з Китаєм, є не більше ніж пішаками. І нас тут має тішити те, що кожний пішак має можливість стати ферзем.
21.04.202508:09
Вчора, вперше в цій війні, сторони оголосили перемир’я. До цього на фронті існували лише локальні домовленості на місцях, коли сторони на кілька годин припиняли вогонь, щоб забрати тіла загиблих та евакуювати поранених.
Помилково думати, що під час перемир’я військові відпочивають. Користуючись тишею, обидві сторони спішно вирішують проблеми в районі ЛБЗ, які не можуть вирішити коли бойові дії тривають: евакуюють тіла загиблих, поповнюють запаси на позиціях, покращують самі позиції та шляхи логістики до них.
З-за цього перемир’я на війні – завжди хитка справа. Багато командирів з обох боків фронту не бажають припиняти бойові дії, і завдають ударів по військам ворога, які намагаються покращити своє становище. Вчора, РФ майже 3000 разів порушила «великоднє перемир'я». Як зазначив президент Зеленський – «Україна відповідатиме дзеркально».
Стосовно подібних святкових перемирій є ще один цікавий нюанс. Подібні заходи свідчать про якісь спільні цінності в країнах, що воюють. В той же час у нас з Росією немає ніяких спільних цінностей. Перефразовуючи слова одного етнічного українця: у нас з росіянами розбіжності по аграрному питанню – вони хочуть нас в цю землю закопати, а ми не хочемо, щоб вони по ній ходили. В цих умовах в попередні роки про жодне «святкове» перемир’я мова не йшла в принципі.
Проте цього разу його все ж таки оголосили. Явна ознака того, що з обох боків присутнє політичне бажання закінчити війну. Питання тільки на яких умовах.
Помилково думати, що під час перемир’я військові відпочивають. Користуючись тишею, обидві сторони спішно вирішують проблеми в районі ЛБЗ, які не можуть вирішити коли бойові дії тривають: евакуюють тіла загиблих, поповнюють запаси на позиціях, покращують самі позиції та шляхи логістики до них.
З-за цього перемир’я на війні – завжди хитка справа. Багато командирів з обох боків фронту не бажають припиняти бойові дії, і завдають ударів по військам ворога, які намагаються покращити своє становище. Вчора, РФ майже 3000 разів порушила «великоднє перемир'я». Як зазначив президент Зеленський – «Україна відповідатиме дзеркально».
Стосовно подібних святкових перемирій є ще один цікавий нюанс. Подібні заходи свідчать про якісь спільні цінності в країнах, що воюють. В той же час у нас з Росією немає ніяких спільних цінностей. Перефразовуючи слова одного етнічного українця: у нас з росіянами розбіжності по аграрному питанню – вони хочуть нас в цю землю закопати, а ми не хочемо, щоб вони по ній ходили. В цих умовах в попередні роки про жодне «святкове» перемир’я мова не йшла в принципі.
Проте цього разу його все ж таки оголосили. Явна ознака того, що з обох боків присутнє політичне бажання закінчити війну. Питання тільки на яких умовах.
02.04.202508:19
Таранний стиль Трампа по швидкому закінченню війни в Україні, вочевидь, не спрацював. В першу чергу з-за позиції Путіна. Останній не просто переконаний, що РФ впевнено перемагає на полі бою. Він впевнений в тому, що РФ раптом стала одним з основних міжнародних гравців «нового багатополярного світу».
Останньому багато в чому посприяв сам Трамп, бо нинішнє геополітичне становище РФ свідчить як раз про протилежне. Неспроможність перемогти Україну, раптова втрата Сирії, і, як наслідок, неминуче послаблення позицій на Близькому Сході та в Африці не є ознаками нового світового лідера. Проте в РФ на це закривають очі, і висувають абсолютно неприйнятні умови перемир’я, які не відповідають реальному стану справ.
Що буде далі? Війна в Україні не просто продовжиться. В найближчі місяці РФ розпочне наступальні дії на кількох ділянках фронту, щоб довести свою «силу». Є всі підстави вважати, що ЗСУ ці наступи зупинить, ну або настільки їх пригальмує, що росіяни вже традиційно будуть просуватися по два метри в день з величезними втратами. Це все буде тривати до виснаження російського воєнного потенціалу за весняну-літню кампанію 2025.
На зовнішній арені є дуже велика вірогідність того, що США запровадять санкції проти російської економіки, які сильно вдарять по РФ з усіма наслідками. Іншим позитивним моментом буде невтручання США у наші воєнні плани та операції. Занадто багато свідчень останнім часом, як американці в 2022-2024 роках всіляко гальмували і стримували українські воєнні зусилля. Малоймовірно, що трампісти будуть робити це саме в умовах «не готовності Росії до перемовин». Європа також буде поступово включатися, розширюючи як власну обороноздатність, так і військову допомогу Україні.
В цілому прогнозувати щось далі кількох місяців не варто. Проте попри все, на найближчій рік картинка майбутнього для нас виглядає цілком позитивно.
Останньому багато в чому посприяв сам Трамп, бо нинішнє геополітичне становище РФ свідчить як раз про протилежне. Неспроможність перемогти Україну, раптова втрата Сирії, і, як наслідок, неминуче послаблення позицій на Близькому Сході та в Африці не є ознаками нового світового лідера. Проте в РФ на це закривають очі, і висувають абсолютно неприйнятні умови перемир’я, які не відповідають реальному стану справ.
Що буде далі? Війна в Україні не просто продовжиться. В найближчі місяці РФ розпочне наступальні дії на кількох ділянках фронту, щоб довести свою «силу». Є всі підстави вважати, що ЗСУ ці наступи зупинить, ну або настільки їх пригальмує, що росіяни вже традиційно будуть просуватися по два метри в день з величезними втратами. Це все буде тривати до виснаження російського воєнного потенціалу за весняну-літню кампанію 2025.
На зовнішній арені є дуже велика вірогідність того, що США запровадять санкції проти російської економіки, які сильно вдарять по РФ з усіма наслідками. Іншим позитивним моментом буде невтручання США у наші воєнні плани та операції. Занадто багато свідчень останнім часом, як американці в 2022-2024 роках всіляко гальмували і стримували українські воєнні зусилля. Малоймовірно, що трампісти будуть робити це саме в умовах «не готовності Росії до перемовин». Європа також буде поступово включатися, розширюючи як власну обороноздатність, так і військову допомогу Україні.
В цілому прогнозувати щось далі кількох місяців не варто. Проте попри все, на найближчій рік картинка майбутнього для нас виглядає цілком позитивно.
26.03.202510:00
Перемир’я – це ніби і не війна, але ще і не мир. Зазвичай перемир'я є дуже нестабільним явищем. Це пов’язано не лише з різними стратегічними інтересами сторін. Важливу роль грає також відсутність довіри до супротивника, з постійним побоюванням, що він скористається перемир’ям, щоб набратися з силами і знову напасти.
Суттєвим фактором є політичні інтереси та амбіції владних еліт. Під час війни вони поступово адаптуються до функціонування в умовах воєнного стану. Для них це навіть вигідно – можливість притушити діяльність опозиції, розподіл воєнних замовлень, стрімкі кар’єрні зростання. Дуже швидко стан війни для них стає звичним і навіть комфортним. А перехід до мирного життя перетворюється на серйозну системну проблему – перелаштовуватися до гри за новими правилами не дуже й хочеться.
Іншою особливістю перемир’я є те, що воно є станом який може привести до мирного договору. Нерідко і приводить. Тільки ось не завжди реалії мирної угоди задовольняють когось з учасників. Приклад Німеччини після ПСВ тут найбільш показовий. Також воєнна історія повна прикладів порушень перемрій, з тих чи інших причин. Приміром, вторгнення комуністичного Північного В’єтнаму в Південний весною 1975 року.
І головне – все це зовсім не означає того, що перемир’я – це «шлях в нікуди». І справа тут не лише в багатьох зовнішніх і внутрішніх факторах, але і в «чорному лебеді», який може раптом з’явитися, і повністю змінити контекст.
P.S. Вчорашні «домовленості» чи «домовленості про домовленості» щодо перемир’я коментувати поки не буду. Бо занадто багато моментів наразі приховано для того, щоб робити однозначні висновки.
Суттєвим фактором є політичні інтереси та амбіції владних еліт. Під час війни вони поступово адаптуються до функціонування в умовах воєнного стану. Для них це навіть вигідно – можливість притушити діяльність опозиції, розподіл воєнних замовлень, стрімкі кар’єрні зростання. Дуже швидко стан війни для них стає звичним і навіть комфортним. А перехід до мирного життя перетворюється на серйозну системну проблему – перелаштовуватися до гри за новими правилами не дуже й хочеться.
Іншою особливістю перемир’я є те, що воно є станом який може привести до мирного договору. Нерідко і приводить. Тільки ось не завжди реалії мирної угоди задовольняють когось з учасників. Приклад Німеччини після ПСВ тут найбільш показовий. Також воєнна історія повна прикладів порушень перемрій, з тих чи інших причин. Приміром, вторгнення комуністичного Північного В’єтнаму в Південний весною 1975 року.
І головне – все це зовсім не означає того, що перемир’я – це «шлях в нікуди». І справа тут не лише в багатьох зовнішніх і внутрішніх факторах, але і в «чорному лебеді», який може раптом з’явитися, і повністю змінити контекст.
P.S. Вчорашні «домовленості» чи «домовленості про домовленості» щодо перемир’я коментувати поки не буду. Бо занадто багато моментів наразі приховано для того, щоб робити однозначні висновки.
09.03.202511:30
Протягом останніх днів багато пишуть про важку ситуацію в Курській області. На початку серпня 2024 року, коли ця операція розпочиналась, вона стала «ковтком свіжого повітря», на фоні постійних невдач ЗСУ на Донбасі. Раптовий удар по території противника створював ту саму «сильну позицію» для перемовин, про яку вже тоді багато казали. І хоча дійти до Курської АЕС не вдалося, ЗСУ захопили значний плацдарм на ворожій території, включно з містом Суджа. Престижу РФ дали потужного ляпасу. Ворог перекинув туди частку військ з Донеччини, що трохи полегшило становище на інших ділянках фронту.
Проте наше військово-політичне керівництво цим успіхом ніяк не скористалося. Росіяни швидко оговталися і блокували плацдарм, кинув проти нього чималі сили. В листопаді з’явилась інформація про масове залучення ворогом добровольців з КНДР. Під постійними атаками плацдарм постійно скорочувався, а спроби контратак не давали результатів.
Наразі плацдарм, площею 327 кв.км. практично розрізаний на дві частини: велику навколо Суджі і малу навколо Гуєво. Росіяни створили потужне угрупування: 177-й полк і 810-та бригада морської піхоти, частини повітряно-десантних військ, кадирівці з «Ахмату», два батальйони корейців, окремі частини і підрозділи, зокрема БПЛА. Тільки за минулу добу ЗСУ відбили там 44 атаки. Два дні тому росіяни спробували прорватися до Суджі по трубопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород». За даними противника спроба завершилася невдачею з чималими втратами. Більш успішними є дії ворога проти шляхів постачання ЗСУ, зокрема проти автодороги, що веде з Сумської області до Суджі. Ворожі дрони не дають можливості адекватно забезпечувати війська на передовій, і заважають евакуації поранених.
Загалом, попри успіхи в обороні, а ЗСУ в оборонних боях дійсно неперевершені, є вірогідність того, що плацдарм на Курщині може бути залишений. Наслідки будуть сумні в усіх сенсах. Одним з них буде те, що противник відразу перейде до активних дій проти Сумської області – повідомлення про бої в прикордонних районах Сумщини вже надходять.
Проте наше військово-політичне керівництво цим успіхом ніяк не скористалося. Росіяни швидко оговталися і блокували плацдарм, кинув проти нього чималі сили. В листопаді з’явилась інформація про масове залучення ворогом добровольців з КНДР. Під постійними атаками плацдарм постійно скорочувався, а спроби контратак не давали результатів.
Наразі плацдарм, площею 327 кв.км. практично розрізаний на дві частини: велику навколо Суджі і малу навколо Гуєво. Росіяни створили потужне угрупування: 177-й полк і 810-та бригада морської піхоти, частини повітряно-десантних військ, кадирівці з «Ахмату», два батальйони корейців, окремі частини і підрозділи, зокрема БПЛА. Тільки за минулу добу ЗСУ відбили там 44 атаки. Два дні тому росіяни спробували прорватися до Суджі по трубопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород». За даними противника спроба завершилася невдачею з чималими втратами. Більш успішними є дії ворога проти шляхів постачання ЗСУ, зокрема проти автодороги, що веде з Сумської області до Суджі. Ворожі дрони не дають можливості адекватно забезпечувати війська на передовій, і заважають евакуації поранених.
Загалом, попри успіхи в обороні, а ЗСУ в оборонних боях дійсно неперевершені, є вірогідність того, що плацдарм на Курщині може бути залишений. Наслідки будуть сумні в усіх сенсах. Одним з них буде те, що противник відразу перейде до активних дій проти Сумської області – повідомлення про бої в прикордонних районах Сумщини вже надходять.
05.03.202509:24
В сьогоднішній промові Дональд Трамп оголосив «Нове золоте століття Америки». Промова була розбита на декілька блоків, розглянемо їх тезово.
Внутрішня політика:
1. Демократи вели США до занепаду;
2. Тотальна ліквідація ЛГБТК-повістки в усіх сферах;
3. Заборона трансгендерної індоктринації та зміни статі у дітей. Школи які це пропагують будуть позбавлені державного фінансування;
4. Дерегулювання державного апарату і боротьба з бюрократією;
5. Введення смертної кари за вбивство поліцейського;
6. Депортації нелегалів і посилення боротьби зі злочинністю мігрантів.
Економіка:
1. Запровадження мит і тарифів скерованих на залучення промислового виробництва до США;
2. Зниження податків і процентних ставок;
3. Збалансування бюджету і зменшення держборгу;
4. Непрофільні витрати будуть скорочуватися;
5. Дозволять необмежене буріння нафти в США та розбудову відповідної інфраструктури;
6. Запуск програм видобутку рідкоземельних металів у США;
7. Запуск нових електростанцій;
8. Інвестиції в виробництво полупроводників у США.
Оборона:
1. Будівництво національного «Ракетного щита»;
2. В армії США заборонено служити трансгендерам;
3. Запуск програми військового і цивільного суднобудування.
Зовнішня політика:
1.Гренландія потрібна для забезпечення безпеки США, і тому буде приєднана в тій чи інший спосіб;
2.Панамський канал повернуть у власність США. Відповідальний – держсекретар Рубіо;
3. Наркокартелі прирівняли до ІДІЛ та оголосили їм війну;
4.Міжнародна допомога США заморожена до визначення її доцільності;
5. Росія, КНР, НАТО та ЄС особливо не згадувалися. Але вказано, що «коли Путін побачив втечу американців з Афганістану, він зрозумів, що настав час діяти».
Україна:
1.Завершення конфлікту між РФ і Україною не видно;
2. Трамп отримав важливий лист від Зеленського, який свідчить, що Україна прагне миру;
3. Україна готова підписати угоду про корисні копалини.
4. США тримають курс на завершення війни в Україні та укладання миру;
5. Європа має більше вкладатися в підтримку України, а не витрачати на російські енергоносії більше, ніж на підтримку України та власну обороноздатність.
В цілому, оголошена революційна повістка тотальних змін в усіх сферах. США відмовилися від глобалізму і радикального ліволібералізму. Офіційно повернулися до протекціонізму та імперіалізму. Мир в Україні є найближчою ціллю.
Цілі і задачі оголошені публічно, ніхто нічого не приховує. Питання тепер в тому, як саме адміністрація Трампа буде ламати систему та реалізовувати всі ці амбітні плани.
Внутрішня політика:
1. Демократи вели США до занепаду;
2. Тотальна ліквідація ЛГБТК-повістки в усіх сферах;
3. Заборона трансгендерної індоктринації та зміни статі у дітей. Школи які це пропагують будуть позбавлені державного фінансування;
4. Дерегулювання державного апарату і боротьба з бюрократією;
5. Введення смертної кари за вбивство поліцейського;
6. Депортації нелегалів і посилення боротьби зі злочинністю мігрантів.
Економіка:
1. Запровадження мит і тарифів скерованих на залучення промислового виробництва до США;
2. Зниження податків і процентних ставок;
3. Збалансування бюджету і зменшення держборгу;
4. Непрофільні витрати будуть скорочуватися;
5. Дозволять необмежене буріння нафти в США та розбудову відповідної інфраструктури;
6. Запуск програм видобутку рідкоземельних металів у США;
7. Запуск нових електростанцій;
8. Інвестиції в виробництво полупроводників у США.
Оборона:
1. Будівництво національного «Ракетного щита»;
2. В армії США заборонено служити трансгендерам;
3. Запуск програми військового і цивільного суднобудування.
Зовнішня політика:
1.Гренландія потрібна для забезпечення безпеки США, і тому буде приєднана в тій чи інший спосіб;
2.Панамський канал повернуть у власність США. Відповідальний – держсекретар Рубіо;
3. Наркокартелі прирівняли до ІДІЛ та оголосили їм війну;
4.Міжнародна допомога США заморожена до визначення її доцільності;
5. Росія, КНР, НАТО та ЄС особливо не згадувалися. Але вказано, що «коли Путін побачив втечу американців з Афганістану, він зрозумів, що настав час діяти».
Україна:
1.Завершення конфлікту між РФ і Україною не видно;
2. Трамп отримав важливий лист від Зеленського, який свідчить, що Україна прагне миру;
3. Україна готова підписати угоду про корисні копалини.
4. США тримають курс на завершення війни в Україні та укладання миру;
5. Європа має більше вкладатися в підтримку України, а не витрачати на російські енергоносії більше, ніж на підтримку України та власну обороноздатність.
В цілому, оголошена революційна повістка тотальних змін в усіх сферах. США відмовилися від глобалізму і радикального ліволібералізму. Офіційно повернулися до протекціонізму та імперіалізму. Мир в Україні є найближчою ціллю.
Цілі і задачі оголошені публічно, ніхто нічого не приховує. Питання тепер в тому, як саме адміністрація Трампа буде ламати систему та реалізовувати всі ці амбітні плани.
01.03.202508:51
Кілка ремарок по вчорашнім подіям.
Головними бенефіціарами виявились Європа та РФ. Європейцям потрібно продовження війни в Україні – цим вони відтерміновують своє неминуче зіткнення з РФ. На саму Україну їм байдуже, нехай вас не вводять в оману гучні заяви європейських політиків, за якими крім пафосу нічого немає. В свою чергу росіяни тішаться крахом україно-американських стосунків, за якими неминуче настане або повне припинення, або істотне скорочення військової допомоги США Україні. Що неминуче відіб’ється на ситуації на фронті і в тилу (бо США є одним з основних постачальників систем ППО для нас).
Не зовсім зрозуміло, яких саме гарантій безпеки постійно вимагає Зеленський від партнерів. США та ЄС ніколи не сприймали нас рівними собі, тому шлях в ЄС і НАТО для нас і був і далі буде закритий. Воювати за нас вони також не будуть. Чого насправді вартують «реальні західні гарантії» всі українці добре знають на прикладі Будапештського меморандуму. Проте як на мене найкращим історичним прикладом є «гарантії» Великобританії і Франції надані Польщі в 1939 році. Коли Гітлер атакував поляків, то союзники чекали 2 доби, щоб оголосити війну Німеччині. Втім після цього активно не воювали, спокійно спостерігаючи з-за лінії Мажино, як німці знищують Польщу.
В свідомості західних еліт Україна не є членом «колективного Заходу». З цим давно вже пора змиритися, але у нас це чомусь вперто ігнорують. Найкращими гарантіями безпеки для України будуть мудра політика влади, потужна власна обороноздатність і суспільна єдність. Без цього жодні сторонні гарантії не вартують паперу, на яких вони написані.
Головними бенефіціарами виявились Європа та РФ. Європейцям потрібно продовження війни в Україні – цим вони відтерміновують своє неминуче зіткнення з РФ. На саму Україну їм байдуже, нехай вас не вводять в оману гучні заяви європейських політиків, за якими крім пафосу нічого немає. В свою чергу росіяни тішаться крахом україно-американських стосунків, за якими неминуче настане або повне припинення, або істотне скорочення військової допомоги США Україні. Що неминуче відіб’ється на ситуації на фронті і в тилу (бо США є одним з основних постачальників систем ППО для нас).
Не зовсім зрозуміло, яких саме гарантій безпеки постійно вимагає Зеленський від партнерів. США та ЄС ніколи не сприймали нас рівними собі, тому шлях в ЄС і НАТО для нас і був і далі буде закритий. Воювати за нас вони також не будуть. Чого насправді вартують «реальні західні гарантії» всі українці добре знають на прикладі Будапештського меморандуму. Проте як на мене найкращим історичним прикладом є «гарантії» Великобританії і Франції надані Польщі в 1939 році. Коли Гітлер атакував поляків, то союзники чекали 2 доби, щоб оголосити війну Німеччині. Втім після цього активно не воювали, спокійно спостерігаючи з-за лінії Мажино, як німці знищують Польщу.
В свідомості західних еліт Україна не є членом «колективного Заходу». З цим давно вже пора змиритися, але у нас це чомусь вперто ігнорують. Найкращими гарантіями безпеки для України будуть мудра політика влади, потужна власна обороноздатність і суспільна єдність. Без цього жодні сторонні гарантії не вартують паперу, на яких вони написані.
13.04.202516:09
Якщо Україна програє цю війну, то немаловажною причиною буде невміння частки суспільства дотримуватися інформаційної гігієни. Що толку до апеляцій держави до світового співтовариства з приводу ударів РФ по цивільних об’єктах, якщо обов’язково знайдуться «корисні ідіоти», які публічно пояснюють ці удари тим, що росіяни били по якійсь військовій цілі, в даному випадку по місцю церемонії нагородження? Тобто тепер будь-який захисник РФ з західних політиків зможе з легкістю парирувати офіційне українське звинувачення РФ в черговому ударі по цивільних. І зробити це з посиланням на українських політиків чи популярних блогерів. Так само російські дипломати в ООН чи в країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Росіянам і робити нічого не треба, все вже зроблено за них.
Взагалі, не так вже й важливо, була церемонія на справді, чи ні (хоча якщо дійсно мала бути, то наші генерали невиліковні, але то вже інше питання). Бо росіянам все одно куди бити. Ракет у них вистачає, і є навіть умовна норма по пускам. Не лише для завантаження промисловості, але і щоб доповісти про «активну участь в СВО», отримати ордени, медалі, доплати і премії. Тому якщо в них є дані, що десь щось має відбутися, то удар станеться. І байдуже, чи воєнний то захід, чи ні – уточнювати ніхто нічого не буде. Є сигнал – є удар. А правильний результат для офіційного звіту українські політики і блогери самі їм оформлять.
При цьому в Росії ніхто не напише про удари по цивільних. В них все чітко і в один голос – «ВС РФ атакували черговий воєнний об’єкт». Звісно, не від великої свідомості, а в наслідок цілеспрямованої державної політики, завдяки якій методично видавлювалися опозиційні ЗМІ.
Взагалі, не так вже й важливо, була церемонія на справді, чи ні (хоча якщо дійсно мала бути, то наші генерали невиліковні, але то вже інше питання). Бо росіянам все одно куди бити. Ракет у них вистачає, і є навіть умовна норма по пускам. Не лише для завантаження промисловості, але і щоб доповісти про «активну участь в СВО», отримати ордени, медалі, доплати і премії. Тому якщо в них є дані, що десь щось має відбутися, то удар станеться. І байдуже, чи воєнний то захід, чи ні – уточнювати ніхто нічого не буде. Є сигнал – є удар. А правильний результат для офіційного звіту українські політики і блогери самі їм оформлять.
При цьому в Росії ніхто не напише про удари по цивільних. В них все чітко і в один голос – «ВС РФ атакували черговий воєнний об’єкт». Звісно, не від великої свідомості, а в наслідок цілеспрямованої державної політики, завдяки якій методично видавлювалися опозиційні ЗМІ.
30.03.202509:37
Один з відголосків бойового досвіду нашої війни: Південна Корея згортає п’ять раніше ухвалених оборонних програм на суму більше 8,2 млрд. доларів. Серед них – відмова від закупівлі 36 додаткових гелікоптерів AH-64E Apache Guardian, вартістю більше 100 мільйонів доларів за одиницю. Замість них будуть розширювати безпілотні системи, які значно дешевші і не менш ефективні.
24.03.202510:05
Минулого тижня у віці 105 років помер останній пілот, який брав участь у «Битві за Британію» – груп-кептен Джон «Педді» Хемінгвей. Йому був 21 рік, коли він сів у кабіну свого винищувача та полетів на перше бойове завдання.
Серед іншого, смерть поважного ветерана знову викликала питання: «чи здатна сучасна британська молодь стійко переносити загрози, виклики та негаразди, в порівнянні з поколінням, що пройшло Другу світову?». Це актуальне питання, бо нині в Британії всерйоз обговорюють можливість війни з РФ. І далеко не всі тамтешні оглядачі впевнені у своєму молодому поколінні.
Згідно опитувань британська молодь в основному не готова воювати за свою країну. В школах та університетах їх навчають, що історія Британії в цілому є ганебною, бо ґрунтується на колоніалізмі, расизмі та торгівлі рабами, а традиційні британські цінності – сумнівні. Не варто забувати і про велику кількість мігрантів з ісламських країн, які переважно не інтегруються в суспільство, і не мають жодних причин йти воювати за колись велику імперію.
Система штучного благополуччя, з суцільними виплатами, призвела до того, що у молодих британців не виховується самостійність і характер, що призводить до масового інфантилізму. Згідно опитувань майже мільйон молодих британців у віці від 16 до 24 років наразі не навчаються, і не працюють. І це попри велику кількість різних вакансій по всій країні. В британських ЗМІ звичними стали виступи молодих людей, з розповідями про те, що вони занадто схвильовані, щоб працювати. У багатьох діагностуються проблеми з психікою.
Тому не дивно, що на початку 2023 року кількість бажаючих служити в британській армії впала на 30%. Натомість зросла кількість звільнень. Люди, які обирали професію воєнного суто з меркантильних міркувань не готові воювати в справжній війні і тепер намагаються звільнитися з армії.
В принципі, все це характерно для будь-якої країни Західного світу. Відомий принцип Кеннеді: «не питай, що країна може зробити для тебе, а питай, що ти можеш зробити для країни» сьогодні працює рівно навпаки. Це системна і ресурсна проблема, яку не варто ігнорувати, і яка обов’язково зіграє свою роль в потенційному збройному протистоянні Європи та РФ.
Серед іншого, смерть поважного ветерана знову викликала питання: «чи здатна сучасна британська молодь стійко переносити загрози, виклики та негаразди, в порівнянні з поколінням, що пройшло Другу світову?». Це актуальне питання, бо нині в Британії всерйоз обговорюють можливість війни з РФ. І далеко не всі тамтешні оглядачі впевнені у своєму молодому поколінні.
Згідно опитувань британська молодь в основному не готова воювати за свою країну. В школах та університетах їх навчають, що історія Британії в цілому є ганебною, бо ґрунтується на колоніалізмі, расизмі та торгівлі рабами, а традиційні британські цінності – сумнівні. Не варто забувати і про велику кількість мігрантів з ісламських країн, які переважно не інтегруються в суспільство, і не мають жодних причин йти воювати за колись велику імперію.
Система штучного благополуччя, з суцільними виплатами, призвела до того, що у молодих британців не виховується самостійність і характер, що призводить до масового інфантилізму. Згідно опитувань майже мільйон молодих британців у віці від 16 до 24 років наразі не навчаються, і не працюють. І це попри велику кількість різних вакансій по всій країні. В британських ЗМІ звичними стали виступи молодих людей, з розповідями про те, що вони занадто схвильовані, щоб працювати. У багатьох діагностуються проблеми з психікою.
Тому не дивно, що на початку 2023 року кількість бажаючих служити в британській армії впала на 30%. Натомість зросла кількість звільнень. Люди, які обирали професію воєнного суто з меркантильних міркувань не готові воювати в справжній війні і тепер намагаються звільнитися з армії.
В принципі, все це характерно для будь-якої країни Західного світу. Відомий принцип Кеннеді: «не питай, що країна може зробити для тебе, а питай, що ти можеш зробити для країни» сьогодні працює рівно навпаки. Це системна і ресурсна проблема, яку не варто ігнорувати, і яка обов’язково зіграє свою роль в потенційному збройному протистоянні Європи та РФ.
07.03.202509:33
Новий прогноз світових експертів – Третя світова війна неминуче почнеться до 2035 року (ні!). Насправді, як я вже писав, зараз немає ніяких передумов для спалаху саме Третьої світової. Немає ні глобальної коаліції держав, ні глобальних протиріч, які не можна було б вирішити перемовинами.
Що найбільш вірогідно – це війна між Європою і Росією. Вона сьогодні прямо провокується, в т.ч. і новою адміністрацією Білого дому. Вчора стало відомо, що Трамп думає відмовитися від дотримання п'ятої статті статуту НАТО, яка зобов'язує надавати військову допомогу союзникам, які зазнали нападу. На думку Трампа США не мають захищати членів НАТО, які недостатньо витрачають на власну оборону.
Варто розуміти, що будь-яка війна між РФ та Європою (якщо вона не буде зачіпати територію України), має мати локальний характер. Тобто театром воєнних дій стане порівняно невелика по розміру територія. Очевидно, що це будуть країни Балтії, Польща, може ще Фінляндія. Прогнозувати характер і хід бойових дій наразі немає сенсу. В чому можна бути впевненим, так в це в тому, що РФ буде розраховувати суто на бліцкриг. Це воюючи з Україною росіяни можуть вигідно торгувати з ЄС своїми енергоносіями. Проте війна з Європою зачинить для РФ як європейські ринки, так і Балтийське, і Середземне моря, з усіма наслідками для економіки. Проте, далеко не факт, що бліцкриг вдасться, «Київ за три дні» не дасть збрехати. Ну і в Європі вже розглядають сценарії застосування ядерної зброї – недарма Макрон днями заявив про готовність Франції надати іншим країнам свою «ядерну парасольку».
Навіщо все це Трампу? В його парадигмі ця війна призведе до ослаблення Європи і РФ, спровокує падіння сучасного ліволіберального світопорядку та ліквідацію чи перезавантаження нежиттєздатних глобальних структур типу ООН і НАТО. І головне – відновить статус США як головного фактора сили в світі.
Що найбільш вірогідно – це війна між Європою і Росією. Вона сьогодні прямо провокується, в т.ч. і новою адміністрацією Білого дому. Вчора стало відомо, що Трамп думає відмовитися від дотримання п'ятої статті статуту НАТО, яка зобов'язує надавати військову допомогу союзникам, які зазнали нападу. На думку Трампа США не мають захищати членів НАТО, які недостатньо витрачають на власну оборону.
Варто розуміти, що будь-яка війна між РФ та Європою (якщо вона не буде зачіпати територію України), має мати локальний характер. Тобто театром воєнних дій стане порівняно невелика по розміру територія. Очевидно, що це будуть країни Балтії, Польща, може ще Фінляндія. Прогнозувати характер і хід бойових дій наразі немає сенсу. В чому можна бути впевненим, так в це в тому, що РФ буде розраховувати суто на бліцкриг. Це воюючи з Україною росіяни можуть вигідно торгувати з ЄС своїми енергоносіями. Проте війна з Європою зачинить для РФ як європейські ринки, так і Балтийське, і Середземне моря, з усіма наслідками для економіки. Проте, далеко не факт, що бліцкриг вдасться, «Київ за три дні» не дасть збрехати. Ну і в Європі вже розглядають сценарії застосування ядерної зброї – недарма Макрон днями заявив про готовність Франції надати іншим країнам свою «ядерну парасольку».
Навіщо все це Трампу? В його парадигмі ця війна призведе до ослаблення Європи і РФ, спровокує падіння сучасного ліволіберального світопорядку та ліквідацію чи перезавантаження нежиттєздатних глобальних структур типу ООН і НАТО. І головне – відновить статус США як головного фактора сили в світі.
04.03.202508:58
Трамп поставив на паузу надання військової допомоги Україні, виділеної ще Байденом. Мова йде про озброєння на суму 1,25 млрд. доларів, які мали поступово надходити в Україну протягом шести місяців 2025 року. Десь третину від цього обсягу ми вже отримали, інше наразі заморожено. Ракети ППО, боєприпаси для артилерії, «Хаймарсмів» і далекобійні ракети.
Припинення військової допомоги США прямо зараз ніяк не відіб’ється на становищі на фронті. Певні запаси зброї у нас є, проте наскільки їх вистачить – три місяці, півроку, рік чи навіть півтори, насправді не знає ніхто. Це залежить від багатьох факторів, і перш за все – від інтенсивності бойових дій. ЗСУ перебувають в обороні проти кількісно переважаючого супротивника, тому щодня витрачають значну кількість боєприпасів на упередження та відбиття атак ворога. Чим більше ворожих штурмів, тим більше витрати боєприпасів і тим швидше вичерпуються запаси. Є і інші фактори – удари противника по складах, неналежне зберігання, яке призводить до псування, логістичні проблеми тощо.
В ідеалі було б добре протриматися до початку масованих європейських поставок. Проблема тільки в тому, що невідомо коли вони будуть. Вчора Угорщина заблокувала проект документу ЄС про гарантії безпеки для України та нової військової допомоги на 20 млрд. євро. Шляхи обійти перепони європейці обов’язково знайдуть, але на це потрібний час. Як і на подальше виготовлення озброєнь і боєприпасів для нас, яких наразі у Європи нема. Наприклад, оптимістична новина, що Британія виділяє Україні 2 млрд. доларів на закупівлю 5000 ракет ППО, грає зовсім іншими фарбами, коли дізнаємося, що ці ракети наразі фізично не існують – їх ще тільки мають зробити на заводі в Белфасті.
Загалом нинішня ситуація, плюс низка інших факторів (які не буду тут зачіпати), не дає можливостей для ЗСУ переходити до масштабних наступальних дій, щоб реалізувати головну мету війни – звільнення окупованих територій. Наші війська продовжать перебувати в обороні, при цьому знищуючи в рази більше солдатів ворога, ніж втрачаючи самі. Проблема тільки в тому, що нашу переговорну позицію постійна оборона ніяк не посилює. Як і не наближає Україну до успішного завершення війни.
Припинення військової допомоги США прямо зараз ніяк не відіб’ється на становищі на фронті. Певні запаси зброї у нас є, проте наскільки їх вистачить – три місяці, півроку, рік чи навіть півтори, насправді не знає ніхто. Це залежить від багатьох факторів, і перш за все – від інтенсивності бойових дій. ЗСУ перебувають в обороні проти кількісно переважаючого супротивника, тому щодня витрачають значну кількість боєприпасів на упередження та відбиття атак ворога. Чим більше ворожих штурмів, тим більше витрати боєприпасів і тим швидше вичерпуються запаси. Є і інші фактори – удари противника по складах, неналежне зберігання, яке призводить до псування, логістичні проблеми тощо.
В ідеалі було б добре протриматися до початку масованих європейських поставок. Проблема тільки в тому, що невідомо коли вони будуть. Вчора Угорщина заблокувала проект документу ЄС про гарантії безпеки для України та нової військової допомоги на 20 млрд. євро. Шляхи обійти перепони європейці обов’язково знайдуть, але на це потрібний час. Як і на подальше виготовлення озброєнь і боєприпасів для нас, яких наразі у Європи нема. Наприклад, оптимістична новина, що Британія виділяє Україні 2 млрд. доларів на закупівлю 5000 ракет ППО, грає зовсім іншими фарбами, коли дізнаємося, що ці ракети наразі фізично не існують – їх ще тільки мають зробити на заводі в Белфасті.
Загалом нинішня ситуація, плюс низка інших факторів (які не буду тут зачіпати), не дає можливостей для ЗСУ переходити до масштабних наступальних дій, щоб реалізувати головну мету війни – звільнення окупованих територій. Наші війська продовжать перебувати в обороні, при цьому знищуючи в рази більше солдатів ворога, ніж втрачаючи самі. Проблема тільки в тому, що нашу переговорну позицію постійна оборона ніяк не посилює. Як і не наближає Україну до успішного завершення війни.
27.02.202511:14
З 3 березня Міністерство культури припинить видавати дозволи на виїзд за кордон для журналістів і діячів мистецтв. Бо в 2024 році більше 500 чоловіків, які виїхали з подібним дозволом, не повернулися до України.
Також, по даним на 10 лютого 2024 року, в Україну не повернулися 317 спортсменів з тих, що офіційно виїздили на міжнародні змагання. Свіжої статистики наразі немає, але протягом 2024 року ця кількість зросла, бо в новинах неодноразово писали про подібні випадки.
Загалом статистика не дуже. Особливо прикро, що вона стосується людей, які б мали гідно репрезентувати нашу державу за кордоном, що особливо важливо в умовах війни, але обрали негідний шлях. Це в черговий раз піднімає питання моральної відповідальності кожної особистості перед державою і нацією в умовах криз.
Також, по даним на 10 лютого 2024 року, в Україну не повернулися 317 спортсменів з тих, що офіційно виїздили на міжнародні змагання. Свіжої статистики наразі немає, але протягом 2024 року ця кількість зросла, бо в новинах неодноразово писали про подібні випадки.
Загалом статистика не дуже. Особливо прикро, що вона стосується людей, які б мали гідно репрезентувати нашу державу за кордоном, що особливо важливо в умовах війни, але обрали негідний шлях. Це в черговий раз піднімає питання моральної відповідальності кожної особистості перед державою і нацією в умовах криз.
Көрсөтүлдү 1 - 24 ичинде 183
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.