Читаю книжку Теодора Райка (одного з учнів Фрейда), і він розповідає таку історію.
Його пацієнтка ще в юності почала вигадувати фабулу роману. Поступово в її голові це перетворилося з плану на повноцінний сюжет. А потім — протягом двадцяти років — і на повноцінний текст. Але тільки в її голові.
Через якийсь дивний забобон вона не могла записати жодного слова твору — тільки проговорювала все подумки. Вона була здатна повністю продекламувати цей роман («ритмічну прозу, стиль якої був наче філігранно оброблене срібло»), і одного разу навіть зробила це на якомусь благодійному заході. Проте, хоча вона легко писала есеї й оповідання, у випадку цього роману жінка не могла записати жодного речення. Якось вона навіть змусила подругу зачинити її на два тижні в кабінеті, щоб нарешті почати рукопис, але з цього теж нічого не вийшло. Райк пише, що він як психоаналітик нічим не міг зарадити жінці. Він припускає, що цей ступор був результатом якогось магічного мислення — можливо, віри в те, що доля «покарає» жінку за пиху.
Роман вона зрештою записала (мабуть, із думкою «гірше вже не буде») після того, як до влади прийшов Гітлер, всі її статки пропали, а шлюб розвалився.
Оминаючи жарти про Джорджа Мартіна і питання, чому не можна було найняти стенографіста — цікаво, яким вийшов той роман: якщо вірити Райку, вона його навіть видала. Ймовірно, це був не шедевр (про шедевр світової літератури такий анекдот, мабуть, переповідали б на кожному кроці), але я все одно б пошукала чисто як диковинку. Відомо, що це історичний роман, авторка, вірогідно, австрійка, хоча з тексту не ясно, де вона зрештою надрукувала свій опус — можливо, що й у США. Треба буде якось залучити реддіт, хороша ж загадка.
