Меморіал.ua
10.05.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Старший солдат Володимир Ситник поліг 24 жовтня 2022 року неподалік села Терни на Донеччині. Йому було 23 роки.
Володимир з Дніпропетровщини.
Працював електрогазозварником на Покровському гірничо-збагачувальному комбінаті.
У 2018 році чоловік пішов служити за контрактом у ЗСУ. Був навідником гармати та розвідником. Брав участь в АТО та ООС. Після закінчення контракту працював у трубопрокатному цеху «Інтерпайп НікоТьюб».
2022 року Володимир повернувся до армії. Служив гранатометником у 25 окремій повітрянодесантній бригаді.
Воїна нагородили нагрудними знаками «За службу державі», «Учасник бойових дій - Ветеран Війни», а посмертно відзначили орденом «За мужність» III ступеня.
У Володимира залишилися батьки, сестра та кохана дівчина.
Старший солдат Володимир Ситник поліг 24 жовтня 2022 року неподалік села Терни на Донеччині. Йому було 23 роки.
Володимир з Дніпропетровщини.
Працював електрогазозварником на Покровському гірничо-збагачувальному комбінаті.
У 2018 році чоловік пішов служити за контрактом у ЗСУ. Був навідником гармати та розвідником. Брав участь в АТО та ООС. Після закінчення контракту працював у трубопрокатному цеху «Інтерпайп НікоТьюб».
2022 року Володимир повернувся до армії. Служив гранатометником у 25 окремій повітрянодесантній бригаді.
Воїна нагородили нагрудними знаками «За службу державі», «Учасник бойових дій - Ветеран Війни», а посмертно відзначили орденом «За мужність» III ступеня.
«Вова був людиною з великим серцем. Ніколи не казав, що йому важко. Завжди посміхався і ніколи нікого не залишав у біді», – сказала кохана Катерина.
У Володимира залишилися батьки, сестра та кохана дівчина.
08.05.202512:51
💔Стіл пам'яті Дениса Зеленого у закладі «Honey» в Києві, де він працював менеджером.
Мигдалевий круасан, суничний макарон, свіжозварений фільтр – усе, як він любив.
8 травня рік тому Денис загинув на Лиманському напрямку.
🔻Денис Зелений за освітою – військовий психолог. У цивільному житті працював у мережі кондитерських «Honey».
З початку повномасштабної війни волонтерив, а згодом мобілізувався. Cлужив у Нацгвардії. Був офіцером секції оперативного планування батальйону «Хорив» бригади «Буревій». Посмертно захисник отримав звання Героя України.
📷 honey_cafe
Мигдалевий круасан, суничний макарон, свіжозварений фільтр – усе, як він любив.
8 травня рік тому Денис загинув на Лиманському напрямку.
«Ми памʼятаємо і будемо завжди памʼятати. І через рік, і через роки», – написали колеги.
🔻Денис Зелений за освітою – військовий психолог. У цивільному житті працював у мережі кондитерських «Honey».
З початку повномасштабної війни волонтерив, а згодом мобілізувався. Cлужив у Нацгвардії. Був офіцером секції оперативного планування батальйону «Хорив» бригади «Буревій». Посмертно захисник отримав звання Героя України.
📷 honey_cafe
07.05.202517:00
«Мамо, схудли всі. 10 ложок супу на день. Але ти не хвилюйся, мамо. Ми наїдаємось. Шлунки стиснулися», – так Дмитро Люлюк розповідав про період блокади Маріуполя навесні 2022 року.
Він із побратимами тримав оборону міста з перших днів повномасштабного вторгнення. Як би важко не було, заспокоював рідних, що все гаразд.
Дмитро загинув на «Азовсталі» 8 травня 2022 року від влучання ворожої авіабомби в бункер. Тепер захисникові назавжди 35 років.
🎥Яким був Дмитро, що любив, як боровся за Україну – дивіться у відео пам’яті.
🔴Відео створене Платформою пам'яті Меморіал спільно з проєктом «Серце Азовсталі».
Журналістка – Наталя Дєдова.
Режисер монтажу – Назар Шевченко.
07.05.202511:54
Платформа пам'яті Меморіал готує нові серії відеопроєкту «Твоя улюблена страва». Доєднуйтеся!
🔻«Твоя улюблена страва» – проєкт до Дня матері.
У ньому мами загиблих захисників і захисниць готують страви, які найбільше любили їхні сини та доньки. За допомогою кулінарії як мови любові та спогадів проєкт ніжно та щиро показує їхній зв'язок.
Це тиха оповідь про особисте горе та силу, що лежить у пам'яті, переданій через прості домашні страви.
🔻Авторка проєкту – Гаяне Авакян – журналістка, співзасновниця Платформи пам'яті Меморіал.
Гаяне уже презентувала 4 історії. Це відео про улюблені страви Андрія Пільщикова, Олександра Гряника, Валентини Пушич та Руслана Піскового.
🔻Якщо ви хочете разом з нами приготувати страву, яку найбільше любили ваш син чи донька, заповніть коротку анкету.
❗️Важливо: наразі команда має можливість проводити зйомки у Києві. Спецпроєкт включає фотосерії та відео.
🔻«Твоя улюблена страва» – проєкт до Дня матері.
У ньому мами загиблих захисників і захисниць готують страви, які найбільше любили їхні сини та доньки. За допомогою кулінарії як мови любові та спогадів проєкт ніжно та щиро показує їхній зв'язок.
Кожна страва тут – не просто їжа, а символ спогаду, любові та втрати.
Це тиха оповідь про особисте горе та силу, що лежить у пам'яті, переданій через прості домашні страви.
🔻Авторка проєкту – Гаяне Авакян – журналістка, співзасновниця Платформи пам'яті Меморіал.
Гаяне уже презентувала 4 історії. Це відео про улюблені страви Андрія Пільщикова, Олександра Гряника, Валентини Пушич та Руслана Піскового.
🔻Якщо ви хочете разом з нами приготувати страву, яку найбільше любили ваш син чи донька, заповніть коротку анкету.
❗️Важливо: наразі команда має можливість проводити зйомки у Києві. Спецпроєкт включає фотосерії та відео.
06.05.202509:42
«Любіть маму, їжте кашу та любіть Україну».
Ці слова Назарія Гринцевича облетіли всю країну і стали символом незламності молодого покоління. 6 травня минає рік із дня його загибелі.
Назарій народився у Вінниці. Із дитинства мав загартований характер: спорт, навчання, самодисципліна, любов до країни.
Ще до повноліття він самостійно пройшов курс молодого бійця в «Азові», а під час повномасштабного вторгнення був одним з наймолодших оборонців Маріуполя.
Він пережив поранення, полон, а після звільнення знову повернувся в стрій, заснувавши підрозділ «Контакт 12».
6 травня 2024 року поблизу Кремінної на Луганщині молодший лейтенант Назарій Гринцевич з позивним Грєнка загинув. Йому назавжди 21 рік.
Захисника поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
05.05.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Головний сержант Денис Голод загинув 29 березня 2024 року поблизу села Миропілля на Сумщині – дорогою до місця служби його машина підірвалася. Йому було 22 роки.
Денис народився у місті Білопілля Сумської області. Навчався у місцевому вищому професійному училищі №5 за спеціальністю слюсаря з ремонту рухомого складу, помічника машиніста тепловоза та помічника машиніста електровоза. Займався гирьовим спортом, захоплювався автомобілями. Але найбільше любив рибалити, завжди говорив: «Я так відпочиваю».
У березні 2020 року уклав контракт з Державною прикордонною службою України.
Посмертно Дениса Голода нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни».
У воїна залишилися батьки Віта і Олександр, дружина Христина та донька Кіра.
Головний сержант Денис Голод загинув 29 березня 2024 року поблизу села Миропілля на Сумщині – дорогою до місця служби його машина підірвалася. Йому було 22 роки.
Денис народився у місті Білопілля Сумської області. Навчався у місцевому вищому професійному училищі №5 за спеціальністю слюсаря з ремонту рухомого складу, помічника машиніста тепловоза та помічника машиніста електровоза. Займався гирьовим спортом, захоплювався автомобілями. Але найбільше любив рибалити, завжди говорив: «Я так відпочиваю».
У березні 2020 року уклав контракт з Державною прикордонною службою України.
«Ти завжди для мене є прикладом, якою повинна бути людина, адже всі найкращі якості в тобі були. Кожен прожитий день наближає до зустрічі з тобою…», – написала дружина захисника.
Посмертно Дениса Голода нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни».
У воїна залишилися батьки Віта і Олександр, дружина Христина та донька Кіра.
09.05.202516:03
Дмитрові Мачуліну було 36 років. Жив у Харкові. Працював будівельником. Після початку повномасштабної війни переселився до батька в Петрівське.
У березні село протягом двох тижнів перебувало в російській окупації. Територія навколо нього була замінована. 26 вересня 2022 року Дмитро з двома приятелями-військовими пішли до лісу і натрапили на міну. Всі вони загинули.
Рідні згадують особливі стосунки Дмитра з донькою. Вони багато часу проводили разом. Коли на початку повномасштабної війни дружина з донькою виїхали на Львівщину, Дмитро щодня спілкувався з дитиною.
У Дмитра залишилися батько, неповнолітня донька, дружина і сестра.
У березні село протягом двох тижнів перебувало в російській окупації. Територія навколо нього була замінована. 26 вересня 2022 року Дмитро з двома приятелями-військовими пішли до лісу і натрапили на міну. Всі вони загинули.
«Син любив людей, тому мав багато друзів, завжди їм допомагав. Також любив природу і риболовлю», – сказав батько Олександр.
Рідні згадують особливі стосунки Дмитра з донькою. Вони багато часу проводили разом. Коли на початку повномасштабної війни дружина з донькою виїхали на Львівщину, Дмитро щодня спілкувався з дитиною.
«Ми одразу сказали доньці про смерть батька. Вона досі важко це переживає», – додав Олександр.
У Дмитра залишилися батько, неповнолітня донька, дружина і сестра.
08.05.202512:42
Ігор Демʼянко любив історію України, захоплювався козаками, особливо постаттю Івана Сірка. Він мріяв стати археологом. Однак війна змінила його рішення – і він обрав шлях воїна.
Ігор долучився до війська 2017 року. Тоді йому було 18 років.
Служив у лавах 54 ОМБр імені гетьмана Івана Мазепи. Брав участь у бойових діях упродовж 8 років. Мав звання головного сержанта, був командиром відділення. За гідну службу нагороджений дев'ятьма нагородами.
Побратими згадують: з Ігорем ніколи не було страшно, він умів підтримати і підбадьорити, дати влучну пораду, поділитися досвідом. З ним завжди було весело і цікаво.
Захисник поліг у бою 8 листопада 2024 року в селищі Білогорівка на Луганщині. Сьогодні минає пів року від втрати 💔
Ігор долучився до війська 2017 року. Тоді йому було 18 років.
Служив у лавах 54 ОМБр імені гетьмана Івана Мазепи. Брав участь у бойових діях упродовж 8 років. Мав звання головного сержанта, був командиром відділення. За гідну службу нагороджений дев'ятьма нагородами.
Побратими згадують: з Ігорем ніколи не було страшно, він умів підтримати і підбадьорити, дати влучну пораду, поділитися досвідом. З ним завжди було весело і цікаво.
Захисник поліг у бою 8 листопада 2024 року в селищі Білогорівка на Луганщині. Сьогодні минає пів року від втрати 💔
«Спочивай з миром, брате. Ти назавжди будеш жити у наших серцях, у пам’яті побратимів і вільній Україні, за яку ти боровся», – сказала сестра Лілія.
07.05.202516:23
45-річний Олександр Бугаря загинув від обстрілу в місті Балаклія 9 березня 2022 року. Того ранку Олександр хотів відвезти дружину до хлібокомбінату, де вона працювала – щоби взяти там хліб і роздати місцевим жителям. Подружжя встигло відійти від дому лише на кілька кроків, як почався обстріл.
Олександр Бугаря народився у Балаклії. Мав середню спеціальну освіту. За фахом – електрик. Більшу частину життя працював на військовій базі рідного міста. Останні два роки працював електриком у будівельно-монтажній фірмі на Полтавщині. Захоплювався баскетболом, брав участь у місцевих турнірах. Любив із дружиною ранкові пробіжки містом На дозвіллі обожнював смажити шашлики, сам обирав мʼясо, маринував і страва виходила дуже смачною.
В Олександра залишились дружина, донька і мама.
Олександр Бугаря народився у Балаклії. Мав середню спеціальну освіту. За фахом – електрик. Більшу частину життя працював на військовій базі рідного міста. Останні два роки працював електриком у будівельно-монтажній фірмі на Полтавщині. Захоплювався баскетболом, брав участь у місцевих турнірах. Любив із дружиною ранкові пробіжки містом На дозвіллі обожнював смажити шашлики, сам обирав мʼясо, маринував і страва виходила дуже смачною.
«Сашу, без перебільшення, знало все місто. Він був дуже позитивною та енергійною людиною. Часто до нього зверталися по допомогу чи пораду. Чудовий чоловік, дбав про родину, про такого кажуть – усе до хати.», – розповіла дружина Катерина.
В Олександра залишились дружина, донька і мама.
07.05.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Солдат Всеволод Блізніченко загинув 19 червня 2023 року на Донеччині у бою з російськими окупантами за Серебрянський ліс.
Всеволод народився у 1971 році в селі Підгороднє Львівської області. Жив у Золочеві. Закінчив місцеве середнє професійне технічне училище №10. Реставрував церкви, писав картини та ікони. Це було і його захопленням, і роботою.
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік став бійцем Національної гвардії України. Він захищав свою країну у лавах в/ч 3113 на посаді стрільця.
Посмертно Всеволода Блізніченка нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У нього залишилися дружина Любов та син Олег.
Солдат Всеволод Блізніченко загинув 19 червня 2023 року на Донеччині у бою з російськими окупантами за Серебрянський ліс.
Всеволод народився у 1971 році в селі Підгороднє Львівської області. Жив у Золочеві. Закінчив місцеве середнє професійне технічне училище №10. Реставрував церкви, писав картини та ікони. Це було і його захопленням, і роботою.
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік став бійцем Національної гвардії України. Він захищав свою країну у лавах в/ч 3113 на посаді стрільця.
«Добрий, чуйний чоловік, люблячий батько і хороша людина», – так описала воїна його дружина.
Посмертно Всеволода Блізніченка нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У нього залишилися дружина Любов та син Олег.
06.05.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Солдат Сергій Кузьменко на псевдо Борода загинув 5 вересня 2024 року поблизу селища Білогорівка на Луганщині. Захиснику назавжди 26 років.
Сергій з Вінниччини. Працював на будівництві у різних містах України, вантажником на млині, проте більшість часу провів на заробітках у місті Брно в Чехії.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік повернувся з-за кордону і в серпні 2022 року долучився до лав Десантно-штурмових військ ЗСУ. Воював у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади, був водієм.
Захисника нагородили відзнаками: «За зразкову службу» та «Ветеран війни».
Вдома на Сергія чекали батьки, дружина та син.
Солдат Сергій Кузьменко на псевдо Борода загинув 5 вересня 2024 року поблизу селища Білогорівка на Луганщині. Захиснику назавжди 26 років.
Сергій з Вінниччини. Працював на будівництві у різних містах України, вантажником на млині, проте більшість часу провів на заробітках у місті Брно в Чехії.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік повернувся з-за кордону і в серпні 2022 року долучився до лав Десантно-штурмових військ ЗСУ. Воював у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади, був водієм.
Захисника нагородили відзнаками: «За зразкову службу» та «Ветеран війни».
«Він був прикладом для сина – яким має бути справжній чоловік та батько. Завжди з наполегливістю та відповідальністю ставився до завдань. Дуже любив побратимів, завжди говорив, що вони для нього, як ще одна сімʼя», – розповіла дружина Ганна.
Вдома на Сергія чекали батьки, дружина та син.
04.05.202516:04
Роману Шияненку було 14 років. Він загинув від обстрілу 5 вересня 2022 року в Новій Гусарівці на Харківщині.
Тоді були бої за звільнення села з-під російської окупації. Снаряд потрапив у кімнату хлопця.
Юнак любив грати у футбол, кататися на велосипеді. Із захопленням працював із деревом, вітчиму допомагав на пасіці. Він був близький із ним. Разом ходили на річку чи їздили в Харків відпочивати.
У Романа залишилися мати, три брати, вітчим, бабусі, дід, прабабуся та інші родичі.
Тоді були бої за звільнення села з-під російської окупації. Снаряд потрапив у кімнату хлопця.
«Він був найкращий – добрий, комунікабельний, постійно намагався всім допомагати. Завжди допомагав із молодшими синами, доглядав за ними. Тепер, коли щось роблю, то постійно згадую: Роман би так це зробив, а тут він би мене насварив», – сказала мама Анна.
Юнак любив грати у футбол, кататися на велосипеді. Із захопленням працював із деревом, вітчиму допомагав на пасіці. Він був близький із ним. Разом ходили на річку чи їздили в Харків відпочивати.
У Романа залишилися мати, три брати, вітчим, бабусі, дід, прабабуся та інші родичі.
09.05.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Ветеран війни Анатолій Ганненко помер за невідомих обставин 28 грудня 2021 року на Черкащині. Йому було 42 роки.
Анатолій родом із села Грищинці на Черкащині. Опанував фах тракториста-машиніста широкого профілю. На дозвіллі любив бувати на природі та рибалити.
Боронив незалежність України під час АТО/ООС, був снайпером. Воював у лавах 95 окремої десантно-штурмової бригади та 35 окремої бригади морської піхоти.
За гідну службу захисника нагородили нагрудними знаками «Ветеран війни», «За взірцевість у військовій службі» та «Учасник АТО», медалями «За відвагу», «За військову доблесть» і «За оборону рідної держави», а також відзнакою Президента «За участь в АТО».
У воїна залишилися дружина, син, мама, дві сестри.
Ветеран війни Анатолій Ганненко помер за невідомих обставин 28 грудня 2021 року на Черкащині. Йому було 42 роки.
Анатолій родом із села Грищинці на Черкащині. Опанував фах тракториста-машиніста широкого профілю. На дозвіллі любив бувати на природі та рибалити.
Боронив незалежність України під час АТО/ООС, був снайпером. Воював у лавах 95 окремої десантно-штурмової бригади та 35 окремої бригади морської піхоти.
За гідну службу захисника нагородили нагрудними знаками «Ветеран війни», «За взірцевість у військовій службі» та «Учасник АТО», медалями «За відвагу», «За військову доблесть» і «За оборону рідної держави», а також відзнакою Президента «За участь в АТО».
«Оскільки наш батько рано помер, а Анатолій був старшим братом, то для мене він став і батьком, і другом, і захисником. Мені тоді було 7 років. Він нікому і ніколи не дозволяв, щоб хтось мене образив. Був дуже доброю та щедрою людиною», – розповіла сестра Ольга.
У воїна залишилися дружина, син, мама, дві сестри.
08.05.202509:48
У Києві через російську атаку загинула зооволонтерка Тетяна Кобрина із сином Павлом. У їхню квартиру 7 травня 2025 року влучив ворожий дрон.
Удар забрав життя також 5 котів, якими опікувалися Тетяна з Павлом. Двоє тварин у ветлікарнях з опіками, доля ще трьох поки невідома.
Тетяна Кобрина – киянка. Навчалася у школі № 154, згодом – у Київському політехнічному університеті. Працювала на заводі імені Антонова провідною інженеркою.
Жінка дбала про безпритульних тварин. Власним коштом лікувала та годувала їх. Син Павло допомагав із цим.
Удар забрав життя також 5 котів, якими опікувалися Тетяна з Павлом. Двоє тварин у ветлікарнях з опіками, доля ще трьох поки невідома.
Тетяна Кобрина – киянка. Навчалася у школі № 154, згодом – у Київському політехнічному університеті. Працювала на заводі імені Антонова провідною інженеркою.
Жінка дбала про безпритульних тварин. Власним коштом лікувала та годувала їх. Син Павло допомагав із цим.
07.05.202515:11
Борису Зінченку було 6 років, Наталії Велиховській – 20. Їх убила російська армія 6 травня 2025 року в селі Велика Чернеччина на Сумщині. Тоді загинув також 41-річний чоловік, ім'я якого наразі невідоме.
Ворог вдарив по мирному населенню балістичною ракетою.
▪️ Допоможіть знайти дані про кожну людину, чиє життя обірвав ворог. Бо люди – не цифри статистики.
Напишіть нам:
📲 098 379 2169
📧victims.of.russia@gmail.com
▫️або заповніть гугл-форму
Ворог вдарив по мирному населенню балістичною ракетою.
▪️ Допоможіть знайти дані про кожну людину, чиє життя обірвав ворог. Бо люди – не цифри статистики.
Напишіть нам:
📲 098 379 2169
📧victims.of.russia@gmail.com
▫️або заповніть гугл-форму
06.05.202516:02
Віталія Башинського розстріляли російські військові 4 березня 2022 року у місті Буча на Київщині, коли він їхав на власному авто в районі Яблунського переїзду – між вулицями Яблунською і Заводською.
Віталієві було 44 роки. Народився у Києві. У Київському національному університеті будівництва та архітектури здобув фах інженера. 20 років працював за спеціальністю на Київському заводі «Укрпластика». Останній період життя працював інженером на кондитерській фабриці «Деліція» в Бучі.
У Віталія залишились дружина, двоє синів і двоє братів. Поховали загиблого у Бучі.
Віталієві було 44 роки. Народився у Києві. У Київському національному університеті будівництва та архітектури здобув фах інженера. 20 років працював за спеціальністю на Київському заводі «Укрпластика». Останній період життя працював інженером на кондитерській фабриці «Деліція» в Бучі.
«Мій чоловік був дуже добрим. Любив людей, любив спілкування. Спокійний, дружелюбний, працьовитий. Захоплювався автомобілями – сам розбирав і збирав, ремонтував. Любив нас, а ми – його», – розповіла дружина Оксана.
У Віталія залишились дружина, двоє синів і двоє братів. Поховали загиблого у Бучі.
05.05.202515:59
Андрій Копейкін загинув 27 квітня 2025 року в місті Костянтинівка на Донеччині.
Вранці того дня російська армія атакувала приватний сектор, скинувши на нього три авіабомби. Той удар відібрав життя також дружини Андрія Наталії.
Андрієві Копейкіну було 48 років. Народився і жив у Костянтинівці. Разом із Наталею працював у магазині господарських товарів, що у районі Червоний. У вільний від роботи час чоловік любив майструвати меблі для будинку.
В Андрія Копейкіна залишилися мама, син, донька і брат.
Вранці того дня російська армія атакувала приватний сектор, скинувши на нього три авіабомби. Той удар відібрав життя також дружини Андрія Наталії.
Андрієві Копейкіну було 48 років. Народився і жив у Костянтинівці. Разом із Наталею працював у магазині господарських товарів, що у районі Червоний. У вільний від роботи час чоловік любив майструвати меблі для будинку.
«Це були чудові, життєрадісні, чуйні, світлі й добрі люди», – розповіла про подружжя племінниця дружини Лариса.
В Андрія Копейкіна залишилися мама, син, донька і брат.
04.05.202512:03
Віктор Стальной загинув 25 жовтня 2024 року в Курській області РФ. Воїнові було 50 років.
Віктор був родом з міста Костянтинівка Донецької області. Виготовляв меблі із дерева. Вільний час любив проводити з родиною та друзями.
Після початку повномасштабного вторгнення чоловік добровільно долучився до лав ЗСУ. Служив у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді.
За мужність і відданість справі Віктора Стального нагородили відзнакою «За військову службу Україні».
У воїна залишилися дружина, донька, син.
Віктор був родом з міста Костянтинівка Донецької області. Виготовляв меблі із дерева. Вільний час любив проводити з родиною та друзями.
Після початку повномасштабного вторгнення чоловік добровільно долучився до лав ЗСУ. Служив у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді.
За мужність і відданість справі Віктора Стального нагородили відзнакою «За військову службу Україні».
«Віктор був найщирішою людиною. Всі, хто його знав, кажуть, що це дуже добра та світла людина. Він намагався робити все для родини. Йому було дуже складно в житті, але все, що міг, віддавав сім’ї. Навіть коли йому було дуже важко, він не хотів, щоб ми хвилювалися, тому подробиці розповідав вже після подій і з посмішкою. Для мене він є взірцем, як потрібно поводитися в складних умовах. Тато мріяв про дім і спокійне життя з дружиною»», – розповіла донька воїна Вікторія.
У воїна залишилися дружина, донька, син.
08.05.202517:47
⚡️ Браслет «Перемагає той, хто памʼятає» — новий артефакт з паракорду та сталі. Стане внеском у збереження пам'яті про полеглих героїв.
Весь прибуток від продажу браслета RBTNK World спрямовує на донат на пам’ять в підтримку Платформи пам'яті Меморіал героїв.
🖤 Замовляйте за посиланням
Весь прибуток від продажу браслета RBTNK World спрямовує на донат на пам’ять в підтримку Платформи пам'яті Меморіал героїв.
Памʼять, яку видно і чутно, – зцілює та обʼєднує. І переможуть ті, хто її береже.
🖤 Замовляйте за посиланням
08.05.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Старший солдат Євген Громик загинув 7 травня 2023 року в Запорізькій області. Захисникові було 54 роки.
Євген зі Львівщини. Закінчив Турківський професійний коледж. У 1987 – 1989 роках проходив строкову службу в Афганістані. Працював майстром з різьбярства у Боринському ліцеї. На дозвіллі любив ходити до лісу, збирати гриби, співав у церковному хорі.
У березні 2022 року Євгена призвали до Збройних Сил України. У жовтні чоловіка перевели до 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Захисника нагородили нагрудним знаком «Срібний Едельвейс», а вже посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
У нього залишилися дружина та донька.
Старший солдат Євген Громик загинув 7 травня 2023 року в Запорізькій області. Захисникові було 54 роки.
Євген зі Львівщини. Закінчив Турківський професійний коледж. У 1987 – 1989 роках проходив строкову службу в Афганістані. Працював майстром з різьбярства у Боринському ліцеї. На дозвіллі любив ходити до лісу, збирати гриби, співав у церковному хорі.
У березні 2022 року Євгена призвали до Збройних Сил України. У жовтні чоловіка перевели до 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Захисника нагородили нагрудним знаком «Срібний Едельвейс», а вже посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
«Мій тато був надзвичайно доброю людиною, завжди готовий допомогти кожному, хто цього потребував. Власним прикладом навчав мене співчуття, щедрості та людяності. Мій авторитет! Він мав загострене відчуття справедливості та був вірним патріотом своєї країни», – розповіла донька Марія.
У нього залишилися дружина та донька.
07.05.202512:58
У пам'ять про госпітальєрку Ірину Цибух на псевдо Чека заснували фестиваль «ЧекаFest».
Захід відбудеться у Львові 1 червня – у день народження захисниці. Цього року Ірині мало б виповнитися 27 років. Однак назавжди 25: бойова медикиня загинула 29 травня 2024 року.
Захід відбудеться у Львові 1 червня – у день народження захисниці. Цього року Ірині мало б виповнитися 27 років. Однак назавжди 25: бойова медикиня загинула 29 травня 2024 року.
«Вона вплинула на нас за життя, і змінює опісля нього. Її стовпи цінностей стоять непохитно та стають дороговказом для багатьох.
Масштаб особистості Ірини складно помістити у щось, що називається форматом, тому ми підготували дещо особливе. Подію, яка допоможе розпочати тяглий процес її пам’яті. На роки. Крізь роки. Як пам‘ять формує суспільство? У з‘ясуванні цього створився Чекаfest. 1 червня. Львів. Усі деталі – незабаром», – повідомили на сторінці фестивалю.
06.05.202514:07
🕯6 травня – роковини загибелі захисника Олександра Машлая.
Молодший сержант поліг 6 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Йому було 40 років.
Олександр народився на Рівненщині, в містечку Гоща. Освіту здобув за спеціальністю «екологія».
Був вихованцем «Пласту», Молодіжного Націоналістичного Конгресу, співзасновником всеукраїнської молодіжної організації «Національний Альянс». Брав активну участь в Помаранчевій революції та Революції Гідності. Був затриманий разом з іншими протестувальниками під час мітингу проти Лукашенка в Мінську.
Олександр був медійником, редактором молодіжного націоналістичного видання «Правий Поступ» та членом оргкомітету фестивалю українського духу «Бандерштат». Також мав досвід роботи в пресслужбах політичних партій та помічником депутатів.
З 25 лютого 2022 року боронив Україну. Мав псевдо «Гот». Служив у складі новоствореного 25 окремого штурмового батальйону 47 ОМБр.
У бійця залишилися дружина, двоє синів, батьки та сестра.
Молодший сержант поліг 6 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Йому було 40 років.
Олександр народився на Рівненщині, в містечку Гоща. Освіту здобув за спеціальністю «екологія».
Був вихованцем «Пласту», Молодіжного Націоналістичного Конгресу, співзасновником всеукраїнської молодіжної організації «Національний Альянс». Брав активну участь в Помаранчевій революції та Революції Гідності. Був затриманий разом з іншими протестувальниками під час мітингу проти Лукашенка в Мінську.
Олександр був медійником, редактором молодіжного націоналістичного видання «Правий Поступ» та членом оргкомітету фестивалю українського духу «Бандерштат». Також мав досвід роботи в пресслужбах політичних партій та помічником депутатів.
З 25 лютого 2022 року боронив Україну. Мав псевдо «Гот». Служив у складі новоствореного 25 окремого штурмового батальйону 47 ОМБр.
У бійця залишилися дружина, двоє синів, батьки та сестра.
05.05.202512:29
Молодший сержант Андрій Котлярський загинув 5 травня 2023 року в селі Єлизаветівка на Донеччині. Йому було 36 років.
Андрій родом з Житомирщини. Після закінчення 7 класу разом із батьками переїхав на Київщину. Здобув вищу освіту у сфері поліграфії. Працював за спеціальністю. Займався айкідо. Обожнював ходити в спортзал. Любив гори.
У 2014 році Андрій пішов захищати рідну країну. Неодноразово отримував відзнаки від командування. Після демобілізації повернувся до цивільного життя.
З початку повномасштабної війни Андрій боронив Київщину, потім Сумщину. Служив у підрозділі протиповітряної оборони 1129-го зенітного ракетного полку. Після навчання у Німеччині вирушив на схід.
В Андрія залишилися батьки й наречена.
Андрій родом з Житомирщини. Після закінчення 7 класу разом із батьками переїхав на Київщину. Здобув вищу освіту у сфері поліграфії. Працював за спеціальністю. Займався айкідо. Обожнював ходити в спортзал. Любив гори.
У 2014 році Андрій пішов захищати рідну країну. Неодноразово отримував відзнаки від командування. Після демобілізації повернувся до цивільного життя.
З початку повномасштабної війни Андрій боронив Київщину, потім Сумщину. Служив у підрозділі протиповітряної оборони 1129-го зенітного ракетного полку. Після навчання у Німеччині вирушив на схід.
«Андрій був позитивно налаштований, вірив у перемогу. Говорив: «Хто, як не ми? Буду захищати країну, бо не хочу, щоб мої діти й онуки бачили війну», – розповіла наречена Олена.
В Андрія залишилися батьки й наречена.
04.05.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
54-річний Микола Отріщенко на псевдо Дід поліг 3 липня 2022 року біля села Мазанівка на Донеччині.
Микола жив у місті Покров на Дніпропетровщині. Близько 22 років працював електриком в АТ «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат». У вільний час любив бути з родиною та рибалити з друзями.
Під час повномасштабного вторгнення чоловік став бійцем Десантно-штурмових військ ЗСУ. Служив стрільцем-санітаром у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді.
Посмертно Миколу нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни» та відзнакою «За заслуги перед містом». Також йому присвоїли звання «Почесний громадянин міста Покров».
Вдома на воїна чекали дружина та дві доньки.
54-річний Микола Отріщенко на псевдо Дід поліг 3 липня 2022 року біля села Мазанівка на Донеччині.
Микола жив у місті Покров на Дніпропетровщині. Близько 22 років працював електриком в АТ «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат». У вільний час любив бути з родиною та рибалити з друзями.
Під час повномасштабного вторгнення чоловік став бійцем Десантно-штурмових військ ЗСУ. Служив стрільцем-санітаром у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді.
«Микола Вікторович запамʼятався як людина честі та гідності, з чистим серцем і доброю душею. Людина, до якої завжди можна звернутися по допомогу. Усміхнений, щирий, працьовитий, сміливий, мужній, борець за чесність і справедливість, доброзичливий, наполегливий, відданий воїн нашої держави», – написали рідні, друзі та колеги.
Посмертно Миколу нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни» та відзнакою «За заслуги перед містом». Також йому присвоїли звання «Почесний громадянин міста Покров».
Вдома на воїна чекали дружина та дві доньки.
Көрсөтүлдү 1 - 24 ичинде 419
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.